MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Експрес-огляд законотворчої діяльності Верховної Ради України Бюлетень № 224 Законопроекти, зареєстровані в парламенті за період 13.05.2019 – 17.05.2019

06.07.2019   
Ігор Усенко, Євген Ромінський
Надійшло 50 проектів законів і постанов Верховної Ради України, зокрема 19 проектів постанов, пов’язаних із прийняттям за основу, відхиленням або поверненням на доопрацювання окремих законопроектів, звітом про виконання Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», ініціативою звільнення міністрів, визначенням дати і часу проведення урочистого засідання Верховної Ради України тощо. У цьому огляді, за поодинокими винятками, також не коментуються проекти про запровадження податкових пільг, внесення змін до бюджету тощо.

Надійшло 50 проектів законів і постанов Верховної Ради України, зокрема 19 проектів постанов, пов’язаних із прийняттям за основу, відхиленням або поверненням на доопрацювання окремих законопроектів, звітом про виконання Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», ініціативою звільнення міністрів, визначенням дати і часу проведення урочистого засідання Верховної Ради України тощо. У цьому огляді, за поодинокими винятками, також не коментуються проекти про запровадження податкових пільг, внесення змін до бюджету тощо.

 

Міжнародно-правові відносини

 

Проект 0227 від 16.05.2019 (Кабінет Міністрів України) про Рішення Ради асоціації між Україною та ЄС про внесення змін і доповнень до Додатка XXVII до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони.

Рішення містить «дорожню мапу» порядку імплементації певних регламентів та інших актів ЄС щодо енергетики, а також порядок звітності щодо впровадження цих положень тощо. Як зазначається у пояснювальній записці, головним стратегічним завданням в частині євроінтеграційного вектору в енергетичній сфері України є створення повноцінних ринків природного газу та електроенергії відповідно до енергетичного законодавства ЄС. З метою забезпечення подальшої імплементації українського законодавства відповідно до норм та стандартів ЄС, а також забезпечення нормативно-правового підґрунтя для поглиблення співпраці, спрямованої на інтеграцію ринків, ініційовано внесення змін і доповнень до Додатку XXVII до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони. Саме спільна з ЄС робота з розвитку енергетичної інфраструктури та повна гармонізація українського законодавства з європейськими нормами та стандартами ЄС є важливою з точки зору інтеграції енергетичних ринків. Очікується, що ратифікація цього акта дасть змогу поглибити євроінтеграційні зв’язки в сфері енергетики та стане одним із компонентів для створення єдиного європейського енергетичного простору у межах ЄС, що має забезпечити надійне та стабільне функціонування енергетичного сектору.

 

Проблеми національної безпеки, окупованих територій і АТО (ООС)

 

Проект 10279 від 13.05.2019 (Президент України) про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання капеланської діяльності у Збройних Силах України та інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях.

Фактично альтернативний проектам 10244 від 23.04.2019 (Унгурян П. Я.) про військове капеланство та 10244-1 від 23.04.2019 (Білозір О. В.) про військове капеланство (див. Бюлетень № 222). Особливістю президентського проекту є його реалізація через зміни до вже чинних Законів України «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про військовий обов’язок і військову службу», а не через ініціативу щодо видання нового закону. Зокрема, пропонується доповнити Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» новим розділом V-I «Особливості забезпечення права на свободу віросповідання в діяльності капеланів». Підтримується ідея про створення капеланських об’єднань. Водночас відкидаються всякі пропозиції щодо зарахування капеланів на військову службу, надання їм військових звань тощо. Передбачається, що за результатами анонімного опитування з урахуванням потреби військовослужбовців визначаються капеланські об’єднання, з якими укладаються генеральні угоди про забезпечення душпастирської опіки військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань. На підставі генеральних угод капелани мають право укладати договори про здійснення душпастирської опіки військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань. Порядок укладення згаданих генеральних угод і договорів має визначатися Кабінетом Міністрів України. Фінансове забезпечення надання послуг з душпастирської опіки капеланами здійснюється на підставі генеральних угод за рахунок державного бюджету у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Президентський проект має свої недоліки, на які слушно зверталася увага експертами ГНЕУ. Проте очевидно, що всі проекти про інститут капеланства, в яких є чимало подібних положень, мають розглядатися узгоджено з тим, щоб можна було напрацювати єдину спільну позицію.

 

Ідеологічні питання

 

Проект 10288 від 14.05.2019 (Новинський В. В.) про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам подій, що відбулися 2 травня 2014 року в місті Одесі та спричинили тяжкі наслідки, а також членам їх сімей.

Проектом визначаються види та розміри державної допомоги постраждалим учасникам подій, що відбулися 2 травня 2014 року в місті Одесі, та членам сімей загиблих учасників згаданих подій, а також джерела покриття витрат на зазначену допомогу. Окремо передбачається доручення Кабінету Міністрів України щодо ухвалення порядку призначення і виплати державної допомоги постраждалим учасникам подій та членам їх сімей, переліку документів, необхідних для призначення допомоги, а також забезпечення прозорості складання списків постраждалих із залученням представників громадських правозахисних організацій та лікарів, які брали участь у наданні допомоги постраждалим. У більшості положень проекту пропонується прирівняти «постраждалих учасників подій, що відбулися 2 травня 2014 року в місті Одесі» до «постраждалих учасників Революції Гідності». Пояснювальна записка обґрунтовує необхідність відповідної державної допомоги такими положеннями: «… за численними свідченнями учасників подій, що відбулися 2 травня 2014 року в місті Одесі, випадкових свідків тощо, незрозумілими були дії правоохоронних органів, з боку яких було допущено бездіяльність, а саме відсутність застосування превентивних заходів щодо недопущення розвитку конфлікту та подальшого кровопролиття. Численні фото- і відеоматеріали свідчать про невтручання представників органів охорони правопорядку під час застосування учасниками сутичок зброї різних видів. За наявної геополітичної ситуації в державі, є підстави вважати, що трагічні події, заворушення відбулись не випадково. Багато матеріалів свідчать про можливий спланований характер акцій, що в результаті призвели до трагедії».

З наведеною аргументацією ініціатора проекту важко погодитися, оскільки вона базується не на матеріалах офіційного розслідування подій 2 травня 2014 року, а на якихось суб’єктивних оцінках, натяках тощо. Складається враження, що ініціатор проекту, виходячи суто з політичних міркувань, намагається покласти на державу відповідальність за трагедію, зрівняти в соціальному і правовому захисті постраждалих активістів «Майдану» та «Антимайдану», реалізувати в цьому проекті ідею реваншу антиукраїнських сил. Втім, безумовно, має бути належна державна оцінка подій 2 травня 2014 року.

 

Відносини між владними суб’єктами

 

Проект 10280 від 13.05.2019 (Писаренко В. В.) про внесення змін до Закону України «Про столицю України – місто-герой Київ» щодо розмежування функцій і повноважень Київського міського голови та голови Київської міської державної адміністрації.

Зміни пропонуються помітно ширші за зазначені в назві і стосуються, зокрема, також уточнень повноважень голів районних у місті Києві державних адміністрацій та вилучення з тексту закону будь-яких згадок про можливість утворення в Києві районних Рад. Основна мета проекту – розмежувати функції і повноваження Київського міського голови та голови Київської міської державної адміністрації, оскільки, на думку ініціатора проекту, на сьогодні не має правових підстав щодо заборони Президенту України призначити голову Київської міської державної адміністрації як окрему посадову особу, що не є Київським міським головою відповідно до чинної на сьогодні редакції частини другої статті 10-1 Закону України «Про столицю України – місто-герой Київ». Ключові пропозиції стосуються заміни статті 17 «Додаткові повноваження Київського міського голови» новою статтею 13-1 «Повноваження голови Київської міської державної адміністрації» з майже тотожним змістом. Новелою у статті 13-1 є лише такий абзац: «Повноваження голови Київської міської державної адміністрації визначаються Законом України «Про місцеві державні адміністрації» та цим Законом».

Проект 10266-1 від 17.05.2019 (Суслова І. М.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо квот при формуванні виборчих списків кандидатів у народні депутати.

Альтернативний проекту 10266 від 26.04.2019 (Сотник О. С.) про внесення змін до Закону України «Про вибори народних депутатів України» щодо створення квот при формуванні виборчих списків (див. Бюлетень № 222). Головна пропозиція зводиться до того, що у затвердженому виборчому списку частка кандидатів однієї із статей має складати не менше 40 відсотків від загальної кількості висунутих партією кандидатів з обов’язковим правилом розміщення: у кожній групі з 5 кандидатів має бути не менше двох осіб однієї із статей.

Щодо застосування квотного принципу в цьому проекті маємо ті самі сумніви, що і до основного проекту.

Проект Постанови 10297 від 16.05.2019 (Данченко О. І.) про Звернення Верховної Ради України до Кабінету Міністрів України щодо створення Міністерства з питань інновацій, цифровізації та майбутнього України – центрального органу виконавчої влади для забезпечення формування та реалізації державної політики у сферах розвитку суспільства, інновацій, інформатизації, електронних комунікацій, радіочастотного ресурсу України, поштового зв’язку, інформаційної безпеки та кібербезпеки, єдиного електронного простору

Суть проекту повністю відображена в його назві. Подаємо його тут як черговий приклад доручень або звернень до Уряду, що не узгоджується з принципом поділу державної влади.

 

Права громадян та їх об’єднань

 

Проект 10278 від 13.05.2019 (Шухевич Ю.-Б. Р.) про внесення змін до деяких законів України щодо дострокового виходу на пенсію у зв’язку з рішенням Конституційного Суду України № 5-р/2018 від 22 травня 2018 року.

Черговий проект, метою якого є скасування ряду положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014. На цей раз в його основі рішення Конституційного Суду України № 5-р/2018 від 22 травня 2018 року у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 12 розділу I названого закону. Головні ініціативи передбачають, що особам, трудовий договір з якими розірвано не більше ніж за півтора року до досягнення пенсійного віку з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, банкрутством, перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності або штату працівників, за умови їх реєстрації у державній службі зайнятості і відсутності підходящої роботи, гарантується право на достроковий вихід на пенсію за віком на умовах та в порядку, визначених Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Також пропонується уточнити, що виплата пенсій, допомоги на поховання та оплата послуг за їх доставку для осіб, визначених частиною першою цієї статті, до досягнення особою пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», здійснюються за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Порядок відшкодування Пенсійному фонду України витрат на виплату таких пенсій визначається Пенсійним фондом України та Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціальної політики. Клопотання про достроковий вихід на пенсію безробітних надається у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Порядок визначення страхового стажу та віку виходу на пенсію, на підставі яких приймається рішення про надання клопотання про достроковий вихід на пенсію безробітних, визначається Пенсійним фондом України та Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціальної політики. Очікується, що запровадження названих змін дасть змогу забезпечити соціальну підтримку осіб, яким на момент звільнення з роботи з незалежних від них підстав залишилося не більше як півтора року до досягнення пенсійного віку.

Проект Постанови 10284 від 13.05.2019 (Павленко Ю. О.) про соціальне становище дітей та невідкладні заходи з удосконалення діяльності захисту прав дитини в Україні.

Проект містить різнопланові доручення. Так, Верховна Рада України має прискорити розгляд та прийняття низки зареєстрованих проектів законів. Кабінету Міністрів України доручається утворити Міністерство України у справах сім’ї та дітей і в його складі Директорат з питань захисту прав дитини та здійснити ряд заходів щодо вдосконалення відповідної нормативно-правової бази. У проекті також містяться конкретні доручення Міністерству соціальної політики України, Міністерству освіти і науки України, Міністерству охорони здоров’я України, Міністерству оборони України, Міністерству юстиції України, місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, а також рекомендації Генеральному прокурору України та Верховному Суду України.

Проект здобув підтримку профільного парламентського Комітету з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму, хоча, на нашу думку, доцільність прийняття подібних постанов, що явно не відповідають принципу поділу державної влади, є вкрай проблематичною.

Проект 10291 від 15.05.2019 (Довгий О. С.) про внесення змін до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (щодо уточнення деяких положень).

Майже усі зміни стосуються скорочень видатків з боку громадян. Зокрема, пропонується, щоб оплата послуг банків та інших організацій із приймання і перерахування коштів споживачів здійснювалася у розмірі, не більшому 1 відсотка загальної суми коштів, що перераховуються за житлово-комунальні послуги, за рахунок споживача послуг під час приймання коштів або включення її у тарифи на певні житлово-комунальні послуги відповідно до договорів, що укладаються виконавцями (виробниками) з банками та іншими організаціями. Контроль за виключенням подвійної оплати споживачем таких послуг банків та інших організацій має здійснювати Антимонопольний комітет України. Зазначається, що в разі здійснення поточного ремонту спільного майна багатоквартирного будинку споживачами або за договором з ними іншими підприємствами, ціна послуги з управління багатоквартирним будинком зменшується на суму вартості проведеного ремонту. Доволі радикально переглядається стаття 17 «Комерційний облік комунальних послуг», зокрема зазначається, що фінансування робіт із встановлення засобів індивідуального обліку (лічильників) побутовим споживачам (населенню), які користуються пільгами та субсидіями, здійснюється виключно за рахунок коштів суб’єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу або електричної енергії на відповідній території. Чинну норму про те, що у разі відсутності або несправності вузлів обліку, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, комерційний облік здійснюється в установленому законодавством порядку в місці вводу відповідних зовнішніх інженерних мереж у будівлю (її частину), а для послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії – в місці вводу відповідних внутрішньобудинкових систем у житлове або нежитлове приміщення споживача, пропонується скасувати. Також пропонується установити, що періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування і монтаж) вузлів обліку, що забезпечують індивідуальний облік споживання теплової енергії та води в квартирах (приміщеннях) будинку, має здійснюватися за рахунок плати за абонентське обслуговування, встановленої відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Проект має чітко визначений соціальний характер і спрямований на обмеженням витрат населення на сплату комунальних платежів та утримання будинків і вузлів обліку.

Проект 10294 від 15.05.2019 (Бублик Ю. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правового регулювання гарантій реалізації особою прав на працю.

Пропонується закріпити в Кодексі законів про працю України та Законах України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» і «Про зайнятість населення» ряд нових положень, уточнити чинні акти в аспекті реалізації особою прав на працю. Зокрема, пропонується установити, що уповноважені органи з питань зайнятості за погодженням із власниками або уповноваженими ними органами зобов’язані щорічно встановлювати додаткові квоти (броню) щодо працевлаштування неповнолітніх, тимчасово переміщених осіб, осіб з інвалідністю, учасників АТО, осіб старших сорока років та інших осіб, визначених на підставі кодифікованого закону про працю (без урахування обов’язкових квот (броні) відповідно до закону). Зазначається, що юридичні та фізичні особи – підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі виконання працівником роботи, не обумовленої трудовим договором. Серед уточнень слід назвати вказівку про те, що у визначенні трудового договору робиться вказівка на непоширення на осіб, які виконують роботу вдома особистою працею, норми щодо їх підлягання внутрішньому трудовому розпорядкові. Інше уточнення стосується гарантованого забезпечення молодих спеціалістів роботою – вказується що це має бути робота на умовах повної зайнятості. Чинна норма про те, що забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу, уточнюється вказівкою на те, що власник або уповноважений ним орган протягом трьох робочих днів, на вимогу фізичної особи, зобов’язаний надати письмове обґрунтоване повідомлення про причини відмови у прийнятті на роботу, наявність інших вакансій, роз’яснення можливості оскарження відповідного рішення. Також зазначається наступне: Надання фізичною особою підроблених документів та/або завідомо неправдивої інформації щодо професійного досвіду, освіти, стану здоров’я, якщо така інформація є суттєвою для виконання трудової функції за трудовим договором, крім випадків, коли роботодавець вимагає надання фізичною особою інформації, надання якої заборонено законом, є достатньою підставою для обґрунтованості відмови у прийнятті на роботу. Наявні й інші зміни.

Загалом порушені питання видаються актуальними.

Проект 10311 від 17.05.2019 (Кабінет Міністрів України) про паспорт громадянина України у формі книжечки.

Відповідно до Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Проектом пропонується визнати такою, що втратила чинність, постанову Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-ХІІ «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» та встановити, що паспорт громадянина України у формі книжечки єдиного зразка, затвердженого Кабінетом Міністрів України і чинного на момент прийняття цього Закону, що виданий громадянину України до набрання чинності цим Законом, є чинним до закінчення строку його дії. Також установлюється строк дії паспорта.

Зміст пропозицій є цілком зрозумілим, але існують сумніви щодо юридичної раціональності обраного способу їх реалізації. Можливо, доцільніше було внести відповідні зміни у чинне законодавство, а не приймати новий закон.

 

Кримінальне, кримінальне процесуальне і цивільне процесуальне законодавство, судівництво

 

Проекти 10282 та 10283 від 13.05.2019 (Писаренко В. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підсудності окремих категорій адміністративних справ та про внесення зміни до статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо підсудності окремих категорій адміністративних справ.

Основні зміни передбачаються до Кодексу адміністративного судочинства України і незначні уточнення – до Закону України «Про Вищу раду правосуддя». Пропонується розгляд по першій інстанції справ щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів передати з компетенції Верховного Суду до окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ. Такі адміністративні справи мають розглядатися і вирішуватися в адміністративному суді першої інстанції колегією у складі п’яти суддів. Відповідно, скасовуються чинні норми щодо особливого розгляду зазначених справ. Тим самим створюються можливості для подальшого касаційного розгляду цих справ. Також законопроект містить розлогі прикінцеві та перехідні положення щодо порядку впровадження цих змін, а саме як розглядаються вже порушені справи, як передаються матеріали за позовними заявами тощо. Зміни до статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є суто технічними і спрямованими на впровадження наведених змін.

Як видається, ініціатива не враховує особливий характер справ, які розглядаються у першій інстанції Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду. Передача таких справ до окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, видається нехтуванням складності таких справ і потребою їх розгляду на найвищому рівні. Крім того, враховуючи реалії нашого повсякдення, такі ініціативи можуть призвести до посилення корупційних впливів на дії Президента України, Верховної Ради України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Проект 10305 від 16.05.2019 (Писаренко В. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процесуального законодавства України в частині оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку.

Проект є змістовно близьким до двох попередніх проектів, поданих тим же народним депутатом. Пропонується через зміни до Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України «Про Вищу раду правосуддя» змінити існуючу підсудність адміністративних справ, які стосуються оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України, Верховної Ради України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. Також передбачається, що такі категорії адміністративних справ, які на сьогодні розглядаються у першій та апеляційній інстанції виключно Верховним Судом, розглядатимуться у першій інстанції окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Логіка подання трьох проектів зі схожим змістом не є зрозумілою. За всіх обставин їх варто розглядати одночасно.

Проект 10306 від 16.05.2019 (Писаренко В. В.) про внесення зміни до статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо спеціалізації суддів з розгляду конкретних категорій справ в окружних адміністративних судах та апеляційних адміністративних судах.

Згідно з пояснювальною запискою проект є супутнім до проекту 10305, які мають розглядатись одночасно. Необхідність окремого внесення цього проекту зумовлена вимогами статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відповідно до яких, зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». У проекті норму про те, що у випадках, визначених законом, а також за рішенням зборів суддів відповідного суду може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ, пропонується доповнити такою: «В окружних адміністративних судах та апеляційних адміністративних судах спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ запроваджується на підставі наказу голови відповідного суду».

Як видається, питання про спеціалізацію суддів має самостійне значення і прив’язування проекту до пакету попередніх ініціатив є доволі штучним і загалом недоречним.

Проект 10286 від 14.05.2019 (Німченко В. І.) про внесення змін до Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя Верховним Судом.

На думку ініціатора проекту, розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року містить окремі положення (пункти 4, 5, 7, 20, 22, 23, 25, 45) щодо діяльності Верховного Суду України та суддів цього Суду, які суперечать Конституції України і передбачають припинення діяльності та ліквідацію Верховного Суду України. Конституційною є лише зміна назви Верховного Суду України, оскільки в Конституції України немає жодної норми щодо ліквідації, реорганізації чи припинення діяльності Верховного Суду України як найвищого судового органу, що має конституційний статус. Відповідно, згідно з пояснювальною запискою ключовими положеннями законопроекту є: виключення тих положень розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в яких йдеться про ліквідацію та припинення діяльності Верховного Суду України та участь суддів цього Суду у конкурсі на зайняття посад суддів Верховного Суду; гарантування збереження робочих місць для працівників апарату Верховного Суду України; виключення дискримінаційних положень щодо розміру суддівської винагороди та щомісячного грошового утримання судді у відставці. Пропонується, щоб судді Верховного Суду України, які обрані суддями безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» 30 вересня 2016 року, продовжували здійснювати свої повноваження як судді Верховного Суду відповідної спеціалізації до звільнення або припинення повноважень з підстав, визначених Конституцією України.

Проект, як видається, щонайменше заслуговує на ретельне фахове обговорення.

Проект 10289 та 10290 від 15.05.2019 (Кривенко В. М.) про внесення змін до Закону України «Про Конституційний Суд України» (щодо умов виходу судді у відставку) та про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» (щодо врегулювання умов виходу суддів Конституційного Суду України у відставку).

Ініціатори проекту звертають увагу на те, що існують певні розбіжності, щодо розмірів вихідної допомоги, яка виплачується у разі відставки суддям Конституційного Суду України. За загальним правилом відповідно до статті 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року, який набув чинності 30 вересня 2016 року, суддям, які вийшли у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі трьох місячних суддівських винагород за останньою посадою; у разі якщо суддя, відставка якого була припинена у зв’язку з повторним призначенням на посаду, знову подасть заяву про відставку, виплата вихідної допомоги не здійснюється. Проте стосовно суддів, що були обрані до набрання чинності Законом України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 року, пунктом 7 прикінцевих положень цього Закону передбачено збереження у разі відставки тих положень законодавства, що діяли на день їх призначення (вони неодноразово змінювалися, передбачаючи, зокрема, в певний час «вихідну неоподатковану допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою»). Відповідно, за підрахунками ініціаторів проекту, у разі збереження цієї спеціальної норми вже 2019 року декільком суддям, що йдуть у відставку після 9 років перебування на посаді, доведеться виплачувати вихідну допомогу у розмірі понад 3 мільйони гривень кожному. Натомість інші судді матимуть право на вихідну допомогу в розмірі трьох місячних винагород за останньою посадою (це близько мільйона гривень). Тому пропонується закріпити єдиний розмір вихідної допомоги (три місячні винагороди за останньою посадою) для усіх суддів Конституційного Суду України, які виходять у відставку. Але технічно цей задум у проекті реалізується вкрай незадовільно через дублювання в статті 21 Закону України «Про Конституційний Суд України» чинного припису статті 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» про те, що «судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі трьох місячних винагород за останньою посадою», та доповнення пункту 7 прикінцевих положень Закону України «Про Конституційний Суд України», який стосується суддів Конституційного Суду України, призначених на посаду до набрання чинності цим Законом, таким приписом «Вихідна допомога при звільненні у відставку судді Конституційного Суду України не виплачується» (у сенсі «за старими нормами»). А у проекті 10290 змінами до Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» пропонується зменшити видатки на Конституційний Суд України.

Ідея законодавчо внормувати однакові умови виходу у відставку судді Конституційного Суду України заслуговує на підтримку, але реалізувати її, як видається, можна значно простіше. Наприклад, обмежитися доповненням пункту 7 прикінцевих положень Закону України «Про Конституційний Суд України» у відповідному місці таким положенням: «крім розмірів вихідної допомоги», оскільки все інше вже передбачено законодавством.

Проект 10292 від 15.05.2019 (Алєксєєв С. О.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо групових позовів про захист прав споживачів, права на безпечне для життя та здоров’я навколишнє природне середовище.

Центральним елементом проекту є пропозиція доповнити Цивільний процесуальний кодекс України новою Главою 9-1 «Особливості позовного провадження у справах за груповими позовами». Зокрема визначається, що позов вважається груповим, якщо: 1) до позову позивача-ініціатора приєдналося не менше 25 фізичних осіб із однотипними вимогами, які базуються на аналогічних підставах, до одного чи декількох відповідачів; 2) громадська організація у випадках, встановлених законом, звернулася до суду із позовом, до якого приєдналося не менше 25 фізичних осіб, які є її членами, із однотипними вимогами, які базуються на аналогічних підставах, до одного чи декількох відповідачів. Тим самим запроваджується спеціальний порядок порушення, розгляду та виконання рішень щодо справ за груповими позовами.

На жаль, пояснювальна записка містить занадто загальну аргументацію і практично не зупиняється на конкретних моментах змін. Водночас пропонований особливий порядок і визначення групового позову викликають чимало питань. Проте практика групових позовів поширена у багатьох країнах і загалом заслуговує на увагу.

Проект 10293 від 15.05.2019 (Вітко А. Л.) про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності державних реєстраторів за порушення у сфері державної реєстрації під час проведення державної реєстрації юридичної особи, фізичної особи-підприємця або громадського формування та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Проект пропонує підвищення у 2,5–3 рази розмірів штрафних санкцій частин першої та другої статті 166-11 «Порушення законодавства про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» та частин першої та другої статті 166-23 «Порушення порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Проект 10299 від 16.05.2019 (Демчак Р. Є.) про внесення змін до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» щодо забезпечення прав адвокатів у дисциплінарних провадженнях.

Пропонується у статті 34 «Підстави для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності» названого Закону зазначити, що «підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним під час здійснення адвокатської діяльності дисциплінарного проступку», а у статті 42 «Оскарження рішення у дисциплінарній справі» передбачити у частині першій, що оскарження рішення зупиняє його дію (у чинній нормі закріплено протилежний підхід).

Питання видається доволі дискусійним. На нашу думку, особливий статус адвокатів висуває до них і особливі вимоги, зокрема етичного характеру. Тому звуження підстав дисциплінарної відповідальності виключно до порушень «під час здійснення адвокатської діяльності» є не доцільним. Що ж стосується питання зупинення або не зупинення рішення про дисциплінарну відповідальність адвоката у разі його оскарження, то нині у контексті можливого зловживання правом на оскарження варто залишити чинну норму. В перспективі через системні зміни ряду актів законодавства, зокрема процесуального, можна передбачити можливість вирішувати це питання у кожному конкретному випадку органу, який буде приймати скаргу до розгляду.

Проект 10310 від 17.05.2019 (Ківалов С. В.) про правові засади забезпечення участі України у Міжнародному кримінальному суді на умовах Римського статуту.

Відповідно до пояснювальної записки у червні 2019 року набуває чинності положення частини шостої статті 124 Конституції України, згідно з якою Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом Міжнародного кримінального суду. У зв’язку з цим до парламенту подані проекти № 7179 і № 9438, які однак містять певні прогалини, усунути які покликаний цей проект. У проекті визначається визначають як обов’язкове співробітництво України з Міжнародним кримінальним судом. Пропонується передбачити, що Україна в повному обсязі, регулярно і у встановлені строки бере участь у роботі Міжнародного кримінального суду та його органів, Асамблеї держав-учасниць Римського статуту та інших органів, створених відповідно до Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Україна здійснює імплементацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду, пов’язаних з ним документів і необхідних для цього змін у повному обсязі у національне законодавство і правозастосування. Україна своєчасно надає усю допомогу, необхідну для здійснення розслідувань і судового розгляду Міжнародним кримінальним судом і його структурами. Від імені України висувається кандидатура на кожну вакантну посаду судді, прокурора, заступника прокурора Міжнародного кримінального суду. Пропонується порядок висунення згаданих кандидатур, який передбачає, що кандидати правники міжнародно-правової спеціалізації і кандидати правники кримінально-правової спеціалізації беруть участь у доборі окремими групами; утворюється дві конкурсні комісії на засадах прозорості, незалежності, демократичності і упередження дискримінації; конкурс проводиться із своєчасним інформуванням конкурсантів з питань, необхідних для продовження їх участі у конкурсі, з належним використанням зворотного зв’язку з громадою щодо відповідності вимогам закону кожного з кандидатів, забезпеченням прозорості і ефективності конкурсу з урахуванням досвіду використання конкурсних процедур останніх років. Перехідними положеннями передбачене набуття чинності законом не раніше набуття чинності законом про ратифікацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду, що знімає суперечності з чинним законодавством, а також розроблення і запровадження програми стажування талановитої молоді і фахівців з України у структурах Міжнародного кримінального суду.

Як видається, питання забезпечення участі України у Міжнародному кримінальному суді потребує комплексного вивчення і законодавчого регулювання.

 

Культура та освіта

 

Проект Постанови 10295 від 15.05.2019 (Княжицький М. Л.) про внесення змін у додаток до Постанови Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2019 році».

До числа пам’ятних дат та ювілеїв на 2019 р. пропонується віднести «100 років з часу заснування Подільського державного аграрно-технічного університету (1919)» та «175 років з дня народження Іллі Рєпіна (1844–1930), художника». Окремо слід звернути увагу на включення до числа таких ювілеїв 185-річчя з дня засування Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова (04.12.1834). Цю дату вже пропонувалося включити до названого переліку у проекті постанови 10182 від 22.03.2019 (Кремінь Т. Д.) про внесення змін у додаток до Постанови Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2019 році» (див. Бюлетень № 217). Наша думка щодо проекту 10182 була така: «На жаль, вишукування «неформальних історичних попередників» для визначення ювілейних дат стало вже звичною практикою. На очах безпідставно стають «старшими» навіть не на десятки, а на сотні років навчальні заклади, деякі галузеві наукові академії і періодичні видання. Як видається, з цією тенденцією слід рішуче боротися. Принагідно зауважимо, що 185 років не є властивою датою для відзначення на державному рівні ювілеїв юридичних осіб, які рекомендується відзначати, починаючи з 50-річчя кожні 25 років».

30.05.2019 проект постанови був прийнятий і наступного дня підписаний.

Проект 10296 від 16.05.2019 (Німченко В. І.) про порядок застосування мов в Україні.

Згідно з пояснювальною запискою в окремих розділах проекту вирішуються питання, пов’язані з визначенням загальних положень, основних принципів мовної політики держави, статусу різних мов, що традиційно вживаються в Україні, з обов’язковим застосуванням української мови як державної, використанням інших мов в публічному житті, з організацією виконання Закону тощо. У порівнянні з чинним Законом України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», запропонований проект ґрунтується на принципово інших засадах. Передусім, він виходить з пріоритету прав людини і розвиває в цьому плані положення статей 3, 21 та 22 Конституції України. Зокрема визначається, що кожний громадянин України, незалежно від етнічного походження, національно-культурної самоідентифікації, місця проживання, релігійних переконань, має право вільно користуватися будь-якою мовою, вивчати та підтримувати будь-яку мову, вважати себе належним до однієї чи більше мовних груп. Допускається лише регулятивна функція держави в реалізації цих прав з урахуванням мовного розмаїття в Україні та інтегративної функції української мови. Тим самим нині діючий принцип національної належності замінюється принципом вільного мовного самовизначення.

Проект доволі великий за обсягом і проаналізувати його постатейно в рамках цього огляду не видається можливим. Дуже узагальнено його можна оцінити як традиційний для опозиційних сил проект з усуненням найбільш одіозних положень про застосування регіональних мов. Водночас в ньому немає і жодних конкретних положень щодо реального захисту функціонування української мови. Не зрозуміло, як ініціатори проекту розуміють склад мовного законодавства України загалом. Так, у перехідних положеннях проекту прямо не ставиться питання про визнання нечинним Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», а у пояснювальній записці зазначається, що «цей законопроект не є альтернативним до законопроекту реєстр. № 8550 від 04.07.2018 р., оскільки не стосується питання регіональних мов», проте в статті 4 проекту зазначається, що «Законодавство України про мови складається з Конституції України, Декларації прав національностей України, цього Закону, законів України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин», «Про національні меншини», «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин», а також міжнародних договорів, що регулюють питання використання мов, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Не заперечуючи можливість і важливість послідовного вдосконалення вітчизняного мовного законодавства загалом, поданий проект за наявності окремих слушних ідей все ж видається кроком назад щонайменше в аспекті захисту української мови як державної.

 

Проекти з інших питань

 

Проект 10281 від 13.05.2019 (Ківалов С. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення захисту права власності на нерухоме майно та запобігання рейдерській діяльності.

У Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» пропонується, зокрема, визначити поняття «рейдерська діяльність» – діяльність державного реєстратора, спрямована на незаконну передачу права власності на нерухоме майно, вчинена на підставі завідомо неправдивих документів або за відсутності документів, на підставі яких заявлене речове право. Зазначається, що рейдерська діяльність є підставою притягнення суб’єктів державної реєстрації прав до кримінальної відповідальності у порядку, встановленому законом. Пропонується чинну норму про те, що державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав, доповнити таким положенням: Після прийняття рішення документи, на підставі яких заявлене речове право, повинні бути відображені у внутрішній базі даних органів у сфері державної реєстрації прав, та протягом п’яти робочих днів повинні бути перевірені іншим акредитованим суб’єктом державної реєстрації прав. Також пропонується закріпити вимогу фіксування процесу проведення реєстраційних дій за допомогою відеозаписувальних технічних засобів. Значно розширюються положення статті 36 «Заходи, що вживаються у разі виявлення порушення законодавства під час державної реєстрації прав» названого закону, зокрема положення про те, що якщо під час розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора у Міністерства юстиції України чи його територіального органу виникає сумнів щодо справжності поданих документів, вони зобов’язані повідомити про це правоохоронні органи, пропонується доповнити наступними: Одночасно накладається тимчасова заборона на відчуження об’єкту нерухомості, стосовно якого виник сумнів щодо справжності поданих документів, здійснюється тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав. У випадках вперше виявленого порушення порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб’єктів державної реєстрації прав, Міністерством юстиції України вживаються заходи щодо скасування акредитації суб’єкта державної реєстрації прав. Відповідно, статтю 166-23 «Порушення порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Кодексу України про адміністративні правопорушення пропонується доповнити новою частиною другою, якою запроваджується відповідальність за невнесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно матеріалів повного фіксування процесу посвідчення правочину за допомогою звуко- та відеозаписувальних технічних засобів, у випадках, визначених законами України. Одночасно Кримінальний кодекс України доповнюється статтями 358-1 «Рейдерська діяльність державних реєстраторів, суб’єктів державної реєстрації прав» та 358-2 «Підроблення матеріалів повного фіксування процесу посвідчення правочину за допомогою звуко- та відеозаписувальних технічних засобів», якими запроваджується відповідальність за «діяльність державного реєстратора, спрямована на незаконну передачу права власності на нерухоме майно, вчинена на підставі завідомо неправдивих документів або за відсутності документів, на підставі яких заявлене речове право» та «підроблення матеріалів повного фіксування процесу проведення реєстраційних дій за допомогою відеозаписувальних технічних засобів».

Як видається, проект занадто звужено підходить до проблеми рейдерської діяльності, яка не обмежується, а часто навіть не передбачає незаконних дій державних реєстраторів. У чинному форматі пропоновані зміни фактично ведуть лише до подорожчання послуг реєстраторів, а також до посилення тиску на них.

Проект 10285 від 14.05.2019 (Поляков М. А.) про внесення змін до Розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо сприяння виконанню Національним банком України функцій із захисту інтересів вкладників і кредиторів неплатоспроможних банків.

Пропонується установити таке: До банків, які станом на 1 січня 2019 року були у встановленому законом порядку віднесені до категорії неплатоспроможних, та процедуру ліквідації таких банків не завершено, що отримали від Національного банку України кредит (кредити) рефінансування та його повністю не повернули, вимоги Національного банку України, що виникли в результаті надання таких кредитів рефінансування, при умові їх забезпечення заставою, задовольняються у черзі, передбаченій пунктом 5 частини першої статті 52 «Черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплата витрат та здійснення платежів» Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Слід зазначити, що не зрозуміло, чому така норма має бути тимчасовою і закріпленою в прикінцевих і перехідних положеннях. Як видається, без вказівки на будь-які дати її можна було закріпити в самому пункті 5 частини першої статті 52.

Проект 10287 від 14.05.2019 (Сидорович Р. М.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Уточнюються положення щодо статусу, майна та кредитів, а також обмежуються можливості процесуальних дій щодо банка, віднесеного до категорії неплатоспроможних, та банка, що ліквідується відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Загальний перелік основних змін у пояснювальній записці складає три з половиною сторінки і, відповідно, відсилаємо до неї. Очікується, що реалізація проекту надасть змогу підвищити суми надходжень до Фонду від реалізації активів неплатоспроможних банків, збільшить розмір виплат вкладникам, що зменшить соціальну напругу та підвищить довіру вкладників до банківської системи. Загалом зміни вносяться до 10 законів і кодексів.

Проект потребує уваги з боку спеціалістів, зокрема і організації із захисту прав вкладників. Помітною вадою проекту видається його неконкретність у окремих формулюваннях, зокрема ось таке положення, яке пропонується внести до КАС України: Не допускається забезпечення позову шляхом встановлення заборони або обов’язку вчиняти певні дії уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб при здійсненні тимчасової адміністрації або ліквідації банку, а також іншим особам під час реалізації Фондом гарантування вкладів фізичних осіб майна банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, та банку, що ліквідується відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Незрозуміло про яких саме «інших осіб» йдеться, як і не зрозуміла їх участь у процесі реалізації майна банку. За таких умов проект потребує щонайменше редакційного доопрацювання.

Проект 10298 від 16.05.2019 (Сюмар В. П.) про внесення змін до Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення» щодо діяльності органів управління НСТУ.

Уточнюється, що Наглядова рада НСТУ також визначає основні платформи та канали постачання програмного продукту, концепції програмного наповнення, основні категорії споживачів такого продукту, технології поширення сигналу відповідно до наявного стану телекомунікаційних мереж загального користування, соціально-демографічних даних та обсягів фінансування НСТУ та затверджує за поданням правління стратегію розвитку НСТУ, вносить зміни до неї та контролює її виконання. Для забезпечення діяльності Наглядової ради НСТУ створюється функціональний структурний підрозділ. Цікавою є пропозиція про те, що кошти одержані з державного бюджету, не можуть використовуватись для винагороди діяльності членів Наглядової ради НСТУ. Натомість чинну норму про те, що повноваження члена Наглядової ради НСТУ припиняються Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення у разі відсутності на трьох засіданнях Наглядової ради НСТУ, крім випадків, коли стан здоров’я не дає змоги брати участь у засіданнях, що підтверджується медичною довідкою, пропонується пом’якшити, запровадивши таку санкцію за відсутність більше ніж на трьох чвертях засідань Наглядової ради НСТУ протягом одного календарного року. Також з 1 березня на 30 квітня пропонується перенести крайній термін подання до Кабінету Міністрів України звіту про фінансово-господарську діяльність НСТУ та оприлюднення загального звіту про діяльність НСТУ.

Зміни пропонуються доволі різносторонні. Більшість питань є відверто бюрократичними і мають на меті покращення умов роботи НСТУ. Ставитися до таких питань можна по різному, однак ініціативи щодо можливості пропуску більш ніж половини засідань на рік видаються не дуже слушними. Найбільше ж питань викликають ініціативи щодо того, що Наглядова рада НСТУ також визначає основні платформи та канали постачання програмного продукту, концепції програмного наповнення, основні категорії споживачів такого продукту, технології поширення сигналу відповідно до наявного стану телекомунікаційних мереж загального користування, соціально-демографічних даних та обсягів фінансування НСТУ. З положення цілковито незрозуміло, які ж саме питання мають врегульовуватися НР НСТУ. Зазначимо, що цей абзац викликав питання і з боку ГНЕУ, яке у своєму висновку загалом рекомендувало повернути на доопрацювання названий проект.

Проект 10309 від 17.05.2019 (Кабінет Міністрів України) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку ліцензування господарської діяльності.

Дуже великий проект, який на більш ніж 40 сторінках вносить зміни до 15 законодавчих актів. За такого обсягу охопити навіть основні ініціативи є неможливим. У пояснювальній записці щодо основних ініціатив проекту зазначається, що пропонується удосконалити існуюче законодавче поле, спрямоване на впорядкування суспільних відносин у сфері ліцензування видів господарської діяльності, шляхом: визначення поняття: «матеріально-технічна база»; зобов’язання центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, надавати органам ліцензування доступ до інформації щодо внесення ліцензіатами плати за видачу ліцензій; запровадження нової санкції за порушення у сфері ліцензування – зупинення дії ліцензії в повному обсязі або частково; запровадження порядку відновлення дії ліцензії, що була зупинена органом ліцензування; запровадження порядку оскарження ліцензіатом рішення органу ліцензування щодо зупинення дії ліцензії; врегулювання питань щодо повторного подання заяви про отримання ліцензії передбачивши, що до заяви про отримання ліцензії додаються лише ті підтвердні документи, які стали підставою для прийняття рішення про залишення заяви без розгляду, за умови, що попередньо подані документи, що знаходяться у ліцензійній справі, на момент подачі повторної заяви зберегли свою актуальність; включення нових підстав для анулювання ліцензії (у разі визнання недієздатним, обмеження в дієздатності, визнання безвісно відсутнім, оголошення померлим ліцензіата; наявності акта про не усунення ліцензіатом протягом строку зупинення дії ліцензії порушень, що були підставою для її зупинення); виключення підстави для анулювання ліцензії у випадку несплати ліцензіатом за видачу ліцензії; уточнення переліку відомостей щодо ліцензування, що міститимуться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; встановлення нової підстави для залишення заяви про отримання ліцензії без розгляду – наявність інформації про здійснення над суб’єктом господарювання контролю, у значенні, наведеному у статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції», резидентами держав, що здійснюють збройну агресію проти України у значенні, наведеному у статті 1 Закону України «Про оборону України»; обов’язковості включення до ліцензійних умов положень щодо доступності місць провадження господарської діяльності для маломобільних груп населення; уніфікації розміру штрафів за порушення законодавства у сфері ліцензування; удосконалення процедури оскарження дій органів ліцензування до Експертно-апеляційної ради.

 Поділитися