COVID-19 у в’язниці: Рада Європи повинна вести політику щодо вирішення викликів пандемії

Зіткнувшись із спалахом COVID-19, в’язниці континенту знаходяться на межі прірви. Існує гостра потреба для європейських керівників під егідою Ради Європи, які мають компетенцію в цій царині, повністю усвідомити природу ризику та дати поштовх політиці, що відповідатиме масштабу небезпеки. Тим більше, що ми щодня тут говоримо про тих, хто мешкає або працює в тюрмах: 17 березня європейський офіс ВООЗ попередив, що «ризик стрімкого зростання передачі хвороби в тюрмах чи інших місцях тримання під вартою може мати посилюючий вплив на епідемію, швидко збільшуючи кількість постраждалих людей». Іншими словами, «зусилля щодо контролю COVID-19 можуть провалитися якщо потужні (…) заходи не будуть застосовані також і у в’язницях»[1].

Протест в’язнів на даху тюрми Сан-Вітторе в Мілані, Північна Італія, 9 березня 2020 року (EPA Photo)

На даний час є очевидним, що, незалежно від національних розбіжностей, заходів, що вживаються, не лише недостатньо, але й їх неможливо вжити без значного та швидкого скорочення кількості в’язнів. Службовцям в’язниць доручено терміново організувати обмеження контактів з людьми в завжди переповнених тюрмах, звільнення приміщень для ізоляції симптоматичних в’язнів, придбання тестів та захисних засобів, яких, як правило, немає, визначення протоколів втручання з цивільними лікарнями, які вже перебувають у напруженому становищі, організацію супроводу щоб забезпечити госпіталізацію тощо.

Ця місія є ще більш неможливою у вибухонебезпечному контексті припинення відвідувань та різкого та суворого обмеження дій. Колективні інциденти та навіть заворушення вже спалахнули у кількох країнах. Конкретно кажучи, тюремна адміністрація постійно вирішує суперечки між вимогами охорони здоров’я та дотриманням дисципліни. Дуже часто, за відсутності чітких інструкцій, рефлекторно, інерційно чи під страхом дестабілізації, вона надає перевагу внутрішньому порядку, ризикуючи, що її заходи контролю та безпеки (обшуки людей та камер, перегрупування для переклички, використання наручників …) можуть сприяти поширенню вірусу. Загалом, навіть за найкращої волі, чиновники в’язниці не можуть підтримувати такі жорсткі стримувальні заходи протягом декількох тижнів, не вживаючи заходів для зняття тиску.

Скрізь, зіткнувшись із серйозністю небезпеки, практики, лікарі, громадські організації та інститути запобігання катуванням закликали уряди зменшити кількість в’язнів. Декілька держав дійсно вжили заходів у цьому напрямку, зокрема, звільнивши засуджених наприкінці покарання. Але ніде ця політика не змогла поглинути переповненість тюрем, не кажучи вже про зменшення її до рівнів, які б дозволили функціонуванню в’язниць адаптуватися до нинішньої кризи здоров’я. Взагалі, європейські уряди чекають і стежать за тим, що роблять їхні сусіди, і відкладають будь-які заходи, які можуть мати значний вплив. У цьому контексті сильне реагування на наднаціональному рівні виявляється незамінним, до чого закликали 18 березня близько п’ятдесяти НУО, що діють у європейських в’язницях[2].

Це правда, що за останні два тижні міжнародні організації виступили з ініціативами. ВООЗ надала вказівки щодо реагування на стан здоров’я у в’язницях, тоді як ЮНЕЙДС підкреслив уроки, отримані з подоланням ВІЛ у кримінально-виконавчих системах[3]. Зі свого боку, правозахисні органи наголосили на незменшуваних правах, які повинні бути гарантовані державами в умовах теперішньої кризи в галузі охорони здоров’я[4]. Але існує нагальна потреба у наднаціональному політичному органі, який би реалізував політики кримінальної юстиції щодо кризи.

Рада Європи є джерелом уніфікованих правил з питань прав людини на всьому континенті, таким чином є тим, від кого ми очікуємо настанови в ситуації, що склалася. Більше того, Рада Європи, як справедливо стверджують, протягом тридцяти років відіграє провідну роль у керівництві кримінальної та тюремної політики. Рекомендації Комітету міністрів, зокрема Європейські тюремні правила, керують розробкою законодавства в Європі. У багатьох країнах програми технічного співробітництва Організації формують щоденне управління тюрмами. Комітет міністрів здійснює нагляд за виконанням судових рішень Страсбурзького суду, багато з яких стосуються умов ув’язнення та догляду за в’язнями. У той час, коли національні системи перебувають у невизначеності, настав час Ради Європи, зокрема Комітету міністрів, яким зараз керує Грузія, та Генерального секретаря прийняти свою роль як орієнтиру та активно працювати над конкретними кроками, сприяючи швидкому скороченню засуджених і тих, хто перебуває під вартою, та інших необхідних заходів з боку 47 країн-членів. Крім того, від Європейського комітету з питань запобігання катуванням (СРТ), слід очікувати нагляду за умовами ув’язнення в теперішній кризі. У нинішніх обставинах такі дії з боку Ради Європи матимуть тривалий вплив на її повноваження.

Саймон Крейгтон, Віце-Президент Європейської мережі з питань ув’язнення (EPLN)

Красімір Канєв, Президент Гельсінського комітету Болгарії, Віце-Президент EPLN

Софія Кюфолетті, Президент L’Altro Diritto, член правління EPLN

Данута Прживара, Президент Правління Гельсінської Фундації за Права Людини (HFHR)

Массімо Моратті, Заступник директора з питань досліджень, Європейське регіональне бюро Європи, Amnesty International

Размуз Грюе Крістенсен, CEO, Dignity

Філіпп Маркус Президент, Європейські судді за демократію та свободу (MEDEL)

Лаур Будріє-Жерард, Старший юрист в Fair Trials

Філіпп де Боттон, Президент, Doctors of the World

Анк ван Дам, директор AFEW International

Крістіан Фераль-Шюль, Президент, Національна Рада адвокатів Франції (CNB)

Хав’єр Ван Гілз, Президент, Французько- та німецькомовні адвокати в Бельгії (Avocats.be)

Піппін Гьорітс, Виконавчий директор, Гельсінський Комітет Нідерландів

Гуннар Екелеве-Слідал, Керівник відділу політики, Гельсінський Комітет Норвегії

Євген Захаров, Директор Харківської правозахисної групи, Голова Правління Української Гельсінської спілки з прав людини

Олександр Павліченко, Виконавчий Директор, Українська Гельсінська спілка з прав людини

Сесіль Марсель, Директор Observatoire international des prisons – Section française

Беноот Давид, Президент Ban Public

Валентин Дж. Агілар Віллундас, Генеральний координатор Андалузької асоціації прав людини

Наталія Таубіна, директор Фундації «Громадський вердикт»

Ігор Каляпін, Президент Комітету із запобігання тортурам

Олівія Венет, Президент, Ліга за права людини (LDH Belgique)

[1] Світова Організація Охорони Здоров’я/Європа, Тимчасове Керівництво, Preventing COVID-19 outbreak in prisons: a challenging but essential task for authorities, опубліковане 23 березня 2020

[2] Appeal by European NGOs (Звернення європейських НУО), залучених у сфері тюремного здоров’я та в захисті права ув’язнених на здоров’я, опубліковане 18 березня 2020

[3] UNAIDS, Rights in the time of COVID-19 — Lessons from HIV for an effective, community-led response, (Права в час COVID-19 – Уроки від ефективної спільно спрямованої відповіді на ВІЛ) опубліковані 20 березня 2020

[4] Комітет Ради Європи щодо запобігання тортурам (КЗК) Statement of principles relating to the treatment of persons deprived of their liberty in the context of the coronavirus disease (COVID-19) pandemic, (Виклад принципів щодо поводження з особами, позбавленими волі в контексті пандемії хвороби корона вірусу (COVID-19)) опубліковані 20 березня 2020, Офіс прав людини Об’єднаних Націй та ВООЗ, тимчасовий документ-керівництво UN – COVID 19: Focus on persons deprived of their liberty, 27 березня 2020; Підкомітет ООН щодо запобігання тортурам (SPT), Advice to States Parties and National Preventive Mechanisms relating to the Coronavirus Pandemic,прийнятий 25 березня 2020