Чому був відхилений список кандидатів на посаду судді Європейського суду з прав людини від України
22 вересня Комітет з відбору суддів Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) відхилив список з трьох кандидатів на посаду судді Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від України. «Комітет опитав усіх кандидатів 16 вересня 2021 року. Комітет рекомендує Асамблеї відхилити цей список, оскільки не всі кандидати відповідають критеріям для обрання на посаду судді Європейського суду з прав людини, та просити Уряд України подати новий список кандидатів», – йдеться в повідомленні на сайті ПАРЄ. 27 вересня ПАРЄ, незважаючи на активне лобіювання членів асамблеї від України не погоджуватися з рішенням Комітету, більшістю голосів остаточно відхилила подані кандидатури. Тепер необхідно проводити новий конкурс для відбору трьох кандидатів на посаду судді ЄСПЛ, вже втретє.
Власне, трапилось те, що й повинне було трапитись. У Страсбурзі не могли не помітити нестримне бажання української влади мати «свого» суддю в ЄСПЛ в особі віце-президента ПАРЄ, депутата парламенту від правлячої партії Олександра Мережка. І байдуже, що це створювало для депутатів ПАРЄ конфлікт інтересів у разі голосування за (або проти) їхнього колеги, одного з керівників асамблеї.
Я думаю, що невідповідність цього кандидата вимогам до посади судді ЄСПЛ та разюча відмінність в кваліфікації кандидатів (тоді як у Раді Європи очікують, що професійна кваліфікація повинна бути приблизно однаковою), й призвели до формулювання Комітету з відбору суддів «не всі кандидати відповідають критеріям для обрання на посаду судді». Другою причиною могла бути невідповідність конкурсу в цілому вимогам Ради Європи – дотримання «принципів демократичної процедури, прозорості та недискримінації» (див. Резолюцію ПАРЄ 1646 (2009), п.2). Третьою – те, що не проводились належні консультації з Консультативною радою експертів Ради Європи (див. Резолюцію ПАРЄ 2248 (18), п. 8.2).
Почнемо з третьої причини. Певен, що комунікації з Консультативною радою взагалі не було, і підозрюю, що автори Положення про проведення конкурсу просто не знали про її існування, інакше вони були б зобов’язані включити проведення консультацій до Положення і провести їх, і тільки після цього надсилати список кандидатів до ПАРЄ (див. п.5 Резолюції CM/Res(2010)26 Комітету міністрів Ради Європи).
Далі, у відкритому зверненні правозахисних організацій після конкурсу наголошувалося, що національний конкурс з відбору трьох кандидатів на посаду судді ЄСПЛ в цілому суперечив Рекомендаціям ПАРЄ та Комітету міністрів Ради Європи[1], і що його організація та проведення не відповідали принципам демократичної процедури, справедливості, відкритості, підзвітності та недискримінації. Так, комісія з відбору була більш фаховою, ніж у першому конкурсі 2019 року, але вона знову складалася з п’яти викладачів юридичних вишів, які знову обрали трьох викладачів юридичних вишів. До того ж, її поставили перед фактом: Положення про проведення конкурсу з дискримінаційними нормами вже було ухвалене і оприлюднене разом із складом комісії в Указі Президента № 63/2021 від 19 лютого, і комісія не могла провести його інакше, як за цим Положенням.
В результаті, всі особи, які не є громадянами України, були позбавлені можливості взяти участь у конкурсі. Правозахисники-практики, практикуючі адвокати, які мають великий досвід роботи з ЄСПЛ, не мали змоги брати участь в конкурсній комісії чи в будь-який спосіб контролювати проведення конкурсу. Конкурс був непрозорий, дізнатися хоч щось про його перебіг можна було тільки з коментарів кандидатів. Критерії, за якими визначалися переможці, не були оприлюднені і, навіть, були невідомі самим учасникам конкурсу. Процедура відбору також лишилася невідомою. Письмового рішення чи хоча б прес-релізу комісії з поясненнями про мотиви такого відбору, чому з 19 кандидатів були обрані переможцями саме Микола Гнатовський, Олександр Мережко та Гаяне Нуріджанян, так і не було опубліковано. Комісія повинна була також визначити та оприлюднити рейтинг кандидатів, але й цього не сталося.
Кандидатура Миколи Гнатовського, беззаперечного фаворита конкурсу, який чотири останні роки очолював Європейський комітет запобігання катуванням та поганому поводженню, апріорі не викликала питань, його високу кваліфікацію ми спостерігали багато разів. Гаяне Нуріджанян відома в професійному колі як сильний фахівець з юриспруденції ЄСПЛ й в международному кримінальному праві, але чому обрали саме її, а не, скажімо Вікторію Чернійчук чи Валерію Лутковську, чи Оксану Преображенську з їх багатим практичним досвідом та глибокими знаннями, взагалі кажучи, незрозуміло. А поява в трійці переможців Олександра Мережка здивувала багатьох спостерігачів. Так, він є відомим фахівцем з міжнародного права, але інших його галузей, і не має практики роботи з ЄСПЛ. Моральних якостей, які необхідні для посади судді – відданості праву та вміння відстоювати свою позицію всупереч владі або громадській думці – Олександр Мережко не виявляв. На мою думку, якби конкурс був би нормально організований, у нього було б небагато шансів потрапити до трійки переможців. А ще серед кандидатів були визначні адвокати-практики Аркадій Бущенко (останні чотири роки - суддя Кримінальної палати Верховного суду), Геннадій Токарев та інші, які виграли разом сотні справ в ЄСПЛ, й інші сильні адвокати і юристи.
Чи стане цей вже другий провал уроком для держави, чи буде виконана робота над помилками? Бо досвід 2019 року, коли український список так само відхилили, таким уроком не став. Якщо підсумувати все, що ми знаємо про проведення конкурсу, то можна сказати, що були враховані тільки вимоги відносно гендерної збалансованості та знання двох офіційних мов Ради Європи – англійської та французької.
Слід зауважити, що коли минулого разу, в 2008 році, обирали трійку кандидатів на посаду судді ЄСПЛ, процедура відбору ще не була такою жорстко формалізованою, як зараз (коли навіть резюме кандидатів мають подаватися за певною формою, наданою в нормативному акті!), не було створено Консультативної ради експертів, вимоги до кандидатів були значно менш жорсткі. Я тоді був членом комісії з відбору, добрих кандидатів було значно менше, але ми змогли запропонувати сильну, як на мене, трійку кваліфікованих кандидатів (Сергій Головатий, Станислав Шевчук, Ганна Юдківська), і цей список було одразу прийнято в ПАРЄ без коливань. Вибір Комітету з відбору суддів ПАРЄ та голосування в ПАРЄ здивували багатьох спостерігачів в Україні, але, як показав час, Ганна Юдківська зробила блискучу кар‘єру в ЄСПЛ, стала Президенткою Секції Суду й однією з найбільш шанованих юристок(тів) в Європі.
Мої рекомендації щодо проведення третього конкурсу наступні. Скласти збалансовану комісію з відбору, до якої увійшли б не тільки вчені та викладачі вузів, а й інші юристи: представники суддівської, адвокатської, правозахисної спільнот, зберігаючи при цьому гендерний баланс. Головні вимоги до членів Комісії: висока кваліфікація в юриспруденції ЄСПЛ, незалежність та добра репутація в суспільстві. Комісія сама має підготувати Положення про проведення конкурсу, врахувавши при цьому наведені нижче рекомендації ПАРЄ і Комітету міністрів Ради Європи, узгодити його з Консультативною радою експертів. І проводити конкурс за цим Положенням, дотримуючись вимог Ради Європи: конкурс має бути достатньо відкритий і прозорий, інформація про кандидатів має бути оприлюднена, результати кожного етапу мають публікуватися для всіх кандидатів, інтерв’ю з кандидатами має проводитись за однаковою процедурою з одними і тими ж питаннями, комісія має рейтингувати всіх кандидатів і перших трьох з найвищим рейтингом запропонувати Консультативній раді експертів. Після комунікації з Консультативною радою і узгодженням списку його надсилають до Комітету з відбору суддів ПАРЄ. На мій погляд, доречно протоколювати кожне засідання комісії й оприлюднювати ці протоколи.
Сподіваюсь, що третій конкурс стане успішним, і Україна запропонує трійку кращих кандидатів на посаду судді ЄСПЛ. Сильний професійний незалежний суддя від України в ЄСПЛ, який не піддається жодним впливам, є запорукою успіху в складній юридичній війні з Росією, що прекрасно демонструє зараз Ганна Юдківська.
[1] Національні процедури відбору кандидатів до Європейського суду з прав людини. Резолюція ПАРЄ 1764 (2010),
Висування кандидатів та обрання суддів Європейського суду з прав людини. Резолюція ПАРЄ 1646 (2009),
Процедура відбору суддів до Європейського суду з прав людини. Резолюція ПАРЄ 2248 (2018), https://khpg.org/1608809613
Резолюція Комітету міністрів Ради Європи (2010)26 про створення Консультативної ради експертів щодо кандидатів для обрання на посаду судді Європейського суду з прав людини, https://khpg.org/1608809614
Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи щодо відбору кандидатів на посаду судді Європейського суду з прав людини, https://khpg.org/1608809617