Практика застосування статті 391 Кримінального кодексу України доводить, що ця стаття має бути скасована
За статтею 391 Кримінального кодексу (КК) України «Злісна непокора законним вимогам адміністрації виправної установи або інша протидія адміністрації у законному здійсненні її функцій особою, яка відбуває покарання у виді обмеження волі або у виді позбавлення волі, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переводилась на більш суворий режим відбування покарання», передбачається покарання до трьох років позбавлення волі.
Стаття 391 КК використовується зазвичай таким чином. Адміністрація установи виконання покарань (УВП) накладає на засудженого численні дисциплінарні стягнення, у якості покарання переводить його до дисциплінарного ізолятору (ДІЗО), потім до приміщення камерного типу (ПКТ), що вже є підставою для застосування цієї статті. І дисциплінарні стягнення, які є обов’язковими передумовами порушення кримінальних справ, і самі вироки, як правило, засуджені не в змозі оскаржити через перешкоджання з боку адміністрацій УВП та слідчих ізоляторів у доступі до правової допомоги, виходу кореспонденції, тощо.
Сам факт включення цієї норми в КК України був підданий нищівній критиці у численних наукових працях. Аргументацію можна узагальнити так. Стаття 391 КК прямо суперечить концептуальним засадам КК України в редакції 2001 року, згідно з якими законодавець відмовився від указівок на адміністративну преюдицію як умову кримінальної відповідальності, яка призводила до того, що адміністративні проступки при повторному їх вчиненні автоматично визнавались злочинами. Застосування адміністративної (дисциплінарної) преюдиції суперечить статтям 21 і 24 Конституції України щодо рівності громадян перед законом, оскільки являє собою дискримінацію. Адже незрозуміло, чому одна частина громадян за певні правопорушення повинна нести адміністративну чи дисциплінарну відповідальність, а інша – кримінальну.
До того ж, видається обурюючим та несумісним із основоположними принципами правової держави, коли засуджений до позбавлення волі, який і так зазнав суттєвих правових обмежень, у випадку вчинення ним діянь, які по суті є дисциплінарними проступками, отримає за це набагато суворішу, додаткову, кримінальну відповідальність та, як правило, новий строк позбавлення волі.
Слід зазначити, що стаття 391 КК є рудиментом радянської каральної системи, по суті своїй це дещо модернізована стаття 183-3 КК УРСР в редакції 1960 року (включена у 1983 році). Однак навіть тоталітарна Росія вже скасувала цю норму. З пострадянських країн вона досі використовується лише в Україні та Білорусі.
Викликає занепокоєння і правозастосовна практика 391 статті. Так, адміністрації часто ініціюють кримінальні провадження за 391 статтею відносно засуджених, які з якихось причин потрапляють у конфліктну ситуацію з ними. Такими причинами часто виступають: небажання безоплатно працювати на «чорних» незаконних підприємствах у колоніях, небажання виконувати нічим невстановлені вимоги адміністрації установи, «непорядна» стаття, за якою засуджено особу, «непорядні» обставини кримінальної справи, у якій засуджено особу, особистісні конфлікти між засудженим та адміністрацією або засудженими - «помічниками адміністрації» тощо. Для ініціювання провадження за 391 статтею відносно таких «конфліктних» засуджених адміністрації установи достатньо лише накласти низку дисциплінарних стягнень на засудженого, які, як вже зазначалось, засуджені майже не в змозі оскаржити. Часто такі стягнення є штучними і використовуються лише для того щоб формально були дотримані вимоги для ініціювання кримінального провадження за 391 статтею.
Звичайно, є нормативні вимоги до засуджених коректно поводитись з адміністрацією, вставати в стрій під час режимних заходів, виконувати роботи з благоустрою колонії та прибирати приміщення під час чергування. Але розцінювати недотримання таких вимог як злочин, за який можна отримати до трьох років позбавлення волі неадекватно з точки зору пропорційності покарання скоєному проступку. На жаль, більшість працівників УВП вважають складовими елементами злочину за 391 статтею відсутність нагрудного знаку, прибране не за зразком ліжко, надягнуту не встановленого зразку форму, зберігання зарядного пристрою та/або мобільного телефону тощо. До того ж, жоден нормативно-правовий акт не містить вичерпний перелік проступків, за які можуть застосовуватись ті чи інші види дисциплінарних стягнень. Це дає адміністрації дуже широкі можливості для зловживань під час накладання стягнень на засуджених, які потім лягають в основу обвинувачень у злочині, передбаченого 391 статтею.
В Єдиному реєстрі судових рішень вміщено 1144 вироки за статтею 391 КК України за період з 1 січня 2010 року по 1 липня 2022 року. З них 1030 (90,03%) містять покарання за відмову від виконання вимог адміністрації, за зберігання заборонених предметів – 31 (2,71%), за перешкоджання обшуку – 18 (1,57%), за порушення розпорядку дня, секторної локації тощо – 12 (1,05%), за висловлення нецензурної лайки – 5 (0,44%), за інше – 48 (4,2 %).
Кількість вироків за видом відмов від виконання вимог адміністрації з 1 січня 2010 по 1 липня 2022 року
Звертає на себе увагу, що кримінальне покарання за такі дії як: «спав не на своєму місці», «завісив оглядове віконце», «при проведенні сніданку знаходився в строю неголеним», «паління в невстановленому місці», «невиконання команди "Підйом"», «нетактовна поведінка», «висловлення нецензурної лайки» становило рік позбавлення волі або ще більше! А за відмову тримати руки в положенні «за спиною» – два роки позбавлення волі!
Лише два вироки з 1144 мають ознаки обґрунтованості – три роки позбавлення волі за «Пошкодження приміщення чергової частини та блокування у приміщенні чергової частини працівників виправного центру» та за «Самовільне залишення території установи виконання покарань». Проте кваліфікація цих дій за статтею 391 видається некоректною, а кваліфікувати дії засуджених у цих випадках потрібно було за іншими статтями КК України.
96,77% вироків були пов’язані із позбавленням волі на певний строк. Знайшлися судді, які не захотіли йти на поводу у адміністрації УВП. У 7 справах з 1144 (0,61%) було винесено виправдувалныівироки. До найбільш м’яких покарань віднесемо вироки, в яких покарання не були пов’язані з позбавленням волі взагалі, або були пов’язані з терміном позбавлення волі менше 1 року. Таких вироків було 29: 150 годин громадських робіт, 5 покарань у вигляді штрафу (510, 850, 1700, 6035 та 8500 грн.), 23 вироки із покаранням у вигляді арешту.
Кількість вироків за видом покарання з 1 січня 2010 по 1 липня 2022 року
Кількість вироків за строком призначеного покарання у вигляді арешту з 1 січня 2010 по 1 липня 2022 року
Кількість вироків за строком призначеного покарання у вигляді позбавлення волі з 1 січня 2010 по 1 липня 2022 року
Максимальне покарання 3 роки у період з 1 січня 2010 по 1 липня 2022 року призначали за наступні види діянь
Найбільше всього максимальне покарання 3 роки позбавлення волі у період з 1 січня 2010 по 1 липня 2022 року призначали засудженим, які на момент порушення кримінальних справ за 391 статтею утримувались в наступних УВП:
Решта 16 вироків припадає по одній УВП.
Найбільше вироків винесено судом щодо засуджених з Криворізької ВК №80 – 66. На другому та третьому місці опинились Харківські колонії: Олексіївська ВК №25 – 46 (усі покарання – за відмову прибирати камеру!) та Диканівська ВК №12 – 41. Третє місце із Дикіанівською ВК №12 поділяє Синельниківська ВК №94.
Список установ «рекордсменів» з яких було засуджено найбільше засуджених за 391 статтею у період з 1 січня 2010 по 1 липня 2022 року виглядає наступним чином
3 2010 по червень 2022 року в середньому виносилось 7,82 вироків на місяць.
Динаміка кількості вироків на місяць з 2010 по червень 2022 року
У першу чергу нас цікавить практика застосування статті 391 останніми роками. За період 1 січня 2020 року – 1 липня 2020 року було винесено 236 вироків.
Кількість вироків за видом діяння з 1 січня 2020 по 1 липня 2022 року
Кількість вироків за видом відмов від виконання вимог адміністрації з 1 січня 2020 по 1 липня 2022 року
Кількість вироків за видом покарання з 1 січня 2020 по 1 липня 2022 року
Кількість вироків за строком призначеного покарання у вигляді позбавлення волі з 1 січня 2020 по 1 липня 2022 року
Список установ «рекордсменів» з яких було засуджено найбільше засуджених за 391 статтею у період з 1 січня 2020 по 1 липня 2022 року виглядає наступним чином
Висновок
Притягати до кримінальної відповідальності можна лише за дії, які за своєю суттю та суспільною небезпечністю можна вважати злочином, а якщо засуджений отримав стягнення за дії, які за своєю суттю є дисциплінарними проступками, то незалежно від кількості таких дій вони залишаються проступками дисциплінарними, а не кримінальними. У демократичній правовій державі не повинно бути ситуації, коли сума декількох дисциплінарних стягнень (наприклад, стягнення за нецензурну лайку + за відмову прибрати камеру + за відмову прибрати територію) перетворюється на кримінальний злочин тим паче, із усталеною правозастосовною практикою, коли адміністрації УВП у більшості випадків свавільно накладають дисциплінарні стягнення на засуджених умисно та заздалегідь готуючи ґрунт для ініціювання провадження за 391 статтею при мовчазній згоді та відсутності оцінки судів такої поведінки адміністрації при розгляді кримінальних справ за 391 статтею, де такі дисциплінарні стягнення лягають в основу обвинувачення.
Стаття 391 КК України, як за своєю суттю, так і за практикою її застосування не відповідає основним демократичним кримінально-правовим засадам та принципам і використовується у більшості випадків як інструмент тиску та розправи з непокірними засудженими. Стаття 391 КК, у такому вигляді та з такою практикою її застосування, не має права на існування і має бути скасована.