‘У дідовій хаті — у стелі ракета’: російська армія майже знищила село Залиман на Харківщині

Село Залиман Ізюмського району Харківської області налічує близько 800 мешканців. У найзапекліші дні серпня, коли ворожа армія обстрілювала місцеві пагорби мало не цілодобово, тут залишалося 32 особи. У вересні ЗСУ далеко посунули росіян. Тепер тут тихо. Лише зрідка можна почути вибух: триває розмінування території. У Залиман повертаються люди. Принаймні ті, кому є, куди повернутися. А таких небагато: деякі залиманські вулиці знищені майже повністю. 

Серед тих, хто залишається в Залимані, — чоловік Світлани Якименко, Андрій Андрійович. Колишній сільський голова доглядає за тим, що вціліло в господі: кілька корів (двох убило під час обстрілу), курей, кролів, собаку Масю і розумного старого гусака Мартіна. Останні двоє скрізь ходять за господарем. І чекають на нього, коли він зрідка їздить до Первомайського, побачити сім’ю. 

Саме у місті Первомайському Лозівського району знайшли притулок більшість залиманчан. Когось поселили в місцевому дитячому садочку, хтось винаймає квартиру. Волонтери привезли до них гуманітарку: ковдри й розкладачки. Світлана з односельчанами чекають на них на дитячому майданчику. Вивезені із Залиману діти бавляться поруч. Гуманітарної допомоги, скаржаться переселенці, вкрай не вистачає — особливо тим, хто мешкає не в дитсадку, а самостійно. Кажуть, у Первомайську віднедавна її стали видавати лише мамам з дітьми та інвалідам. 

…Росіяни зайшли в Залиман другого березня, а вже 31-го їх звідти вигнала українська армія. За неповний місяць окупації загарбники встигли наробити небагато зла. “Були ще незлі, — кажуть місцеві мешканці. — Єдине що — нарили по всьому селу окопів і підірвали за собою міст”. 

Міст через Сіверський Дінець з’єднував Залиман на південному березі річки з Раківкою, Довгалівкою і Савинцями на північному. Без моста члени деяких родин виявилися відірваними одне від одного.  

9 травня біля залишків розбитого мосту російський снайпер убив Володимира Рянського. Чоловік намагався передати на той бік річки по протягнутій мотузці сумку сину, що мешкає в Раківці. 

Саме цього дня в Залимані почалося пекло: російські війська, що закріпилися на іншому березі Сіверського Дінця, взялися нещадно обстрілювати мирні хати. І били майже щодня до початку вересня. Гатили з усього: міномети, танки, вертольоти, “Гради”. Прилітали касетні снаряди. 5 вересня село зазнало авіаудару.

— Першою, 13 травня, згоріла хата Валерія Завгороднього, — розповідають біженці із Залиману. І засипають адресами наступних ворожих прильотів: безліч прізвищ родин, у яких “розбило хату”, “згоріла вся господа”, “не залишилося нічого”, “у діда в стелі досі ракета стирчить”. 

У Олександра Харченка будинок на горі. Був. Люди кажуть, ворожий танк стояв у Довгалівці, на іншому березі річки, і стріляв весь час в одну точку: хату Олександра. “Ніби закохався”, — жартують сусіди. Хоча які тут жарти: танк поцілив у будинок 16 разів. Від господарства нічого не залишилося.  

Спочатку обстрілювали околиці.

— Потім почали по Центральній вулиці гатить, — пригадує Світлана Якименко. — Прилетіло в сільраду, де ми до останнього з дочкою роздавали гуманітарку. Там завжди багато людей збиралося. Після того довелося розносити допомогу по хатах. Школу і клуб розбили вже в серпні. Вони протрималися найдовше.

Саме під час обстрілу школи дістав поранень її чоловік, Андрій Якименко. Підлікувався, але села не покинув.

На жаль, в Залимані були не тільки поранені, а й загиблі. На початку травня посеред грядок загинула Марія Садицька, жінці було за вісімдесят років. Місцеві кажуть, тоді вони ще не боялися виходити поратися на обійсті: війна війною, а картоплю полоти треба. На городі вбило і Юрія Дудника… А Олександра Нечипуренка — просто на дорозі, він саме їхав на велосипеді. Залиманчани пригадують, що на ворожому боці річки гелікоптер просто піднімався у повітря, обстрілював село і сідав. Усього загинуло щонайменше шість місцевих мешканців.

Повертатися додому хочуть майже всі: перед холодами треба лагодити розбиті дахи, принаймні там, де збереглися хоч стіни. Та й худоба в багатьох господарів десь бродить “на вільних хлібах” — коли тікали, корів та кіз довелося просто випустити. Але село залишається небезпечним через міни та нерозірвані снаряди. Їх знаходять і на городах, і на подвір’ях, і в сараях.