Про підхід до обґрунтування кваліфікації геноциду, скоєного російськими військами після 24 лютого 2022 року

Відповідно до статті ІІ Конвенції про геноцид 1948 року, геноцид визначається як

«наступні дії, вчинені з наміром знищити, цілком або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку:

а) вбивство членів такої групи;

b) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи;

c) навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове фізичне знищення її;

d) заходи, розраховані на недопущення дітонародження в середовищі такої групи;

е) насильницька передача дітей із однієї групи в іншу.»

Згідно із статтею ІІІ Конвенції караними є наступні діяння:

«а) геноцид;

b) змова з метою вчинення геноциду;

c) пряме або публічне підбурювання до вчинення геноциду;

d) замах на вчинення геноциду;

e) співучасть у геноциді.»

Окремим завданням є обґрунтування того, що мало місце пряме та публічне підбурювання до здійснення геноциду.

Згідно з визначенням Міжнародного кримінального трибуналу по Руанді під «національною групою» слід розуміти «об’єднання людей, які мають стійкий правовий зв’язок, як то єдине громадянство та, відповідно, певні права та обов’язки»[1].

Тлумачення «національної групи» дає підстави розглядати як об’єкт злочину геноциду національну групу – частину українського народу, яка протистоїть державі-агресору.

Разом із тим, елемент знищення групи полягає також у «знищенні значної частини конкретної групи … частина групи має бути достатньо значною, щоб мати відповідний вплив на групу в цілому.»[2] Як свідчить практика діяльності міжнародних трибуналів, для кваліфікації злочину геноциду достатньо, щоб суб’єкт злочину мав умисел знищити суттєву частину групи. При визначенні того, яка частина групи є суттєвою, необхідно застосовувати як кількісні, так і якісні показники. Так, судова палата Міжнародного трибуналу для колишньої Югославії в рішенні у справі Єлісіча (1999 р.)[3] наголосила:

«82. /…/ Обрана мішенню частина групи може бути визначена як суттєва або через умисел завдати шкоди більшості групи, про яку йдеться, або найбільш показовим членам такої групи. /…/ Геноцидний умисел, таким чином, може проявлятися у двох формах. Він може полягати у бажанні знищити дуже велику кількість членів групи, і в такому випадку він становитиме намір знищити групу en masse. Проте, він може полягати у бажанні знищити меншу кількість обраних осіб з огляду на наслідки їхнього зникнення для виживання цієї групи як такої».

Безперечно, визначена таким чином захищена група є значною і кількісно, і якісно: вона включає всі українські еліти та левову частку населення України. Сьогодні більшість українців розділилися на тих, хто воює проти окупантів, і на тих, хто допомагає воюючим усім, чим може.

Визначальним елементом для кваліфікації злочину геноциду відповідно до Конвенції про геноцид є наявність прямого умислу на знищення членів відповідної групи в силу їх приналежності до неї. Дії, передбачені положеннями статті ІІ Конвенції, чітко вимагають наявності певних суб‘єктивних факторів, серед яких умисел, як необхідна складова злочину геноциду, є визначальним елементом кваліфікації злочину: «дії, визначені у статті ІІ, повинні бути вчинені з умислом знищити [захищену] групу цілком або її частину.»[4]

Українці не сумніваються, що метою РФ у війні проти України є знищення української держави та тієї частини українців, які усвідомлюють себе громадянами України та не погоджуються підкорятися державі-агресорові. Ця мета формує геноцидний намір, але його здійснювали по-різному у різних регіонах України – Маріуполі, Київській, Харківській областях. Тому, на наш погляд, потрібний окремий розгляд геноциду в кожному регіоні з урахуванням його особливостей.

Ця публікація присвячена геноциду у Маріуполі.

Захищеною в контексті Конвенції групою є національна група, яка складається з громадян України, що мешкають у Маріуполі (близько 450 тис. людей). Про те, що «спеціальну військову операцію» президент Росії Путін спрямовує саме проти українців, свідчить той факт, що 2 квітня 2022 року, на прохання президента Туреччини Ердогана, він погодився дозволити іноземцям, які ще перебувають у Маріуполі, безпечно евакуюватися у напрямку Бердянська.[5]

На нашу думку, 4 з 5 критеріїв геноцида, вказаних в статті ІІ Конвенції, застосовні.

Вбивство членів групи

Цей критерій наявності геноциду вочевидь виконується. Місто з 26 лютого знаходилося в облозі та з первого ж дня війни постійно знаходилося під обстрілами як артилерії, так і авіації. Від цього загинули тисячі маріупольчан. 13 березня 2022 року міська рада Маріуполя оголосила, що зареєстровано 2187 смертей.[6] Утім, реальні цифри були набагато вищими, оскільки через постійні обстріли чималого міста і руйнування місцевого інтернету ідентифікація та реєстрація загиблих наражалася на непереборні труднощі та перешкоди. Тому мер Маріуполя Вадим Бойченко був ближчим до реальності, коли наступного дня оцінив кількість жертв у 20 тисяч людей.[7]

Під бомбардування російських військ потрапили численні житлові будинки, пологовий будинок і дитяча лікарня, в яких були породіллі та немовля, а також драмтеатр, басейн, гуртожитки та школа мистецтв, де ховалися мирні жителі. Зокрема, в театрі знайшли прихисток близько 1000 людей[8]. Супутникові знімки театру, зроблені 14 березня 2022 року, показують слово «Діти», написане російською мовою, у двох місцях за межами театру, намагаючись ідентифікувати його для росіян як цивільне авіаукриття, в якому знаходяться діти, а не військові. Представники Маріупольської міської ради заявили, що театр був найбільшим бомбосховищем у місті, і на момент нападу в ньому були лише жінки та діти. 

На сьогоднішній час за інформацією з різних офіційних джерел української влади кількість загиблих цивільних у м. Маріуполі становить 87 тисяч[9]. Повний масштаб вбивств не буде відомий, доки не буде отримано доступ до міста.

Заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам групи

Російські війська систематично та прицільно атакували житлові будинки, укриття та шляхи евакуації у м. Маріуполі, вбиваючи цивільних жителів. Під час обстрілів м. Маріуполя значна кількість людей отримала тяжкі травми. Про це свідчили лікарі, які на час активних бойових дій залишалися в місті та працювали[10]. Були відсутні також медикаменти. Багато людей померло в місті через брак необхідних ліків при пораненнях і хронічних захворюваннях.[11]

Мешканці після 26 лютого 2022 року не мали можливості покинути місто. Через постійні авіаудари та інші артилерійні обстріли по житловим будинкам люди  були вимушені знаходитися у підвалах, які не були пристосовані для перебування в них. У зв’язку з відсутністю опалення, електропостачання, мешканці міста спали фактично на землі. У підвалі люди мерзли: при мінус 10 градусах на вулиці в приміщенні було не вище нуля. Повністю був відсутній доступ до продуктів харчування, води, ліків. Люди знаходилися у постійному страху, сприймали своє становище як «пекло»[12].

Навмисне створення для групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове фізичне її знищення

Формулювання цього критерію цілком точно описує  ситуацію, що склалася в Маріуполі з початку березня 2022 року, коли російськими військами була знищена критична інфраструктура міста: водопостачання, газопостачання, електроенергія, опалення та зв’язок. Потім цілеспрямовано, під приводом знаходження там українських військових, були зруйновані медичні установи. Крім того, були закрити гуманітарні та евакуаційні коридори. Неможливо було доставляти в місто воду, продукти, ліки, дитячі товари.

Жителі Маріуполя змушені були збирати дощову воду та технічну воду, кип'ятити її, щоб пити, їжу готували на вуличних багаттях, а загиблих ховали прямо у дворах у братських могилах.

Повне оточення Маріуполя, відсутність доступу до їжі, води, ліків, знищення критичної інфраструктури міста призвело до значного погіршення здоров’я  мешканців Маріуполя та у деяких випадках смерті. Становище людей було безвихідним.

Слід також зауважити, що російські збройні сили контролювали повітряний простір над Маріуполем, тому всі райони міста були практично беззахисні перед ними. Істотним аспектом домінування у повітрі є ракетні й артилерійські обстріли міста,  тобто врятувати від руйнування житлові будинки, комунальні, соціально-культурні установи та економічні підприємства міста було неможливо. В результаті систематичних обстрілів житлових районів російські збройні сили всього за кілька тижнів знищили більше 80% житлових будинків[13], перетворивши Маріуполь на руїни, зробивши місто непридатним для життя і зробивши неможливим у найближчому майбутньому цивілізоване, нормальне міське життя.[14]

Під час евакуації мешканці Маріуполя були вимушені проходити принизливу процедуру фільтрації. Всіх мешканців, у тому числі дітей, допитували. Чоловіків мусили роздягатися до нижньої білизни. Люди видаляли з телефонів будь-яку інформацію, пов’язану з їх ставленням до України. Ті мешканці Маріуполя, які не пройшли перший етап фільтрації, були взяті під варту і спрямовані до фільтраційних таборів на 30 діб, де вони утримувалися в жахливих умовах, які самі по собі є катуванням. Вони були позбавлені доступу до предметів першої необхідності, у тому числі до туалетів, потерпали від постійних знущань і побиття. Ті ж, хто не пройшов і цей другий етап фільтрації, безслідно зникли.

Усі ці дії, спрямовані на створення жахливих умов існування, взяття під варту і зникнення тих, кого окупаційна влада вважала ворогами РФ, підтверджують застосовність і цього критерію наявності геноциду.

Заходи, розраховані на недопущення дітонародження в середовищі такої групи

Докази, які підтверджують наявність таких заходів, відсутні.

Насильницька передача дітей із однієї групи в іншу

Інформація з джерел РФ та свідчення мешканців міста підтверджують факти вивозу дітей у Донецьк та в міста РФ.

Так, дітей, які втратили батьків під час бойових дій вивозили до лікарень Донецька. Родичі були змушені шукати їх по всім інстанціям так званої «днр» та гуманітарним штабам РФ, які були розміщені на території Маріуполя.

Вивіз дітей з міста Маріуполя для подальшого їх всиновлення підтверджується Указом президента РФ від 30 травня про спрощене набуття громадянства Росії та його наказом про спрощений порядок всиновлення дітей, які прибули до РФ з України. Як заявила на початку червня екс-Уповноважений з прав людини Людмила Денисова, до Росії вивезено 2161 дітей-сиріт та дітей, чиї батьки позбавлені батьківських прав, ці діти передані в російські прийомні родини.

Публікація підготовлена за проектом "Узагальнення та розповсюдження даних про злочини, скоєні російськими воєнними в Україні", підтриманого Посольством США в Україні

[1]William A. Schabas, Genocide in International Law. The Crime of Crimes (Cambridge: Cambridge University Press, 2000), “Chapter 3. Groups protected by the Convention”.  (Quoted in Serbin, The Ukrainian Famine of 1932-1933 and the UN Convention on Genocide, p.5).

[2]Id. at 10 (emphasis added).

[3]Prosecutor v.Goran Jelisic, ICTY (Trial Chamber I), Case No. IT-95-10 “Breko”, Judgement of 14 December 1999.

[4]Application of the Convention on the Prevention and Punishment of the Crime of Genocide (Bosnia and Herzegovina v. Serbia and Montenegro); Summary of the Judgment of 26 February 2007, p. 9.

[5]Окупанти обіцяють випустити з Маріуполя іноземців – росЗМІ. Правда України, 4.3.2022.

[6]У Маріуполі росіяни вбили 2187 громадян – міська рада. Українська правда, 13.3.2022.

[7]Радник мера Маріуполя каже, що у місті загинули 20 тисяч цивільних. Українська правда, 14.3.2022.

[8]https://www.youtube.com/watch?v=Lg3JYn2JukA

[9]https://socportal.info/ua/news/mariupolskii-morg-viiskovi-rf-vbili-blizko-90-tisyach-liudei/

[10] https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid023Fx4Txv4xqXYECgGLk7CFCPXk3zDhiczbAVnCdrvyaFPJdhRtERtNsZ6aoyTWy3yl&id=100008930616342, https://vchasnoua.com/donbass/73459-try-doby-ne-vykhodyv-iz-likarni-istoriia-travmatoloha-iakyi-riatuvav-poranenykh-z-kramatorska-i-mariupolia

[11] https://zaxid.net/27_richniy_likar_rozpoviv_yak_ryatuvav_zhittya_pid_obstrilami_v_mariupoli_n1541875

[12]  Розповідь очевидців – фотожурналістів Сергія Ваганова та Ірини Горбачової з Донецька, 22.3.2022: <>

[13]  Маріуполь розбомблений на 80-90% – заступник мера. Українська правда, 17.3.2022.

[14]  Супутникові знімки, зроблені компанією Machar Technologies, що їх поширила Guardian: Спалені будинки й знищений ТРЦ: фото Маріуполя з супутника і відео з дрона. Українська правда, 18.3.2022.