Універсальна категорія еволюції розуму. Колективна пам’ять системи: метапідхід

Вступ

Питання, пов’язані з ПАМ’ЯТТЮ ЛЮДСТВА, завжди були предметом палких дискусій ХХ століття — століття МЕГАСМЕРТІ, за влучним висловом Збігнєва Бжезинського, надало їм особливої ваги і передало цю сумну спадщину століттю ХХІ.

Шалений спротив визнанню вірменської трагедії Геноцидом, відмова деяких країн визнавати Геноцидом Голодомор 1932-1933 років в Україні, зволікання з визнанням Геноцидом депортації кримськотатарського народу в Радянському Союзі в 1944 році, а також “конфлікт пам‘ятей” і “боротьба символів” — суперечки, пов’язані із “Бронзовим солдатом” в Естонії, пам’ятником Катерині ІІ в Одесі та пам’ятниками в інших містах і селищах України, “війна пам’ятників” у США тощо — свідчать про гостроту цих питань і нагальну необхідність дати на них відповідь. А неможливість зробити це свідчить про те, що майже 200 років тому висловив Гете: “Кажуть, що посередині між протилежними поглядами лежить істина. В жодному разі! Між ними лежить проблема” (пер. наш. — І.К. цит. за [ І ]). У сучасних дослідженнях з методології науки це має назву “проблемна ситуація” (детальніше про проблемну ситуацію див. [2, 3]).

Слід зазначити, що в численній літературі, присвяченій темі Пам’яті Людства, на жаль, ми не знайшли жодних ознак усвідомлення виникнення “проблемної ситуації”. За приклад може правити лекція історика і політолога Сергія Медведєва “про війни пам’ятей” на семінарі в Оксфорді, що був організований Асоціацією шкіл політичних досліджень при Раді Європи. Автор подає розлогий огляд про “війни пам’ятей” в Європі, Африці, США, Латинській Америці, але, обмежуючись констатацією небезпеки, не пропонує шляхів виходу з неї і не визнає недостатності вже відомих способів для цієї мети, що є головною причиною виникнення “проблемної ситуації” [ там само].

Трагічні події останнього часу — вторгнення путінської Росії в Україну і скоєні на її тимчасово окупованій території криваві злочини надали ПРОБЛЕМІ ПАМ’ЯТІ нового ЕСХАТОЛОГІЧНОГО значення.

У цій статті проблема ПАМ’ЯТІ Системи І МЕТАЗЛОЧИНИ проти неї розглядаються з позицій запропонованого авторкою нового напряму кібернетики — ГУМАНІТАРНОЇ КІБЕРНЕТИКИ, відмінність якої полягає у поєднанні наукового апарату Кібернетичної Теорії з гуманітарною [1] спрямованістю цілей і задач, що дозволяє подолати існуючий традиційний розрив між науками точними і природничими та науками гуманітарними, а отже, запропонувати на цих засадах принципово новий підхід — МЕТАПІДХІД до болючих проблем сучасності [4].

Теоретичні підвалини ГУМАНІТАРНОЇ КІБЕРНЕТИКИ становлять Кібернетична Теорія Розумних Систем заданого класу, окремим випадком якого є Людство, та Теорія Контакту таких Систем, світоглядні — Метаетика цих Систем [там само].

Короткий нарис гуманітарної кібернетики

У межах статті неможливо навести навіть базові визначення Кібернетичної Теорії Розумних Систем заданого класу та Метаетики таких Систем. Тому змушені стисло повторити те, що хоч і було викладено раніше [2-8], але є необхідним для подальшого розгляду заявленої теми статті.

Також треба ще раз повторити вже неодноразово повторюване [там само], але дуже важливе зауваження. У процесі розбудови Теорії Розумних Систем ми зіткнулися з такими самими труднощами, як і деякі інші автори теорій. Так, В. Лефевр [9] зауважує, що терміни, звичні в контексті феноменологічного чи психоаналітичного аналізу, такі як “образ самого себе”, “інтенсивність віри”, “страждання” тощо, в його моделі набувають “технічного” значення, бо він прагне відносити їх до “чітких формальних конструкцій, а не блідих тіней нашої ретроспекції”. У передмові до англійського видання “Капіталу” Ф. Енгельс вибачався перед читачем за “незручності”, зумовлені вживанням деяких термінів у значенні, що відрізняється від того, яке вони мають не тільки в ужитку, а й у звичайній політичній економії. Але він підкреслює, що це неминуче, бо в науці кожна нова точка зору викликає революцію у її “технічних термінах”.

У нашій Теорії Розумних Систем, що становить цілісну систему, де кожне поняття є результатом попереднього теоретичного аналізу і всі поняття не задаються a priori, а виводяться з більш загальних, отже, мають “технічне значення”.

Вихідним, найбільш загальним поняттям цієї Теорії, є поняття зворотного зв’язку, тому ця Теорія є кібернетичною.

Аби звільнити читача від згаданої вище “незручності”, терміни Теорії спочатку подавалися в лапках, але їх нарощування створювало нові “незручності” у візуальному сприйнятті тексту, тож було вирішено замінити лапки у термінах на великі літери.

Функціонування Систем розглянутого класу базується на зворотних зв’язках із навколишнім середовищем, а Доцільність поведінки їхніх членів може необмежено зростати внаслідок необмеженого нагромадження Досвіду. За визначенням такі Системи є відкритими.

Рушійною силою процесу розвитку Систем заданого класу є виникнення і подолання Протиріч. Засоби подолання протиріч вважаються Універсаліями еволюції Систем заданого класу. У складних теоріях зв’язок між абстрактними моделями теорії і реальністю можна встановити тільки через ланцюжок моделей, іноді доволі довгий [10], як це характерно і для нашого випадку. Отже, Універсалії — абстрактні моделі нашої Теорії реалізуються через Універсальні Категорії, ті, в свою чергу, — через Універсальні Характеристики різних рівнів.

Системи, що володіють потенційною можливістю подолання протиріч, які виникають у процесі їхнього розвитку, є Розумними. Системи, що мають фактичну можливість і намагаються її реалізувати, — Цивілізаціями, тоді Системи, які володіють засобами подолання будь-яких протиріч, можна вважати Метацивілізаціями. Розвиток Системи, спрямований на досягнення цього рівня, є розвитком МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНИМ. Вибір між Метацивілізаційним vs Антицивілізаційним шляхом розвитку є МЕТАВИБОРОМ Системи.

Зауважимо, що, на відміну від понять “Розумна Система” та “Цивілізація”, “Метацивілізація” є категорією ідеальною, до якої можна лише прагнути наблизитися. Тому коректно говорити про щабель “Метацивілізаційності” Системи, а отже, про ступінь “відкритості” чи “закритості” суспільства, залежно від його наближення до Метасуспільства, що відповідає критеріям Метацивілізації.

Оскільки Універсалії, Універсальні Категорії та Універсальні Характеристики є засобами реалізації Метацивілізаційного розвитку Системи, затримка в їхньому поступі означає Стагнацію Системи, повернення до попереднього рівня — Деградацію. Тому все, що гальмує їхній розвиток, є Злочином проти Розуму — Метазлочином і становить Метавиклик Метацивілізаційному Метавибору Системи, а ті, котрі його скоїли, вважаються Метазлочинцями і несуть Метавідповідальність.

Раніше [8] нами були розглянуті можливі варіанти Структури, Організації і Поведінки Зовнішніх Середовищ (ЗС), в яких функціонують Системи заданого класу, а також Досвід Системи в таких ЗС.

Комбінація певного типу Структури, Організації та Поведінки ЗС визначає Конструкцію ЗС. Розглянувши можливі комбінації значень параметрів ЗС та відібравши з них ті, що є логічно несуперечливими, ми отримаємо перелік теоретично припустимих варіантів Конструкції ЗС.

Були також розглянуті можливі типи Систем заданого класу, комбінація яких визначає Устрій Системи. Розглянувши можливі комбінації значень параметрів Системи та відібравши з них ті, що є логічно несуперечливими, ми отримаємо перелік теоретично припустимих варіантів Устрою Систем. На засадах цих двох зведених переліків, розглянувши всі логічно несуперечливі комбінації Систем заданого класу різного Устрою в ЗС різних Конструкцій, можна побудувати Класифікацію, в якій будуть представлені всі теоретично припустимі логічно несуперечливі варіанти. Один із цих варіантів буде аналогом моделі ЛЮДСТВА як окремого випадку Систем заданого класу, тому цей клас Систем можна назвати АНТРОПОМОРФНИМ, а отже, говорити про ступінь антропоморфності інших Систем цього класу залежноі від їх наближення до Системи ЛЮДСТВО.

Якщо місце кожного об‘єкта в класифікаційній схемі дозволяє визначити його суттєві властивості, як-от, Таблиця Менделєєва, класифікацію називаємо Природною. Природна класифікація в принципі має справу не тільки з наявною сукупністю об‘єктів, а й із розмаїттям об‘єктів уявних, що відповідають місцям, заздалегідь передбаченим у класифікації, але незаповненим чи то через примхи природи, чи то через нашу необізнаність. Отже, класифікація передбачає всі логічно несуперечливі комбінації властивостей, з яких далеко не всі реалізуються в доступних нашим спостереженням об‘єктах. Подібні класифікації можуть бути побудовані як на підставі опису вже відомих об‘єктів, так і на підставі суто теоретичних міркувань (детальніше в [10]), як у нашому дослідженні.

Не маючи можливості повторити викладену раніше в цитованих статтях процедуру структурування ЗС та детальний розгляд можливих засобів Устрою Систем заданого класу [6-8], наведемо лише визначення, необхідні для подальшого, і почнемо з розгляду варіантів Організації ЗС.

В Організованих ЗС, де Доцільність (Дц-ть) Дій (Д) може залежати від виконання іншої Д або інших Д, ми розрізняли Д, Дц-ть яких не залежить від виконання інших Д — Незалежні, та Д, Дц-ть яких залежить, — Залежні; Д, які не впливають на Дц-ть інших Д, — Нейтральні, та Д, які впливають на Дц-ть інших Д, — Домінантні. Домінантні Д, без виконання яких інші Д неможливі або недоцільні, можна вважати абсолютно Домінантними.

Ступінь Домінантності визначається як Спектром Домінантності — кількістю Д, Залежних від цієї Д, так і Потужністю Домінантності — збільшенням Дц-ті Залежних Д. Домінантні Д, з великим Спектром Домінантності і великою Потужністю, називаємо Супердомінантними.

Вочевидь, Домінантність може бути як позитивною, так і негативною. Виключно позитивні домінантні Д ми називаємо безумовно позитивними, а Д з виключно негативною Домінантністю — безумовно негативними. Д, які щодо одних Д є позитивно Домінантними, а стосовно інших — негативно Домінантними, будемо вважати умовно позитивними, відповідно, умовно негативними.

Тепер можемо перейти до розгляду можливих засобів Устрою Систем заданого класу [там само].

Системи, у членів яких Набори Д тотожні для всіх членів Системи, називаємо Однорідними і розрізняємо Системи, де Дц-ть тотожних Д може бути як Однаковою для всіх членів Системи — Жорсткі Однорідні Системи, так і відрізнятися для різних її членів — Нежорсткі.

Системи, члени яких мають різні Набори Дій, що можуть відрізнятися також за їхньої Дц-тю, ми називаємо Неоднорідними. Причому Набори Д членів Системи та їхня Дц-ть можуть бути як постійними впродовж їхнього Життя — Системи Константні, так і з часом змінюватися — Неконстантні.

В Неоднорідних Системах ми розрізняємо Д, Cуб’єктом яких можуть бути всі члени Системи, — Універсальні Д, всі члени певних груп Системи — Спеціалізовані Д, лише окремі члени цих груп — Специфічні Д, лише окремі члени Системи — Індивідуалізовані Д.

Також розрізняємо Універсальні Д, Дц-ть яких однакова для всіх членів Системи, — Уніфіковані Д; Спеціалізовані Д, Дц-ть яких однакова для всіх членів певної групи, —Типові Д; Специфічні Д, Дц-ть яких притаманна лише окремим членам групи, — Персоніфіковані Д; Індивідуалізовані Д, Дц-ть яких притаманна лише окремим членам Системи, — Унікальні Д. Такі Системи є Складними Неоднорідними Системами.

Наявність у членів Неоднорідних Систем різних наборів Д та різної Дц-ті цих Д можна вважати проявом їх Суб‘єктивності, а наявність Індивідуалізованих Унікальних Д — проявом Унікальності.

Збільшення кількості Д у членів Системи та їхньої Дц-ті можна вважати Суб‘єктивним розвитком членів Системи. Збільшення кількості членів Системи, яким притаманні Спеціалізовані, Специфічні, Персоніфіковані, Індивідуалізовані та Унікальні Д, можна вважати розвитком Системи.

В Організованих ЗС Доцільність Поведінки Складних Неоднорідних Систем, члени яких виконують різноманітні Д та нагромаджують різноманітний Досвід, буде набагато більшою, аніж Систем Однорідних, члени яких можуть вдаватися лише до тотожних Дій та набувати тотожного Досвіду.

Оскільки Спеціалізований, Специфічний, Персоніфікований, Індивідуалізований та Унікальний Досвід є особливо важливим для Складних Неоднорідних Систем, НЕОБМЕЖЕНИЙ розвиток Суб‘єктивності та Унікальності членів таких Систем, окремий випадок яких становить Людство, має бути для них — ГОЛОВНИМ ПРІОРИТЕТОМ, а все, що стоїть цьому на заваді, є МЕТАЗЛОЧИНОМ, а отже, МЕТАВИКЛИКОМ Системі [8].

Згадаємо ще раз [4] відомий біологічний експеримент над популяцією пацюків, коли було виділено найсміливіших і найвинахідливіших з них. Цих тварин та їхніх нащадків позначили. Відтак штучно створили скрутне становище, коли популяції довелося шукати вихід з пастки. Через деякий час його знайшов один із позначених пацюків. Згодом усіх позначених тварин було вилучено з популяції. Але пацюки розмножуються дуже швидко, і у популяції знову з’явилися “винахідливі і сміливі”. Їхніх нащадків теж позначили, а коли популяція знову опинилася у штучно створеному глухому куті, її врятував теж один з позначених пацюків. П’ять разів вилучали “винахідливих і сміливих” разом з їхніми нащадками і штучно створювали скрутні обставини. Після п’ятої “чистки”, коли популяція потрапила у пастку, її вже не було кому рятувати, і вона загинула.

Цей експеримент, на жаль, має чимало сумних аналогій в історії Людства і нашої країни зокрема.

МЕТАЗЛОЧИНИ проти Універсальної Категорії Еволюції Розуму КОЛЕКТИВНОЇ ПАМ’ЯТІ Системи

Тут ми маємо звернути особливу увагу на Метавиклик, який становлять Метазлочини проти Універсальної Категорії Еволюції Розуму Колективної Пам’яті Системи, що складається з Внутрішньої Пам’яті (ВнП), носіями якої є члени Системи, та Пам’яті Зовнішньої (ЗнП), що не залежить від терміну життя членів Системи і навіть від терміну існування самої Системи [4].

Все, що заважає Універсальній Категорії Еволюції Розуму — Колективній Пам’яті Системи виконанню її функції — НЕОБМЕЖЕНОГО НАКОПИЧЕННЯ ДОСВІДУ [4, 6-8], будь-яке обмеження доступу членів Системи до Колективної Пам’яті Системи (ВнП) і (ЗнП), її пошкодження — вилучення Досвіду (з ВнП через знищення її носіїв-членів Системи) та забруднення — внесення шкідливого Досвіду, є МЕМОЦИДОМ Універсальної Категорії Еволюції Розуму Колективної Пам’яті Системи, що створює МЕМОНЕБЕЗПЕКУ для Систем заданого класу.

МЕМОЦИД Колективної Пам’яті Системи, як ВнП, так і ЗнП, який може призвести до зникнення самої Системи є МЕГАМЕМОЦИДОМ.

Оскільки в кожній досить складній Системі заданого класу можна виокремити певні Підсистеми [2], МЕМОЦИД та його вища форма — МЕГАМЕМОЦИД у будь-якій Підсистемі Системи заданого класу є МЕТАЗЛОЧИНОМ не лише проти неї, а й проти всіх інших Підсистем цієї Системи, ба більше, також проти інших Систем даного класу, якщо припустити потенційну можливість їх існування та потребу в Досвіді Систем цього класу.

У ХХ столітті всесвітньо визнаним МЕГАМЕМОЦИДОМ було гітлерівське “остаточне вирішення єврейського питання” — ГОЛОКОСТ.

МЕГАМЕМОЦИДОМ було також сталінське “остаточне вирішення кримськотатарського питання” — депортація всіх кримських татар з Криму, яка, на жаль, досі не отримала Міжнародного визнання як ГЕНОЦИД (про що вже йшлося в [3]). Почалося з Мемоциду ЗнП: лічені хвилини “на збори” та обмежена кількість речей фактично не давали можливості взяти із собою хоча б щось, навіть, елементарні предмети побуту, що дозволяють зберігати вже отриманий Досвід.

Далі був Мемоцид ВнП. Жахливі умови дорогою до місця заслання та вже на засланні, небезпечні передусім для найбільш вразливих категорій — літніх людей, тобто носіїв вже отриманого Досвіду, передусім Мовного, що разом із втратою ЗнП загрожує Лінгвоцидом, а також для малолітніх та ще дітей в утробах матерів, тобто тих, які мають отримувати новий Досвід у майбутньому. МЕГАМЕМОЦИД кримськотатарського народу ще чекає на глибоке прискіпливе дослідження, анафемізацію цього МЕГАМЕМОЦИДУ, осмислення та увічнення ЕСХАТОЛОГІЧНОГО подвигу кримськотатарського народу. Бо це народ, який, попри жахливе випробування МЕГАМЕМОЦИДОМ, відмовився від насильства і неухильно дотримуючись ДОКТРИНИ НЕНАСИЛЛЯ протягом всієї своєї багатостраждальної історії героїчного протистояння знищенню у боротьбі за збереження ідентичності, що можна порівняти хіба що з рухом Ганді в Індії, спромігся зберегти свою національну ідентичність [там само].

У [5] вже йшлося про те, що Протидія Метазлочину є Метаакцією тоді і тільки тоді, коли вона має за мету Метацивілізаційний Метавибір, як-от Велика французька революція. Без цього Метаакція залишається лише Протестакцією — повстання Спартака, ба більше, Протидія Метазлочину може також мати за мету АНТИЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ Метавибір. Саме таким було “визволення” радянською армією країн Європи від фашистської окупації. На жаль, історія дає багато подібних прикладів, але це потребує окремого розгляду. Тож якщо Протидія Мемоциду з метою Метацивілізаційного Метавибору є Метамемоакцією, Протидію Мемоциду, яка не має за мету Метацивілізаційний Метавибір, треба вважати тільки Протестмемоакцією.

Варто навести один яскравий приклад Протестмемоакцїї Мемоциду ЗнП Системи.

Наприкінці ХУІІІ століття в Единбурзькому театрі йшла вистава за відомою п‘єсою Шекспіра “Приборкання норовливої”. І ось в епізоді, де Петруччо примушує Катарину назвати Місяць Сонцем, в театральній тиші пролунав дзвінкий хлоп‘ячий голос: “But I tell ye, Sir, it is the Moon! А я Вам кажу, сер, це місяць!” [11] ( пер. наш. — І.К.). Юний лицар не міг змиритися з приниженням Людської гідності — примушенням погодитися з Мемоцидом. Минув час, і хлопчик, який став знаним європейським поетом, не в змозі змиритися тепер уже з приниженням гідності цілого народу, якого позбавили права вільного вибору, віддав своє життя у визвольній боротьбі грецького народу за це право. Неважко здогадатися, що ім‘я того хлопчика було Джордж Гордон Байрон.

Ось ще один, можна сказати героїчний, приклад Протестмемоакцїї, в цьому випадку проти Мемоциду ВнП Системи, знищення її носіїв — членів Системи.

Відомий британський журналіст Гаррет Джонс у 1933 році без дозволу британського посольства у Москві та попри заборону з боку представників радянської влади відвідав Україну. Вражений побаченим, він надрукував дві статті у відомих британських газетах про вимирання українського селянства від голоду. Але західний світ, заколисаний брехнею кремлівського посіпаки Дюранте, не став на захист українських селян і проігнорував ту фактично предтечу Голокосту. А Гаррета Джонса через кілька років знайшли мертвим у Китаї, де він працював журналістом.

Повторимо ще раз 5] , що на засадах МЕТАЕТИКИ потурання Метазлочину — відсутність Протидії, безкарність, заперечення, спроби виправдання чи відбілювання, байдужість — є МЕТАЗЛОЧИНОМ, учасники якого — МЕТАЗЛОЧИНЦІ несуть МЕТАВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ. Коментар тут зайвий.

Звичайно, історія не визнає умовного способу. І все ж таки, якби тоді не промовчали…

Протестмемоакцїї мають бути темою окремого прискіпливого дослідження.

А от справжня Метамемоакція — зпропоновані Рафаелем Лемкіним означення “варваризм” для Мемоциду ВнП і “вандалізм” — для Мемоциду ЗнП в Україні в 30-ті роки ХХ століття, створення ним у 1940-ві роки терміну ГЕНОЦИД, вимога визнати Голодомор 1932-1933 років в Україні Геноцидом та послідовна боротьба впродовж усього його життя за адекватне тлумачення цього поняття і надання йому міжнародного юридичного визнання. На жаль, під тиском делегації Радянського Союзу у визначення “геноциду” були внесені “уточнення”, метою яких було завадити визнанню “геноцидом” злочинів Радянського Союзу (докладніше про це див. [12-14]). Введене на засадах МЕТАЕТИКИ поняття МЕМОЦИДУ та його вищої форми — МЕГАМЕМОЦИДУ дозволяють долати ці обмеження, про що йтиметься далі.

МЕМОЦИД і МЕГАМЕМОЦИД колективної пам’яті українського народу в ХХ та ХХІ століттях

При розгляді МЕМОЦИДУ і МЕГАМЕМОЦИДУ Колективної Пам‘яті Системи слід знову повторити те, про що вже йшлося в [5] і раніше, але актуально саме зараз, бо для нас це не теоретичні міркування, а повсякденна реальність, у вимірі якої ми, на жаль, існуємо. Йшлося про те, що, на відміну від усталеного уявлення про злочин, юридична оцінка якого ґрунтується на “кількісному” підході і визначається “кількістю” злочинів чи “ступенем” жорстокості, МЕТАЗЛОЧИН є категорією “не кількісною”, а абсолютною. Це виключає ганебні суперечки щодо того, вистачає чи не вистачає “необхідної кількості жертв” для визнання скоєного злочину “ГЕНОЦИДОМ” чи “ступеня бузувірства” задля визнання “ЗЛОЧИНУ проти ЛЮДЯНОСТІ”, та скільки потрібно МЕТАЗЛОЧИНІВ для визнання Системи АНТИЦИВІЛІЗАЦІЄЮ. Достатньо одного — біблійна мудрість каже: “Раз збрехавши, хто тобі повірить?”.

МЕТАЗЛОЧИН не підлягає виправданню, не має “терміну давності” скоєння для МЕТАСУДУ та не обмежується “терміном існування” його Суб‘єкта або Об‘єкта, незалежно від того, чи є вони окремими членами, угрупованнями членів Системи чи Підсистемами, тож відповідно не має “часових обмежень” для МЕТАОСУДУ — вироку МЕТАСУДУ. Поняття МЕТАЗЛОЧИНУ радше можна порівняти з поняттям “гріха” проти МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО розвитку Системи.

Тому визначення МЕМОЦИДУ Колективної Пам’яті Системи також не може мати кількісних критеріїв. Вилучення з ВнП навіть одного носія будь-якого Досвіду, який може виявитися носієм Індивідуалізованого Унікального Досвіду (припустимо, це Едвард Дженнер, що врятував Європу від чорної віспи) чи то дитини, яка може бути носієм саме таких Дій і в майбутньому набути саме такого важливого для Системи Досвіду, тільки тому, що вони є членами конкретної Системи, Підсистеми цієї Системи чи певної групи членів Системи, є МЕМОЦИДОМ ВнП, а вилучення зі ЗнП будь-якого Досвіду, що також може виявитися надзвичайно важливим для Системи, саме тому є МЕМОЦИДОМ ЗнП. Обидва Мемоциди становлять МЕТАВИКЛИК МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОМУ МЕТАВИБОРУ Системи, а ті, що його скоїли, є МЕТАЗЛОЧИНЦЯМИ і несуть МЕТАЗЛОЧИННУ відповідальність.

Тепер можна перейти до головної теми цього розділу статті.

Відомим МЕМОЦИДОМ Української Колективної ВнП, лицемірною радянською владою названим евфемізмом “розкуркулення” (про Метазлочин евфемізації суспільної свідомості див. [5]), було вилучення з неї цілого прошарку носіїв Спеціалізованого, Специфічного, навіть Персоніфікованого Досвіду.

Але це була лише “увертюра” до наступного кроку — широкомасштабного Мемоциду Української ВнП, цього разу спроби вилучити цілком ВЕСЬ той Спеціалізований та Специфічний Досвід українського селянства з Української ВнП, що відповідає поняттю ГЕНОЦИД.

Обсяг статті не дозволяє прискіпливо розглянути обидва Мемоциди (детальніше див. [12-14]), тому зважимо тільки на один такий різновид Мемоциду ВнП, як її ЗАБРУДНЕННЯ. Це — вилучення з певного ЗС цілого прошарку носіїв Доцільного Досвіду Системи, які упродовж століть уже утворили з цим ЗС цілісну систему, і заміна їх носіями зовсім іншого, а можливо, й шкідливого для цього ЗС Досвіду. У нашому випадку це заміна споконвічних українських хліборобів хліборобами з середньої смуги Росії та навіть робітниками і службовцями.

МЕМОЦИДОМ, одразу проти Колективної ВнП і ЗнП в Україні, було РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ, спрямоване проти носіїв Спеціалізованого, Персоніфікованого, Індивідуалізованого та Індивідуалізованого Унікального Досвіду, яких було знищено фізично, а їхні твори заборонено.

Видатний лінгвіст ХХ ст., Василь Іванович Абаєв, автор 5-томного “Етимологічного словника осетинської мови”, майже єдиний, хто під час розгрому школи М.Я. Марра не відрікся від його вчення, а у відповідь на вмовляння академіка Віноградова визнати хоча б одну свою помилку та аргумент академіка “Я намагаюся Вас врятувати!” відповів: “Від моєї совісті Ви мене не врятуєте!”, згадував. Коли вже згодом його запросили бути редактором “Антології осетинської поезії ХХ століття”, йому одразу впало в очі, що попри різні роки народження, датами їхньої смерті були 1930-ті роки. Тоді він замислився: а коли би щось подібне сталося з російською літературою ХІХ століття, бо був час, коли роки життя її кращих представників перетиналися. Тож якщо б їх було знищено, їхні твори заборонено, а тих із них, що за віком ще не встигли відбутися, позбавлено такої можливості, то чи посіла б російська література таке місце в світовій літературі і якою була б її подальша доля? Замислимося і ми і розглянемо ще один уявний Мемоцид. Спробуємо уявити, що після двох виступів Байрона в англійському парламенті в Палаті лордів з різкою критикою антинародної політики уряду Англії, внаслідок чого його почали переслідувати за “аморальність”, і поет став “вимушеним переселенцем” ( емігрував спершу до Швейцарії, потім — до Італії), його було страчено, а твори заборонено. Чи з‘явилися б у російській літературі “москвич в Гарольдовом плаще” — пушкінський Онєгін, “герой нашего времени” — лєрмонтовський Печорін та байронічні поеми обох авторів --— усі ці “візитівки” російської літератури? У французькій літературі поема Віктора Гюго “Мазепа”, створена, як він це визнавав, під враженням від “Мазепи” Байрона? А в музичній скарбниці світу шедевр Ференца Ліста — симфонічна поема “Мазепа”?

Тож “розстріляне відродження” і його невід‘ємна частина — “вимушені переселенці”, чиї твори також були заборонені в Україні, це МЕМОЦИД не тільки Колективної Пам‘яті України, а й МЕМОЦИД Колективної Пам‘яті ЛЮДСТВА як Системи заданого класу, і саме так цей МЕМОЦИД має розглядатися в історії української літератури.

Стосовно самого Мазепи, то ставлення до його постаті та його місця в історії України є таким самим лакмусовим папірцем, як і ставлення до постаті Курбського та його місця в історії Росії, і так само однозначно визначає вибір людини. З ким вона — з Курбським і Мазепою чи з Іваном Грозним і Петром Першим? І в наш час тяжких випробувань, коли справжні нащадки Івана Грозного і Петра Першого спопеляють міста і села України, вбивають мирних мешканців і українських дітей, духовні спадкоємці великих Байрона, Гюго і Ліста виступають на підтримку України в її святій боротьбі за свою незалежність. Тіні Великих! Душі Великих! Ви з нами!

Тож настав час навічно закарбувати в нашій вдячній Пам‘яті імена цих велетнів. А загалом у проблемі перейменування топонімів потрібен загальний підхід як до того, чого маємо позбутися — рудиментів колоніального та Антицивілізаційного радянського минулого України, так і до того, чого ми прагнемо. А це потребує розробки ЦІЛІСНОЇ ПРОГРАМИ, заснованої на КОНЦЕПЦІЇ створення уявлення про Україну в самій Україні та у всьому світі як невід‘ємної частини Європи з давніх-давен і до наших днів.

ХХІ століття вже увійшло в історію Людства злочинами Мегамемоциду, скоєними російськими окупантами в Україні.

МЕМОЦИД ЗнП: цілеспрямоване прицільне бомбардування і знищення бібліотек, музеїв, архівів, театрів, закладів освіти і культури тощо разом з МЕМОЦИДОМ ВнП, носіями якої є члени Системи: бомбардування і обстріли житлових кварталів, різних типів укриття, аптек, лікарень, навіть пологових будинків, прицільні розстріли мирних жителів і дітей, масова депортація до РФ українських громадян --— як дорослих носіїв уже отриманого різного Досвіду, так і дітей, що в майбутньому могли здобути важливий для Системи новий Досвід, яких відлучають від Української ВнП, а також забруднення ВнП — насильницьке внесення шкідливого Досвіду через численні випадки згвалтування українських жінок і дівчат є

МЕГАМЕМОЦИДОМ, що ще чекає на свій МЕГАНЮРНБЕРЗЬКИЙ процес, який, сподіваємося, станеться невдовзі. Бо цей МЕГАМЕМОЦИД є МЕТАЗЛОЧИНОМ не лише проти Підсистеми Системи Людство — України, а й МЕТАВИКЛИКОМ МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОМУ МЕТАВИБОРУ всього Людства як Системи заданого класу, що спонукає бити на сполох, закликаючи світ НЕГАЙНО вжити заходів проти МЕМОНЕБЕЗПЕКИ, яка загрожує Людству, та забезпечити йому МЕМОБЕЗПЕКУ.

Метавибір людства: метацивілізаційний vs антицивілізаційний

Визначення Росії як країни, домовленості з якою не варті паперу, на якому їх підписано, відоме ще з ХІХ століття. Однак тривалий час над росіянами, на жаль, не лише над ними, а й над значною кількістю європейців, тяжіло сприйняття Росії крізь призму русофільської сентенції Тютчева, оздобленої його великим поетичним даром:

Умом Россию не понять,

Аршином общим не измерить,

У ней особенная стать,

В Россию можно только верить.

Агресія Росії проти України вже першими обстрілами і вибухами ракет 24 лютого 2022 року зруйнувала дощенту цей поетичний міф:

• безглуздість вторгнення в Україну “умом”, насправді, “не понять”;
• злочини проти Людяності “аршином общим” визнаних Людством морально-етичних і міжнародних правових норм “не измерить”;
• “особенная стать” Росії — “жандарм Європи” в ХІХ ст., “жандарм світу” в ХХ ст., підтримка світового тероризму в ХХІ ст. і, нарешті, після вторгнення в Україну апогей “особенной стати” — ЯДЕРНИЙ ШАНТАЖИСТ, що залякує світ АТОМНИМ АПОКАЛІПСИСОМ;
• а виставлена на Хрещатику захоплена російська техніка та численні фотознімки завалів пограбованих у жителів України вживаних предметів побуту, старого одягу та різного мотлоху , а також унітазів, що вже сприймаються світом як “священный хоругвь русского мира”, яскраве підтвердження того, як в Росію “можно верить”.

Останнім часом, особливо після оприлюднення фактів Злочинів проти Людяності, скоєних на території України путінською росією, її дедалі частіше порівнюють, і цілком слушно, з нацистською Німеччиною. Але не менш важлива її друга складова — “шляхетне походження” правонаступниці Антицивілізаційного Радянського Союзу, який, у свою чергу, є нащадком імперської Росії, що мала глибинне коріння в Ординській колонії Московії. Як кажуть генетики, “против генов не попрёшь!” Тож нас не має дивувати високий рейтинг кривавих символів цих часів — Івана Грозного і Йосипа Сталіна серед сучасних росіян.

Саме тому, на відміну від свого нацистського близнюка з його відверто людожерською ідеологією, задекларованою в гітлерівській “Майн кампф” і розповсюдженій геббельсівською пропагандою, Радянський Союз, попри внутрішню ідентичність двох однаково Антицивілізаційних режимів, намагався створювати ілюзію їхньої ПРОТИЛЕЖНОСТІ.

Суто зовнішня відмінність наборів гасел відверто фашистської Німеччини і лицемірної радянської імперії дозволяла певний час приховувати тотожність обох Антицивілізаційних режимів і навіть зберігати ілюзію щодо їхньої протилежності [15].

Справді, порівняємо:

• інтернаціоналізм vs войовничий расизм;
• пролетарі всіх країн, єднайтеся! vs Deutschland uber alles;
• все для людини, все в ім’я людини в країні, де “так вольно дышит человек”, vs знищення “неповноцінних”;
• зворушливі розповіді “великого вождя всіх часів і народів” про взірцеву скромність “вождя революції Леніна” (що мало бути свідченням його власної скромності) та заклики її наслідувати vs “ХАЙЛЬ Гітлер!”

Віддамо належне путінській росії, якій деякий час вдавалося поєднувати ці ПОЗІРНІ ПРОТИЛЕЖНОСТІ. Але, розпочавши окупацію України з традиційних путінських гасел захисту свободи, демократії, прав російськомовного населення тощо, публікацією свого програмного документа, що є КАЛЬКОЮ НАЦИСТСЬКОЇ ДОКТРИНИ, у вигляді статті під псевдонімом із подальшим коментарем Дм. Медведєва, вона власноруч засвідчила цей СИМБІОЗ. Щоправда, після вибуху обурення у світі “щиросерде зізнання” зникло з російського сайта.

Але насправді між цими двома монтрами є одна КАРДИНАЛЬНА відмінність — ПОКАРАННЯ нацистської Німеччини і БЕЗКАРНІСТЬ ії близнюка — Радянського Союзу.

Після поразки гітлерівської Німеччини в Другій cвітовій війні МІЖНАРОДНИЙ НЮРНБЕРЗЬКИЙ ТРИБУНАЛ засудив злочини нацизму, затаврувавши їх як ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЛЮДЯНОСТІ, що не мають виправдання і терміну давності. Введення цього нового поняття та поняття ГЕНОЦИДУ в міжнародне право уможливило наступний крок — АНАФЕМІЗАЦІЮ цих злочинів (детальніше див. [5]). Перетворені на МУЗЕЇ гітлерівські табори смерті та місця масового знищення людей стали, по суті, “матеріалізованою” АНАФЕМОЮ, а от МУЗЕЙ у ВАНЗЕЄ, де відбулося закрите засідання нацистської верхівки з приводу “остаточного вирішення єврейського питання”, відвідування якого входить до програми шкільної освіти в сучасній Німеччині, — приклад ПЕРСОНІФІКОВАНОЇ Анафеми.

Зі стендів на відвідувачів дивляться портрети всіх учасників того лиховісного засідання. “ІКОНОСТАСОМ САТАНИ” назвала ці стенди німецька письменниця Грета Іонкіс (м. Кельн), доктор філології, професор, член Міжнародного ПЕН-клубу УДУ, яка восени 2014 року відвідала МУЗЕЙ. У залі вздовж стін сиділи старшокласники і мовчки слухали розповідь молодого екскурсовода.

Суд над радянською АНТИЦИВІЛІЗАЦІЙНОЮ СИСТЕМОЮ НЕ ВІДБУВСЯ. Хрущовська “відлига” не тільки не виправдала очікувань, а навпаки, продовжувала і вдосконалювала радянську традицію евфемізації суспільної свідомості (детальніше там само): сталінська кривава диктатура стала “періодом культу особистості”, цілковите правове свавілля — “порушенням норм соціалістичної законності”, а середньовічні методи отримання “зізнань” — “перевищенням міри впливу” без жодної згадки про Голодомор, Катинь, депортації народів — ЕСХАТОЛОГІЧНІ ЗЛОЧИНИ, що були скоєні, та про такий, який планувався, але його не встигли скоїти.

Саме відсутність ЮРИДИЧНОГО осуду злочинного радянського режиму як СИСТЕМИ, попри міжнародне визнання його окремих злочинів, є підставою для заперечення ототожнення сталінського режиму з гітлерівським нацизмом, а також аргументом для збереження назв міст, селищ, вулиць та пам‘ятників, що уславлюють злочинний режим і злочинців. Ба більше, підставою для ламентацій з приводу “насильницької декомунізації” — оксюморон на кшталт “насильницької деканібалізації” чи то “насильницької денацифікації” у повоєнній Німеччині.

Отже, якщо ПОКАРАННЯ ЗЛА — запорука його НЕПОВТОРЕННЯ, як це довів приклад повоєнної Німеччини, БЕЗКАРНІСТЬ ЗЛА — запорука його ОБОВ‘ЯЗКОВОГО ПОВТОРЕННЯ.

Безкарність Голодомору, тієї спроби “остаточного вирішення питання українського селянства”, відкрила шлях дпя “остаточного вирішення кримськотатарського питання”, а його безкарність, у свою чергу, — для планування і підготовки “остаточного вирішення єврейського питання на території Радянського Союзу”, яке не відбулося тільки завдяки раптовій смерті натхненника й очільника “остаточного вирішення” кривавого диктатора Сталіна. Злочин, що хоч і не відбувся, але був запланований і підготований, все одно є злочином, що має бути покараний. Безкарність і повне замовчування планування та підготовки злочину відкриває шлях до планування і підготовки злочинів у майбутньому. ТРАГІЧНЕ ПІДТВЕРДЖЕННЯ цього — заплановане і добре підготовлене “остаточне вирішення українського питання в Україні”, розпочате 24 лютого 2022 року вторгненням путінської росії в незалежну Україну, та Злочини проти Людяності, скоєні на її території.

Тож де МЕЖА БЕЗКАРНОСТІ і що тоді ДАЛІ? Планування і підготовка “Остаточного вирішення цивілізаційного питання на ПЛАНЕТІ ЗЕМЛЯ” ядерною Антицивілізацією”?

Вже час почути заклик і пророцтво Великого Тараса:

Схаменіться! Будьте люде,

Бо лихо вам буде!

Хто ж тоді, як не Україна, народ якої зазнав у ХХ столітті два ФАШИСТСЬКИХ МЕГАМЕМОЦИДИ — від гітлерівського нацизму Голокост, а від Антицивілізаційного радянського — Мегамемоцид кримськотатарського народу і Мегамемоцид єврейського, що не встиг відбутися, а в ХХІ столітті — Мегамемоцид українського народу від спадкоємиці СРСР — РФ , виконуючи МОРАЛЬНИЙ ОБОВ‘ЯЗОК перед страдницькою пам‘яттю своїх загиблих громадян, повинна і здатна ВЕСТИ ПЕРЕД у подіях не тільки ІСТОРИЧНОГО, а й ЕСХАТОЛОГІЧНОГО виміру на шляху до ПЕРЕМОГИ в тій останній війні — боротьбі Людства за свій ОСТАТОЧНИЙ МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ МЕТАВИБІР.

Це також матиме кардинальний вплив на розвиток самосвідомості і самоповаги її громадян.

Задля очищення та неповторення

Як не я — тоді хто?

Не тепер — то коли?

Іван Світличний

У работі [5] вже йшлося про те, що коли Верховний головнокомандувач союзних військ генерал Дуайт Ейзенхауер знайшов жертв нацистських таборів смерті, він наказав усе сфотографувати і зафільмувати: “Зробіть усе це тут і зараз — зніміть фільми, отримайте інформацію від свідків, бо колись, в історичній перспективі, якийсь покидьок підведеться і скаже, що цього ніколи не було”. Мудрий і прозірливий Дуайт Ейзенхауер розумів, що ЗАБУТТЯ злочинів — це шлях спершу до їх ЗАПЕРЕЧЕННЯ, а згодом — до ПОВТОРЕННЯ, ба більше, розумів, що для ДУХОВНОГО ПРОЗРІННЯ німецької нації необхідний КА́ТА́РСИС (з грецької — очищення, оздоровлення) — ПОТРЯСІННЯ від побаченого задля усвідомлення КОЛЕКТИВНОЇ і ПЕРСОНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ. Тому саме тоді він також наказав провести через бараки та газові камери цих таборів німців із найближчих селищ і змусити їх ховати загиблих.

Підтвердженням усвідомлення КОЛЕКТИВНОЇ відповідальності німецької нації є КАМЕНІ СПОТИКАННЯ на бруківці і тротуарах німецьких міст на пошану пам’яті жертв нацистських таборів смерті. Підтвердження усвідомлення ПЕРСОНАЛЬНОЇ відповідальності — випадки САМОГУБСТВ після примусового відвідування таборів смерті, а також пронизливе визнання німецького пастора Мартіна Німеллера: “Коли вони прийшли за євреями, я промовчав, бо я не був євреєм, коли вони прийшли за комуністами, я залишався безмовним, бо я не був комуністом, коли вони прийшли за профспілковими працівниками, я промовчав, бо я не був членом профспілки, а коли вони прийшли за мною, не залишилося нікого, хто б заступився за мене”.

Вже через багато років після закінчення Другої світової війни екс-депутат Бельгійського парламенту, засуджений раніше за спроби применшення масштабу ГОЛОКОСТУ, отримав новий вирок: протягом п‘яти років щороку відвідувати один з вказаних йому жахливих фашистських таборів смерті і надавати письмовий звіт про побачене та свої враження від цього.

А коли молодий англійський принц Гаррі з’явився на маскараді в есесівській формі, його батько принц Чарльз, зараз вже король Великої Британії Чарльз ІІІ, замість розлогих повчань дав тільки одну пораду — відвідати Аушвіц.

Ось приклади, варті наслідування!

Тож якщо КАТАРСИС не стався природним шляхом, його треба згенерувати, що багато років тому пророкував незабутній Булат Окуджава:

Нам нужен шок, простой и верный,

Удар по темечку лихой.

Иначе — запах ада скверный

Плывёт над нашей головой.

Саме тому для України в її героїчній боротьбі проти російської навали ПЕРЕМОГА — це не тільки звільнення своїх тимчасово окупованих територій, репарації та відновлення всього, зруйнованого агресором, МЕГАНЮРНБЕРЗЬКИЙ процес у Києві над ідеологами, очільниками і виконавцями Метазлочинів, а головне — ВИЗНАННЯ країною-агресором (“от Москвы до самых до окраин”) своєї КОЛЕКТИВНОЇ і ПЕРСОНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ.

Підтвердженням і символом цього має бути МЕМОРІАЛ СПОКУТИ в “столице нашей Родины Москве”, відвідування якого увійде до програм усіх освітніх закладів від старших класів шкіл до університетів з обов‘язковим відгуком відвідувачів (нехай одним реченням чи навіть одним словом) про враження від побаченого.

Тільки тоді можна сподіватися на ОЧИЩЕННЯ І НЕПОВТОРЕННЯ і сповістити всьому світу словами нашої Великої Сучасниці Ліни Костенко:

Вже почалось, мабуть, майбутнє.

Оце, либонь, вже почалось.

Література

1. Щедровицкий Г.П. Синтез знаний, проблемы и методы // На пути к теории научного знания. М.: Наука, 1984. С. 67-109.
2. Крейн І.М. Україна: Метавиклик — Метавибір // Вісн. НАН України. 2005. № 2. С. 3—15.
3. Ірма Крейн. ЦИВІЛІЗАЦІЙНІ РОЗЛОМИ І ЗІТКНЕННЯ ЦИВІЛІЗАЦІЙ: МЕТАПІДХІД. Права людини в Україні. 4.02.2018
4. Крейн І.М. Грані гуманітарної кібернетики // Вісн. НАН України. 2002. № 7. С. 29—37.
5. Ірма Крейн. Етична потужність системи: метапідхід. Права людини в Україні. 01.10.1021.
6. Крейн И.М. Универсальные характеристики языка Разумных систем // Язык и культура. Киев, 2000. Т. 1. Вып. 1. С. 95—100.
7. Крейн И.М. Естественный Разум и искусственный интеллект. ІІІ. Internet как этап развития внешней памяти Разумных систем (постановка проблемы) // Управляющие системы и машины. 2001. № 1. С. 62—67.
8. Крейн І.М. Концепція Толерантності як універсальної категорії еволюції розуму: метапідхід // Вісн. НАН України. 2006. № 11. С. 79—88.
9. Лефевр В.А. Формула человека. М.: Прогресс, 1991. 107 с.
10. Шрейдер Ю.А., Шаров Н.А. Системы и модели. М.: Радио и связь, 1982. 152 с.
11. Life, Letters, and Journals of Lord Byron. [Edited by Thomas Moore.] Complete in one volume.
12. YEVHEN ZAKHAROV CAN HOLODOMOR 1932-1933 IN UKRAINE AND KUBAN BE CLASSIFIED AS GENOCIDE? KHARKOV PRAVA LUDYNY 2008
13. Наймарк Н. М. Геноциди Сталіна / пер. з англ. В. Старка. Київ: Києво-Могилянська академія, 2011. 135 с.
14. Захаров Є.Ю. Засудження злочинів комуністичного режиму СРСР / Харківська правозахисна група. Харків: Права людини, 2013. 320 с.
15. Ірма Крейн. Про одну втрачену етичну категорію суспільної свідомості відкритих суспільств. Права людини в Україні.13.03.13

КРЕЙН Ірма. Кібернетик, кандидат філологічних наук. Старший науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій і систем НАН України та Міністерства освіти і науки України. Керівник Семінару Фонду Глушкова “Проблеми розвитку Розуму і взаємодії Розумних Систем та їх Підсистем” (Київський Будинок вчених).

[1] (Все, що стосується Людства та Людини — мова, поведінка, мислення, творчість, суспільна діяльність тощо).