Правозахист у дорозі: як працюють наші виїзні команди в Харківській області

…Ми їдемо по розбитій важкою військовою технікою дорозі. Деокупована Слобожанщина зустрічає весну незібраним минулорічним чорним соняшником, грязюкою і калюжами. Брудна вода приховує ями глибиною в пів колеса. Старенький мікроавтобус маневрує між ними, як уміє. Але час від часу все ж потрапляє у вирву і підстрибує. Разом із ним підстрибують і заходяться металічним скреготом буржуйки, які ми веземо в село майже на кордоні з Донецькою областю. Водій пригадує все різноманіття української мови. Тяжкі генератори їдуть мовчки.

Ще ми веземо ковдри, ліки, ліхтарики. А також — бланки заяв на допомогу: правову й гуманітарну. Техніку для фіксації злочинів російської армії. Ми — одна з кількох виїзних команд ХПГ. Такі команди здійснюють моніторингові виїзди до населених пунктів на деокупованих територіях України, відвідують місця компактного проживання внутрішньо переміщених осіб. Географія моніторингових виїздів досить широка: Харківська, Київська, Чернігівська, Сумська області, шелтери “Я Маріуполь” у Києві та Львові.

Але починалося все саме з Харкова. Протягом воєнної весни до ХПГ доєдналося кілька волонтерів. Харків перебував під постійними обстрілами. А ці люди безстрашно моталися по місту: носили продукти дідусям і бабусям, вивозили наляканих мам із дітьми з Північної Салтівки до вокзалу. Вони першими на власні очі бачили руйнування, тому стали займатися документуванням російських злочинів “у полі”.

Так, наприклад, в ХПГ з’явилися Оксана Комарова, Микола Ціпко, Андрій Мережко, Максим Ликов та інші.

— На початку війни у нас було 430 людей, яких ми годували. Фасували, розвозили, кожного дня без вихідних, — пригадує минулорічний березень Оксана Комарова, тепер наша документаторка та фотожурналістка. — А як стало в Харкові трохи тихіше, долучилися до фіксації злочинів.

Людина з камерою, що ходить по нещодавно обстріляних вулицях, неминуче привертає увагу. Навіть у найбільш зруйнованих кварталах Північної Салтівки із підвалів виходили люди і прямували до наших документаторів. Спочатку з підозрою, чи, бува, не шпигун. А потім із купою питань і прохань про допомогу. Тому згодом документатори стали збирати контакти постраждалих і передавати їх юристам.

Зараз у Харківській області на деокуповані території виїжджає два типи команд. Співробітники нашої харківської приймальні — юристи Таміла Беспала, Дарія Пивовар, Оксана Мадрика, Сергій Пройдак — їдуть у деокуповані міста і великі села, за домовленістю з місцевими громадами. Їх зазвичай вже чекає черга: місцеві мешканці самоорганізовуються біля напіврозбитої сільради або дивом вцілілої сільської амбулаторії. Представники влади допомагають чим можуть. Стіл біля обігрівача — це в умовах Харківської області вже розкіш.

Інша команда — ті самі документатори — вирушає на розвідку в села, буквально стерті з лиця землі. У таких місцях часто немає ані сільради, ані обігрівача. Залишаються люди. Десь троє, десь десяток. “Волонтерське радіо” приносить списки потреб. Ця команда везе буржуйки, трансформатори, ковдри, ліки. Документує злочини. Інтерв’ює постраждалих. Везе назад у Харків від постраждалих заяви на допомогу та новий список потреб. Щоб повернутися в ці місця знову.

Чим більше Харківської області звільняли ЗСУ, тим далі прокладали свої маршрути наші мобільні групи. Щоб дістатися деяких місць, досі потрібне узгодження з правоохоронцями. Кудись усе ще не потрапити — небезпечно. Іноді потрібен хтось, хто покаже дорогу: місцевий волонтер або активіст — хтось, хто знає, як оминути зірвані мости. Виїздів багато: 10-15 на місяць.

Минулої осені у щойно звільнений Ізюм команда ХПГ їхала, знаючи лише кілька прізвищ містян. Їх треба було будь-що відшукати у зруйнованому місті, у якому майже не було зв’язку і зовсім не було світла — до Миколи Ціпка звернулися рідні й друзі ізюмчан, що вже пів року не виходили на зв’язок. Усіх знайшли. Зараз, у березні до Ізюму мало не щотижня їздять вже і юристи, і документатори. Знайомий обрис розбитого міста подекуди змінюється, щось відбудовують, підфарбовують, десь міняють розбиті вікна, але загалом ці рани загоюватимуться ще довго.

— Буває страшно, — каже Оксана Комарова. — Якось пішли знімати дах на Північній Салтівці, а над нами — літак. А в Граково документувала руйнування і випадково на город замінований зайшла. У Кам’янці снаряди під хатами лежали та міна-пелюстка — просто посеред двору.

Буває цікаво. Деякі зустрічі підносять віру людей просто до небес. Чоловік в селі, через яке пройшла лінія фронту, розповідає, що не виїхав попри страшні обстріли, бо не міг залишити свого друга — коня. “Куди б я з ним евакуювався?” Тепер за ними з конем ходять іще кілька друзів: “Люди поїхали, а їхні собаки до мене прибилися”.

Буває гірко. Коли дідусь десь посеред зруйнованих Тишок показує, яка в нього колись була господа. А тепер — лише руїна. І ти розумієш, що людині потрібна допомога тут і зараз. А що ти можеш йому гарантувати просто цієї миті? Що колись у далекому краї буде Суд, Росію визнають винною і дідусь-таки отримає належну йому компенсацію?..

Культуролог, фотограф, музикант, психолог або журналіст — у багатьох учасників наших виїзних команд немає юридичної освіти. Допомогти скласти заяву, відповісти на найпростіші запитання має кожен. Вчитися доводиться на ходу. Юристи Харківської приймальні ХПГ проводять тренінги для “неюристів”. Щоб усі дані були зібрані точно і правову допомогу отримав кожен, хто її потребує. Щоб тисячі фото і відеодокументів могли бути згодом використані в тому самому суді, якого так чекають всі українці.

Завдяки програмі “Повернемо світло і тепло в Україну”, Харківська правозахисна група всю зиму могла допомагати громадам, що через війну залишились без газу і електрики. Це їхні буржуйки та генератори спочатку заполонили наш основний офіс, перетворивши його на склад, а потім регулярно тряслися розбитими деокупованими дорогами Харківської області. Фонд “Людина і право” надавав найбільш постраждалим фінансову допомогу. Дружні волонтерські організації підкидали в поїздки щось корисне, памперси чи корм для тварин, допомагали з транспортом.

Так ми всі — юристи, документатори, волонтери, мешканці деокупованих харківських сіл — пережили воєнну зиму. А навесні все стає світлішим і легшим. Навіть дороги.