MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Росіяни гатили по льохах, де ховалися люди

29.05.2023    доступно: in English | На русском
Олександр Васильєв
Катерина Рахматуліна не евакуювалася з Великої Димерки, бо практично не може ходити. Разом зі старшим онуком вони ховалися у льоху, а будинок над ними підстрибував від постійних обстрілів. Її сусіда розстріляли через те, що він відмовився віддати росіянам кросівки. Пані Катерина каже, що дивом не загинула сама.

Чи можете ви пригадати, яким для вас було 24-те лютого 2022-го року?

Так, пригадую. Вікна у моїй спальні саме виходять у бік Броварів, то я пам’ятаю, як там почалися вибухи. Дуже сильно було чутно. Тоді я ще не знала, що почалася війна, дізналася лише потім, коли увімкнула телевізор. А наступного дня до мене з Броварів приїхали молодша та старша онучки. Мій син та донька вмерли за два роки до війни, залишилися онуки. Втікаючи від війни, вони думали, що тут буде безпечніше. У наступні дні було затишшя, а от восьмого березня почали стріляти.

Ми сиділи з онуками за столом, аж раптом просто над нашою хатою пролетів військовий літак, почалися обстріли. У сусідів вилетіли шибки у будинку.

А за кілька днів до мене ще старший онук приїхав. Так от, якось він пішов на наш город, а там, бачить, у землі стирчить ракета. Тоді я часто думала про те, за що на нас напали? За що нас обстрілюють? Наче ж завжди як братські народи були, а тепер отакими ворогами стали.

Що відбувалося у наступні дні?

Діти поїхали, батько їх вивіз, а я зі старшим онуком залишилася тут.

Чому ви не евакуювалися, чи була така можливість?

Я не евакуювалася, тому що я дуже погано ходжу, майже ходити не можу. До речі, мій онук мене не покинув, залишився зі мною. А 14-го березня, о 10-й ранку, почалася стрілянина: вибух був дуже сильний, я почула, як посипалися шибки у будинку. Я стала гукати онука, а він, дивлюся, вже лежить у коридорі, ховається від вибухів. Потім сталося ще кілька вибухів і також сипалися шибки. Після цього ми вийшли на вулицю, побачили, що будинок навпроти розбитий, на городах дим, сарай спалахнув, хати на нашій вулиці майже всі горіли.

Катерина Рахматуліна, Велика Димерка

Катерина Рахматуліна, Велика Димерка

Чи думали ви колись, що можливе повномасштабне вторгнення РФ?

Ніколи не думала! Я, до речі, раніше часто їздила до Росії, до Москви, зокрема, торгувала полуницею. Щоправда, можу сказати, що вони ніколи не були аж надто гостинні, але ж ніколи не могла подумати, що може бути отаке.

Чи була у вас тривожна валізка?

Ні, нічого не робила, бо я не вірила, що може бути війна, я була впевнена, що її не буде, завжди сперечалася з тими, хто доводив мені зворотне: мовляв, яка війна може бути у 21-му столітті. Мені вже 73-ри роки, я виросла після Другої світової, знала, що таке голод і холод, але впевнена була, що таке більше не повториться. Однак сталося не так, як гадалося. Я знову застала таку страшну руйнацію…

Як почалася окупація у Великій Димерці та що відбувалося у цей період?

Обстріли були кожен день, зазвичай, ввечері та зранку. Зранку о 9-й починали, а танки нашою вулицею їздили туди-сюди, наче Хрещатиком. Їхали та стріляли по житлових будинках. А одного дня під час такої стрілянини я саме опинилася на подвір’ї, стріляли по нашому будинку, я впала на землю та лише дивом не загинула. Не знаю, як мене куля не зачепила.

Будинок Катерини Рахматуліної, село Велика Димерка

Будинок Катерини Рахматуліної, село Велика Димерка

Що вам відомо про воєнні злочини росіян у Великій Димерці?

Десь 16-го чи 17-го березня до мене підійшов сусід Саша, був трохи нетверезий, ми поговорили, я йому сказала, щоб не вештався селом, адже небезпечно, він не послухав і пішов далі. А на перехресті він натрапив на російських військових, почав щось сперечатися з ними чи чинити опір, так його там на місці й застрелили. А ще трохи далі у хаті проживали квартиранти, так чоловік вийшов на вулицю у красивих кросівках, росіяни наказали йому зняти взуття, він відмовився, в нього теж вистрілили. Поранили, всю ніч стікав кров’ю, що сталося з ним потім, я не знаю.

Чи спілкувалися ви з російськими військовими?

Всі ховалися, ніхто з ними не спілкувався. Так, були деякі люди, деякі хлопці, які з ними спілкувалися, але вони й того хлопця застрелили. А хто ж піде спілкуватися? Я піду? Ні! А якось я вийшла на вулицю, дивлюся, а там росіяни на танках їдуть з червоними пов’язками на руках. То я — тікати. А ще спробуйте з моєю палицею тікати по городах.

Чи заходили російські військові до вашого будинку?

Може, вони й заходили, але ми з онуком майже постійно ховалися у льосі, тож їх не бачили.

Але в будинках, де льохи побудовані близько до вулиці, десь біля парканів, російські військові стріляли просто по льохах.

А наш льох просто не видно, він за будинком, і ми ще на нього накидали гілки та бур’яни. Магазини всі порозбивали. Брали горілку й закуску, бо їсти у них, кажуть, нічого не було.

Чи були випадки мародерства під час окупації у Великій Димерці?

Кажуть, що так. Також у сусідній Богданівці багато у людей позабирали. А у нас я точно не знаю. Й розповісти про це особливо ніхто не може, адже практично всі евакуювалися. Однак, бачила, як вони постійно їздили селом на скутерах і з автоматами, кожен вечір їздили та стріляли.

Як ви харчувалися?

У нас ще були запаси свої, а коли росіяни пішли, то нам тоді вже волонтери допомагали з їжею.

Як ви емоційно все це витримали?

Витримала… Я й досі “витримую”. У мене через нервування всі зуби випали, майже втратила слух, словом, перенесла на собі дуже тяжко, це горе! А як тяжко тим, хто зараз на фронті, в окопах… Холод, голод, сніг, дощ, а вони мусять нас захищати. Хай їм Бог здоров’я всім дає!

Як почувається зараз ваш онук?

Він дуже постраждав. Теж зуби посипалися, ми дуже намучилися… Уявіть, коли були вибухи, наша хата буквально підскакувала на кілька метрів. Він дуже знервований став…

Що з вашого майна постраждало?

Усе постраждало: хата, сарай, меблі, опалення, колонка, досі нормально нагріти воду й помитися не можу, два холодильники, майже нічого не вціліло. Двері, стіни, все.

Пошкоджений будинок Катерини Рахматуліної

Пошкоджений будинок Катерини Рахматуліної

Чи є допомога від волонтерів?

Від волонтерів — так. Вони дуже сильно мені допомогли. Олена, яка прізвище не назвала, дуже допомогла. Фронтони два поставили, дах перекрили, двері нам поставили.

Чи допомагає держава?

Сказали, коли закінчиться війна, допомагатимуть. А звідки я знаю, хто мені і як буде допомагати. Єдине, що сільрада дала, — компенсацію 25-ть тисяч гривень. Все. Купила колонку, а поставити не можу. У мене сім батарей опалення побило, а кожна батарея коштує 5-6 тисяч. За що її купити?

Чи змінилося у вас ставлення до росіян?

Змінилося, дуже. Якби могла, я б з лиця землі їх стерла. Мені здається, це не люди. Це не людина, яка може знущатися з інших людей. Ми їм жодної шкоди не зробили. А ще й Білорусь, мене це дуже замучує. Як можна так, один на одного йти…?!

Що плануєте робити далі?

Ну що планую?! Жити в цій хаті тепер майже неможливо, адже вона зруйнована, стіни відколюються, стеля обвисла, не знаю, що буде. Як Бог дасть, вже прожила скільки… Але до льоху вертатися вже ніхто не буде.

Ця публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) у межах Програми “Права людини в дії”, яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать: зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за номером +380 44 521 57 53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: usaid.gov/ukraine, або на сторінку у фейсбуці: fb.com/USAIDUkraine.
 Поділитися