Верховний комісар ООН з прав людини
Зведена стенограма першої частини (відкритої) 283-го засідання: Україна, 22 травня 1997 року. CAT/C/SR.283. (Зведений звіт).
Вид документу: зведена стенограма Дата складання документу: 22 травня 1997 року Видавець: Секретаріат ООН Довідковий символ: CAT/C/SR.283 Обсяг: Мова: англійська
Організація Об'єднаних Націй САТ
Мова оригіналу: французька
Комітет проти катувань Вісімнадцята сесія
ЗВЕДЕНА СТЕНОГРАМА ПЕРШОЇ ЧАСТИНИ (ВІДКРИТОЇ) 283-ГО ЗАСІДАННЯ,
що відбулося у Палаці Націй, Женева, у вівторок, 29 квітня 1997 року о 10-й годині ранку.
Головував пан Діпанда Муель
ЗМІСТ
РОЗГЛЯД ДОПОВІДЕЙ, ПОДАНИХ ДЕРЖАВАМИ-УЧАСНИЦЯМИ ВІДПОВІДНО ДО СТАТТІ 19 КОНВЕНЦІЇ (далі буде)
Третя чергова доповідь України.
*Зведена стенограма другої частини (закритої) цього засідання згадується як документ CAT/C/SR.283/Add.1
Засідання оголошується відкритим о 10.10 ранку.
РОЗГЛЯД ДОПОВІДЕЙ, ПОДАНИХ ДЕРЖАВАМИ-УЧАСНИЦЯМИ ВІДПОВІДНО ДО СТАТТІ 19 КОНВЕНЦІЇ (пункт 4 порядку денного) (далі буде)
Третя періодична доповідь України (CAT/C/34/Add.1; HRI/CORE/1/Add.63)
1. На запрошення голови місця за столом Комісії займають пані Павликовська, пані Денисенко, пан Семашко і пан Гусаков (Україна).
2. Голова вітає українську делегацію і запрошує її розпочати третю чергову доповідь України, яка міститься у документі CAT/C/34/Add.1
3. Пані Павликовська (Україна) каже, що на час подання своєї першої доповіді у січні 1990 року Україна являла собою складник Радянського Союзу. Третя чергова доповідь є другою, яку Україна подає після досягнення незалежності, через п'ять років після другої чергової доповіді. Протягом цих років в Україні набрало чинність нове законодавство про права людини. Стосовно питань, що належать до компетенції комісії, сталися дуже важливі зрушення. Український уряд сподівається, що діалог з комітетом проти катувань уможливить визначення практичних засобів зиіцнити ці зрушення та краще узгодити українські норми про права людини з міжнародними.
4. Україна стала членом Ради Європи у листопаді 1995 року, а відтак взяла на себе численні зобов`язання, зокрема стосовно реформування свожї правової системи. Вона забажала докладніше пояснити деякі статті нової конституції, які були подані на експертизу Раді Європі та Інституту порівняльного права у Лозанні і отримали дуже схвальні відгуки. Деякі статті конституції прямо посилалися на положення Конвенції. Наприклад, стаття 2 Конвенції, згідно з якою наказ вищого посадовця не може вважатися виправданням катувань, відображена у статті 60 конституції, в якій гарантується, що ніхто не зобов'язаний виконувати накази начальника, якщо ці накази є явно злочинними. За статтею 25 конституції жоден український громадянин не може бути вигнаний за межі держави; ця норма добре узгоджується зі статтею 3 Конвенції. В статті 55 конституції твердиться, що кожен український громадянин має право оскаржувати в суді дії державних службовців. До того, після використання всіх засобів правового захисту за національним законодавством, кожен громадянин має право звертатися до міжнародних організацій, членом яких є Україна. Отже, громадяни можуть скористатися цілою низкою засобів правового захисту, які запобігають порушенням їхніх прав і дозволяють дістати відшкодування за будь-яку шкоду, заподіяну незаконними рішеннями держави (стаття 56 конституції, яка співвідноситься зі статтею 14 Конвенції). Стаття 59 гарантує надання безоплатної юридичної допомоги, а також свободу обирати собі адвоката. Додержання принципу презумпції невинуватості забезпечується в статті 62 конституції. Назагал конституція гарантує, що держава несе відповідальність перед громадянином, а захист особистих прав і свобод є засадничим обов'язком держави. В статті 8 конституції визнається верховенство права, а в статті 9 твердиться, що міжнародні договори, ратифіковані Україною, є складовою частиною українського законодавства. Українська конституція є надзвичайно новочасною, до того ж зараз опрацьовуються численні законодавчі акти з метою узгодження національних правових норм з європейськими і міжнародними стандартами.
5. 19 грудня 1995 року Україна підписала протоколи 1, 4 і 7 до Європейської Конвенції про права людини; зараз робоча група Ради Європи досліджує українське законодавство з метою виявити будь-які розбіжності між цим законодавством і міжнародними нормами. Необхідні документи щодо ратифікації Протоколу 6 до Європейської Конвенції про права людини та основні свободи, стосовно скасування смертної кари, було подано до Верховної Ради у квітні 1997 року, а наприкінці травня 1997 року має відбутися їх розгляд. 2 травня 1997 року Україна підписала Європейську Конвенцію про запобігання катуванням та нелюдському або принизливому поводженню або покаранням, а 24 січня 1997 року Верховна Рада України ратифікувала цю конвенцію.
6. В Україні досі обговорюється дражливе питання про скасування смертної кари. З цією метою створено спеціальну комісію. У січні 1997 року до Верховної Ради внесено законопроект, який передбачає істотні поправки до Кримінального кодексу стосовно всіх питань щодо смертної кари. На час до ухвали цього законопроекту запроваджено мораторій на виконання смертних вироків. Текст законопроекту про поправки до Кримінального кодексу роздано членам цього комітету.
7. Інший важливий аспект реформ, що відбуваються в Україні, стосується удосконалення судової системи, і перший етап цієї реформи зараз закінчено. Прокуратура стала більш демократичною і наближається до європейських стандартів. Друга низка заходів, яких вживають за активної співпраці міністерств юстиції і внутрішніх справ, має на меті перепідпорядкування в'язниць від міністерства внутрішніх справ міністерству юстиції. Новий кримінальний кодекс, положення якого повинні узгоджуватися з нормами Конвенції, зараз доопрацьовується і відповідатиме вимогам статей 1 і 4 Конвенції. В проекті кримінального кодексу також передбачено відповідальність держави у випадках, коли доведено вину державного службовця у скоєнні актів насильства або принизливого поводження, і встановлено покарання винуватців таких злочинів, які підлягають ув'язненню на строк від 3 до 8 років, або від 5 до 12 років, якщо подібні акти спричинили тяжкі наслідки. Згідно зі статтею 345 проекту, які намагаються силоміць вибити свідчення в кримінальних справах, несуть особливу відповідальність. Внесено також цілу низку положень з метою запобігти застосуванню катувань у збройних силах, які передбачають позбавлення волі на строк від 3 до 5 років у випадках зловживання владою стосовно підлеглих і покарання за знущання над цивільними мешканцями. Кожен виконавець злочинного наказу нестиме кримінальну відповідальність. Треба підкреслити, що всі ці норми вносяться в українське законодавство вперше і є важливим кроком вперед для країни в цілому.
8. В 1994-1995 роках було прийнято 18 законів і 13 указів Кабінету міністрів стосовно закладів виконання покарань задля гуманізації режиму в цих закладах і самих покарань. Закон 1994 року про внесення змін до закону про виконання вироків гарантує, зокрема, відкладення виконання вироків щодо вагітних жінок або матерів з дітьми молодше 3 років. Ухвалено також положення про поліпшення буденного життя у в'язницях через збільшення дозволеної кількості посилок або телефонних дзвінків, а також дозвіл тимчасових звільнень. Аналогічні заходи було вжито і щодо виправно-трудових закладів. В 1996 році було здійснено понад 5 тисяч інспекцій в українських в'язницях, під час яких викрито понад 7 тисяч порушень нормативних актів. Задля їх виправлення було порушено близько 4700 справ; майже 2 тисячі службовців піддано дисциплінарним заходам, а 22 обвинувачено у кримінальних злочинах. Крім того, було анульовано 269 рішень; визволено 92 особи, яких незаконно тримали під вартою, а 219 засудженим відкладено виконання вироків. У червні і серпні 1996 року Рада Європи посилала робочу місію для оцінки стану української пенітенціарної системи, і в письмовій доповіді цієї місії містилося жалкування щодо окремих випадків і недоліків. Зараз обговорюються заходи до виправлення цих недоліків.
9. Наприкінці висловлює сподівання, що розгляд третьої чергової доповіді України сприятиме кращому розумінню труднощів, які спіткали її в становленні правової держави і зміцненні досягнутих раніш поліпшень, попри серйозні економічні негаразди, від яких потерпає Україна.
10. Пан Яковлєв (доповідач в справах України) подякував українській делегації за цю промову і зазначив, що розробку нової конституції, а також проектів кримінального, кримінальнопроцесуального, цивільно-процесуального і виправно-трудового кодексів треба тільки вітати. Проте Комітет над усе цікавить, які законодавчі норми застосовуються зараз, адже нові положення, позаяк задовільні, не наберуть чинності аж до 2000 року. В цьому відношенні, на період переходу до демократії доконечна політична воля реформувати судову систему. Положення Конвенції, зокремиа статті 1, були попри все далеко точнішими за статті в проекті кримінального кодексу, покликані підвищити кримінальну відповідальність за службові злочини, а надто статті 166, яка встановлює кримінальну відповідальність за зловживання владою вбо перевищення повноважень (параграф 17 доповіді). До того ж, у нових положеннях видається нечітко відображеним питання про залякування або про явний тиск на особу з метою дістати від неї або третьої особи свідчення або визнання. Бажано також одержати докладніші пояснення щодо закону про попереднє ув'язнення, закону про внесення поправок до кримінально-процесуального кодексу (які посилюють право на правовий захист), закону про відшкодування збитків, заподіяних незаконними діями органів дізнання або слідства, прокуратури або судів (параграф 13 цієї доповіді). В параграфі 43 доповіді було заявлено, що більшість статей виправно-трудового кодексу зазнала змін і доповнень з метою гуманізації умов утримання в'язнів, точнішого визначення правового статусу засуджених, гарантування їх прав і скасування надмірних обмежень. Про які надмірні обмеження йдеться? Згідно з законом про відшкодування збитків, заподіяних незаконними діями органів дізнання або слідства, прокуратури або судів, українські грмомадяни мають право одержати компенсацію за будь-яку заподіяну їм шкоду (параграф 62 доповіді). Чи може українська делегація навести кілька прикладів, коли компенсацію було присуджено на підставі цього закону?
11. Комітет також бажає дізнатися, чи перекладено текст Конвенції і видано в офіційному друкованому органі, чи просто опубліковано неофіційно.
12. Нарешті, як в Україні здійснюється нагляд за додержанням вимог щодо арешту і затримання, і чи насправді, як повідомляють Комітетові, адвокати не можуть представляти інтереси своїх клієнтів під час попереднього слідства без згоди слідчого. Треба наголосити, що економічні негаразди, які спіткали Україну, аніяк не виправдовують невиконання нею своїх зобов'язань за міжнародними договорами, учасницею яких вона є, серед них і зобов'язань, взятих на себе відповідно до Конвенції.
13. Пан Пікіс (альтернативний доповідач у справах України) обмежився зауваженнями щодо виконання статей 11 і 16 Конвенції, а також зазначив, що Комітет потребує докладнішої інформації про конституційні засади захисту прав людини, зокрема прав, які гарантовано Конвенцією. Оскільки Конституційний договір, укладений між Верховною Радою і Президентом 8 червня 1995 року, був основним актом, що гарантував захист прав людини і виконання міжнародних зобов'язань держави, він хоче дізнатися про сучасний правовий статус договору, і чи матиме він рацію у думках, що конституція, положення якої назагал описала українська делегація, вже набрала чинності.
14. Віталися б будь-які пояснення щодо правову базу діяльності прокуратури і міністерства внутрішніх справ. За змістом первісного документа (HRI/CORE/1/Add.63) і третьої чергової доповіді, саме ці органи несуть основну відповідальність за забезпечення прав, гарантованих у Конвенції. Чи є вони незалежними від виконавчої гілки влади, зокрема від державних органів управління слідчими ізоляторами і в'язницями?
15. Попри численні заходи, спрямовані на виконання статті 11 Конвенції - законодавчі положення, в яких гарантуються доступ до адвоката на кожній стадії слідства (параграф 63 первісного документа), процедури перевірки законності та обгрунтованості арешту (параграф 37 доповіді), указ Кабінету міністрів від 26 січня 1994 року про программу узгодження умов утримання в слідчих ізоляторах і в'язницях з міжнародними нормами, а також інші заходи і процедури, згадані у параграфах 53 і 54 доповіді Комітет констатує брак спеціального державного органу контролю над системою арешту, попереднього ув'язнення та виконання покарань. Окреслені у параграфі 48 доповіді заходи до перепідпорядкування пенітенціарної системи від міністерства внутрішніх справ міністерству юстиції, або незалежному органу, є кроком у правильному напрямі, і останній вибір був би ліпшим.
16. В статті 12 Конвенції міститься вимога створення незалежного органу для проведення непристрасного слідства за наявності будь-яких розумних підстав вважати, що було скоєно катування на території держави-учасниці. Комітет не зумів висновити з відомостей, поданих у параграфах 57 і 58 доповіді, чи є прокуратура досить незалежною від органів державної влади і правоохоронних органів, щоб успішнов виконувати цю функцію. Треба нагадати, що держави-учасниці повинні у своїх доповідях повідомляти Комітет про перебіг подій після подання попередньої доповіді, які стосуються органів, уповноважених виконувати положення Конвенції, а також про зміни у правилах, інструкціях та адміністративній практиці, про гадані порушення та підсумки їх розслідування, доведені факти порушень і вжиті заходи до захисту прав потерпілих. Зокрема, Комітет бажає з'ясувати правові підстави затримання і максимальну тривалість попереднього ув'язнення, а також сприйняття українським урядом доцільності щомісячних опитувань затриманих і засуджених працівниками прокуратури, а також наслідків таких опитувань.
17. Стосовно виконання статті 13 Конвенції Комітетові цікаво, які державні органи управнені приймати скарги від осіб, які мають себе за потерпілих від катувань, який правовий статус службовців, які ведуть розслідування таких скарг, який граничний термін для закінчення таких розслідувань і які заходи вживають проти державних службовців, чию вину в скоєнні катувань, жорстокого, нелюдського або принизливого поводження доведено. До того, він запитав про кількість скарг, поданих за період, про який йдеться у третій черговій доповіді, і поцікавився, чи досі чинне право на приватне обвинувачення, і коли так, чи надає держава в якийсь спосіб правову допомогу скаржникові.
18. Щодо права потерпілих від катувань на відшкодування (стаття 14 Конвенції), Комітет звернув увагу на закон про порядок відшкодування збитків, заподіяних незаконними діями органів державної влади, а також статтю 400-1 Цивільного кодексу, в якій гарантується право громадян та юридичних осіб на відшкодування шкоди, заподіяної порушенням їх законних прав з боку третіх осіб (параграфи 71 і 72 первісного документа). Нова стаття 53-1 кримінально-процесуального кодексу зобов'язує дізнавачів, слідчих, прокурорів і суддів вживати заходів до відшкодування збитків, заподіяних громадянам їх незаконними діями (параграф 60 доповіді), тобто також стосується виконання статті 14 Конвенції. Проте було подано замало відомостей, тому Комітет бажає знати, що саме має український уряд за "моральну шкоду", чи є певні законодавчі обмеження на розмір компенсації, чи може потерпілий позиватися у цивільному процесі і чи залишається чинним право на цивільний позов, якщо компенсацію присуджено під час розгляду кримінальної справи. Чи діють спеціалізовані заклади, які надають медичне і психологічне лікування жертвам катувань? Скільки справ було розглянуто судами за період, про який йдеться у доповіді, з якими наслідками і які суми було сплачено потерпілим як компенсацію?
19. Щодо застосування статті 15 Конвенції Комітет бажає дізнатися, чи існують якісь законодавчі запобіжники використанню свідчень, одержаних катуванням, як доказів у суді. Комітет буде вдячний за докладінший опис будь-яких справ, коли начебто чинився тиск з метою одержати свідчення силоміць. В цьому відношенні Комітет особливо бентежать справи Сергія Височанського і Василя Миколайовича Кривоноса, згадані у доповіді Міжнародної Амністії, і цікавить, який порядок перевірки добровільності подібних свідчень, і чи може обвинувачення грунтуватися винятково на таких свідченнях.
20. Порівняно з попередніми статтями, відомості про виконання статті 16 Конвенції є занадто стислими. В параграфі 65 доповіді вказано, що будь-які дії, які становлять склад жорстокого, нелюдського або принизливого поводження чи покарання, заборонені на території України, але взагалі не йдеться про конституційні гарантії і визнання подібної поведінки кримінальними злочинами, а також про умови утримання в слідчих ізоляторах і в'язницях. Не маючи такої інформації Комітет не може висновити, чи нехтує держава-учасниця своїми зобов'язаннями відповідно до статті 16. Міжнародна Амністія згадує про справу Міколая Шпаковича, який помер начебто після побиття його міліціонерами, а також описує стан ВІЛ-інфікованих в'язнів у в'язниці міста Донецька, яким начебто відмовили у належній медичній і стоматологічній допомозі. Чи може українська делегація дати якісь пояснення з приводу цих випадків?
21. Але найбентежнішим в українському законодавстві залишається застосування смертної кари за різноманітні злочини, серед них за замахи на життя міліціонерів, національних гвардійців і вояків, а також дедалі більша кількість винесених смертних вироків і страти багатьох засуджених на смерть. Подібні страти виконуються попри зобов'язання, взяті на себе Україною перед Радою Європи 26 вересня 1995 року щодо запровадження мораторію на страти. Україна посідає друге місце у світі за кількістю страт, і ні зобов'язання перед Радою Європи, ні осуд України Парламентською Асамблеєю у січні 1997 року не досягли бажаних результатів. Смертні вироки і страти в Україні стали темою численних доповідей і відозв Міжнародної Амністії у 1995-1997 роках. В параграфі 12 доповіді (CAT/C/34/Add.1) зазначено, що кількість смертних вироків і страт зростає, і згідно з опублікованою 11 лютого 1997 року доповіддю Міжнародної Амністії, в 1996 році в Україні було страчено 167 осіб. Ці факти викликають серйозне занепокоєння, і він бажає почути від українського уряду чіткого висловлення своєї позиції щодо застосування смертної кари, а також злочинів, за які вона присуджується, і кількості страт. Нарешті, він звернув увагу на обвинувачення, висловлені Міжнародною Амністією у пам'ятній записці про третю чергову доповідь України: в ній твердиться, що деяких в'язнів у виправно-трудових колоніях використовували як живих мішеней для підготовки підрозділів спеціального призначення МВС; Міжнародна Амністія також повідомляє про неприпустимі забари у розгляді справ судами. Всі ці обвинувачення потребують пояснень.
22. Пан Соренсен підтримав запитання, які висували до української делегації попередні промовці. Він вітав очікуване підписання Україною Європейської Конвенції про запобігання катуванням та нелюдському або принизливому поводженню або покаранням.
23. Параграф 34 доповіді (CAT/C/34/Add.1) не висвітлював питань професійної підготовки, а параграф 35 містить замало відомостей в цьому відношенні. Проте професійна підготовка та освіта, яких вимагає стаття 10 Конвенції, є абсолютно необхідними, особливо для країни у перехідний період. Він бажав дістати докладніших відповідей про те, якого навчання з запобігання і відвернення катувань надають, скажімо, у медичних вчилищах, а також про те, якої підготовки дістають у цій царині міліціонери, судді або митники. Зокрема, доконечно знати, чи обізнані ці державні службовці з тим, як можуть поводитися особи, котрих піддавали катуванням.
24. В статті 16 Конвенції твердиться, що зобов'язання на підставі статей 10, 11, 12 і 13 стосуються не лише катувань, але й жорстокого, нелюдського чи принизливого поводження або покарань. Отже, не лише катуванню, а й усім подібним різновидам поводження треба запобігати у в'язницях і міліцейських управах. Він був дуже радий дізнатися про численні запобіжники, що стосуються перебування під вартою - наприклад, право затриманого бути поінформованим про свої права і про причини арешту, або право спілкуватися зі своїм адвокатом або бути оглянутим лікарем, якого обере сам затриманий, - але, як вже наголосив пан Яковлєв, ці запобіжники наберуть чинності лише через п'ять років. Якщо це справді так, то яким же є становище зараз, які права реально має затриманий у міліцейській дільниці і які конкретні заходи було вжито чи вживається зараз задля застосування сучасних і майбутніх запобіжників? Чи викладено ці гарантії на письмі і чи здійснюється якийсь нагляд за їх застосуванням? Навіть якщо закони не містять подібних положень, можна вже зараз розглянути питання про внесення до відомчих інструкцій МВС положень, в яких гарантується користування певними гарантіями з боку затриманих. До того ж, як зазначав пан Пікіс, інспекції міліцейських управ є доконечним засобом запобігання, тому важливо знати, які методи інспектування застосовуються в Україні.
25. Статистика кількості в'язнів в Україні неабияк бентежить: на 52 мільйони мешканців припадає 178 тисяч ув'язнених, втім у європейських країнах сучасних розмірів, як-от у Франції чи Великій Британії налічується лише близько 50 тисяч в'язнів. Що робить Україна з метою виправлення ситуації? Першим кроком до розв'язання цієї проблеми має бути прискорення судового розгляду кримінальних справ, що скоротить кількість ув'язнених у слідчих ізоляторах. Іншим бентежним фактом є те, що протягом перших 9 місяців 1996 року начебто померло 413 в'язнів; його цікавить кількість померлих у в'язницях протягом 1995 і 1996 років. На підставі інших повідомлень можна припустити, що випадки злого поводження з ув'язненими не є поодинокими. Комітету треба знати, скільки наглядачів було обвинувачено у скоєнні подібних актів у 1995 і 1996 роках і скільки з них було засуджено. Справедливо і те, що інспекції є осердям системи запобігання катуванням, серед них інспекції з боку громадських організацій, які виявилися надзвичайно корисними у багатьох країнах.
26. Пан Пікіс згадав і про недостатнє застосування статті 14 Конвенції. У цьому відношенні надзвичайно важливо знати, які норми діють щодо реабілітації жертв катувань, надто у перехідний період у країні, де зараз доконечно визнати невинуватими всіх людей, скривджених колишнім режимом. Щодо компенсації, чи треба жертвам катувань спочатку впізнати своїх катів - що не завжди можливе - або вони можуть просто звернутися до держави по відшкодування? Нарешті, стосовно медичної реабілітації він гадає, що з переходом до нової системи незабаром зайде далеко більший попит на подібні послуги, адже досі жертви катувань не мали змоги вимагати медичної допомоги.
27. Наприкінці він бажав наголосити, що Добровільний фонд ООН для жертв катувань потребує фінансової допомоги звідусіль. Можливо, економічна скрута в Україні дозволяє зробити хіба що дуже скромний внесок, але подібний вчинок продемонструє охоту держави поважати права жертв катувань і допомагати їм. Хоча Україні бракує коштів на швидке реформування, цей вчинок мав би велике символічне значення; до того, не треба забувати, що чимало інших заходів коштують дуже мало - а припинити побиття в'язнів взагалі нічого не коштує.
28. Пан Регмі наголосив, що держави-учасниці Конвенції взяли на себе зобов'язання забезпечити визнання злочинами будь-яких актів катувань або будь-якої участі у катуваннях відповідно до національного кримінального права. Параграфи 14, 16, 17, 18 і 23 доповіді показують, проте, що в українському кримінальному праві нема жодної дефініції катувань, а також не передбачено відповідних покарань або належної компенсації потерпілим. В доповіді не додержано загальних вказівок Комітету; під час розгляду другої чергової доповіді України Комітет запросив докладніших повідомлень про заходи, яких вживають або планують вжити з метою точного застосування положень Конвенції, а також тексти конституції, кодексів і нових законів, що стосуються компетенції Комітету. У доповіді не міститься таких повідомлень, а членів Комітету не можуть задовільняти голі обіцянки. Тому він сподівається, що український уряд виконає прохання Комітету.
29. Серед заходів, гідних схвали, згадано підписання Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і деяких протоколів до неї, а також очікуване підписання Європейської Конвенції про запобігання катуванням і нелюдському або принизливому поводженню чи покаранням, підписання конвенції країн СНД про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, та угод про правову допомогу з деякими іншими країнами.
30. Стаття 15 Конвенції містить вимогу до кожної держави-учасниці гарантувати, що жодне свідчення, одержане внаслідок катувань, не прийматиметься як доказ у судовому розгляді. Проте в параграфі 64 доповіді вказано, що ані закон, ані звичайна практика не зазнали в цьому відношенні змін. Отже, кримінальні суди в Україні можуть зважати на свідчення, одержані внаслідок катувань, тому він згоден з коментарем пана Пікіса з цього приводу. Йдеться, зокрема, про справу пана Височанського, який, за повідомленням Міжнародної Амністії, був примушений підписати зізнання під брутальним тиском; подібне зізнання суд начебто прийняв як незаперечний доказ вини цієї особи, і саме воно стало підставою засудження пана Височанського до смертної кари. Якщо так трапилося насправді, то наявне очевидне порушення статті 15 Конвенції, тому він буде дуже вдячний українській делегації за пояснення з цього приводу. Втім він радий зазначити, що Україна вирішила скасувати смертну кару.
31. Пані Іліолопулос-Странгас приєдналася до питань, висунутих раніш іншими членами Комітету і зазначила, що вона обмежиться лише кількома питаннями. По-перше, нова конституція України встановлює, шр тільки суди мають право видавати накази про арешт, але це положення не набере чинності протягом наступних 5 років: чи застережено у конституції, що тривалість перехідного періоду не може бути продовжена? Деякі інші конституційні положення явно свідчать про те, що різноманітні перехідні положення не можуть діяти довший час, але її цікавить, чи саме так було і в наведеному вище випадку. До того неясно, чи обмежує конституція загальний час затримання особи або планується встановити таке обмеження у спеціальних законах?
32. Стосовно статті 1 Конвенції у параграфі 14 доповіді було заявлено, що "у випадках, передбачених міжнародними угодами", українські суди застосовуватимуть право відповідно до цих угод. Їй цікаво, що означає ця заява. Якщо саме національне право визначає пріоритет міжнародних угод у правовій системі держави, то який же статус права міжнародних угод в українському законодавстві? Ратифіковані Україною договори видаються начебто не менш чинними, ніж національне законодавство; чи означає це, що закон, ухвалений після ратифікації міжнародного договору, матиме перевагу над цим договором? Аби уникнути всіляких розбіжностей між договором і законом, ухваленим після ратифікації договору, чимало держав надають міжнародним договорам пріоритет порівняно з національним законодавством.
33. Було б корисно докладніше дізнатися про статус народних засідників, згаданих у параграфі 15 доповіді. Вони начебто не є ані суддями, ані особами з юридичною освітою, тому постає питання, чи існують суди, в складі яких переважають не-юристи? Вона просила також пояснити зміст фрази "...діє за умов, які виключають сторонній вплив на суди" у тому ж параграфі. Чи є судді незмінними і незалежними, або їх призначають згідно з іншими критеріями?
34. Одна із справ, згаданих Міжнародною Амністією, справа Міколая Шпаковича, порушує наступне питання. Міжнародна Амністія вказала тільки, що внаслідок цього інцидента офіцер міліції був засуджений до 8-річного ув'язнення за перевищення влади. Ця характеристика видається недоречною щодо справи про смерть людини, зокрема, якщо постає питання, чи є в українській судовій практиці в кримінальних справах звичайним увільнення офіцера міліції після відбуття, скажімо, двох років ув'язнення.
35. Нарешті, воан хоче дістати відповідь на питання стосовно секретних інструкцій міністерства внутрішніх справ, які начебто санкціонують підготовку спецпідрозділів на території виправнотрудових колоній. Подібні вказівки несумісні не лише з вимогами Конвенції, але й з міжнародними пактами про права людини і з цілою низкою міжнародних угод, що регулюють поводження з в'язнями.
36. Пан Бернс схвалив зусилля України встановити пенітенціарну систему на засадах гуманності. Він був надзвичайно ради почути про законопроект про скасування смертної кари. Але досі не з'ясовано питання, чи має Україна окрім звичайної поліції також службу безпеки з особливими правами на арешт. Його цікавило також, чи присуджували вже суди компенсації за шкоду, заподіяну катуванням або жорстоким поводженням. До того, оскільки Україна не видає власних громадян, як чинитиме уряд, якщо громадянин України, обвинувачений у скоєнні катувань в іншій державі, повернеться до України. Чи може уряд висувати обвинувачення проти цієї особи і чи зробить він це?
37. Він розчарований тим, що нові статті Кримінального кодексу не визначили самі катування як злочин. Разом узяті, перелічені злочини на кшталт зловживання влади з застосуванням насильства, можливо, охоплюють поняття катування в розумінні Конвенції, але така класифікація не дозволяє виміряти жорстокість катувань або вести статистичний облік подібних випадків. Нарешті, він зауважив, що Україна не визнає повноважень Комітета згідно зі статтями 20 і 22 Конвенції. Серед країн колишнього СРСР, які ратифікували Конвенцію, лише Україна і Білорусь не зробили декларацій, які передбачено у цих статтях.
38. Пан Жупанчич сказав, що він бажав би дізнатися докладніше про строки перебування під вартою і про тривалість утримання в слідчих ізоляторах. Він запитав, чи має підозрюваний право радитися з адвокатом під час перебування під вартою, яке може тривати не більше 72 годин. Варто нагадати, що більшість випадків катувань стається під час допитів у міліції. Щодо тривалості попереднього ув'язнення після перебування під вартою, то його цікавив максимальний термін, протягом якого не обов'язково висувати обвинувачення, а також проміжок між висувом обвинувачень і відкриттям судового процесу. Чи передбачені якісь санкції, якщо розгляд справи у суді не відбудеться протягом певного розумного строку?
39. Наприкінці він запитав, чи сформовано вже конституційний суд і чи очікують від нього розгляду не лише питань теорії права, а й окремих скарг: наприклад, чи може затриманий подати туди певну скаргу на катування? Подібна процедура діє у деяких країнах та уможливлює значну роль суду в процесі захисту прав людини.
40. Голова зауважив, що було поставлено дуже багато запитань, і запросив українську делегацію відповісти на них на наступному засіданні.
Відкрита частина засідання почалася о 12.20 того ж дня.
@ авторські права застережено Управління Високого комісара ООН з прав людини
Женева, Швейцарія