Рада Європи Неофіційний переклад
(Рим, 4.XI.1950)
Уряди, якi пiдписали цю Конвенцiю, будучи членами Ради Європи,
беручи до уваги Загальну декларацiю прав людини, проголошену Генеральною Асамблеєю Органiзацiї Об'єднаних Нацiй 10 грудня 1948 року,
враховуючи, що ця Декларацiя має на метi забезпечити загальне i ефективне визнання i дотримання прав, якi в нiй проголошенi,
враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення бiльшого єднання мiж її членами i що одним iз методiв, за допомогою якого ця мета повинна бути досягнута, є дотримання i подальше здiйснення прав i основних свобод людини,
знову пiдтверджуючи свою глибоку вiру в тi основнi свободи, якi складають пiдвалини справедливостi i миру в усьому свiтi i якi найкращим чином здiйснюються, з одного боку, завдяки дiйовiй полiтичнiй демократiї i, з iншого боку, завдяки загальному розумiнню i дотриманню прав людини, вiд яких вони залежать,
сповненi рiшучостi, як уряди європейських країн, що дотримуються єдиних думок i мають загальну спадщину в полiтичних традицiях, iдеалах, свободi i верховенствi закону, зробити першi кроки на шляху колективного забезпечення здiйснення деяких iз прав, проголошених в Загальнiй декларацiї,
погодились про таке:
Стаття 1
Високi Договiрнi Сторони гарантують кожнiй людинi в межах їх юрисдикцiї права i свободи, визначенi в роздiлi I цiєї Конвенцiї.
Стаття 2
1. Право кожної людини на життя захищається законом. Жодна людина не може бути умисно позбавлена життя iнакше, як на виконання вироку суду, винесеного пiсля визнання її винною в скоєннi злочину, за який законом передбачена така кара.
2. Позбавлення життя не розглядається як порушення цiєї статтi, коли воно є наслiдком виключно необхiдного застосування сили:
а) при захистi будь-якої людини вiд незаконного насильства;
b) при здiйсненнi законного арешту або при запобiганнi втечi людини, що законно знаходиться пiд вартою;
с) в дiях, законно здiйснених з метою придушення бунту або заколоту.
Стаття 3
Жодна людина не може зазнавати катувань чи нелюдського або принижуючого гiднiсть поводження чи покарання.
Стаття 4
1. Жодна людина не може бути в рабствi або у пiдневiльному станi.
2. Жодна людина не може бути зобов'язана до примусової чи обов'язкової працi.
3. Для цiлей цiєї статтi термiн «примусова чи обов'язкова праця « не охоплює:
а) будь-яку роботу, виконання якої звичайно вимагається пiд час ув'язнення, призначеного згiдно з положеннями статтi 5 цiєї Конвенцiї, або пiд час умовного звiльнення вiд такого ув'язнення;
b) будь-яку службу вiйськового характеру або, у випадку вiдмови вiд неї з релiгiйних чи полiтичних мотивiв в країнах, де така вiдмова визнається, службу, визначену замiсть обов'язкової вiйськової служби;
с) будь-яку службу, яка повинна виконуватися у випадку надзвичайного стану або стихiйного лиха, що загрожує життю чи добробуту суспiльства;
d) будь-яку роботу чи службу, яка становить звичайнi громадянськi обов'язки.
Стаття 5
1. Кожна людина має право на свободу i особисту недоторканiсть. Жодна людина не може бути позбавлена волi iнакше, як в наступних випадках i вiдповiдно до процедури, встановленої законом:
а) законне ув'язнення людини пiсля її засудження компетентним судом;
b) законний арешт або затримання людини за невиконання законного рiшення суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, передбаченого законом;
с) законний арешт або затримання людини, здiйсненi з метою забезпечення її присутностi перед компетентним правовим органом на пiдставi обгрунтованої пiдозри в скоєннi злочину або якщо обгрунтовано визнається за необхiдне запобiгти скоєнню нею злочину або її зникненню пiсля його скоєння;
d) затримання неповнолiтньої людини на пiдставi законного розпорядження з метою виховного нагляду або законне затримання неповнолiтньої людини з метою забезпечення її присутностi перед компетентним правовим органом;
e) законне затримання людей для запобiгання розповсюдженню iнфекцiйних захворювань, людей психiчнохворих, алкоголiкiв або наркоманiв чи бродяг;
f) законний арешт або затримання людини, здiйсненi з метою запобiгання її незаконному в'їзду в країну, або людини, вiдносно якої вживаються заходи з метою депортацiї або екстрадицiї.
2. Кожна заарештована людина негайно повiдомляється зрозумiлою для неї мовою про пiдстави її арешту i про будь-яке звинувачення проти неї.
3. Кожна людина, заарештована або затримана згiдно з положеннями пункту 1(с) цiєї статтi, має бути негайно приставлена перед суддею чи iншою службовою особою, якiй закон надає право здiйснювати судову владу, i має право на судовий розгляд впродовж розумного строку або на звiльнення до початку судового розгляду. Таке звiльнення може бути обумовлене гарантiями явки в суд.
4. Кожна людина, позбавлена волi внаслiдок арешту або затримання, має право на швидкий розгляд судом законностi її затримання i на звiльнення, якщо затримання є незаконним.
5. Кожна людина, яка стала жертвою арешту або затримання на порушення положень цiєї статтi, має захищене позовом право на компенсацiю.
Стаття 6
1. Кожна людина має право при визначеннi її громадянських прав i обов'язкiв або будь-якого кримiнального звинувачення проти неї на справедливий i вiдкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним i безстороннiм судом, створеним у вiдповiдностi до закону. Судова постанова оголошується прилюдно, але преса i вiдвiдувачi можуть не допускатися в зал засiдань протягом усього судового розгляду або якоїсь його частини з метою збереження моралi, громадського порядку або нацiональної безпеки в демократичному суспiльствi, коли того вимагають iнтереси малолiтнiх чи захисту конфiденцiйностi особистого життя сторiн або у разi крайньої необхiдностi, коли на думку суду в особливих випадках привселюднiсть розгляду може зашкодити iнтересам правосуддя.
2. Кожна людина, звинувачена у скоєннi кримiнального злочину, вважається невинною доти, поки її виннiсть не буде доведена згiдно з законом.
3. Кожна людина, звинувачена у скоєннi кримiнального злочину, має якнайменш такi права:
а) бути негайно i детально проiнформованою зрозумiлою для неї мовою про характер i причину звинувачення проти неї;
b) мати достатньо часу й можливостей для пiдготовки свого захисту;
с) захищати себе особисто або використовувати правову допомогу захисника на свiй вибiр або, якщо вона не має коштiв для оплати правової допомоги захисника, одержувати таку допомогу безкоштовно, коли цього вимагають iнтереси правосуддя;
d) допитувати свiдкiв, що свiдчать проти неї, або вимагати їх допиту, а також вимагати виклику i допиту свiдкiв з її сторони на тих же умовах, що i свiдкiв, якi свiдчать проти неї;
е) отримувати безкоштовну допомогу перекладача, якщо вона не розумiє i не розмовляє мовою, яка використовується у судi.
Стаття 7
1. Жодна людина не може бути звинувачена у скоєннi кримiнального злочину на пiдставi будь-якого дiяння або бездiяльностi, якi на час їх вчинення не становили кримiнального злочину за нацiональними законами або за мiжнародним правом. Не може також призначатися покарання бiльш тяжке вiд того, яке застосовувалось на час скоєння кримiнального злочину.
2. Ця стаття не виключає судового розгляду i покарання будь-якої людини за будь-яке дiяння або бездiяльнiсть, якi на час їх вчинення становили кримiнальний злочин згiдно з загальними принципами права, визнаними цивiлiзованими нацiями.
Стаття 8
1. Кожна людина має право на поважання її особистого i сiмейного життя, житла i таємницi листування.
2. Держава не може втручатися до здiйснення цього права iнакше, як згiдно з законом i у випадках, необхiдних в демократичному суспiльствi в iнтересах нацiональної i громадської безпеки або економiчного добробуту країни, з метою запобiгання заворушеням i злочинам, для захисту здоров'я або моралi чи з метою захисту прав i свобод iнших людей.
Стаття 9
1. Кожна людина має право на свободу думки, совiстi i релiгiї; це право включає свободу змiнювати свою релiгiю або свої переконання, а також свободу сповiдувати свою релiгiю або переконання як одноосiбно, так i разом з iншими, прилюдно чи приватно, в богослужiннi, ученнi, виконаннi релiгiйних i ритуальних обрядiв.
2. Свобода сповiдувати релiгiю або переконання пiдлягає лише таким обмеженням, якi встановленi законом i необхiднi в демократичному суспiльствi в iнтересах громадської безпеки, для охорони громадського порядку, здоров'я i моралi або для захисту прав i свобод iнших людей.
Стаття 10
1. Кожна людина має право на свободу виявлення поглядiв. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядiв, одержувати i поширювати iнформацiю та iдеї без втручання держави i незалежно вiд кордонiв. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати лiцензування радiо-, теле- або кiнопiдприємств.
2. Здiйснення цих свобод, оскiльки воно пов'язане з правами i обов'язками, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або покарання, якi встановленi законом i необхiднi в демократичному суспiльствi в iнтересах нацiональної безпеки, територiальної цiлiсностi або громадського порядку, з метою запобiгання заворушенням або
злочинам, для захисту здоров'я i моралi, для захисту репутацiї або прав iнших людей, для запобiгання розголошенню iнформацiї, одержаної конфiденцiйно, або для пiдтримання авторитету i неупередженостi правосуддя.
Стаття 11
1. Кожна людина має право на свободу мирних зборiв i свободу асоцiацiї з iншими, включаючи право створювати профспiлки i вступати до них для захисту своїх iнтересiв.
2. Здiйснення цих прав не пiдлягає нiяким обмеженням, за винятком тих, якi встановленi законом i необхiднi в демократичному суспiльствi в iнтересах нацiональної або громадської безпеки, з метою запобiгання заворушенням i злочинам, для захисту здоров'я або моралi чи з метою захисту прав i свобод iнших людей. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здiйснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, полiцiї або державної адмiнiстрацiї.
Стаття 12
Чоловiки та жiнки, якi досягли шлюбного вiку, мають право на одруження i створення сiм'ї згiдно з нацiональними законами, якi регулюють здiйснення цього права.
Стаття 13
Кожна людина, чиї права i свободи, викладенi в цiй Конвенцiї, порушуються, має ефективний засiб захисту у вiдповiдному нацiональному органi незалежно вiд того, що порушення було вчинене особами, якi дiяли в офiцiйнiй якостi.
Стаття 14
Здiйснення прав i свобод, викладених в цiй Конвенцiї, гарантується без будь-якої дискримiнацiї за ознакою статi, раси, кольору шкiри, мови, релiгiї, полiтичних чи iнших переконань, нацiонального або соцiального походження, належностi до нацiональних меншин, майнового стану, народження або iнших обставин.
Стаття 15
1. Пiд час вiйни або iнших надзвичайних обставин в суспiльствi, якi загрожують життю нацiї, будь-яка Висока Договiрна Сторона може вжити заходiв, якi не вiдповiдають її зобов'язанням за цiєю Конвенцiєю, виключно в тих межах, якi зумовленi гостротою становища, якщо такi заходи не суперечать iншим її зобов'язанням за мiжнародним правом.
2. Вищенаведене положення не може бути пiдставою для вiдступу вiд статтi 2, за винятком випадкiв смертi внаслiдок законного застосування сили, або вiд статей 3, 4 (пункт 1) i 7.
3. Будь-яка Висока Договiрна Сторона, яка використовує це право вiдступу вiд своїх зобов'язань, повною мiрою iнформує Генерального секретаря Ради Європи про всi вжитi нею заходи i про причини їх вжиття. Вона також iнформує Генерального секретаря Ради Європи про те, коли такi заходи були припиненi i з якого часу положення Конвенцiї знову повнiстю виконуються.
Стаття 16
Нiщо в статтях 10, 11 i 14 не розглядається як перешкода запровадженню Високими Договiрними Сторонами обмежень на полiтичну дiяльнiсть iноземцiв.
Стаття 17
Нiщо в цiй Конвенцiї не може тлумачитися як таке, що надає будь-якiй державi, групi або особi якесь право займатися будь-якою дiяльнiстю або вчиняти будь-яку дiю, спрямовану на знищення будь-яких iз тих прав i свобод, що викладенi в цiй Конвенцiї, або на їх обмеження в бiльшому обсязi, нiж передбачено в Конвенцiї.
Стаття 18
Обмеження, якi дозволяються цiєю Конвенцiєю щодо згаданих прав i свобод, можуть застосовуватися тiльки з тiєю метою, з якою вони передбаченi.
Стаття 19
Для забезпечення виконання Високими Договiрними Сторонами їх зобов'язань за цiєю Конвенцiєю створюються:
а) Європейська комiсiя по правах людини, надалi «Комiсiя «;
b) Європейський суд по правах людини, надалi «Суд «.
Стаття 20
1. Комiсiя складається iз такого числа членiв, яке вiдповiдає кiлькостi Високих Договiрних Сторiн. Серед членiв Комiсiї не може бути двох громадян однiєї i тiєї ж держави.
2. Комiсiя здiйснює свою дiяльнiсть на пленарних засiданнях. Однак вона може створювати палати у складi не менше семи членiв кожна. Палати можуть розглядати поданi згiдно зi статтею 25 цiєї Конвенцiї заяви, якi можуть розбиратися на основi встановленого прецедентного права або якi не порушують серйозних питань щодо тлумачення або застосування Конвенцiї. За винятком цього обмеження та положень пункту 5 цiєї статтi, створенi палати виконують усi функцiї, якими Конвенцiя надiляє Комiсiю.
Член Комiсiї, обраний за поданням Високої Договiрної Сторони, проти якої подана заява, має право брати участь у засiданнях палати, на розгляд якої ця заява надiслана.
3. Комiсiя може створювати комiтети, кожний з яких складається з трьох членiв якнайменш i якi мають повноваження, дiйснi при одностайному голосуваннi, вирiшувати про неприйнятнiсть або виключення iз реєстру справ заяви, поданої згiдно зi статтею 25, коли таке рiшення може бути прийняте без подальшого розгляду.
4. Палата або комiтет може у будь-який час вiдмовитися вiд своєї юрисдикцiї на користь пленарного засiдання Комiсiї, яка також має право вiддати розпорядження про передачу на її розгляд будь-якої заяви, надiсланої на розгляд палати або комiтету.
5. Виключною компетенцiєю пленарного засiдання Комiсiї є:
а) розгляд заяв, поданих згiдно зi статтею 24;
b) передача справи в Суд згiдно зi статтею 48 (а);
с) встановлення правил процедури згiдно зi статтею 36.
Стаття 21
1. Члени Комiсiї обираються Комiтетом мiнiстрiв абсолютною бiльшiстю голосiв iз списку осiб, що складає Президiя Консультативної асамблеї; кожна група представникiв Високих Договiрних Сторiн в Консультативнiй асамблеї висуває трьох кандидатiв, з яких два принаймнi повиннi бути її громадянами.
2. В тiй мiрi, в якiй це можливо, така ж процедура застосовується при довиборах до Комiсiї у випадку подальшого приєднання до Конвенцiї iнших держав, а також при заповненнi вакансiй, що виникли.
3. Кандидати повиннi мати високi моральнi якостi, квалiфiкацiю, необхiдну для призначення на високу судову посаду, або визнаний авторитет у галузi внутрiшньодержавного чи мiжнародного права.
Стаття 22
1. Члени Комiсiї обираються строком на шiсть рокiв. Вони можуть бути переобраними. Однак строк повноважень семи з тих членiв, якi були обранi на перших виборах, закiнчується в кiнцi трирiчного перiоду.
2. Члени, повноваження яких мають закiнчитися в кiнцi першого трирiчного перiоду, визначаються Генеральним секретарем Ради Європи за жеребом одразу ж пiсля перших виборiв.
3. З метою забезпечення поновлення кожнi три роки, по можливостi, половини членiв Комiсiї, Комiтет мiнiстрiв може до початку будь-яких наступних виборiв вирiшити, що тривалiсть строку або строкiв повноважень одного чи бiльше членiв, якi мають бути обраними, становитиме перiод, iнший нiж шiсть рокiв, але не бiльше дев'яти i не менше трьох рокiв.
4. У випадках, коли йдеться про бiльше нiж один строк повноважень i коли Комiтет мiнiстрiв застосовує вищевикладений пункт, розподiл строкiв повноважень здiйснюється Генеральним секретарем за жеребом одразу ж пiсля виборiв.
5. Член Комiсiї, обраний для замiщення члена, строк повноважень якого не минув, займає посаду на протязi решти частини строку повноважень свого попередника.
6. Члени Комiсiї займають свою посаду до їх замiщення. Пiсля замiщення вони продовжують займатися тими справами, якi вони вже прийняли на розгляд.
Стаття 23
1. Члени Комiсiї беруть участь у засiданнях Комiсiї в своїй особистiй якостi. Впродовж їх строку повноважень вони не можуть займати посади, якi є несумiсними з їх незалежнiстю i неупередженiстю як членiв Комiсiї або не вiдповiдають вимогам цiєї посади.
Стаття 24
Будь-яка Висока Договiрна Сторона може передати на розгляд Комiсiї через Генерального секретаря Ради Європи
питання про будь-яке порушення положень цiєї Конвенцiї iншою Високою Договiрною Стороною.
Стаття 25
1. Комiсiя може приймати заяви, адресованi Генеральному секретарю Ради Європи будь-якою особою, неурядовою органiзацiєю або групою осiб, про порушення однiєю з Високих Договiрних Сторiн прав, викладених в цiй Конвенцiї, за умови, що Висока Договiрна Сторона, на яку подано скаргу, заявила, що визнає компетенцiю Комiсiї приймати такi заяви. Тi з Високих Договiрних Сторiн, якi заявили про це, зобов'язуються не перешкоджати нiяким чином ефективному здiйсненню цього права.
2. Високi Договiрнi Сторони можуть робити такi заяви на конкретно визначений перiод.
3. Цi заяви здаються на зберiгання Генеральному секретарю Ради Європи, який надсилає їх копiї Високим Договiрним Сторонам i публiкує їх.
4. Комiсiя виконує функцiї, передбаченi в цiй статтi, лише в тому випадку, якщо не менше шести Високих Договiрних Сторiн зробили заяви згiдно з попереднiми пунктами.
Стаття 26
Комiсiя може прийняти справу до розгляду тiльки пiсля того, як були вичерпанi всi нацiональнi засоби, згiдно iз загальновизнаними нормами мiжнародного права, i впродовж шести мiсяцiв з дати прийняття остаточного рiшення.
Стаття 27
1. Комiсiя не розглядає заяви, поданi у вiдповiдностi до статтi 25, якщо вони:
а) анонiмнi, або
b) по своїй сутi порушують справу, що вже була розглянута Комiсiєю або вже розглядалась шляхом iншої процедури мiжнародного розслiдування чи врегулювання, i якщо вони не мiстять вiдповiдної нової iнформацiї.
2. Комiсiя вважає неприйнятною будь-яку заяву, подану згiдно зi статтею 25, якщо ця заява, на її думку, несумiсна з положеннями цiєї Конвенцiї, явно необгрунтована або є зловживанням права на оскарження.
3. Комiсiя вiдхиляє будь-яку подану їй заяву, якщо вона вважає цю заяву неприйнятною на пiдставi статтi 26.
Стаття 28
1. Коли Комiсiя приймає подану їй заяву:
а) вона, з метою встановлення фактiв, проводить разом з представниками сторiн розгляд заяви i, якщо необхiдно, розслiдування, для ефективного здiйснення якого заiнтересованi держави створюють всi необхiднi умови пiсля обмiну думками з Комiсiєю;
b) в той же час вона надає свої послуги заiнтересованим сторонам з метою забезпечення полюбовного врегулювання спору на основi поважання прав людини, визначених у цiй Конвенцiї.
2. Якщо Комiсiї вдається досягти полюбовного врегулювання, вона складає доповiдь, яка надсилається заiнтересованим державам, Комiтету мiнiстрiв i Генеральному секретарю Ради Європи для публiкацiї. Ця доповiдь мiстить стисле викладення фактiв i досягнутого рiшення.
Стаття 29
Пiсля того як Комiсiя прийняла заяву, подану у вiдповiдностi до статтi 25, вона однак може бiльшiстю в двi третини голосiв своїх членiв вiдхилити цю заяву, якщо у ходi її розгляду вона виявила наявнiсть однiєї з пiдстав неприйняття, передбачених у статтi 27.
У цьому випадку прийняте рiшення доводиться до вiдома сторiн.
Стаття 30
1. Комiсiя може на будь-якiй стадiї розгляду виключити заяву iз реєстру справ, якщо обставини дозволяють зробити висновок, що:
а) заявник не має намiру продовжувати пiдтримувати свою заяву, або
b) спiр уже вирiшено, або
с) на будь-якiй iншiй пiдставi, встановленiй Комiсiєю, подальший розгляд заяви не є виправданим.
Однак Комiсiя продовжує розгляд заяви, якщо цього вимагає поважання прав людини, визначених у цiй Конвенцiї.
2. Якщо Комiсiя вирiшує виключити заяву iз свого реєстру пiсля її прийняття, вона складає доповiдь, яка мiстить виклад фактiв i рiшення про виключення заяви з реєстру, а також виклад причин такого рiшення. Доповiдь надсилається сторонам i Комiтету мiнiстрiв для iнформацiї. Комiсiя може її опублiкувати.
3. Комiсiя може вирiшити знову внести заяву в свiй реєстр справ, якщо вона вважає, що обставини це виправдовують.
Стаття 31
1. Якщо розгляд заяви не був доведений до кiнця вiдповiдно до статей 28 (пункт 2), 29 або 30, Комiсiя складає доповiдь про факти i робить свiй висновок стосовно того, чи свiдчать встановленi факти про порушення вiдповiдною державою своїх зобов'язань за Конвенцiєю. Ця доповiдь може мiстити особистi точки зору членiв Комiсiї з цього питання.
2. Доповiдь надсилається Комiтету мiнiстрiв. Вона також надсилається заiнтересованим державам, якi, однак, не мають права публiкувати її.
3. Коли доповiдь надсилається Комiтету мiнiстрiв, Комiсiя може робити такi пропозицiї, якi вона вважає за необхiдне.
Стаття 32
1. Якщо питання не передається в Суд вiдповiдно до статтi 48 цiєї Конвенцiї на протязi тримiсячного перiоду з дня передачi доповiдi до Комiтету мiнiстрiв, Комiтет мiнiстрiв вирiшує бiльшiстю в двi третини голосiв членiв, якi мають право брати участь в засiданнях Комiтету, чи мало мiсце порушення Конвенцiї.
2. При позитивному рiшеннi Комiтет мiнiстрiв визначає строк, на протязi якого вiдповiдна Висока Договiрна Сторона повинна вжити заходiв, якi вимагаються рiшенням Комiтету мiнiстрiв.
3. Якщо вiдповiдна Висока Договiрна Сторона не вжила задовiльних заходiв протягом встановленого строку, Комiтет мiнiстрiв вирiшує бiльшiстю голосiв, передбаченою в пунктi 1 вище, якi дiї повиннi бути вжитi на виконання його першого рiшення, i публiкує вiдповiдну доповiдь.
4. Високi Договiрнi Сторони зобов'язуються вважати обов'язковим для них будь-яке рiшення, яке Комiтет мiнiстрiв може прийняти на виконання попереднiх пунктiв.
Стаття 33
Комiсiя проводить свої засiдання за закритими дверима.
Стаття 34
За винятком положень статей 20 (пункт 3) i 29, Комiсiя приймає свої рiшення бiльшiстю голосiв присутнiх i голосуючих членiв.
Стаття 35
Комiсiя проводить свої засiдання в мiру необхiдностi. Засiдання скликаються Генеральним секретарем Ради Європи.
Стаття 36
Комiсiя встановлює свої власнi правила процедури.
Стаття 37
Секретарiат Комiсiї забезпечується Генеральним секретарем Ради Європи.
Стаття 38
Європейський суд по правах людини складається з такого числа суддiв, яке вiдповiдає кiлькостi членiв Ради Європи. Серед членiв Суду не може бути двох громадян однiєї i тiєї ж держави.
Стаття 39
1. Члени Суду обираються Консультативною асамблеєю бiльшiстю поданих голосiв iз списку осiб, висунутих членами Ради Європи; кожний член Ради висуває трьох кандидатiв, з яких два принаймнi повиннi бути його громадянами.
2. В тiй мiрi, в якiй це можливо, така ж процедура застосовується при довиборах до Суду у випадку прийому нових членiв до Ради Європи, а також при заповненнi вакансiй, що виникли.
3. Кандидати повиннi мати високi моральнi якостi, квалiфiкацiю, необхiдну для призначення на високу судову посаду, або бути юристами з визнаним авторитетом.
Стаття 40
1. Члени Суду обираються строком на дев'ять рокiв. Вони можуть бути переобраними. Однак строк повноважень чотирьох з тих членiв, якi були обранi на перших виборах, закiнчується в кiнцi трирiчного перiоду, а строк повноважень решти чотирьох членiв - в кiнцi шестирiчного перiоду.
2. Члени Суду, повноваження яких мають закiнчитися в кiнцi першого трирiчного i шестирiчного перiоду, визначаються Генеральним секретарем Ради Європи за жеребом одразу ж пiсля перших виборiв.
3. З метою забезпечення поновлення кожнi три роки, по можливостi, однiєї третини членiв Суду, Консультативна асамблея може до початку будь-яких наступних виборiв вирiшити, що тривалiсть строку або строкiв повноважень одного чи бiльше членiв Суду, якi мають бути обраними, становитиме перiод, iнший нiж дев'ять рокiв, але не бiльше дванадцяти i не менше шести рокiв.
4. У випадках, коли йдеться про бiльше нiж один строк повноважень i коли Консультативна асамблея застосовує вищевикладений пункт, розподiл строкiв повноважень здiйснюється Генеральним секретарем за жеребом одразу ж пiсля виборiв.
5. Член Суду, обраний для замiщення члена, строк повноважень якого не минув, займає посаду протягом решти частини строку повноважень свого попередника.
6. Члени Суду займають свою посаду до їх замiщення. Пiсля замiщення вони продовжують займатися тими справами, якi вони вже прийняли на розгляд.
7. Члени Суду засiдають в ньому в своїй особистiй якостi. Впродовж їх строку повноважень вони не можуть займати посади, якi є несумiсними з їх незалежнiстю i неупередженiстю як членiв Суду або не вiдповiдають вимогам цiєї посади.
Стаття 41
Суд обирає свого Голову i одного або двох заступникiв Голови строком на три роки. Вони можуть бути переобраними.
Стаття 42
Члени Суду за кожний день виконання своїх обов'язкiв одержують винагороду, розмiр якої визначається Комiтетом мiнiстрiв.
Стаття 43
Для розгляду кожної справи, переданої в Суд, Суд створює камеру iз дев'яти суддiв. Членом камери ex-officio засiдає суддя - громадянин будь-якої держави, яка є стороною в спорi, або, у його вiдсутнiсть, особа, яка визначається на вибiр такої держави i засiдає як суддя; прiзвища решти суддiв визначаються Головою Суду за жеребом перед початком розгляду справи.
Стаття 44
Право передавати справу в Суд мають тiльки Високi Договiрнi Сторони i Комiсiя.
Стаття 45
Юрисдикцiя Суду поширюється на всi справи, якi стосуються тлумачення i застосування цiєї Конвенцiї i якi Високi Договiрнi Сторони або Комiсiя передають йому на розгляд у вiдповiдностi до статтi 48.
Стаття 46
1. Будь-яка Висока Договiрна Сторона може в будь-який час заявити, що вона визнає обов'язковою ipso facto i без укладення спецiальної угоди юрисдикцiю Суду в усiх питаннях, якi стосуються тлумачення i застосування цiєї Конвенцiї.
2. Вищезгаданi заяви можуть робитися безумовно або на умовах взаємностi зi сторони декiлькох чи деяких Високих Договiрних Сторiн або на визначений перiод.
3. Цi заяви здаються на зберiгання Генеральному секретарю Ради Європи, який надсилає їх копiї Високим Договiрним Сторонам.
Стаття 47
Суд може прийняти справу до провадження тiльки пiсля того, як Комiсiя признає марнiсть зусиль по полюбовному врегулюванню справи i на протязi тримiсячного строку, передбаченого статтею 32.
Стаття 48
За умови, якщо заiнтересована Висока Договiрна Сторона, коли вона одна, або заiнтересованi Високi Договiрнi Сторони, коли їх бiльше однiєї, визнають обов'язковою юрисдикцiю Суду, або, у вiдсутнiсть визнання юрисдикцiї Суду, за згодою заiнтересованої Високої Договiрної Сторони, коли вона одна, або заiнтересованих Високих Договiрних Сторiн, коли їх бiльше однiєї, справу на розгляд Суду можуть передати:
а) Комiсiя;
b) Висока Договiрна Сторона, громадянин якої здогадно є жертвою порушення прав;
с) Висока Договiрна Сторона, яка передала справу до Комiсiї;
d) Висока Договiрна Сторона, на яку подано скаргу.
Стаття 49
У випадку виникнення спору щодо юрисдикцiї Суду спiр вирiшується рiшенням Суду.
Стаття 50
Якщо Суд встановлює, що рiшення чи захiд юридичного або будь-якого iншого органу Високої Договiрної Сторони повнiстю або частково суперечить зобов'язанням за цiєю Конвенцiєю, а також якщо внутрiшнє законодавство цiєї Сторони передбачає лише часткове вiдшкодування наслiдкiв такого рiшення чи заходу, Суд, у разi необхiдностi, вирiшує про справедливе вiдшкодування потерпiлiй сторонi.
Стаття 51
1. Рiшення Суду повиннi бути мотивованими.
2. Якщо рiшення цiлком або частково не виражає одностайної думки суддiв, кожний суддя має право окремо викласти свою думку.
Стаття 52
Рiшення Суду є остаточним.
Стаття 53
Високi Договiрнi Сторони зобов'язуються виконувати рiшення Суду у будь-якiй справi, в якiй вони є сторонами.
Стаття 54
Рiшення Суду надсилається Комiтету мiнiстрiв, який наглядає за його виконанням.
Стаття 55
Суд встановлює свої власнi правила i визначає свою процедуру.
Стаття 56
1. Першi вибори членiв Суду проводяться пiсля того, як кiлькiсть заяв Високих Договiрних Сторiн, згаданих у статтi 46, досягне восьми.
2. Жодна справа не може бути передана в Суд до цих виборiв.
Стаття 57
На запит Генерального секретаря Ради Європи будь-яка Висока Договiрна Сторона дає роз'яснення щодо того, яким чином її внутрiшнє законодавство забезпечує ефективне виконання будь-якого з положень цiєї Конвенцiї.
Стаття 58
Витрати Комiсiї i Суду сплачуються Радою Європи.
Стаття 59
Члени Комiсiї i Суду пiд час виконання своїх обов'язкiв користуються привiлеями та iмунiтетами, передбаченими в статтi 40 Статуту Ради Європи i в угодах, укладених згiдно з цiєю статтею.
Стаття 60
Нiщо в цiй Конвенцiї не може тлумачитись як обмеження або порушення будь-яких прав i основних свобод людини, якi гарантуються законами будь-якої Високої Договiрної Cторони або будь-якою iншою угодою, в якiй вона бере участь.
Стаття 61
Нiщо в цiй Конвенцiї не завдає шкоди повноваженням Комiтету мiнiстрiв, наданим йому Статутом Ради Європи.
Стаття 62
Високi Договiрнi Сторони домовляються, що вони, за винятком укладення спецiальної угоди, не користуватимуться пiдписаними мiж ними чинними договорами, угодами або декларацiями з метою вирiшення, шляхом оскарження, спору, який виник внаслiдок тлумачення або застосування цiєї Конвенцiї, засобами врегулювання спорiв, не передбаченими цiєю Конвенцiєю.
Стаття 63
1. Будь-яка держава може пiд час ратифiкацiї або в будь-який iнший час пiсля цього заявити шляхом надсилання повiдомлення на iм'я Генерального секретаря Ради Європи про те, що дiя цiєї Конвенцiї поширюється на всi або деякi з територiй, за мiжнароднi вiдносини яких вона несе вiдповiдальнiсть.
2. Дiя Конвенцiї поширюється на територiю або територiї, вказанi в повiдомленнi, на тридцятий день пiсля одержання цього повiдомлення Генеральним секретарем Ради Європи.
3. Положення цiєї Конвенцiї застосовуються до таких територiй з належним урахуванням, однак, мiсцевих вимог.
4. Будь-яка держава, яка зробила заяву у вiдповiдностi до пункту 1 цiєї статтi, може в будь-який час пiсля цього заявити вiд iменi однiєї або декiлькох територiй, яких стосується заява, що вона визнає компетенцiю Комiсiї приймати скарги вiд окремих осiб, неурядових органiзацiй або груп осiб згiдно зi статтею 25 цiєї Конвенцiї.
Стаття 64
1. Будь-яка держава пiд час пiдписання цiєї Конвенцiї або здачi на зберiгання своєї ратифiкацiйної грамоти може зробити застереження стосовно будь-якого окремого положення Конвенцiї з огляду на те, що той чи iнший закон, чинний в цей час на її територiї, не вiдповiдає цьому положенню. Застереження загального характеру згiдно з цiєю статтею не дозволяються.
2. Будь-яке застереження, зроблене згiдно з цiєю статтею, повинно мiстити короткий виклад вiдповiдного закону.
Стаття 65
1. Висока Договiрна Сторона може денонсувати цю Конвенцiю тiльки пiсля закiнчення п'яти рокiв з дня приєднання до неї i через шiсть мiсяцiв пiсля направлення вiдповiдного повiдомлення на iм'я Генерального секретаря Ради Європи, який iнформує про це iншi Високi Договiрнi Сторони.
2. Така денонсацiя не звiльняє вiдповiдну Високу Договiрну Сторону вiд її зобов'язань за цiєю Конвенцiєю стосовно будь-якого дiяння, яке могло бути порушенням таких зобов'язань i могло бути здiйсненим нею до дати, з якої денонсацiя набрала чинностi.
3. Будь-яка Висока Договiрна Сторона, яка перестає бути членом Ради Європи, перестає бути i учасницею цiєї Конвенцiї на тих же умовах.
4. У вiдповiдностi до положень попереднiх пунктiв Конвенцiя може бути денонсована стосовно будь-якої територiї, на яку було поширено її дiю згiдно з заявою, зробленою на пiдставi статтi 63.
Стаття 66
1. Цю Конвенцiю вiдкрито для пiдписання членами Ради Європи. Вона пiдлягає ратифiкацiї. Ратифiкацiйнi грамоти здаються на зберiгання Генеральному секретарю Ради Європи.
2. Ця Конвенцiя набирає чинностi пiсля здачi на зберiгання десяти ратифiкацiйних грамот.
3. Для тих держав, якi ратифiкуватимуть Конвенцiю пiсля набрання нею чинностi, вона набирає чинностi з дня здачi на зберiгання їх ратифiкацiйних грамот.
4. Генеральний секретар Ради Європи повiдомляє всiх членiв Ради Європи про набрання Конвенцiєю чинностi, про Високi Договiрнi Сторони, якi ратифiкували її, i про здачу на зберiгання в подальшому всiх ратифiкацiйних грамот.
Вчинено в Римi четвертого дня листопада мiсяця 1950 року англiйською i французькою мовами, причому обидва тексти є цiлком автентичними, в одному примiрнику, який буде зберiгатися в архiвi Ради Європи. Генеральний секретар надсилає засвiдченi копiї цiєї Конвенцiї кожнiй державi, що її пiдписала.
Уряди, якi пiдписали цей Протокол, будучи членами Ради Європи,
сповненi рiшучостi зробити кроки на шляху колективного забезпечення здiйснення деяких прав i свобод, якi не передбаченi в роздiлi I Конвенцiї про захист прав i основних свобод людини, пiдписаної в Римi 4 листопада 1950 року (далi «Конвенцiя»),
погодились про таке:
Стаття 1
Кожна фiзична або юридична особа має право мирно володiти своїм майном. Нiхто не може бути позбавлений свого майна, iнакше як в громадських iнтересах i за умов, передбачених законом або загальними принципами мiжнародного права.
Попереднi положення, однак, нiяким чином не обмежують право держави запроваджувати такi закони, якi на її думку необхiднi для здiйснення контролю за використанням майна вiдповiдно до загальних iнтересiв або для забезпечення сплати податкiв або iнших зборiв чи штрафiв.
Стаття 2
Жодна людина не може бути позбавлена права на освiту. Держава при виконаннi будь-яких функцiй, якi вона взяла на себе в галузi освiти i навчання, поважає право батькiв забезпечувати освiту i навчання вiдповiдно до їх власних релiгiйних i фiлософських переконань.
Стаття 3
Високi Договiрнi Сторони зобов'язуються проводити вiльнi вибори з розумною перiодичнiстю таємним голосуванням за умов, якi забезпечують народу вiльне виявлення своєї думки при виборi законодавчої влади.
Стаття 4
Будь-яка Висока Договiрна Сторона може пiд час пiдписання або ратифiкацiї або в будь-який час пiсля цього надiслати Генеральному секретарю Ради Європи заяву, в якiй визначаються межi застосування нею положень цього Протоколу до територiй, якi вказанi в цiй заявi i за мiжнароднi вiдносини яких вона несе вiдповiдальнiсть.
Будь-яка Висока Договiрна Сторона, що надiслала заяву згiдно з попереднiм пунктом, може час вiд часу робити iншi заяви, якi змiнюють умови будь-якої попередньої заяви або припиняють застосування положень цього Протоколу щодо будь-якої територiї.
Заява, зроблена згiдно з цiєю статтею, розглядається як така, що зроблена у вiдповiдностi до пункту 1 статтi 63 Конвенцiї.
Стаття 5
Високi Договiрнi Сторони розглядають положення статей 1, 2, 3 i 4 цього Протоколу як додатковi статтi Конвенцiї, i всi положення Конвенцiї застосовуються вiдповiдним чином.
Стаття 6
Цей Протокол вiдкрито для пiдписання членами Ради Європи, якi пiдписали Конвенцiю; вiн пiдлягає ратифiкацiї одночасно з ратифiкацiєю Конвенцiї або пiсля її ратифiкацiї. Протокол набирає чинностi пiсля здачi на зберiгання десяти ратифiкацiйних грамот. Для тих держав-учасниць Конвенцiї, якi ратифiкуватимуть Протокол пiсля набрання ним чинностi, вiн набирає чинностi з дня здачi на зберiгання їх ратифiкацiйних грамот.
Ратифiкацiйнi грамоти здаються на зберiгання Генеральному секретарю Ради Європи, який повiдомляє всiх членiв Ради про всi ратифiкацiї.
Вчинено в Парижi двадцятого дня березня мiсяця 1952 року англiйською i французькою мовами, причому обидва тексти є цiлком автентичними, в одному примiрнику, який буде зберiгатися в архiвi Ради Європи. Генеральний секретар надсилає засвiдченi копiї цього Протоколу кожному уряду, що його пiдписав.
Держави - члени Ради Європи, якi пiдписали цей Протокол:
беручи до уваги положення Конвенцiї про захист прав i основних свобод людини, пiдписаної в Римi 4 листопада 1950 року (далi «Конвенцiя «), i зокрема статтю 19, яка передбачає створення, крiм iншого, Європейського суду по правах людини (далi «Суд «),
вважаючи доцiльним надати Суду повноваження робити консультативнi висновки за певних умов,
погодились про таке:
Стаття 1
1. Суд може на запит Комiтету мiнiстрiв робити консультативнi висновки з правових питань, якi стосуються тлумачення Конвенцiї i протоколiв до неї.
2. Такi висновки не поширюються на питання, якi стосуються змiсту та обсягу прав i свобод, визначених в роздiлi I Конвенцiї i протоколах до неї, або на будь-яке iнше питання, яке Комiсiя, Суд або Комiтет мiнiстрiв можуть розглядати внаслiдок будь-якого такого провадження, яке може бути розпочате у вiдповiдностi до Конвенцiї.
3. Рiшення Комiтету мiнiстрiв щодо запиту консультативного висновку Суду приймається бiльшiстю в двi третини голосiв представникiв, якi мають право брати участь в засiданнях Комiтету.
Стаття 2
Суд вирiшує, чи вiдповiдає його консультативнiй компетенцiї, визначенiй в статтi 1 цього Протоколу, запит Комiтету мiнiстрiв щодо консультативного висновку.
Стаття 3
1. Для розгляду запитiв щодо консультативного висновку Суд збирається на пленарне засiдання.
2. Консультативнi висновки Суду повиннi бути мотивованими.
3. Якщо консультативний висновок цiлком або частково не виражає одностайної думки суддiв, кожний суддя має право окремо викласти свою думку.
4. Консультативнi висновки Суду надсилаються Комiтету мiнiстрiв.
Стаття 4
Повноваження Суду згiдно зi статтею 55 Конвенцiї поширюються на встановлення таких правил i визначення такої процедури, якi Суд може вважати необхiдними для цiлей цього Протоколу.
Стаття 5
1. Цей Протокол вiдкрито для пiдписання державами - членами Ради Європи, якi пiдписали Конвенцiю i якi можуть стати його учасниками шляхом:
а) пiдписання без застереження щодо ратифiкацiї або прийняття;
b) пiдписання iз застереженням щодо ратифiкацiї або прийняття з подальшою ратифiкацiєю або прийняттям.
Ратифiкацiйнi грамоти або документи про прийняття здаються на зберiгання Генеральному секретарю Ради Європи.
2. Цей Протокол набирає чинностi, як тiльки всi держави - учасницi Конвенцiї стануть учасницями Протоколу у вiдповiдностi до положень пункту 1 цiєї статтi.
3. З дня набрання цим Протоколом чинностi статтi 1 - 4 становлять складову частину Конвенцiї.
4. Генеральний секретар Ради Європи повiдомляє держави - члени Ради про:
а) будь-яке пiдписання без застереження щодо ратифiкацiї або прийняття;
b) будь-яке пiдписання iз застереженням щодо ратифiкацiї або прийняття;
с) здачу на зберiгання будь-якої ратифiкацiйної грамоти або будь-якого документу про прийняття;
d) дату набрання чинностi цим Протоколом згiдно з пунктом 2 цiєї статтi.
На посвiдчення чого нижчепiдписанi вiдповiдним чином на те уповноваженi представники пiдписали цей Протокол.
Вчинено в Страсбурзi шостого дня травня мiсяця 1963 року англiйською i французькою мовами, причому обидва тексти мають однакову силу, в одному примiрнику, який буде зберiгатися в архiвi Ради Європи. Генеральний секретар надсилає засвiдченi копiї цього Протоколу кожнiй державi, що його пiдписала.
Уряди, якi пiдписали цей Протокол, будучи членами Ради Європи,
сповненi рiшучостi зробити кроки на шляху колективного забезпечення здiйснення деяких прав i свобод, якi не передбаченi в роздiлi I Конвенцiї про захист прав i основних свобод людини, пiдписаної в Римi 4 листопада 1950 року (далi «Конвенцiя»), i в статтях 1 - 3 Першого Протоколу до Конвенцiї, пiдписаного в Парижi 20 березня 1952 року,
погодились про таке:
Стаття 1
Жодна людина не може бути позбавлена волi лише на пiдставi неспроможностi виконання свого договiрного зобов'язання.
Стаття 2
1. Кожна людина, що законно перебуває на територiї будь-якої держави, в межах цiєї територiї має право на вiльне пересування i свободу вибору мiсця проживання.
2. Кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну.
3. Здiйснення цих прав не пiдлягає нiяким обмеженням, за винятком тих, якi запроваджуються згiдно з законом i необхiднi в демократичному суспiльствi в iнтересах нацiональної або громадської безпеки, з метою пiдтримання громадського порядку, запобiгання злочинам, для захисту здоров'я або моралi чи з метою захисту прав i свобод iнших людей.
4. Права, викладенi в пунктi 1, в певних районах можуть також пiдлягати обмеженням, якi запроваджуються згiдно з законом i виправдовуються в демократичному суспiльствi державними iнтересами.
Стаття 3
1. Жодна людина не може бути вислана шляхом вжиття iндивiдуальних або колективних заходiв, з територiї держави, громадянином якої вона є.
2. Жодна людина не може бути позбавлена права в'їзду на територiю держави, громадянином якої вона є.
Стаття 4
Колективне вислання iноземцiв забороняється.
Стаття 5
1. Будь-яка Висока Договiрна Сторона може пiд час пiдписання або ратифiкацiї цього Протоколу або в будь-який час пiсля цього надiслати Генеральному секретарю Ради Європи заяву, в якiй визначаються межi застосування нею положень цього Протоколу до територiй, якi вказанi в цiй заявi i за мiжнароднi вiносини яких вона несе вiдповiдальнiсть.
2. Будь-яка Висока Договiрна Сторона, що надiслала заяву згiдно з попереднiм пунктом, може час вiд часу робити iншi заяви, якi змiнюють умови будь-якої попередньої заяви або припиняють застосування положень цього Протоколу щодо будь-якої територiї.
3. Заява, зроблена згiдно з цiєю статтею, розглядається як така, що зроблена у вiдповiдностi до пункту 1 статтi 63 Конвенцiї.
4. Територiя будь-якої держави, до якої цей Протокол застосовується на пiдставi його ратифiкацiї або прийняття цiєю державою, i кожна територiя, до якої цей Протокол застосовується на пiдставi заяви, зробленої такою державою згiдно з цiєю статтею, розглядаються як окремi територiї для цiлей посилань у статтях 2 i 3 на територiю держави.
Стаття 6
1. Високi Договiрнi Сторони розглядають положення статей 1 - 5 цього Протоколу як додатковi статтi Конвенцiї, i всi положення Конвенцiї застосовуються вiдповiдним чином.
2. Проте право на iндивiдуальний позов, яке визнане заявою, зробленою на пiдставi статтi 25 Конвенцiї, або визнання обов'язковою юрисдикцiї Суду в заявi, зробленiй на пiдставi статтi 46 Конвенцiї, не матиме чинностi щодо цього Протоколу до тих пiр, поки вiдповiдна Висока Договiрна Сторона не зробить заяви про визнання такого права або прийняття такої юрисдикцiї щодо всiх або деяких iз статей 1 - 4 цього Протоколу.
Стаття 7
1. Цей Протокол вiдкрито для пiдписання членами Ради Європи, якi пiдписали Конвенцiю; вiн пiдлягає ратифiкацiї одночасно з ратифiкацiєю Конвенцiї або пiсля її ратифiкацiї. Протокол набирає чинностi пiсля здачi на зберiгання п'яти ратифiкацiйних грамот. Для тих держав-учасниць Конвенцiї, якi ратифiкуватимуть Протокол пiсля набрання ним чинностi, вiн набирає чинностi з дня здачi на зберiгання їх ратифiкацiйних грамот.
2. Ратифiкацiйнi грамоти здаються на зберiгання Генеральному секретарю Ради Європи, який повiдомляє всiх членiв Ради про всi ратифiкацiї.
На посвiдчення чого нижчепiдписанi вiдповiдним чином на те уповноваженi представники пiдписали цей Протокол.
Вчинено в Страсбурзi шiстнадцятого дня вересня мiсяця 1963 року англiйською i французькою мовами, причому обидва тексти мають однакову силу, в одному примiрнику, який буде зберiгатися в архiвi Ради Європи. Генеральний секретар надсилає засвiдченi копiї цього Протоколу кожнiй державi, що його пiдписала.
Держави - члени Ради Європи, якi пiдписали цей Протокол до Конвенцiї про захист прав i основних свобод людини, пiдписаної в Римi 4 листопада 1950 року (далi «Конвенцiя «),
вважаючи, що розвиток подiй, який мав мiсце в рiзних державах - членах Ради Європи, вiдображає загальну тенденцiю до скасування смертної кари,
погодились про таке:
Стаття 1
Смертна кара скасовується. Жодна людина не може бути засудженою до такого покарання або страченою.
Стаття 2
Держава може передбачити в своєму законодавствi смертну кару за дiяння, вчиненi пiд час вiйни або неминучої загрози вiйни; таке покарання застосовується тiльки у випадках, передбачених законом, i згiдно з його положеннями. Держава повiдомляє Генерального секретаря Ради Європи про вiдповiднi положення такого закону.
Стаття 3
Нiякi вiдступи вiд положень цього Протоколу на пiдставi статтi 15 Конвенцiї не дозволяються.
Стаття 4
Нiякi застереження щодо положень цього Протоколу на пiдставi статтi 64 Конвенцiї не дозволяються.
Стаття 5
1. Будь-яка держава пiд час пiдписання або здачi на зберiгання свого документу про ратифiкацiю, прийняття або схвалення може визначити територiю або територiї, до яких застосовуватиметься цей Протокол.
2. Будь-яка держава може в подальшому в будь-який час надiслати на iм'я Генерального секретаря Ради Європи заяву про поширення дiї цього Протоколу на будь-яку iншу територiю, визначену в цiй заявi. Щодо такої територiї Протокол набирає чинностi в перший день мiсяця, що наступає пiсля дати отримання такої заяви Генеральним секретарем.
3. Будь-яка заява, зроблена на пiдставi двох попереднiх пунктiв, може бути вiдкликана щодо будь-якої територiї, визначеної в цiй заявi, шляхом надсилання повiдомлення на iм'я Генерального секретаря. Вiдкликання набирає чинностi в перший день мiсяця, що наступає пiсля дати отримання такого повiдомлення Генеральним секретарем.
Стаття 6
Держави-учасницi розглядають положення статей 1 - 5 цього Протоколу як додатковi статтi Конвенцiї, i всi положення Конвенцiї застосовуються вiдповiдним чином.
Стаття 7
Цей Протокол вiдкрито для пiдписання державами-членами Ради Європи, якi пiдписали Конвенцiю. Вiн пiдлягає ратифiкацiї, прийняттю або схваленню. Держава-член Ради Європи не може ратифiкувати, прийняти або схвалити цей Протокол, якщо вона одночасно або ранiше не ратифiкувала Конвенцiю. Документи про ратифiкацiю, прийняття або схвалення здаються на зберiгання Генеральному секретарю Ради Європи.
Стаття 8
1. Цей Протокол набирає чинностi в перший день мiсяця, що наступає пiсля дати, на яку п'ять держав-членiв Ради Європи висловили свою згоду взяти на себе зобов'язання за цим Протоколом згiдно з положеннями статтi 7.
2. Для будь-якої держави-члена, яка в подальшому висловить свою згоду взяти на себе зобов'язання за цим Протоколом, Протокол набирає чинностi в перший день мiсяця, що наступає пiсля дати здачi на зберiгання документу про ратифiкацiю, прийняття або схвалення.
Стаття 9
Генеральний секретар Ради Європи повiдомляє держави-члени Ради про:
а) будь-яке пiдписання;
b) здачу на зберiгання будь-якого документу про ратифiкацiю, прийняття або схвалення;
с) будь-яку дату набрання чинностi цим Протоколом згiдно зi статтями 5 i 8;
d) будь-яку iншу дiю, будь-яке повiдомлення або сповiщення, якi стосуються цього Протоколу.
На посвiдчення чого нижчепiдписанi вiдповiдним чином на те уповноваженi представники пiдписали цей Протокол.
Вчинено в Страсбурзi двадцять восьмого дня квiтня мiсяця 1983 року англiйською i французькою мовами, причому обидва тексти є цiлком автентичними, в одному примiрнику, який буде зберiгатися в архiвi Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвiдченi копiї цього Протоколу кожнiй державi-члену Ради Європи.
Держави-члени Ради Європи, якi пiдписали цей Протокол,
сповненi рiшучостi зробити новi кроки на шляху колективного забезпечення здiйснення деяких прав i свобод за допомогою Конвенцiї про захист прав i основних свобод людини, пiдписаної в Римi 4 листопада 1950 року (далi «Конвенцiя»), погодились про таке:
Стаття 1
1. Iноземець, який законно проживає на територiї держави, не може бути висланий за її межi iнакше, як на виконання рiшення, прийнятого у вiдповiдностi до закону, i йому повинна бути надана можливiсть:
а) наводити докази проти свого вислання;
b) вимагати перегляду його справи; i
с) бути представленим з цiєю метою перед компетентним органом або особою чи особами, призначеними цим органом.
2. Iноземець може бути висланий до здiйснення своїх прав, передбачених в пунктах 1а, b та с цiєї статтi, коли таке вислання необхiдне в iнтересах громадського порядку або мотивується мiркуваннями нацiональної безпеки.
Стаття 2
1. Кожна людина, визнана судом винною в скоєннi кримiнального злочину, має право на перегляд вищою судовою iнстанцiєю винесеного їй вироку i призначеної мiри покарання. Здiйснення цього права, включаючи обставини, за яких воно може бути здiйсненим, регулюєтья законом.
2. Це право може бути предметом виняткiв, передбачених законом щодо малозначних злочинiв, або у справах, в яких судом першої iнстанцiї, що притяг до вiдповiдальностi вiдповiдну особу, був найвищий суд, або в яких вiдповiдна особа була засуджена пiсля апеляцiї на виправдувальний вирок.
Стаття 3
Якщо якась особа була остаточним рiшенням визнана винною в скоєннi кримiнального злочину i якщо винесений їй вирок був потiм скасований або вона була помилувана на тiй пiдставi, що якась нова чи нововиявлена обставина незаперечно доводить наявнiсть судової помилки, то ця особа, яка зазнала покарання в результатi такого засудження, одержує вiдшкодування згiдно з законом або практикою вiдповiдної держави, якщо тiльки не буде доведено, що зазначена невiдома обставина не була свого часу виявлена повнiстю або частково з її вини.
Стаття 4
1. Жодна людина не може бути вдруге притягнута до вiдповiдальностi або покарана в кримiнальному порядку судом однiєї i тiєї ж держави за злочин, за який вона уже була остаточно виправдана або засуджена у вiдповiдностi до закону i кримiнально-процесуального права цiєї держави.
2. Положення попереднього пункту не перешкоджають перегляду судового рiшення згiдно з законом i кримiнально-процесуальним правом вiдповiдної держави за новими або нововиявленими обставинами чи за грубою помилкою в попередньому судовому розглядi, якi могли вплинути на результати процесу.
3. Нiякi вiдступи вiд положень цiєї статтi на пiдставi статтi 15 Конвенцiї не дозволяються.
Стаття 5
Чоловiк i жiнка мають рiвнi громадянськi права i обов'язки в стосунках мiж собою, i у вiдносинах з їх дiтьми, щодо одруження, перебування в шлюбi i його розiрвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходiв, якi необхiднi в iнтересах дiтей.
Стаття 6
1. Будь-яка держава пiд час пiдписання або здачi на зберiгання свого документу про ратифiкацiю, прийняття або схвалення може визначити територiю або територiї, на якi поширюватиметься дiя цього Протоколу, i визначити межi застосування нею його положень до такої територiї або таких територiй.
2. Будь-яка держава може в подальшому в будь-який час надiслати на iм'я Генерального секретаря Ради Європи заяву про поширення дiї цього Протоколу на будь-яку iншу територiю, визначену в цiй заявi. Щодо такої територiї Протокол набирає чинностi в перший день мiсяця, що наступає пiсля закiнчення двомiсячного перiоду з дати отримання такої заяви Генеральним секретарем.
3. Будь-яка заява, зроблена на пiдставi двох попереднiх пунктiв, може бути вiдкликана щодо будь-якої територiї, визначеної в цiй заявi, або змiнена шляхом надсилання повiдомлення на iм'я Генерального секретаря. Вiдкликання або змiна заяви набирає чинностi в перший день мiсяця, що наступає пiсля закiнчення двомiсячного перiоду з дати отримання такого повiдомлення Генеральним секретарем.
4. Заява, зроблена згiдно з цiєю статтею, розглядається як така, що зроблена у вiдповiдностi до пункту 1 статтi 63 Конвенцiї.
5. Територiя будь-якої держави, до якої цей Протокол застосовується на пiдставi його ратифiкацiї, прийняття або схвалення цiєю державою, i кожна територiя, до якої цей Протокол застосовується на пiдставi заяви, зробленої такою державою згiдно з цiєю статтею, можуть розглядатися як окремi територiї для цiлей посилання у статтi 1 на територiю держави.
Стаття 7
1. Держави-учасницi розглядають положення статей 1 - 6 цього Протоколу як додатковi статтi Конвенцiї, i всi положення Конвенцiї застосовуються вiдповiдним чином.
2. Проте право на iндивiдуальний позов, яке визнане заявою, зробленою на пiдставi статтi 25 Конвенцiї, або визнання обов'язковою юрисдикцiї Суду в заявi, зробленiй на пiдставi статтi 46 Конвенцiї, не матиме чинностi щодо цього Протоколу до тих пiр, поки вiдповiдна держава не зробить заяви про визнання такого права або прийняття такої юрисдикцiї щодо статей 1 - 5 цього Протоколу.
Стаття 8
Цей Протокол вiдкрито для пiдписання державами - членами Ради Європи, якi пiдписали Конвенцiю. Вiн пiдлягає ратифiкацiї, прийняттю або схваленню. Держава-член Ради Європи не може ратифiкувати, прийняти або схвалити цей Протокол, якщо вона одночасно або ранiше не ратифiкувала Конвенцiю. Документи про ратифiкацiю, прийняття або схвалення здаються на зберiгання Генеральному секретарю Ради Європи.
Стаття 9
1. Цей Протокол набирає чинностi в перший день мiсяця, що наступає пiсля закiнчення двомiсячного перiоду з дати, на яку сiм держав-членiв Ради Європи висловили свою згоду взяти на себе зобов'язання за цим Протоколом згiдно з положеннями статтi 8.
2. Для будь-якої держави-члена, яка в подальшому висловить свою згоду взяти на себе зобов'язання за цим Протоколом, Протокол набирає чинностi в перший день мiсяця, що наступає пiсля закiнчення двомiсячного перiоду з дати здачi на зберiгання документу про ратифiкацiю, прийняття або схвалення.
Стаття 10
Генеральний секретар Ради Європи повiдомляє всi держави-члени Ради Європи про:
а) будь-яке пiдписання;
b) здачу на зберiгання будь-якого документу про ратифiкацiю, прийняття або схвалення;
с) будь-яку дату набрання чинностi цим Протоколом згiдно зi статтями 6 i 9;
d) будь-яку iншу дiю, будь-яке повiдомлення або будь-яку заяву, якi стосуються цього Протоколу.
На посвiдчення чого нижчепiдписанi вiдповiдним чином на те уповноваженi представники пiдписали цей Протокол.
Вчинено в Страсбурзi двадцять другого дня листопада мiсяця 1984 року англiйською i французькою мовами, причому обидва тексти є цiлком автентичними, в одному примiрнику, який буде зберiгатися в архiвi Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвiдченi копiї цього Протоколу кожнiй державi-члену Ради Європи.
Держави-члени Ради Європи, якi пiдписали цей Протокол до Конвенцiї про захист прав i основних свобод людини, пiдписаної в Римi 4 листопада 1950 року (далi «Конвенцiя «),
сповненi рiшучостi удосконалювати процедуру, передбачену Конвенцiєю,
погодились про таке:
Стаття 1
Для тих учасникiв Конвенцiї, якi беруть на себе зобов'язання за цим Протоколом, в Конвенцiю вносяться поправки, викладенi в статтях 2 - 5.
Стаття 2
Пункт 2 статтi 31 Конвенцiї гласить таке:
«2. Доповiдь надсилається Комiтету мiнiстрiв. Вона також надсилається заiнтересованим державам i, якщо стосується заяви, поданої на пiдставi статтi 25, - заявнику. Заiнтересованi держави i заявник не мають права публiкувати її».
Стаття 3
Стаття 44 Конвенцiї гласить таке:
«Право передавати справу в Суд належить тiльки Високим Договiрним Сторонам, Комiсiї та особам, неурядовим органiзацiям або групам осiб, якi подали заяву на пiдставi статтi 25».
Стаття 4
Стаття 45 Конвенцiї гласить таке:
«Юрисдикцiя Суду поширюється на всi справи, якi стосуються тлумачення i застосування цiєї Конвенцiї i якi передаються йому на розгляд у вiдповiдностi до статтi 48».
Стаття 5
Стаття 48 Конвенцiї гласить таке:
«1. За умови, якщо заiнтересована Висока Договiрна Сторона, коли вона одна, або заiнтересованi Високi Договiрнi Сторони, коли їх бiльше однiєї, визнають обов'язковою юрисдикцiю Суду, або, у вiдсутность визнання юрисдикцiї Суду, за згодою заiнтересованої Високої Договiрної Сторони, коли вона одна, або заiнтересованих Високих Договiрних Сторiн, коли їх бiльше однiєї, справу на розгляд Суду можуть передати:
а) Комiсiя;
b) Висока Договiрна Сторона, громадянин якої здогадно є жертвою порушення прав;
с) Висока Договiрна Сторона, яка передала справу до Комiсiї;
d) Висока Договiрна Сторона, на яку подано скаргу;
е) особа, неурядова органiзацiя або група осiб, яка подала заяву до Комiсiї.
2. Якщо справа передана на розгляд Суду виключно на пiдставi пункту 1.е, вона спочатку розглядається жюрi у складi трьох членiв Суду. Членом жюрi ex-officio засiдає суддя, обраний за поданням тiєї Високої Договiрної Сторони, на яку подано скаргу, або, у його вiдсутнiсть, особа, яка визначається на вибiр такої Сторони i засiдає як суддя. Коли скарга подається на бiльше нiж одну Високу Договiрну Сторону, кiлькiсний склад жюрi вiдповiдно збiльшується.
У випадку, коли подана на розгляд справа не порушує серйозного питання щодо тлумачення або застосування Конвенцiї i коли за будь-якою iншою обставиною її розгляд Судом буде не виправданим, жюрi може одностайним голосуванням прийняти рiшення про недоцiльнiсть її розгляду Судом. В цьому разi Комiтет мiнiстрiв згiдно з положеннями статтi 32 вирiшує, чи мало мiсце порушення Конвенцiї».
Стаття 6
1. Цей Протокол вiдкрито для пiдписання державами-членами Ради Європи, якi пiдписали Конвенцiю i якi можуть висловити свою згоду шляхом:
а) пiдписання без застереження щодо ратифiкацiї, прийняття або схвалення; чи
b) пiдписання, яке пiдлягає ратифiкацiї, прийняттю або схваленню, з подальшою ратифiкацiєю, прийняттям або схваленням.
2. Документи про ратифiкацiю, прийняття або схвалення здаються на зберiгання Генеральному секретарю Ради Європи.
Стаття 7
1. Цей Протокол набирає чинностi в перший день мiсяця, що наступає пiсля закiнчення тримiсячного перiоду з дати, на яку десять держав-членiв Ради Європи висловили свою згоду взяти на себе зобов'язання за цим Протоколом згiдно з положеннями статтi 6.
2. Для будь-якої держави-члена, яка в подальшому висловить свою згоду взяти на себе зобов'язання за цим Протоколом, Протокол набирає чинностi в перший день мiсяця, що наступає пiсля закiнчення тримiсячного перiоду з дати пiдписання або здачi на зберiгання документу про ратифiкацiю, прийняття або схвалення.
Стаття 8
Генеральний секретар Ради Європи повiдомляє всi держави-члени Ради Європи про:
а) будь-яке пiдписання;
b) здачу на зберiгання будь-якого документу про ратифiкацiю, прийняття або схвалення;
с) будь-яку дату набрання чинностi цим Протоколом згiдно зi статтею 7;
d) будь-яку iншу дiю, будь-яке повiдомлення або будь-яку заяву, якi стосуються цього Протоколу.
На посвiдчення чого нижчепiдписанi вiдповiдним чином на те уповноваженi представники пiдписали цей Протокол.
Вчинено в Римi шостого дня листопада мiсяця 1990 року, англiйською i французькою мовами, причому обидва тексти є цiлком автентичними, в одному примiрнику, який буде зберiгатися в архiвi Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвiдченi копiї цього Протоколу кожнiй державi-члену Ради Європи.
Держави-члени Ради Європи, якi пiдписали цей Протокол до Конвенцiї про захист прав i основних свобод людини, пiдписаної в Римi 4 листопада 1950 року (далi «Конвенцiя «),
вважаючи доцiльним внести поправку в статтю 32 Конвенцiї з метою зменшення бiльшостi в двi третини голосiв, передбаченої в цiй статтi,
погодились про таке:
Стаття 1
В пунктi 1 статтi 32 Конвенцiї слова «в двi третини» опускаються.
Стаття 2
1. Цей Протокол вiдкрито для пiдписання державами-членами Ради Європи, якi пiдписали Конвенцiю i якi можуть висловити свою згоду шляхом:
а) пiдписання без застереження щодо ратифiкацiї, прийняття або схвалення; чи
b) пiдписання, яке пiдлягає ратифiкацiї, прийняттю або схваленню, з подальшою ратифiкацiєю, прийняттям або схваленням.
2. Документи про ратифiкацiю, прийняття або схвалення здаються на зберiгання Генеральному секретарю Ради Європи.
Стаття 3
Цей Протокол набирає чинностi в перший день мiсяця, що наступає пiсля закiнчення тримiсячного перiоду з дати, на яку всi учасники Конвенцiї висловили свою згоду взяти на себе зобов'язання за цим Протоколом згiдно з положеннями статтi 2.
Стаття 4
Генеральний секретар Ради Європи повiдомляє держави-члени Ради Європи про:
а) будь-яке пiдписання;
b) здачу на зберiгання будь-якого документу про ратифiкацiю, прийняття або схвалення;
с) дату набрання чинностi цим Протоколом згiдно зi статтею 3;
d) будь-яку iншу дiю, будь-яке повiдомлення або сповiщення, якi стосуються цього Протоколу.
На посвiдчення чого нижчепiдписанi вiдповiдним чином на те уповноваженi представники пiдписали цей Протокол.
Вчинено в Страсбурзi двадцять п'ятого дня березня мiсяця 1992 року англiйською i французькою мовами, причому обидва тексти є цiлком автентичними, в одному примiрнику, який буде зберiгатися в архiвi Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвiдченi копiї цього Протоколу кожнiй державi-члену Ради Європи.
Переклад з англiйської мови
Є.М. Вишневського