Спецвипуск підготовлений
М. Недайводою за матеріалами української преси (вересень - грудень
1997 р.), а також окремими матеріалами 2-го півріччя 1997 року.
ЗМІСТ
У чинному законодавстві, як, до речі, й у проектах процесуальних кодексів, механізм застосування Європейської конвенції з прав людини не передбачений. В перехідних положеннях Конституції зазначено, що ще 4 роки в Україні зберігаються ті ж "порядок арешту, тримання під вартою осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також порядок проведення огляду та обшуку житла". Схоже на те, що держава захистила себе від найбільшого потоку звернень громадян на так звані правоохоронні органи [8].
Арбітражні суди країни задовольнили вже понад 20 позовів приватних нотаріусів щодо стягнення держмита, але неясно, як повертати вже сплачені кошти [30].
А як бути з майже 150 законами й нормативними актами, що гарантують щасливе дитинство кожній дитині? "Закони про захист прав дитини - фікція", - заявила Н. Шестакова, начальник відділу контролю за дотриманням законності щодо неповнолітніх Генпрокуратури. Перевірки за ініціативою Генпрокуратури цього року виявили 13 тисяч фактів порушення прав дітей, що в півтора рази більше торішнього показника. 8 тисяч чиновників "суворо" за це покарані [93].
Отменена административная ответственность за прием на работу без прописки и запрещено требовать сведения о прописке при приеме на работу. Изменения призваны подготовить почву для закона "О едином государственном реестре и регистрации физических лиц". Прописка будет заменена регистрацией [94].
30 октября 1997 года Конституционный Суд принял решение, суть которого в той или иной мере касается каждого из нас. Речь идет о конституционном праве на информацию. Информацию вообще и медицинскую в частности.
После окончания учебного заведения вы начинаете искать работу. Но куда бы ни обратились, везде следует отказ: мол, по медицинским показаниям принять вас не имеем права. Что за показания такие, недоумеваете вы. И, наконец, спустя довольно продолжительное время вы узнаете, что ... состоите на учете в психоневрологическом диспансере. Кто вас туда поставил, когда и на каком основании? Вопросы логичные. Но не пытайтесь найти на них ответы у врачей того же диспансера. Они, храня священность врачебной тайны, будут немы. Обратиться в суд? Вот тут-то вы и ощутите в полной мере свою незащищенность перед отечественным правосудием. Описанная ситуация вполне реальна, именно она послужила основанием для очередного пленарного заседания Конституционного Суда. Сюда после многолетней судебной тяжбы обратился гражданин Украины Константин Устименко по поводу неоднозначного толкования судами общей юрисдикции ряда статей Закона "Об информации", что привело к нарушению его конституционных прав и свобод. Отечественное законодательство по психиатрии - сплошное белое пятно. И на практике реализуется с помощью приказов и инструкций бывшего СССР, которые противоречат как нормам действующего Закона "Об информации", так и общепризнанным международным принципам, зафиксированным в декларациях, хартиях и конвенциях по правам человека.
КСУ единогласно заключил: во-первых, запрещается не только сбор (как это зафиксировано в статье 23 Закона "Об информации"), но и хранение, использование и распространение конфиденциальной информации о человеке без его предварительного согласия. К слову, к конфиденциальной информации относятся такие сведения, как образование гражданина, семейное положение, вероисповедание, состояние здоровья, дата и место рождения, имущественное положение и другие персональные данные.
Во-вторых, каждый человек имеет право ознакомиться с собранной о нем информацией в государственных органах, учреждениях и организациях. Если, конечно, эти сведения не являются защищенной законом тайной. Таким образом, врач обязан по требованию пациента или членов его семьи предоставить необходимую информацию полностью и в доступной форме. В противном случае все его действия или бездеятельность могут быть обжалованы непосредственно в суде, минуя вышестоящие инстанции.
Кроме того, КСУ четко сформулировал разницу между врачебной тайной как информацией о пациенте и собственно медицинской информацией для пациента.
Неясным остается только одно. Как теперь журналистам в период предвыборной кампании рассказывать своим читателям о кандидатах в народные депутаты, если тайной за семью печатями являются сведения, к примеру, об их образовании или возможном пребывании в местах лишения свободы? Каким образом сочетать такие конфиденциальные данные и право избирателя иметь полную информацию о соотечественнике, от грамотности и нравственности которого, возможно, будет непосредственно зависеть его судьба? [36]
Практично непоміченим проходить ювілей проголошення так званого "курсу реформ" нинішнього Президента України. Сумна економічна реальність не дає приводу для радощів. У країні триває прогресуюча деградація соціально-економічної сфери і попри всі розрахунки простежується макроекономічний спад, зростає заборгованість з заробітної платні та інших соціальних виплат, економіку паралізувала криза неплатежів. Держава усунулась від здійснення нормальної соціальної політики, сповідуючи й на практиці дотримуючись ще й тактики невтручання в економічну сферу. Зубожіння населення, розквіт тіньової економіки, занепад культури, освіти та науки - все це розвинулося саме за останні три роки.
Жорстка монетарна політика Національного банку, що дозволяє пишатися показниками інфляції - це, власне, єдине завоювання вказаного курсу. Ніхто не намагається навіть припустити, що в Україні можливий інший шлях розвитку, заснований не на схибнутому монетаризмові. При цьому не говорять, що в цивілізованих країнах монетаризм не супроводжується невиплатою зарплатні й ніколи не використовувався як урядова доктрина такий тривалий час.
Нарешті, зовнішня залежність дається взнаки. Прагнення покрити дефіцит державного бюджету за рахунок зовнішніх джерел, зростання зовнішньої заборгованості й безперервні сподівання на нові зовнішні фінансові вливання й іноземні капітальні вкладення стали фактично загальнодержавною характеристикою України.
Річниця "курсу реформ" ілюструє принаймні два знаменних моменти. По-перше, це цілковита зашореність ідеологів курсу, які не бачать економічної дійсності й весь час перебувають в категоріях білямарксистської політекономії та практики державної пропаганди часів "розвинутого соціалізму". А, по-друге, не зайве пам'ятати про те, до чого може прийти країна лише за три роки, якщо керівництво держави самоусувається від реального здійснення перетворень [42].
У Києві, в приміщенні бібліотеки
ім. Вернадського відбулася конференція "Стратегічні ініціативи
подолання злиденності в Україні: підтримка реформ системи соціального
захисту", організована представництвом ООН в Україні, Кабінетом
Міністрів, Міністерством праці та соціальної політики. Було оприлюднено
низку фактів, що характеризують ситуацію з бідністю в Україні.
Якщо 1990 р.
11 % населення було незаможним (загалом в СРСР -
20-25 %), то на сьогодні цей показник становить, за різними даними,
від 25 % до 37 %. Причому грошові надходження незаможних становлять
не більше аніж 28 % від середнього рівня в країні. В цих людей,
на думку д.е.н.
Е. Лібанової, не має жодних шансів уникнути злиднів, спираючись
лише на законні види діяльності. Динаміка ВНП на душу населення
має такий вигляд. 1993 року він був нижчим ніж у США в 7,35 раза,
країнах Євроспільноти - в 5,2 раза, в Польщі - в 1,6 раза. За
1993-1996 роки цей показник в Україні скоротився в 1,6 раза й
сьогодні, за оцінками Світового банку, він уже нижчий, ніж у Китаї,
Шрі Ланці, й навіть ніж у Папуа - Новій Гвінеї (на 15 %) [43].
Серед українських політиків не бракує охочих поборотися з бідністю. У ліворадикальної опозиції тема бідності є джерелом натхнення під час роздачі характеристик "правлячому режимові". Цей самий режим діє елегантніше. Якщо об'єктом впливу є міжнародні фінансові організації, то бідність доповнює картину "загрози процесу реформ у разі різкого скорочення соціальних програм". Для внутрішнього користування застосовують інші аргументи: скарбниця не витримує "вантажу" соціальної сфери, існуючої кількості пільг тощо. Усі незгодні звинувачуються у популізмі й відсутності конструктивної позиції.
Проблема бідності складніша, ніж здається. Враховуючи прибутки з усіх джерел, кількість бідних родин в Україні, за різними оцінками, становить не менше 25 %. Це якщо за поріг бідності прийняти офіційну "межу малозабезпеченості" - (70,9 грн. до 15 жовтня і 73,7 грн. з 15 жовтня ц. р. на одну особу). Різні країни визначають межу бідності по-своєму. Для країн, що розвиваються - $ 1 на добу на одну особу, для країн з перехідною економікою - $ 4 (критерії Світового банку), для європейських країн - $ 14,45 на добу на одну особу (критерій ОЕСР). Якщо припустити сміливу думку про те, що Україна - країна з перехідною економікою, то доведеться визнати (спираючись на дані Держкомстату), що 95 % населення є бідним. А за даними соціологічних досліджень, рівень бідності становитиме мінімум дві третини родин.
Бідність в Україні має свою специфіку. По-перше, наявність офіційної роботи не гарантує забезпеченості. По-друге, динаміка таких показників якості життя, як рівень смертності, ВНП на душу населення, купівельна спроможність середньої зарплати, структура витрат родин, споживання товарів і послуг, гірші, ніж у багатьох країнах, що розвиваються. Значна частина населення перебуває близько межі бідності.
Ці тенденції, поряд з демонстративним багатством невеликої частини населення, створюють дуже несприятливе соціальне тло. Провокується так звана "суб'єктивна" бідність - відчуття рівня життя, що постійно погіршується.
Ще одна деталь. Популярність лівих і ліворадикальних партій у регіонах (насамперед на сході й південному сході країни) "дивним" чином збігається з підвищеним рівнем бідності, високим безробіттям та обмеженими можливостями неформальної зайнятості. І коріння "лівої загрози" - саме в цьому, а не в особливостях виборчих систем. Ця загроза зберігатиметься доти, доки не почнуть зростати прибутки й рівень споживання громадян.
Обнадіює лише одне: рештки системи освіти, охорони здоров'я, соціальної сфери поки що не дозволяють Україні наблизитися до африканської "якості" бідності [40].
На індивідуально-сімейному рівні сформувалася стійка тенденція майнового розшарування суспільства, вектором якої є зубожіння і люмпенізація переважної маси населення. Сім'я як самофінансуюча господарська ланка суспільства зреагувала на зміну зовнішних економічних умов мобілізацією зусиль на здобуття засобів до існування - з одного боку, а з іншого - посиленням режиму економії, що все частіше виявляється у відмові від народження дітей.
Чисельність населення України на 1.01.1997 року становила 50638,8 тис. чол., що на 440,6 тис. чоловік (чи на 0,9 %) менше, ніж на початку попереднього року, і на 1 млн. 51 тис. чоловік (2 %) менше, ніж вона була на початку 1991 року.
Починаючи з цього року, негативної динаміки набули й такі найважливіші показники "демографічного здоров'я" країни, як народжуваність, смертність дітей до 1 року, тривалість життя, сальдо міграції населення.
Якщо 1990 року кожні 10 українських жінок дітородного віку народжували в середньому 18 дітей, то 1996 року - уже тільки 13.
Першопричиною цього є насамперед зубожіння широких верств населення. Наявність дітей у сім'ї за умов малозабезпеченості різко знижує споживання на душу населення якісних продуктів харчування і побутових предметів тривалого користування.
Спостереження медиків зафіксували значну частку абортів при першій вагітності в шлюбі. За даними дослідження "Здоров'я-1996" більш як 0,1 частина подружніх пар відкладають народження первістка. За даними вказаного дослідження, близько 1/2 однодітних, 2/3 дводітних і 4/5 тридітних сімей мають рівень доходу на члена родини нижчий від середнього.
Прогноз, складений спеціалістами ООН, передрікає Україні до 2025 року за найкращим варіантом - зростання чисельності населення усього до 52,2 млн. чоловік; за найгіршим варіантом - скорочення до 46,0 млн. чоловік; за середнім варіантом - також скорочення до 48,7 млн. чоловік.
Динаміка деяких показників демографічної ситуації в Україні в перехідний період
| Роки | Кількість народжених,тис. осіб. | Кількість померлих тис. осіб | У т.ч. дітей до 1 року,тис. осіб | Сальдо міграції | Середня тривалість життя
чол. жін. | ||
| 1990 | 657,2 | 629,6 | 8,5 | 12,8 | +79,3 | 66 | 75 |
| 1991 | 630,8 | 670,0 | 8,8 | 13,9 | +148,4 | 64 | 74 |
| 1992 | 596,8 | 697,1 | 8,4 | 14,0 | +288,1 | 63 | 73 |
| 1993 | 557,5 | 741,7 | 8,4 | 14,9 | +49,6 | 62 | 73 |
| 1994 | 521,6 | 764,7 | 7,7 | 14,5 | -143,2 | 62 | 73 |
| 1995 | 492,9 | 792,6 | 7,3 | 14,7 | -94,8 | 62 | 73 |
| 1996 | 467,2 | 776,7 | 6,8 | 14,3 | -131,1 | 61 | 73 |
| 1997 (I півр.) | 217,8 | 397,9 | 3,1 | 14,1 | -62.0 | - | - |
[44]
Померла від виснаження на робочому місці при виконанні службових обов'язків 37-річна вчителька із Луцька.
Микола Васильович Донда, 58 років, із Сум, помер від голоду. Після скорочення на підприємстві він довго не міг ніде влаштуватися, аж поки не взяли двірником при педінституті. Минали місяць за місяцем, а зарплату не видавали. Про жалюгідне становище Донди повідомили службу соціального захисту, але там, дізнавшись про його вік, розвели руками.
Для декого життя перетворилось на справжню битву за виживання. Доведені до зубожіння і відчаю, забуті владою і державою, вони добровільно ідуть з білого світу, накладаючи на себе руки.
Молода жінка із Сум перед тим, як перерізати собі вени, втопила у ванні чотирирічну дочечку.
Ми дедалі гірше харчуємось. Основні продукти харчування за останні 6 років стали просто не по кишені. Знижується калорійність нашої їжі. За останні п'ять років вона зменшилася з 3445 до 1950 Ккал за добу. А рівень енергетичного змісту харчування, нижче за яким починаються незворотні фізіологічні зміни, становить 1500 Ккал за добу. Норма ж для людини працездатного віку - 2800-3100 Ккал.
Закладені в межу малозабезпеченості (70,9 грн.) норми споживання на день жалюгідно малі: 57 г м'яса, 3 картоплини, 4 г риби, 5-6 чайних ложок цукру, столова ложка олії, яблуко, пів-яйця, 300 г хліба. За розрахунками медиків, на середню пенсію раціонально харчуватися можна тільки три дні на місяць.
Де голод і недоїдання, там і хвороби. Другий прихід туберкульозу і дифтерії, холери і малярії, тифу і сифілісу разом із зростанням онкологічних, серцево-судинних, психічних та інших захворювань, що є невід'ємними супутниками злиденного життя, не тільки створюють загрозу здоров'ю, а й створюють небезпеку вимирання населення.
У нас з'явився термін "соціальна шизофренія". Нині спостерігається реальна суспільна патологія, яку спеціалісти назвали соціопатією, обумовленою тим, що зміни в суспільстві відбуваються набагато швидше, ніж до них встигає пристосуватись більшість населення [45].
Процес зубожіння населення України триває. Це видно з динаміки звернення громадян за житловими субсидіями. Якщо на 1 січня 1996 року до органів субсидій, ЖЕУ та ЖЕКів звернулося 140 тисяч родин харків'ян, то на сьогодні таких - 200 тис. Таким чином, у злиднях зізнається кожна третя родина. Кожного місяця вперше за субсидіями звертається півтори тисячі родин.
Якщо минулого року знижку в сплаті за житло дістала кожна п'ятнадцята родина, то зараз - кожна п'ята. На житлові субсидії харків'янам вже витрачено 30 млн. грн. - 12 % від бюджету міста [46].
За словами Віктора Кочерги, народного депутата України, грошові доходи населення 1996 року становили 63,7 грн. на душу населення. За умови вартості набору з 22 основних продуктів харчування в 55,4 грн. 67 % сімей мають дохід на одного члена сім'ї лише 50 грн., 26 % - 50-100 грн. і лише у 2 % він становить більш як 100 грн. [7]
По данным Минстата, 28,5 % жителей Украины имеют совокупный доход на душу населения 68,1 грн. Всего же в стране совокупный доход на члена семьи составил в 1996 году 107,1 грн. Наибольшая часть населения - свыше 30 % - имела средний доход от 60,1 до 90 грн. От 90,1 до 120 грн. получали 21 % жителей Украины; 9,7 % - от 180 до 300 грн., а 2,6 % - более 300 грн. в месяц [9].
У першому півріччі 1997 року середньомісячний прибуток на одну людину в Україні становив 72 гривні [12].
На Харківщині кожні 100 працюючих повинні забезпечувати 115 пенсіонерів [108].
За індексом людського розвитку (враховує тривалість життя, освітній рівень, реальний валовий національний продукт на душу населення) Україна із 176 країн має 95 позицію: порівняно з минулим 1996 роком - падіння на 15 пунктів [75].
Рівень безробіття у Севастополі
на вересень 1997 р. зріс у 2,2 рази порівняно з початком року
[2].
На сьогодні 12 шахт Донецької області перебувають в стадії закриття. Ще 5 шахт мають бути зупинені для закриття в наступному році. В цілому до 2000 р. на Донеччині має бути закрито 38 шахт, в результаті чого без роботи залишаться близько 38 тисяч гірників.
Нині офіційний рівень безробіття по області становить 1,72 % [7].
Министр труда Николай Билоблоцкий сообщил, что по ориентировочным данным уровень скрытой безработицы к концу 1 квартала 1997 года составил 25,2 % от общего числа работающих [10].
Более 250 тысяч харьковчан, или треть всех работающих, находятся в неоплачиваемых отпусках или работают на условиях неполной занятости. В области зарегистрировано 15 тысяч безработных, что в 3 раза больше, чем в октябре 1996 года. Значительно выросла и средняя продолжительность безработицы [95].
На сегодня в Черкассах зарегистрировано 3648 безработных - в 2,1 раза больше, чем в начале года. 38 % вакансий не обеспечивают своевременной зарплатой, 18,5 % - требуют от соискателей высокой квалификации [110].
За різними даними, від 30 до 55 % економічно активного населення мають "неформальні" прибутки. За розміром прибутків часто не зрозуміло, який тип зайнятості є головним - основна робота чи додаткова. Чисельність зайнятих 1990-1996 рр. скоротилася майже на 2,2 млн. осіб. Скоріш за все, для цих людей зайнятість у тіньовому секторі є основним джерелом прибутку [77].
Понад 300 робітників очисних забоїв та 120 прохідників шахти ім. газети "Известия" (м. Красний Луч, Луганська обл.), продовжують страйк. До них приєднались гірники шахти "Перевальська" компанії "Луганськвугілля".
Тривалий час продовжується неорганізований страйк на шахті ім. Димитрова компанії "Селідвугілля".
Протягом 4-х годин близько 450 пенсіонерів пікетували автотрасу поблизу села Козацьке Бериславського району Херсонської області [6].
Оголосили страйк робітники краснодонських шахт ім. Баракова та "Аннєнська", а також гірники шахти "Україна" компанії "Луганськвуглереструктуризація" [7].
Проводять протести учителі десяти шкіл Полтавської, Кіровоградської та Чернігівської областей [11].
На Тернопільщині щодень дедалі більше освітянських колективів вдається до безстрокових страйків. У восьми районах області вже не працюють майже 5 тисяч учителів з 258 шкіл. Поза навчанням залишилося більш як 40 тисяч учнів [32].
Бессрочное пикетирование Херсонской обладминистрации проводят педагоги, не прерывая учебного процесса. Причина - задержки с зарплатой и фронтальные проверки школ, где работают профсоюзные активисты [109].
20 жовтня в усіх 30 загальноосвітніх школах Керчі припинено заняття. Понад 1,5 тисячі освітян оголосили безстроковий страйк, до якого приєдналися й керівники трьох позашкільних закладів. У пікетуванні міськвиконкому взяли участь учителі та батьки учнів. Підтримку страйкарям висловили також працівники бібліотек і закладів культури [37].
21 жовтня відмовилися вийти на роботу гірники донецької шахти "60 років Радянській Україні". Делегація з 50 чоловік приїхала в облдержадміністрацію вимагати свою зарплату, яку їм винні за 5 місяців. Шахтарі відмовилися залишити будинок адміністрації області, поки не отримають зароблене. За рідкісними винятками, сьогодні практично на всіх шахтах Донецька та області зарплату виплачено лише за квітень, у найкращому випадку - за травень. Минулого тижня періодично зупинялися то одна, то інша шахта. За прогнозами профспілок, наближаються гарячі дні: грошей сьогодні немає і взяти ніде [38].
Установчий з'їзд Союзу шахтарів-інвалідів України, що пройшов днями в Донецьку, визначив спільні дії для розв'язання найболючіших проблем, насамперед щодо соціального захисту потерпілих у гірничому виробництві людей, виплати їм допомоги, регресивних позовів тощо. До речі, сьогодні в нашій країні нараховується 200 тисяч шахтарів, які стали інвалідами внаслідок травм, отриманих у підземних вибоях шахт. Делегати з'їзду торкнулися й такого важливого питання, як соціальний захист шахтарів-інвалідів на вугільних підприємствах, що припиняють свою діяльність [39].
Шахтарі-інваліди з Горлівки пікетують адміністрацію Президента України. Вони вимагають виплатити гроші, на які вони, втративши працездатність і здоров'я, мають право за законом.
На шахті "Комсомолець" півроку 1200 інвалідам не платять щомісячну допомогу - гроші за регресивними позовами - єдино реальні суми для існування. З 1995 року шахтарі не отримували одноразових виплат у зв'язку з інвалідністю, не виплачують аліменти дітям шахтарів-інвалідів. Безпідставно проведено перерахунки регресивних виплат у бік зменшення. Адміністрація підприємства цілком ігнорує судові ухвали про виплату боргів.
Люди доведені до відчаю.
°х не можуть "урятувати" пенсії по 60 грн., що їх виплачують
із запізненням на
2-3 місяці, та й то не в повному обсязі. Шахтарські родини в боргах,
немає грошей платити за житло, лікування, освіту дітей. Не вистачає
на найнеобхідніше - їжу [40].
Невиплачені зарплати спровокували робітників підприємств Дніпродзержинська на голодування. Кількість учасників акції протесту день у день зростає. °ї ініціаторами стали водії, контролери й технічний персонал двох трамвайних депо міста, котрі з літа не отримували зарплату. "Непоступливість" начальства призвела до ланцюгової реакції. Акцію транспортників підтримали ще 165 робітників будівельного управління Придніпровського хімічного заводу. Наметове містечко будівельників поповнили 116 працівників акціонерного товариства "Стальзавод". За словами голодуючих будівельників і металургів, зарплату вони не отримують 14 і 18 місяців відповідно. Кількість учасників голодного страйку в центрі міста досягла понад 300 осіб. Учасники голодування стверджують, що приєднатися до них найближчим часом можуть не десятки, а навіть сотні робітників різних підприємств Дніпродзержинська [41].
Постановлением КМ Украины от 18 июня текущего года в медицинских учреждениях Киевщины предусматривается до 1 января 1999 года сократить 5310 койкомест (исходя из нового норматива - 81 койка на 10 тысяч человек).
Подобный шаг в народе называют циничным и презрительным издевательством над пациентами, которые в большинстве случаев страдают хроническими недугами из-за последствий чернобыльской катастрофы. По сути этим документом подписан смертный приговор многим больным людям.
За последнее десятилетие только в столичной области количество заболеваний гипертонией возросло на 1241 %, ишемической болезнью сердца - на 59 %, злокачественной опухолью - почти на 10 %, лейкемией и недугами лимфатической системы - на 51 %, сахарным диабетом - на 36 %. В прошлом году, не получив стационарного лечения, ушли из жизни 70 % больных от общего количества умерших в области [50].
Мрачную статистику обнародовало Министерство соцзащиты: за последние пять лет население Украины сократилось на полтора миллиона человек. Коэффициент рождаемости с 1991 года упал на 25 %. Продолжительность жизни женщин уменьшилась на 3-4 года, мужчин - на 10-11 лет. Соответственно женщины в среднем живут 72, мужчины - 71 год (61 - ред.). Главная причина смертности - заболевания системы кровообращения и онкологические новообразования, сообщает УНИАН [51].
1990 року в Хмельницькій області було 29167 постійних пацієнтів психоневрологічних медичних закладів, а 1996 року - вже 36851. Понад 150 тисяч мають гостру потребу в повсякденній увазі з боку психіатрів. 1995 року було поставлено на облік 735 психічно хворих дітей, 1996 року - 851. За 6 останніх років від 2 тисяч ліжко-місць у трьох психоневрологічних лікарнях області лишилося тільки 1,5 тисячі [33].
С 1992 по 1996 год почти в 2 раза увеличилось количество больных, признанных инвалидами по причине психического нездоровья. Показатель реабилитации инвалидов - 0,95 %. За последние годы в Украине сокращено 4000 психиатрических коек. В 1997 году в Харьковской городской клинической психиатрической больнице № 15 сокращено 590 коек - 14,8 % от всего сокращенного фонда в Украине [97].
Неуклонно растет количество смертей не по вине самих погибших. В большинстве случаев люди гибнут из-за чьей-то преступной халатности. При катастрофе на Днепроджержинском маршруте трамвая 2а погибло 34 человека, более 100 получили разной степени увечья.
Кто является гарантом обеспечения безопасного проезда в общественном транспорте и должен нести ответственность за причиненный ущерб?
В цивилизованном обществе обязан быть Статус пострадавшего, где бы авария ни произошла. В этом случае стороны будут четко знать, что их ждет, если случится несчастье [2].
На диспансерному обліку у Харківській області перебуває кожна п'ята дитина. У Харкові зареєстровано більше чотирьох тисяч дітей-інвалідів. А належна їм допомога затримується [96].
На травень цього року в Україні було зареєстровано 19 тисяч ВІЛ-інфікованих. Сьогодні цей показник вже перевищує 25 тисяч, і це тільки згідно з офіційною статистикою. За деякими підрахунками, на сьогодні ризик самогубств серед ВІЛ-інфікованих збільшився майже в 300 разів. На сьогодні понад 50 % усіх випадків ВІЛ-інфікованості дають шприцеві наркомани. У цьому контексті особливого значення набуває проблема організації пунктів обміну шприців. Досвід організації таких пунктів має Одеса, де вже відзначається зниження кількості ВІЛ-інфікованих у середовищі наркоманів на 20 % [47].
4,5 тисячі чоловік із 19 тисяч, зареєстрованих в Україні, інфіковано вірусом імунодефіциту на Донеччині.
Від початку року на СНІД в Луганській області захворіли 109 чоловік, з них 35 перебувають у СІЗО [2].
Щотижня в Донецькій області
реєструють майже 60 носіїв вірусу СНІДу. У місцевих медиків не
вистачає коштів боротися з "чумою" двадцятого століття.
На їхні потреби виділяють з держбюджету лише 28 відсотків. Регіональна
медицина сподівається на міжнародну допомогу [48].
Ежемесячно в Украине регистрируется от 1000 до 1500 ВИЧ-инфицированных. По состоянию на 1 сентября этого года зарегистрировано 24300 человек инфицированных ВИЧ, из них 346 - уже больны СПИДом. Эти данные были обнародованы на пресс-конференции, состоявшейся в Национальном комитете профилактики наркомании и заболевания СПИДом [49].
Порівняно з 1995 роком число ВІЛ-інфікованних зросло у 140 разів, зареєстровано майже 300 ВІЛ-інфікованих дітей, а протягом 1997 року майже кожні два дні щонайменше одна дитина отримувала ВІЛ-інфекцію [7].
Тенденция к превращению Украины в свалку промышленных и радиоактивных отходов усиливается. Об этом в Яремче (Ивано-Франковская обл.) на семинаре работников органов прокуратуры западного региона страны заявил и. о. Генерального прокурора Украины О. Литвак. По его словам, низкий уровень экологической сознательности общества привел к "значительной деградации окружающей среды Украины". Кроме того, от избыточного загрязнения окружающей среды снизилась рождаемость и увеличилась смертность, что заведомо предполагает "биологически-генетическую деградацию самого народа Украины". О. Литвак сообщил, что в Украине сосредоточены наибольшие скопления токсических отходов. В частности, если в 1990 г. на одного жителя приходилось 240 т. токсических отходов, то в 1996 г. - 400 т. Такая тенденция сохранилась и в нынешнем году. Более 70 % полигонов для складирования отходов не соответствует экологическим и санитарным нормам, вследствие чего "население Украины в той или иной мере подвергается воздействию вредных факторов: физических, химических и биологических" [52].
На сьогодні в прокуратурі знаходяться 84 кримінальні справи, порушені проти працівників міліції Львівщини [5].
Юрист из г. Сум С.П. Великий с коллегой были задержаны на станции Пятый парк во Львове оперативниками железнодорожной милиции и отвезены в железнодорожный приемник-распределитель, несмотря на наличие документов. В снимаемой ими квартире был произведен обыск. У юристов отняли деньги и некоторые личные вещи. Они были избиты милиционерами [5].
60 працівників міліції Рівненщини цього року звільнено "за негідну поведінку і непрофесійність" [6].
15-річного Вадима Лавренюка з Луцька 7 листопада 1997 р. двоє працівників ДАІ безпідставно побили на вулиці, потім відвезли в "Роту дорожньо-патрульної служби" по вул. Залізничній 15, де продовжили екзекуцію. Мати підняла на ноги прокуратуру, "зняла" побої, зафіксувала в травмопункті стан дитини [6].
Сотрудники концерна "Денди" Игорь Панфилов и Геннадий Базилевич были задержаны в аэропорту "Борисполь" и вывезены сотрудниками милиции без каких-либо разъяснений родственникам.
Оказавшийся в реанимации после двухнедельных допросов в милиции И. Панфилов засвидетельствовал, что у него пытались выбить ложные показания против Михаила Бродского [16].
Всего в 1997 году было возбуждено 451 уголовное дело против стражей порядка. Лидирует в этой статистике Крым [35].
У Сумській області поточного року за фактом зловживання службовим становищем співробітниками. УМВС порушено 22 кримінальні справи, під слідством перебуває 27 колишніх міліціонерів, а загалом чисельність міліцейського загону області нинішнього року , з цієї та інших причин зменшилася на 650 чоловік [44].
Старшина (теперь уже бывший) роты патрульно-милицейской постовой службы (Одесса), задержанный в середине сентября сего года по подозрению в изнасиловании и убийстве студентки первого курса факультета правосудия и правовой работы в народном хозяйстве ОГУ Ольги Дмитриевой, каких-то три месяца назад превысил служебные полномочия: был уличен в рукоприкладстве. Избивал кое-кого из задерживаемых сограждан так жестоко, что прокуратура возбудила уголовное дело. Агрессивного старшину упечь бы под стражу. Ан нет! Он, бравируя подпиской о невыезде, продолжал... служить в милиции. И подрабатывал охранником на дискотеке. Пока вместе с дружком по кличке "Жорик" не обрек на погибель 18-летнюю студентку. Начальник Приморского райотдела милиции Иван Ястремский сказал, что "насильник пришел в органы правопорядка из погранвойск, является спортсменом и имеет много грамот".
Суровая длань защитников порядка так "проутюжила" 34-летнего капитана ВВС Украины Аркадия Деремешко, что военный летчик на месяц угодил в больницу и имеет реальные шансы на всю жизнь остаться инвалидом (г. Голая Пристань, Херсонской обл.). Райпрокуратура возбудила уголовное дело по части первой статьи 166 УК Украины (превышение власти). Только в жизни доблестных патрульных ничего не изменилось. Они по-прежнему ходят в наряды и пользуются непререкаемым уважением начальства [54].
Прес-конференція, організована Черкаським обласним Комітетом охорони прав людини, залишила гіркий присмак.
15 вересня в опорному пункті правопорядку було затримано подружжя - Олександра Тищенко та Ольгу Ароян. Прийшли вони туди поцікавитися долею свого знайомого. Побачивши, що той лежить на підлозі, а його б'ють працівники міліції, Олександр та його дружина зробили зауваження про протиправність таких дій. У відповідь їх затримали. На чоловіка, як він стверджує, надягли наручники, а потім ще й ногу до них прив'язали, "завдавали удари ногою по грудній клітині в ділянку серця".
"Над нами морально знущались, пояснюючи, що ми надто розумні і надто знаємо закони", - розповів представникам газет і телебачення Олександр Тищенко. В листі до прокурора міста Черкас він писав: "Нас доставили в наркодиспансер і без жодного огляду встановили середню ступінь сп'яніння (про що ми дізналися тільки від судді, адже з матеріалами нас не знайомили)".
Як стверджує подружжя, в Соснівському районному суді Черкас, куди їх доставили, протримавши ніч у райвідділі міліції, суддя Кузьменко прочитав документи, поговорив з представником міліції і без зайвих розмов звинуватив О. Тищенко та О. Ароян "у порушенні якоїсь статті і сказав, що треба заплатити штраф". °м виписали квитанції на оплату по 85 грн. кожному і, нарешті, відпустили...
Ця історія ще далеко не завершена. Прокурор міста Петро Король запевнив, що скаргу на неправомірні дії працівників міліції буде ретельно розглянуто [55].
З цього року Україна стала повноправним учасником Європейської Конвенції щодо запобігання катувань чи нелюдського або ж такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Фактично вже два місяці кожен запроторений до СІЗО громадянин чи не громадянин України може ткнути пальцем у текст документа, наполягаючи на дотриманні його прав. Ось тільки що почує у відповідь, враховуючи особливості національного менталітету, здогадатися не важко. Зрозумівши, що виписаних у певному порядку гуманних норм буде недостатньо, у Раді Європи дійшли висновку створити незалежний наднаціональний громадський орган контролю за дотриманням прав людини в місцях позбавлення волі. Комітет запобігання катувань (КЗК) - це, перш за все, орган несудового контролю, що існує паралельно з Європейським Судом прав людини. Мета його роботи - профілактика "антилюдських" хвороб у правоохоронних органах. Поставивши свій підпис під Конвенцією, наша держава погодилася з такими широкими повноваженнями, які мають члени Комітету: вільного пересування територією України, одержання повної інформації та вільний доступ у місця, де тримаються особи, позбавлені волі. При цьому не визнається жодних обмежень чи то з боку внутрішнього законодавства, чи то з "хазяйської" примхи. За умов такої свободи вимога повідомити уряд країни про свій запланований візит звучить, як команда "старт" для керівництва спецустанов, як у незабутні ще й досі часи відвідин партійними босами постперебудовних магазинів. Врешті, чого не зробиш задля міжнародного престижу. Розуміючи національні "особливості", у КЗК було створено спеціальну групу з підготовки його членів до діяльності в Росії та Україні.
Результатом кожної інспекції КЗК є доповідь, що передбачає й підготовку необхідних рекомендацій, пропозицій щодо поліпшення захисту осіб, позбавлених волі. Єдиною "карою", що може застосувати Комітет, є оприлюднення заяви з цього приводу.
Проте це можливо лише за умови категоричної відмови держави співпрацювати або поліпшити ситуацію, як того вимагає КЗК.
Наразі відділ загальноєвропейського та регіонального співробітництва складає-перескладає списки трьох осіб, з яких Комітет Міністрів РЄ в січні наступного року обере єдиного члена Комітету від України.
Серед кандидатів є судді, юристи, що мають "досвід роботи в галузі прав людини", але жодного працівника пенітенціарної системи. І це також рівень співпраці [41].
В СИЗО г. Харькова (Холодная гора) вместо 2800-2900 человек размещено 3500. Кормят заключенных три раза в день. На завтрак - каша, чай. На обед - борщ, овощное рагу или каша, бывает мясо, компот. Меню утверждается на месяц. Дважды в месяц разрешены передачи весом до 8 кг. Содержание одного заключенного стоит 54-56 гривен в месяц. Из них на питание приходится 34-36 гривен, сообщил начальник СИЗО В. В. Шанин [111].
В Донецкой области отбывают наказание примерно 30 тысяч человек. "Более 5 тысяч не должны находиться в местах лишения свободы", - заявил начальник областного управления УИН в Донецкой области А. Литвинчук.
В этом году уволено 26 сотрудников учреждений УИН, в отношении которых возбуждены уголовные дела. 6900 осужденных из тех, кто должен работать, не работают. Средняя зарплата осужденного - 44 грн. в месяц.
Зоны переполнены, особенно зоны усиленного режима. Осужденные спят в три яруса. В СИЗО № 1 люди размещаются и на полу.
В этом году умерло более 100 осужденных. В области отбывают наказание 625 ВИЧ-инфицированных. Питание осужденного - 24,5 гривни в месяц [5].
Из 30 тысяч человек, находящихся в УИН Донецкой области, дефицит веса в 10 и более килограмм имели 986 человек.
За 9 месяцев в УИН области активным туберкулезом легких заболели 983 человека, а умерли - 413 человек. Многие заключенные попросту голодают [7].
Властям пора срочно менять ряд статей Исправительно-трудового кодекса Украины, некоторые положения которого провоцируют недовольство тысяч заключенных, в частности, ст. 37 и 38, которые определяют их права пользоваться "ларьком".
Экономический кризис лишил осужденных заработков. Необходимо разрешить осужденным пользоваться деньгами, полученными с "воли" в размерах и при условиях, содержащихся в этих статьях [34].
Как отвечает за свои ошибки судья? Да практически никак. Как оказалось, прямой причинно-следственной связи между количеством отмененных приговоров судьи и его увольнением не существует.
По официальным данным, значительное количество приговоров областных судов отменяется в связи с "избранием судьей неоправданно мягких мер наказания и необоснованным оправданием виновных". По этой причине отменена почти треть (!) приговоров областных судов.
На 35 % по сравнению с предыдущим годом возросло количество необоснованно осужденных лиц. Одним из наиболее распространенных оснований для отмены приговоров являются ошибки и нарушения судами требований закона. По этой причине в 1996 году были отменены приговоры относительно 3770 лиц. В делах, связанных с применением норм материального права, в связи с неправильной квалификацией действий осужденных, были изменены приговоры в отношении 1676 лиц.
Даже в том случае, если в ошибках судьи угадывается состав уголовного преступления, как правило, максимум, что ему грозит, - увольнение без права на отставку. В прошлом году квалификационными комиссиями судов Украины было привлечено к дисциплинарной ответственности 114 судей (на 37 больше, чем в предыдущем). Дисциплинарные взыскания были наложены на 87 судей, 10 понизили в классе, а 17 - уволили. Кстати, часть "уволенных" - по сей день на своих местах. А причина заключается в том, что процедура увольнения судьи достаточно сложна.
По данным Высшей квалификационной комиссии Украины, в период с 1996 по октябрь 1997 года к уголовной ответственности привлечено 5 судей - по статье 168 УК Украины (получение взятки). Согласно результатам исследований, проведенных центром "Социальный мониторинг" и УкрНИИ проблем молодежи, преобладающее большинство респондентов не доверяет правосудию, и эта тенденция остается неизменной уже не первый год [56].
За 1 півріччя 1997 р. судами України закінчено провадження 116599 кримінальних справ. Число засуджених осіб - 123047, в тому числі до позбавлення волі - 43066 осіб.
Число виправданих - 479 осіб.
Скасовано вироків у касаційному порядку стосовно 1883 осіб, у наглядовій інстанції - 902 осіб.
До смертної кари у 1 півріччі засуджено 73 особи, виконано смертних вироків, з урахуванням вироків минулих років, стосовно 13 осіб [4].
Так как нет законодательного акта, приостанавливающего действие статьи 24 УК, предусматривающей наказание смертью, смертные приговоры выносятся.
И такой нормы, как пожизненное заключение, в нашем законодательстве нет. Поэтому суды с учетом существующих правовых норм выносят смертные приговоры [5].
В районних судах м. Миколаєва склалась незрозуміла практика неприйняття канцеляріями судів звернень громадян до судів першої інстанції: канцелярії відсилають заявника на прийом до судді для того, щоб останній дав особистий дозвіл на прийняття звернення громадянина канцелярією. Мають місце й такі випадки, коли судді, даючи згоду, залишають звернення у себе і, таким чином, не здійснюють встановлену законом обов'язкову реєстрацію звернення [5].
Группа судмедэкспертов создала в Днепропетровске Центр независимых экспертиз "Альтэвиз" - общество с ограниченной ответственностью. Его назначение - оказание экспертной помощи гражданам по их частному заявлению либо по представлению следствия, суда, прокуратуры [6].
Сегодня во всех видах исправительных учреждений и следственных изоляторах находится свыше 232 тыс. человек (455 человек на 100 тысяч населения).
Процент лишения свободы от всего количества лиц, привлеченных к уголовной ответственности, составляет в Украине 35 % - один из наивысших показателей в Европе. Тюрьма остается в Украине преимущественным видом наказания. В Украине практически не применяются меры по избежанию предварительного заключения. При этом из общего количества лиц, взятых под стражу, 35 % осуждается к лишению свободы [14].
Одна из проблем судебно-правовой реформы в Украине - вопрос, касающийся усовершенствования института условно-досрочного освобождения осужденных от наказания. Справедливо вызывают сомнения критерии исправления, которые будут приниматься во внимание при рассмотрении кандидатов на освобождение [31].
За 9 месяцев 1997 г. по 71 арестованному дела были прекращены по реабилитирующим мотивам, 30 полностью оправдано. Под стражей находилось 36 человек, чьи дела "лопнули" за отсутствием в их действиях состава или события преступления. Такие факты встречались в Черкасской, Черниговской, Днепропетровской областях, Республике Крым. Информация представлена заместителем Генпрокурора Украины С.Лотюком [98].
Что касается практики применения судами конституционных норм как норм прямого действия, в частности, статей 55 и 56, которыми каждому гарантировано право на обжалование в суде решений, действий или бездействия органов государственной власти, местного самоуправления, должностных и служебных лиц, а также взыскание морального и материального ущерба, причиненного их незаконными решениями, действием или бездействием, то, как заметил председатель Харьковского областного суда В. Д. Брынцев, обобщающей картины нет. Мы отстаем от России, где наработана уже солидная судебная практика [51].
Некоторые конституционные нормы сегодня обрели силу закона. В частности, предусмотренная Конституцией необходимость создания суда присяжных заседателей, апелляционной системы пересмотра решений. Но чтобы выполнить такие задачи, надо иметь соответствующую финансовую базу, которой государство в настоящее время не располагает. Провозглашена Конституцией и такая норма: обеспечивать гласность судебного разбирательства путем полного стенографирования процесса с помощью современных электронных технических средств [51].
Арештований у віці 15 років за підозрою у вбивстві ще у вересні 1993 року Олег З. з міста Щорс перебував у судово-слідчій ситуації 34 місяці і був виправданий Верховним Судом після винесення вироку - 8 років позбавлення волі. 18 грудня 1997 р. Деснянський районний суд м. Чернігова постановив стягнути на користь Олега З. по 50 грн. за кожен із 34 місяців з прокуратури на відшкодування матеріальних і моральних збитків. Адвокат Олега вважає це прецедентом [76].
Двадцатисемилетний научный сотрудник онкологического отдела Киевского НИИ отоларингологии Дмитрий Зинченко в редакцию "Ведомостей" прислал письмо. Аналогичное послание он намерен отправить в ООН. Вот его содержание:
"Весь мир будоражат слухи о том, что в скором времени убийцы, насильники и прочая нечисть лишатся фактически единственного справедливого возмездия за свои злодеяния и будут практически безнаказанны перед обществом. Коррупция в тюрьмах позволяет за деньги иметь любые блага, иногда недоступные простому смертному на свободе. За причиненные людям страдания эти подонки будут иметь кров над головой и дармовую жратву, ожидая при этом милости народного избранника по случаю очередной годовщины. Добренькие дяди с толстыми кошельками будут рассуждать о гуманизме, в то время как согбенная под житейскими проблемами и нищенской пенсией старушка-мать продает последнее имущество, чтобы наскрести на лекарства сыну, попавшему в автокатастрофу. И мы с восторгом улюлюкаем о том, что в результате какой-то благотворительной акции удалось наскрести средства на пересадку костного мозга ребенку из чернобыльской зоны.
Доколе?!!! До каких пор каждая мать, отправляя ребенка в школу, в армию, на работу, будет с тревогой ждать его возвращения? До каких пор улицы городов будут таить угрозу? До каких пор преступления нелюдей будут безнаказанны перед человечеством?!
Обществу нет никакой пользы от временной изоляции преступника. Только расходы налогоплательщиков на его содержание. Как врач, как гражданин, как отец предлагаю: за все преступления против личности, повлекшие за собой гибель или необратимо утраченное здоровье, в законодательном порядке разработать действительно справедливую систему мер искупления вины перед обществом. А именно: пусть каждый преступник, действия которого квалифицируются бывшей "расстрельной" статьей, в принудительном порядке отдаст (при наличии исключительно медицинских показаний и возможностей) один из органов своего тела для пересадки пострадавшему от травм или неизлечимо больному. И вот тогда пусть преступнику будет сохранена не свобода, но жизнь! Только тогда можно считать его хотя бы частично заплатившим свою вину перед людьми. Я уже не говорю об экономической стороне вопроса. Вероятно, найдутся скептики относительно "техники" исполнения (нельзя забывать о СПИДе, вирусном гепатите и прочих "прелестях"), хотя при современном уровне науки эта проблема вполне разрешима. Но в плане моральной стороны вопроса, думаю, что возражений не встречу".
Из интервью Д. Зинченко:
"... Я работал три года в реанимации. Медбратом. Насмотрелся немало людского горя. Роженицы, умирающие от кровопотери. Люди с тяжелыми отравлениями, ножевыми ранениями... А сейчас вижу, как страдают онкобольные, дети. Речь идет даже не о здоровье - о жизни. И всем им нужны доноры - крови, костного мозга... И, как правило, доноров ищут сами больные. А если человек одинок? Часто в таких случаях в доноры привлекают солдат. Это, по сути, тоже принуждение...
Даже если преступника изолировать, он ничем не расплачивается. Выходит, что общество его не наказывает...
Ведь многие смертники, почти 80 %, раскаиваются. Так, может, самому осужденному на душе станет легче, если он будет осознавать, что хоть как-то искупил свою вину. Тогда через какое-то время, может, и наказание ему можно будет смягчить.
Я не претендую на истину. И если бы не работал в лор-онкологии, может быть, до такого и не додумался бы. Когда люди умирают из-за болезни и никак их нельзя спасти - это одно. Но совсем другое, когда человека лишает жизни преступник насильно. Вскипает негодование. Поэтому хочу, чтобы мое заявление вызвало резонанс, чтобы оно стало камнем, содрогнувшим чаши весов добра и зла" [57]
В Україні протягом шести років її незалежності не спостерігалося скільки-небудь серйозної напруженості в міжнаціональних відносинах.
Як на рівні державних інститутів, так і на рівні побутового спілкування в нас рідко зустрічаються випадки обмеження прав людей інших національностей, ворожнечі щодо національних меншин. Це підтверджують результати дослідження, яке провела соціологічна і маркетингова служба "СОЦІС-Геллап" за вибіркою (1200 респондентів), що представляє за основними соціально-демографічними показниками доросле населення України.
Більшість наших співвітчизників, як правило, не звертає уваги на національність людей при випадкових зустрічах, під час безпосередніх контактів.
Крім того, 84 % не стикалися з несправедливістю та образами на національному грунті щодо них особисто. Більше ніж половина вважає, що представники різних національностей мають в Україні рівні можливості при влаштуванні на роботу, отриманні освіти, в галузі розвитку культури. Більшість респондентів самі не відчувають відрази або антипатії до представників інших національностей.
79 % учасників опитання дотримуються думки, що громадянами України мають право стати всі, хто бажає цього. При цьому основним фактором, що впливає на ставлення до проблеми міжнаціональних відносин, виявився регіон проживання.
Статичний аналіз не підтвердив поширеної думки щодо того, що мешканці західного регіону України відрізняються особливою національною нетерпимістю. Навпаки, саме опитані з західних областей найтерпиміше ставляться до національної приналежності. Найбільший відсоток респондентів, що відчувають відразу до певних націй, виявився в Криму. Менш толерантні до національної приналежності респонденти, у яких основною мовою внутріродинного спілкування є російська, і ті, хто вважає себе атеїстом. Взагалі, 67 % опитаних вважають, що в Україні взагалі відсутня проблема дискримінації прав національних меншин [58].
В Европе Украину справедливо считают одной из наиболее благополучных в вопросе мирного сосуществования нацменьшинств. Но, к сожалению, отнюдь не на высшем уровне обстоят у нас дела в сфере образования с национальным уклоном. Это, в частности, красноречиво засвидетельствовала конференция, состоявшаяся в Киеве 24-26 октября. Посвящена она была проблемам образования национальных общин в Украине.
Казалось бы, согласно основополагающим документам (Декларация о правах национальностей, Закон "О нацменьшинствах в Украине", Конституция, проект Государственной программы развития культур на период до 2000 года - ред.) у Украины в данном вопросе все о'кей. Но только... на бумаге. Нет на сегодня, оказывается, реальных механизмов воплощения в жизнь принятых законов. Вступая в Совет Европы, мы обязались ратифицировать в течение года Европейскую конвенцию по нацменьшинствам. Прошло уже два года, а "воз и ныне там". Не подписана и Европейская хартия "О языках нацменьшинств и региональных языках". А что касается сферы образования, то проблем здесь - хоть пруд пруди. Представители армянской, греческой, еврейской, польской, российской, румынской, венгерской, татарской, болгарской и других общин, проживающих в Украине, говорили о том, что не хватает преподавателей родных языков, словарей, справочников, учебников, сокращается количество национальных школ. Не определено до сих пор само понятие "национальное образование", отсутствует юридический статус школы национальной общины. Нет общепризнанных, адаптированных к современным условиям в национальных общинах Украины программ и методик. Не проводится систематическое повышение квалификации педагогов, нет семинаров для работников дошкольного образования. Жаркая дискуссия разгорелась вокруг разработанного нашим Минобразования проекта "Концептуальные основы развития национальных меньшинств в Украине". Участники конференции единодушно утверждают, что принятие отдельного закона об учебных заведениях коренных народов и национальных меньшинств является вопиющей дискриминацией. Он устанавливает разные ограничения, нарушает Конституцию, действующее законодательство и принятые нашей страной обязательства на международном уровне. Например, в школах нацменьшинств ни одного урока не предусмотрено на преподавание истории родного народа. Мало того, в проекте говорится не о праве обучения на родном языке, а лишь о его изучении.
Почему в Украине должны существовать два закона: один - о национальном образовании, а другой - об образовании нацменьшинств? [35]
По данным исследования "Социс-Геллап", 32 % опрошенных граждан Украины решительно поддерживают необходимость предоставления русскому языку статуса второго государственного языка. Еще 15 % респондентов отметили, что "скорее согласны" с предоставлением русскому языку такого статуса. А вот 20 % решительно не согласны с изменением статуса русского языка. 11 % "могли бы с этим согласиться", 14 % частично согласны, частично нет. И только 8 % никак не смогли прокомментировать этот вопрос [59].
Львов среди городов нашей страны держит первое место по количеству периодических изданий откровенно шовинистического и юдофобского характера. Особенно преуспели в публикации антисемитских статей газеты "Нескорена нація", "За вільну Україну", "Ідеаліст" [91].
70-80 % із 1300 німців, які проживають нині на Херсонщині, хочуть назавжди покинути Україну й виїхати до Німеччини. Причина - невлаштованість німців-переселенців. Багато хто не має навіть українського громадянства [2].
Міжнародний фонд "Відродження" надав допомогу на розвиток освіти депортованих народів Криму [17].
Понад 90 тисяч кримських татар підписали петицію Меджлісу "Про безправне становище кримськотатарського народу та ігнорування його законних інтересів". У документі викладено 28 вимог у політико-правовій, соціально-економічній, мовно-культурній сферах і сфері міжнаціональних відносин [21] .
Евреев в Украине осталось около 200 тысяч человек. Согласно переписи населения 1989 года в УССР проживало 486 тысяч 100 евреев.
В настоящее время в Украине, по данным Киевской организации евреев - бывших узников концлагерей и гетто, тех, кто выжил, 3286 человек, 121 из них проживает в Киеве.
Что же касается тех евреев, которые являются жертвами сталинских репрессий, а также тех, кто во время войны спасся от гитлеровских экзекуций лишь благодаря тому, что попал в эвакуацию на Восток и на Север СССР, до которых гитлеровцы не дошли, то ни одна украинская общественная еврейская организация такого учета не ведет.
Проживающие в Украине практически все жертвы холокоста, у кого имелись на сей счет архивные справки или те кто доказал через суд, что посадал от гитлеровской оккупации как еврей, получили компенсацию от правительства Германии, которое в 1993 году выделило для этих целей 400 млн. немецких марок. Иными словами, около 3,5 тысячи человек получили от 700 до 1000 немецких марок в виде разовой помощи [57].
По состоянию на 1 сентября нынешнего года в Крым, по данным Рескомнаца, возвратилось более 260 тысяч ранее депортированных с полуострова граждан, в том числе 258,1 тысячи крымских татар, 3,8 тысячи армян, болгар, греков и немцев. По сути это беспрецедентный демографический взрыв, которого не знала история. Доля репатриантов в составе населения автономии составила 11,6 %. На полуострове сегодня сформировалось около 300 поселков и микрорайонов компактного поселения репатриантов, однако, около 70 % их не обеспечено водой, более 25 % - не имеют электроэнергии, газифицировано всего 3 %, практически нет канализации, асфальтированных дорог, телефонов, школ, больниц, медицинского обслуживания, бытового сервиса. История не знает другого столь стремительного роста населения на сравнительно ограниченной территории. Украина оказалась совсем не подготовленной к решению проблем, возникающих в результате этого поистине демографического взрыва - ни организационных, ни политических, ни экономических, ни психологических и культурных. Возникла проблема гражданства репатриантов; их обустройство и расселение из-за бюрократических проволочек некомпетентных госорганов оказались практически стихийными, сопровождались неоднократными обострениями обстановки. Необходимость самоорганизации репатриантов толкала их к созданию своих органов национального самоуправления, и как реакция на них - формирование аналогичных органов лидерами пророссийских движений. Сегодня уже очевидно, что Украине остро необходимы не только концепция региональной политики, но и концепция интеграции в украинское общество новых репатриантов, их реабилитация, удовлетворение не только, и главным образом даже не столько материальных, сколько политических, культурных, образовательных, национально-психологических потребностей.
Но к ее разработке, несмотря на то, что проблема зримо перерастает в вопрос национальной безопасности, никто пока не приступил. В то же время политика отстраненности от проблемы, затягивания ее, выжидания приводит только к накоплению взрывного потенциала в этом сложном и опасном регионе.
Главная проблема, конечно, экономическая. Вопреки решению саммита глав государств СНГ, принятому в Бишкеке, тяготы этого процесса легли на бюджет только Украины. Выделение средств шло также по затухающей. По подсчетам специалистов, на 1997-2000 годы финансирование этих мероприятий должно составлять не менее 320 млн. грн. Сегодня состояние народа катастрофическое - в очереди на получение госжилья стоят 14,5 тысячи семей. 21 тысяча индивидуальных застройщиков-репатриантов из-за отсутствия средств не в состоянии завершить начатое строительство домов. В результате 110 тысяч возвратившихся не имеют жилья, проживают в общежитиях, у родственников и знакомых, на частных квартирах. Около 60 тысяч живут в неблагоустроенных и недостроенных домах. Из 133 тысяч трудоспособных переселенцев только 66,8 тысячи имеют работу, причем 60 % из них - не по специальности. Уровень заболеваемости и смертности среди возвратившихся превышает среднекрымские показатели и, по наблюдениям специалистов, продолжает увеличиваться.
Необходимо построить не менее 2 млн. квадратных метров жилья, проложить свыше 2,5 тысячи километров инженерных сетей и коммуникаций, создать не менее 30 тысяч рабочих мест, ввести в действие более 160 объектов социально-культурной сферы. Без привлечения дополнительных источников финансирования, без использования новаторских или нетрадиционных решений эту сложную проблему не решить [60].
9 грудня 1997 року Верховною Радою України було ратифіковано Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин [99].
Черговою провокацією, спрямованою на розпалювання міжконфесійної ворожнечі, назвав нове захоплення Успенського храму у Львові прибічниками УПЦ-КП предстоятель УАПЦ патріарх Димитрій [6].
У Львові міжконфесійна напруженість у стосунках між прихильниками УАПЦ та УПЦ-КП призвела до трагедії. Під час пікету біля храму Успіння Пресвятої Богородиці, який не можуть поділити між собою ворогуючі громади, від серцевого нападу помер 70-річний учасник "розборок" [61].
Відбулося чергове засідання круглого столу "Релігія та влада". У ньому взяли участь керівники найчисельніших релігійних конфесій, представники виконавчої влади, народні депутати. Головною метою засідання було утворення нової громадської організації "Конференція миролюбних церков України".
Головні напрямки діяльності Конференції: вплив на удосконалення релігійного законодавства; спільне протистояння псевдорелігійним ученням; вирішення суперечок; благодійницька робота тощо [62].
1991 року було офіційно оголошено про створення Всеукраїнського союзу християн віри євангельської (п'ятидесятників) України, що об'єднав майже всіх християн віри євангельської (у західних областях) та більшість християн євангельської віри (на сході і півдні). Нині Союз налічує у своєму складі 885 громад, найбільша кількість з яких зосереджена у Рівненській області - 164, Волинській - 110, Тернопільській - 69, Одеській - 62, Львівській - 57, Чернівецькій - 55. Крім того, у складі Союзу функціонують: 39 місій, 4 духовні навчальні заклади, 480 недільних шкіл, виходить 5 періодичних релігійних видань. 49 громад християн євангельскої віри утворили своє релігійне об'єднання - Союз вільних церков християн євангельської віри, якому підпорядковано: 2 місії, 1 братство, 2 духовні навчальні заклади, 25 недільних шкіл [63].
У столиці України нині діє 453 релігійних організації. 1990 року їх було всього 18. Серед зареєстрованих общин лише 148 православних, решта - протестантського спрямування. Чимало з них реєструється за квартирними адресами, орендує для богослужінь кінотеатри, палаци культури і навіть школи. Викликає тривогу те, що деякі течії мають тоталітарний відтінок. Про це говорилося на нараді в столичній міськадміністрації, присвяченій релігійній ситуації [64].
Нині євангельсько-баптистський рух в Україні на піднесенні. Споруджуються нові та реконструюються старі культові приміщення. Так, протягом 1992-1996 років в Україні збудовано 209 нових молитовних будинків цієї церкви. Сьогодні 185 споруд - у стадії будівництва. На початок 1997 року в Україні діяло 1580 громад, які входили до Всеукраїнського Союзу об'єднань євангельських християн-баптистів, 46 місій та братств, 15 духовних навчальних закладів, у яких налічується близько 3 тисяч слухачів. В Україні діють також громади Ради церков ЄБХ та незалежні баптистські громади, але кількість останніх незначна [65].
Редактора газети "Вечерняя Одесса" Бориса Дерев'янка вбито з переобладнаного газового пістолета. калібру 5.6 мм [1].
В связи с убийством Бориса Деревянко, участник одесского пресс-клуба журналистов "Юг", главный редактор областной газеты "Юг" Юрий Мазур считает, что таким способом кто-то пытается запугать всех журналистов страны, независимо от их политической ориентации. Беспомощность правоохранительных органов, не способных раскрыть такого рода преступление, только усиливает у газетчиков чувство незащищенности.
По мнению Мазура, стражи порядка не защищают журналистов, а защищаются от журналистов, нарушая закон об информации. По всей стране при управлениях МВД созданы пресс-службы и пресс-центры, которые и рассказывают о деятельности органов правопорядка. "Но главная задача милицейских пресс-центров, - продолжает Мазур, - служить фильтром потока информации". О наиболее страшных преступлениях информация замалчивается под тем предлогом, что идет следствие, проводятся оперативные мероприятия и т. д. Но ни одно из резонансных заказных убийств не раскрыто, а когда милиция попадает под огонь критики, она просто подает в суд на журналистов [69].
В подъезде своего дома был избит и ограблен редактор одесской областной независимой газеты "Юг", бывший народный депутат Украины Юрий Мазур. У Юрия Мазура зафиксированы многочисленные ушибы лица, кровоизлияние в глаз и прочие телесные повреждения. Случившееся редактор "Юга" не склонен связывать со своей профессиональной деятельностью - по его мнению, это было обычное хулиганское ограбление. Хотя, с другой стороны, точно известно, что угрозы физической расправы в адрес Ю.Мазура звучали неоднократно. А примерно полтора года назад в помещении редакции "Юга" неустановленные злоумышленники взорвали два устройства с часовым механизмом, начиненные слезоточивым газом.
В доме, где был избит Юрий Мазур, проживают в основном журналисты и сотрудники издательства "Черноморье" [66].
18 грудня з власної квартири у наручниках було припроваджено до Шевченківського райвідділу міліції Львова відомого журналіста, головного редактора газети "Поступ" Андрія Квятковського. Як повідомив наступного дня на прес-конференції сам Квятковський, головне звинувачення, яке висували проти нього правоохоронці, - це його неявка у міліцію як свідка. Однак редактор "Поступу" стверджує, що жодних повісток йому не надсилали. Андрій Квятковський заявив на брифінгу, що в міліції його били (є підтвердження медекспертизи) і застосовували методи психічного залякування. Офіцер міліції вимагав у нього дати свідчення в справі знайомого [67].
Із 39 злочинів, скоєних проти журналістів, розкрито лише 16. За словами міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, дві третини цих злочинів не пов'язані з професійною діяльністю представників ЗМІ [2].
Нещодавно у Харкові невідомі побили одного з місцевих журналістів. Це вже третій випадок за останні три місяці: у серпні побили редактора Зміївської райгазети Ковальова, який різко критикував місцеву владу. У вересні - кореспондента "Независимой газеты" Андрія Капустіна. Цього разу жертвою став незалежний журналіст Сергій Єрмаков, відомий у Харкові як автор скандальних матеріалів про зловживання можновладців [5].
На улице у собственного дома была найдена мертвой Ольга Николаева, свидетель по делу об убийстве директора Черкасской облгостелестудии "Рось" Елены Кравчук [15].
Здійснено замах на життя головного редактора дніпропетровської газети "Наше місто" Миколи Кравчука - якийсь злочинець облив його кислотою. Керівництво Дніпропетровської облдержадміністрації запевнило, що буде зроблено все, аби найти злочинця. Але ми пам'ятаємо, що за роки незалежності держави жоден злочинець, який спокусився на життя журналіста, ще не сів на лаву підсудних. Замах на Миколу Кравчука може виявитися початком кривавого ланцюжка подібних злочинів під час виборчої кампанії [68].
Ведуча "Новин" одеської муніципальної телекомпанії "АРТ" Людмила Добровольська звернулася до Президента України з проханням про допомогу. Приводом стало попередження про підготовку замаху на неї, про що журналістка дізналася з протоколу прокурора Одеської області В. Іванова [92].
Репортер Львовского областного радио Владимир Городницкий в подъезде собственного дома стал жертвой нападения. Налетчики избили его и отняли несколько рабочих блокнотов. Репортер не исключает, что поводом могла стать его профессиональная деятельность [103].
Злочинців, які скоїли напад на головного редактора незалежної обласної газети "Черниговский полдень" Костянтина Сердюка, засуджено на 4 роки позбавлення волі у ВТК посиленого режиму з конфіскацією майна [105].
Завідуючий відділом Балаклійської райгазети (Харківська обл.) Володимир Стальний два роки тому був звільнений з посади редактора з причини напружених стосунків і нещодавно поновлений на роботі судом.
Багато кому в районі не подобалися принципові й гострі публікації журналіста [1].
Харьковский обком профсоюза работников культуры провел встречу журналистов с руководителями правоохранительных органов области. Речь шла о защите прав, жизни и здоровья сотрудников СМИ [1].
Голова правління ВАТ "Укрнафта" Ярослав Козак підписав наказ, за яким будь-якому з працівників центрального апарату забороняється спілкуватися з пресою. Є версія, що це зроблено з негласної вказівки Кабміну [5].
У Республіці Крим порушено кримінальну справу проти кримської журналістки Тетяни Коробової за позовом народного депутата України Льва Миримського. Критичні публікації на цю тему змусили Генпрокуратуру України доручити прокурору Криму "розібратися в конфлікті".
Т. Коробова отримала письмове повідомлення про те, що прокуратура автономії скасувала постанову про порушення проти неї кримінальної справи [22].
7 августа в Киевском райсуде Харькова было рассмотрено исковое заявление Харьковского городского управления УМВД в Харьковской области. Ответчиком выступал тележурналист Сергей Потимков. Суд постановил: взыскать с С. Потимкова за моральный ущерб 1755 грн... На журналиста подал в суд по тому же делу сотрудник милиции М. Королев [23, 24, 25].
Газета "Киевские ведомости" выиграла в судебном процессе по факту публикации статьи о яде в хлебе, где истцом выступала Киевская госадминистрация. По сведениям "КВ" пока ни одной газете в Украине не удалось в судебном порядке доказать достоверность информации о том, что власти предпочли бы скрыть от народа [15].
Нині тиск на пресу зростає пропорційно віддаленості від столиці. Через недотримання лінії своїх засновників зі своїх посад були звільнені редактори міських газет у Ясинуватій, Ладижині, Балті [26].
За висвітлення конфлікту між мером Луганська й СБУ звинувачують журналістів незалежної телестудії "Ефір", які отримують телефонні дзвінки з погрозами. Студія нині опечатана, на неї накладено штраф, що сягає вартості всієї апаратури [27].
Телекомпания "Нарт" подверглась уже 19-ти налоговым и пожарным проверкам после критических комментариев в адрес украинских властных структур [28].
СБУ возбудила уголовное дело по факту разглашения сведений, являющихся гостайной, в киевской газете "Политика" в статьях "Шпионский роман" и "Шпионский роман - 2" против представившего информацию [29].
Речь пойдет о популярнейшей нынче теме - моральном ущербе и исках о защите чести и достоинства власть имущих. Главную роль в таких случаях играет субъективное восприятие потерпевшего. Моральный ущерб непосредственно связан с самооценкой конкретного человека. А это уже - из области философских категорий. Не знаю, насколько соответствует действительности утверждение о том, что чем ущербнее личность, тем больше сумма компенсации морального ущерба, на которую она претендует. Но если народный избранник оскорбляется, когда в газетной публикации его называют нардепом, и обращается в суд - это, как говорится, "диагноз".
Если человек считает, что его достоинству нанесен ущерб, он может прибегнуть к защите своих прав посредством как гражданского, так и уголовного судопроизводства.
Обычно - чем выше должность, тем больше сумма морального ущерба.
Оскорбление является понятием из области уголовного права (статья 126 УК Украины), не исключено, что пострадавший будет настаивать на возбуждении дела по факту клеветы (статья 125 УК Украины).
Кстати, даже если журналист не назвал имени героя своего повествования, он все равно рискует нарваться на неприятности в том случае, если будет установлена так называемая узнаваемость.
Пример одного из депутатов ВР прошлого созыва, сколотившего себе состояние на исках к СМИ, оказался заразительным.
А ведь существуют несложные способы повернуть проблему в цивилизованое русло. Например, посредством введения "потолка" суммы, которую может потребовать истец в качестве компенсации морального ущерба. Должна существовать "привязка" этой суммы, например, к минимальной зарплате. Кроме того, истца можно обязать вносить залог, например, в размере 20 % от требуемой им суммы.
Узаконенная травля прессы должна быть прекращена. Понятие "четвертая власть" будет пустым звуком до тех пор, пока чиновник будет иметь возможность по любому поводу тащить журналиста в суд, требуя огромных сумм компенсации морального ущерба за любое не понравившееся ему слово. Журналисты ждут не дождутся, когда Верховный Суд Украины, обобщив практику рассмотрения судами дел "власть против прессы", даст, наконец, разъяснение относительно того, как должны рассматриваться такие дела [56].
Журналист независимой газеты "Полтавська думка" Зоя Коваленко по решению председателя Киевского райсуда В. Русанова попала на 10 суток в СИЗО за оскорбление суда, разбиравшего дело уволенной швеи. Областной суд отменил решение районного после того, как обстоятельства задержания стали достоянием гласности [104].
Кто, как не журналисты, понимают, что именно власть создала такую ситуацию, когда СМИ принуждают не работать, а служить органам власти - местным и центральным, партиям, содержащим СМИ, "жирным котам", которые борются между собой и с властью, подставляя при этом журналистов, что называется, втемную, подбрасывая непроверенный, заведомо наказуемый компромат на "врага". А поскольку они платят, то и музыку заказывают "под себя". И фактически в условиях, когда независимая и объективная журналистика искореняется за ненадобностью, журналистов заставляют людям откровенно врать.
Старые красные могли лишить работы в журналистике, посадить за диссидентство, изгнать из страны.
Нынешние (непонятного окраса) прямо запретить заниматься своим делом журналистам пока не могут, но могут привлечь к суду, выгнать из подконтрольной газеты, в конце концов вытолкнуть и выдавить из информационного пространства страны или, хуже того, убить или покалечить. И не все журналисты по разным причинам могут этому противостоять: жить в прямом и в переносном смысле хочется всем.
И технология обмана людей, и воздействия на журналистов постоянно усовершенствуются, становятся все откровеннее. Выборы ведь приближаются - дурмана требуется больше.
3 октября газета "Україна молода" публикует статью "Птахи гнізда Дніпропетровська", состоящую из материалов, которые "накопали" оперативно-следственные группы, занимающиеся проверкой финансово-хозяйственной деятельности бизнес-структур, так или иначе связанных с П. Лазаренко. Называются конкретные предприятия, оглашаются выводы, адреса, фамилии...
Однако имеется ст. 11 Закона Украины "Об оперативно-розыскной деятельности". В ней сказано: "Лица, привлеченные к выполнению задач оперативно-розыскной деятельности, обязаны сохранять тайну, ставшую им известной.
Разглашение этой тайны влечет за собой ответственность по действующему законодательству, кроме случаев разглашения информации о незаконных действиях, нарушающих права человека".
П. Лазаренко заявляет, что подает на газету в суд за оскорбление чести и достоинства. Если суд иск примет, то где окажутся журналисты, которые должны были знать, что по упомянутой выше статье они становятся соучастниками преступления? Да и наше законодательство о СМИ предусматривает наказание за распространение сведений, заведомо нарушающих законы, в частности, без суда называющих человека преступником.
А сколько выливается на потребителей СМИ однобокой, полуправдивой информации, снабженной, к тому же, обвинительными комментариями!
Расчет же таких борцов и комментаторов, бесспорно, правилен. Газета "День" недавно опубликовала социологические данные Центра "Социальный мониторинг" и УкрНИИ проблем молодежи о степени доверия людей к СМИ. Получилось, что прессе доверяют 51 % опрошенных, ТВ - 55 %, радио - 51 %. Поэтому и вцепились в журналистов мертвой хваткой [70].
14 октября в Радянском райсуде г. Киева под председательством судьи Т. Измайловой состоялось очередное слушание дела по иску замсекретаря Совета национальной безопасности и обороны А. Разумкова к редакции газеты "Независимость". Эта газета в апреле-мае с. г. опубликовала две статьи "Евгений Марчук: хождение во власть" и "Вечно в кожаных перчатках, чтоб не делать отпечатков, или Кто в адвокатах Евгения Марчука".
Пикантность ситуации в том, что на момент появления статей Александр Разумков трудился директором института экономических исследований, нередко критиковал исполнительную власть, президентские структуры, ныне ж - один из руководителей СНБО. Ответчики огласили ряд ходатайств, которые судья отклонила. В результате ей заявлен отвод [71].
Суд Радянского района г. Киева вынес решение по делу "Александр Разумков против газеты "Независимость" в пользу истца.
Суд обязал газету опубликовать опровержение, а также уплатить 25 тысяч гривен как компенсацию за нанесенный моральный ущерб. По словам А. Разумкова, причитающуюся ему сумму в случае, если она будет перечислена редакцией, он собирается передать Бердичевскому детскому дому [70].
Більшість працівників служби інформації Львівської обласної держрадіокомпанії перед стінами мерії звернулася до колег-журналістів, аби з перших уст підтвердити чутки про безпрецедентні факти втручання представників влади у їхню роботу.
У виголошеній тележурналістами заяві, зокрема, йдеться: "Упродовж останніх місяців втручання керівників обладміністрації в роботу компанії набрало тотального характеру.
Щоденна політична та ідеологічна цензура інформаційної програми "День", систематичні вказівки надавати більше ефірного часу певній політичній партії та окремим особам з одночасними вимогами замовчування і зняття з ефіру повідомлень про діяльність інших політичних об'єднань призводять до використання телерадіокомпанії виключно для створення "кланового культу" замість об'єктивного та правдивого висвітлення суті подій".
Керівник служби інформації Людмила Майор сказала: "Є у Львові одна "знаменита" і "популярна" партія - Аграрна, є у нас одне політичне об'єднання "Дзвін" (його створення зініційоване АПУ і підтримане львівськими рухівцями). Основна увага в нашій програмі має надаватися їм. Інформація про всіх інших із легкої руки одного з керівників може просто не з'являтися в ефірі". Щодо "одного керівника", то тут йдеться про заступника голови облдержадміністрації Василя Базіва, який водночас є одним із лідерів та фактичним ідеологом аграріїв Львівщини [72].
С приближением выборов отдельные потенциальные кандидаты в депутаты не прочь вытеснить из информационного поля оппозиционные им СМИ. В норму вошли судебные разбирательства с неугодными им масс-медиа. Как заявила в своем обращении к государственным и международным организациям Крымская ассоциация свободных журналистов по итогам семинара "Пресса и общество: аспекты взаимодействия", проведенного недавно в Форосе, стало привычным удовлетворение исков к журналистам и СМИ о защите чести и достоинства. Причем отдельные политики требуют немедленного возмещения многотысячного "морального ущерба" на основании положений Постановления пленума Верховного суда Украинской ССР от 28.09.90 г. Пункт 3 этого документа, в частности, гласит: "К сведениям, которые порочат лицо, следует отнести те из них, что унижают честь и достоинство гражданина или организации в общественном сознании или сознании отдельных граждан с точки зрения соблюдения общепринятых правил общежития и принципов морали". Именно этот пункт дает все основания "обиженным" в судебном порядке расправляться с независимой прессой. А это, естественно, противоречит Конституции Украины, где, как известно, гарантируются права на свободу слова и выбор использования и распространения любой информации, в том числе и при помощи СМИ.
В этой связи Крымская ассоциация обратилась к Верховному суду с призывом отменить этот документ и пересмотреть практику судебного преследования журналистов в Крыму и Украине. Вызывает озабоченность и последнее толкование Конституционным Судом Украины понятия конфиденциальности информации, которым запрещается "не только сбор, но и хранение, использование и распространение конфиденциальной информации о лице без его предварительного согласия". Это толкование, по мнению крымских журналистов, не только полностью лишает их права информировать общественность о деятельности любого политика, но и "окончательно уничтожает свободу слова в Украине" [73].
9 сотрудников луганской газеты "XXI век", в свое время основанной небезызвестным Валерием Доброславским, расстрелянным в этом году, предприняли акт голодовки. На сей раз поводом к реакции журналистов послужил визит заместителя редактора газеты Александра Юрова в Жовтневый РОВД Луганска, где журналист намеревался встретиться со следователем Оксаной Зотиной. Однако вместо ее кабинета дежурный милиционер отвел его к замначальника РОВД В.Л. Шевцову.
"Свой разговор со мной, - рассказывает А. Юров, - он начал со слов: "Я знаю, к тому ты идешь!". Затем в разговор вмешался следователь того же РОВД Олег Цивин, от которого я узнал, что газета наша - бандитская, а мы сами очень скоро доиграемся и кое-чьей головой ребятишки на пустыре будут играть в футбол... Моя попытка устроить по этому поводу диспут успехом не увенчалась. Заявив, что всю интересующую нас информацию мы можем получить только через начальника, он дал понять, что встреча окончена, и меня провели к выходу".
Через день после встречи главного редактора газеты с начальником УВД по Луганской области Владимиром Будниковым журналисты прекратили голодовку. Генерал-майор заверил журналистов, что закрывать глаза на грубость подчиненных не намерен, пообещав разобраться с фактами преследования журналистов [66].
Свой давний конфликт с неугодными журналистами уманская мэрия решила просто - заколотила досками дверь корпункта независимых масс-медиа. Особой "любовью" мэра Ю. Бодрова и его команды пользуется "Молодь Черкащины". Война между руководителем независимой телекомпании "Ятрань" Николаем Ратушным и уманской мэрией выплеснулась и на страницы центральных газет [102].
За невизначених обставин в автокатастрофі загинув головний редактор газети "Уголовное дело" Микола Лелилов.
Звів рахунки з життям журналіст Олександр Андросов (Харків).
Покінчила з собою відома журналістка Людмила Бондарчук (Київ).
Як і в попередніх випадках, "ведеться слідство" [6].
Журналістський колектив газети "Предприниматель" (м. Суми) написав відкритого листа, у якому звертається до Президента України, голови ВР, в. о. генпрокурора, міністра внутрішніх справ, голови СБУ, голови СЖУ, голови Верховного Суду та деяких інших посадових осіб.
У довгому рядові так званих резонансних справ якось не всі звернули увагу на пов'язані із станом справ на залізничному транспорті.
Редакція видання, одноосібним засновником якої є первинна організація СЖУ, вирішила простежити на прикладі одного з прикордонних з Росією регіонів (Сумської області), які саме діла творять комерційні структури, переважна більшість яких не має ніякого відношення до транспорту.
Поки йшло слідство, вивчалися докази і матеріали, пов'язані із разбазарюванням рухомого складу, причетні до афери сторони одна за одною подають на редакцію газети "Предприниматель" судові позови (після публікації "За что слетел глава" Укрзалізниці Железняк", надрукованої 28 березня). І Зарічний районний суд Сум на повному серйозі приймає ці позови до розгляду, а один із них - від РФСО "Локомотив" - уже задовольнив, порушивши процесуальні норми і правові акти [74].
Номер еженедельного приложения к областной газете "Донеччина" - "Світлиця", в котором напечатано сообщение о закрытии массовой газеты "Первая линия", издателем которой до недавнего времени являлось ПО "Донецкуголь", также оказался последним. О бедах единственного в регионе областного издания, выходящего на украинском языке, говорится вот уже не менее 5 лет с различных трибун. В обращении к читателям коллектив вынужден сообщить: "В связи с тем, что за коммунальные долги издательству нас печатать не будут, этот номер "Світлиці" выпущен на последние личные деньги сотрудников редакции, пожертвования многих небогатых друзей единственной украинской областной газеты".
Хиреют и находятся на грани выживания большинство газет донецкого края: только за последний год прекратили свое существование газеты "Весть", "Собачья жизнь", "Донбасс спортивный", теперь вот "Первая линия". Это не считая многотиражных газет, которых только в объединении "Донецкуголь" было более двадцати, а нынче остались считаные единицы. Да и те выходят от случая к случаю. Аналогичная ситуация и с районными, и с городскими газетами.
Местным властям не до средств массовой информации. Видимо не случайно подобное отношение к прессе породило произвол полиграфистов, связистов, "Союзпечати", которые своими монопольными, грабительскими поборами буквально поставили газетчиков на колени. Впрочем, бедствуют не все. Газета "Жизнь", издателями которой являются донецкие облгосадминистрация и облсовет, а также более двух десятков государственных и коммерческих гигантов, в этом году только бесплатной бумаги получила на сумму почти 500 тысяч гривен. Немудрено, что по "вказівці" сверху эта "Жизнь" напечатает все, что нужно [50].
Роль преси в житті українського суспільства за останні декілька років зазнала радикальних змін.
Зубожіння переважної більшості наших громадян змушує їх відмовитися від газет, як від непомірного розкошу. Тиражі видань, що приділяють увагу політичним проблемам, різко впали - співвітчизники віддають перевагу розважальній пресі. Замкненість сфери "обертання" політичної інформації, аналітики й публіцистики зумовлює виняткову взаємну озлобленість ЗМІ, орієнтованих на різні політичні сили, круги, "клани" тощо. Журналісти сприймають існуюче становище навіть не як "неминуче зло", а як "об'єктивну реальність, дану нам у відчуттях". Думка Сергія Рахманіна ("Киевские ведомости") - "кількість людей, котрі бажають назвати журналістів "шакалами пера" і "гнойовими мухами", зростає прямо пропорційно збільшенню кількості партій" - звучить майже приречено.
Щодо "інформаційних війн", то досить згадати горезвісну "зелену тінь свободи слова", що звинувачувала всі незалежні ЗМІ України ледь не у зраді Батьківщини (опубліковану під час прем'єрства П. Лазаренка в "Урядовому кур'єрі"; або "розгромна" заява прес-служби того ж прем'єр-міністра, присвячена "Дню". Зараз пан Лазаренко має намір створити фонд захисту журналістів. Звичайно, "розгнузданість" вітчизняної преси в аспекті видовищності і техніки виконання поки що не витримує порівняння з російськими аналогами. У тій реальній дійсності, де ми всі перебуваємо, свобода ЗМІ забезпечується єдиною можливістю існування різних точок зору, а для окремо взятого журналіста (за небагатьма щасливими випадками) - свободою вибору залежності [75].
"Свобода слова може існувати лише в межах, встановлених засновниками тих або інших видань. Зазвичай, вони надають журналістам повну свободу слова відносно конкуруючих компаній, політичних партій або приватних осіб. Найбільш розвинені засновники допускають тимчасову свободу слова відносно себе, щоб продемонструвати світові незалежність видання, однак, як показує досвід, це триває недовго" (Олександр Мартиненко, президент Інтерфакс-Україна).
"Умови для свободи слова в Україні вже створено. Щоправда, для перекрученої... Павло Лазаренко і Євген Марчук створили альтернативні потоки інформації, де журналісти, які поділяють їхні політичні погляди, можуть вільно висловлюватися..." (Юлія Мостова, перший заступник головного редактора "Зеркало недели").
"Найбільша загроза для свободи слова - бажання нинішньої влади, насамперед виконавчої, залишитися "при владі" за будь-яку ціну. І таке бажання, не підкріплене економічними успіхами або компетентністю і кришталевою чесністю правлячої еліти, об'єктивно робить будь-яке видання, будь-якого журналіста, що намагаються просто чесно описувати стан справ у країні, непримиренними ворогами правлячої верхівки" (Дмитро Джангіров, політичний оглядач "Бізнесу").
"Наше законодавство не гарантує захист джерела інформації, що обов'язково для всіх журналістів у світі" (В'ячеслав Піховшек, телепрограма "П'ятий кут").
"У нас свобода слова: якщо ми при владі, значить, ЗМІ мають говорити про нас. А бажання бути підконтрольними і суспільству, і ЗМІ характерне, на жаль, для небагатьох політиків. Коли їм говориш про свободу слова, вони думають, що ти жартуєш" (Олександр Ткаченко, телепрограма "Післямова") [75].
В последние месяцы украинские СМИ заметно поляризовались. Это - результат раздела сфер влияния украинских политиков и российского капитала в преддверии предстоящих выборов.
Гонорар на заказные статьи, по данным Украинского центра независимых политических исследований, колеблется от 100 до 500 долларов США.
СМИ Украины разделились на группы в соответствии с политическими убеждениями работодателей.
Нет четкого определения, которое бы регламентировало свободу печати и право доступа для ее представителей к информации. Международное сообщество и Европейский Совет до сих пор недостаточно требовали от Киева гарантий этих прав [100].
То, что компрометирующие чиновников, магнатов и политиков материалы выплескиваются лишь в "нужное время" и в "нужном месте", свидетельствует об унизительном положении прессы в Украине. Большинство громких газетных скандалов - заказные. В подавляющем большинстве - это плоды трудов сотрудников МВД, СБУ, прокуратуры, КРУ, налоговой полиции и т. д., которые санкционированно "выброшены" в печать по широким или узким каналам. Зачастую утечку информации из парламента, Кабмина и т. д. организуют воюющие между собой кланы.
По закону, все сведения, не составляющие гостайны, должны быть доступны гласности. Но за все годы независимости вряд ли был наказан хоть один не представивший журналисту запрошенные сведения.
Для борьбы с гласностью едва ли не во всех ведомствах созданы так называемые пресс-службы. За редким исключением они заняты фильтрацией и сокрытием достоверной информации [101].
Олександр Ткаченко пішов зі "Студії "1+1". Як сказав сам Олександр, він це зробив для того, щоб не підставити під удар компанію, яку він поважає. І тому, що не може більше виконувати свої функціональні обов'язки так, як вважає потрібним. Віднині Олександр праимцюватиме тільки у власній телекомпанії "Нова мова".
Президент застосував вето на ухвалені парламентом у листопаді зміни до Закону "Про телебачення і радіомовлення". На думку глави держави, суперечить Конституції поправка, яка забороняє особам без громадянства та іноземцям обіймати керівні посади в телеорганізаціях України. Незгоду Президента спричинило також бажання парламенту заборонити політичним партіям і громадянам України використовувати для передвиборної агітації як зарубіжні телерадіоорганізації (їхні філії), так і українські, створені з участю іноземних інвестицій.
Статтею 13 Закону про ТБ суму таких інвестицій і так уже обмежено 30 %. Коли ж забрати в іноземних інвесторів і право контролювати використання своїх капіталів, то хто вкладатиме кошти в українські ТБ і радіо? [76]
Програма "ТСН" ("1+1") повідомила про арешт рахунків рекламної компанії "Пріоритет", яка має ексклюзивні права на розміщення реклами у "Киевских ведомостях" і на каналі "1+1". Те, що відбувається, генеральний директор рекламної компанії "Пріоритет" Ігор Пуришев пов'язує передусім з політичним тиском на канал "1+1", оскільки "Пріоритет" - "це єдине джерело фінансування каналу". Такої ж точки зору дотримується і генеральний продюсер "1+1" Олександр Роднянський: "Це політичні з'ясування, які виражаються у звичній для України формі наїздів фінансових комісій" [67].
У новому Законі "Про вибори народних депутатів України" зафіксовано дискусійну норму: за 15 днів до дня голосування забороняється публікування в державних і недержавних ЗМІ "результатів соціологічних досліджень і опитувань громадської думки щодо рейтингу політичних партій, виборчих блоків партій, окремих кандидатів у депутати та інших прогнозів".
Чому за 15 днів, а не, скажімо, за три дні, як у Росії, або за день, як у багатьох інших країнах?
Законодавство, у тому числі і згаданий закон, не обмежує проведення опитувань щодо думок і настроїв виборців перед виборами. Інформація та прогнози будуть. Але доступ до них матиме обмежене коло осіб.
На думку народного депутата Валерія Хмелька, ініціатора впровадження цієї законодавчої норми, "тут можливі принаймні три припущення. Парламент хотів захистити виборця від явних фальсифікацій... У той же час тут вбачається стара звичка тоталітарної структури: влада сама вирішує, що й коли слід чи не слід знати виборцеві... Другий можливий мотив - прагнення заблокувати ефект приєднання до більшості... Третя гіпотеза: депутати прагнули перед виборами позбавити громадян інформації про політичні симпатії виборців..."
А як вважає Віталій Шевченко, народний депутат, член Комітету ВР із законодавчого забезпечення свободи слова та засобів масової інформації, "за великим рахунком, ця норма дійсно звужує право громадянина на інформацію. Причина, якою ми керувались, полягає в тому, що результатами соціологічних досліджень маніпулюють у власних цілях... Дезінформація може сплисти в останню мить. У кандидатів просто не залишається часу, аби її спростувати... Тут йдеться, насамперед, про кандидатів-мажоритарників..." [77]
За даними ЮНІСЕФ, в Україні не відвідують школу 15-20 % дітей шкільного віку. Зростає кількість безпритульних дітей [2].
З 22 тис. 500 шкіл системи
Міносвіти 50 - не розпочали вчасно роботу, 88 - закриті, 20 шкіл
перебувають в аварійному стані. Міністр освіти повідомив, що цього
року відкрито 25 загально-освітніх шкіл на 10 тис. місць. Раніше
щороку відкривалося до 200 шкіл [2].
Пока что возможность поступить в вузы Украины имеют 36 % выпускников школ. В Европе - 50, в Японии - свыше 70 % [13].
В этом году в Киеве осталось 20 школ с русским статусом. В прошлом году таких было 37. Более того, в русских школах открываются классы с украинским языком преподавания. Нынче 98 % столичных первоклассников учатся на украинском. В числе образовательных предметов русский язык теперь зачастую рассматривается наравне с другими иностранными [18].
Во Львове сегодня на 17 тыс. детей имеется только 5 русских школ. В Ровно и Тернополе фактически не осталось ни одной. При этом местные власти бойкотируют все попытки русских общин восстановить эти школы [19].
Кримська місцева влада через фінансові ускладнення відмовляється фінансувати вивчення кримськотатарськими школярами рідної мови [20].
По словам заместителя министра по делам семьи и молодежи Николая Головатого, для стран переходного, посттоталитарного периода, в том числе и Украины характерны такие явления, как детская беспризорность, бродяжничество, кризис патриархальной семьи, ее распад, уменьшение воспитательного влияния взрослых на детей, подростков, недостаток соответствующей социальной защиты семьи со стороны государства.
В Украине уже есть достаточно разветвленная система социальных служб, учреждений, которые в состоянии оказывать соответствующую помощь детям, семьям, женщинам, молодежи. Создаются специальные приюты для детей, которые попрошайничают, покидают семьи, попадают в кризисные ситуации. Работают приемники-распределители. Весьма плодотворно функционирует социальная служба Киева. Она проводит постоянные выезды, семинары, оздоровительные смены в лагерях, конкурсы, фестивали типа благотворительных акций "Поверь в себя" - для детей-инвалидов, "Дети против наркомании" - для подростков. Положительный опыт работы имеют и социальные службы, центры Винницкой, Волынской, Хмельницкой, Днепропетровской, Полтавской, Тернопольской областей, АРК. Имеем 348 центров социальных служб, а требуется почти вдвое больше. Создано 37 приютов для несовершеннолетних, а по подсчетам их нужно не менее ста. Очень медленно развивается сеть детских домов семейного типа. Хотя в Украине свыше 150 тысяч детей проживают в неблагополучных семьях и более 2,5 млн. - в малообеспеченных, неполных.
Переход от патриархальной к демократической семье должен детерминироваться законом, поддерживаться государством.
Демократическая семья - это семья, где все ее члены, в том числе и дети, имеют право голоса при принятии любого решения. По-настоящему демократических семей очень мало.
В семьях, где детей бьют, 11 % матерей и 46 % отцов злоупотребляют алкоголем. В семьях, где умерла мать, 68 % детей били. А там, где не стало отца - били 63 % детей.
Деформация семейной структуры
является одной из объективных предпосылок тяжеловоспитуемости.
Более половины детей, которые совершили преступления, вырастали
в проблемных семьях, каждый третий подросток-правонарушитель имеет
неполную семью.
У 14 % несовершеннолетних преступников родители ведут аморальный
образ жизни [78].
В Украине только 42 приюта на 12 тысяч несовершеннолетних. Первые государственные приюты были созданы два года назад на Днепропетровщине. Согласно временному положению органов областной и городской администраций, в такое учреждение попадают только дети от 3 до 18 лет, которые потерялись; были покинуты родителями; оставили семью или учебное заведение; изъяты милицией из семей, пребывание в которых угрожает жизни и здоровью детей. В течение 30 дней государство заботится о своих маленьких гражданах, воспитывает и социально защищает их. А затем передает это "бремя" в другие инстанции.
Безвылазно сидят несчастные в четырех голых и обшарпанных стенах Мариупольского приемника-распределителя, единственного на юго-востоке Донбасса. Сидят без телевизора и радио под неусыпным надзором беспомощных сотрудников, убежденных, что другого, более бесприютного сиротского "приюта" для брошенных детей, обитателей подвалов, вокзалов и теплотрасс нигде на свете больше не найти.
Ни одна милицейская нога не переступила порог скорбного пристанища для неустроенных детей за последние 10 лет с проверкой.
Здесь нет даже книжек для малышей, ни одной целой игрушки не осталось.
Скучать и томиться в приюте теперь приходится слишком долго. Иногда по 8-10 месяцев кряду.
На "конвой" для подопечных средств катастрофически не хватает. Полк беспризорников в приюте угрожающе растет, превышая имеющиеся в наличии койко-места в несколько раз. Удобства во дворе, а у пацанов чуть ли не у всех энурез. Менять сантехнику в разрушающемся здании пока не представляется возможным. Ведро ставят на ночь прямо в комнатах и надежно запирают жильцов, всех как один страдающих недержанием мочи.
Искусственная изоляция от обычного, пусть и неблагополучного мира, карантинный режим, максимально приблизившийся к колонии для несовершеннолетних...
Психологи подтверждают: "серые цветы", лишенные полноценного семейного общения с родителями, особенно с матерью, не дорожат своей жизнью. Ненужность родителям ослабляет даже биологический инстинкт самосохранения и самозащиты.
Нередко у таких детей формируется чувство вины: "Бросили, потому что я плохой". И тогда стремление отомстить всему окружающему миру приводит к повышенной агрессивности и криминальному поведению.
В распределителе психолога и вовсе нет. Как и обыкновенного воспитателя, способного поговорить просто по душам. Как и приходящего учителя: занятия для детей школьного возраста здесь отменены навсегда. Здесь мечтают о возвращении в меню армейского пайка солдата бундесвера из гуманитарной помощи, которую в прессе объявили просроченной. Ведь по-солдатски неприхотливые желудки воспитанников не заметили срока годности. Недавно ребятишкам для баловства два ведра яблок принес дедушка, живущий неподалеку.
Кто же из милосердных благодетелей отважится взять под свое покровительство напрочь забытое детское учреждение с сомнительной репутацией, если в нем одновременно содержат малолетних проституток, убийц, воришек и просто несчастных детей, попрошаек и бродяг? Старики говорят: после войны, в разруху столько детей не просили милостыню [79].
На сегодня в Харьковской области насчитывается 12 тысяч сирот. По данным социологических исследований, 75 % выпускников детских домов и школ-интернатов в течение первых 3-5 лет самостоятельной жизни попадают по разным причинам в колонии, становятся наркоманами или алкоголиками, 10 % кончают жизнь самоубийством.
Основными причинами являются отсутствие рабочих мест для сирот и возможности получить свое жилье. Нередко сироты после завершения учебы в ПТУ, техникумах и вузах становятся бомжами. В связи с этим областная общественная благотворительная организация сирот "Взрослый детский дом" разработала программу "Комплекс", основная цель которой - создание рабочих мест для сирот, строительство для них жилья, создание подсобных хозяйств при детских домах и школах-интернатах для детей-сирот. С 25 октября по 15 ноября организация проводит благотворительную акцию по сбору средств [80].
По инициативе ЮНИСЕФ в Киеве и Одессе было проведено социологическое исследование: изучались причины ухода из дому детей, их насущные проблемы и т. д. Программа исследования охватила детей в возрасте от 4 до 19 лет. 54 % опрошенных бездомных детей воспитывались обоими родителями. Сиротами назвали себя 24 человека из свыше 300 опрошенных. 43 % зарабатывают на жизнь попрошайничеством, 41 % - воровством. Все дети улицы испытали психологическое, физическое или сексуальное насилие.
Основная масса - токсикоманы. Некоторые употребляют и наркотики. 38 % были выгнаны родителями. Основная масса уличных детей закончила лишь начальную школу. 10 % девочек начинают заниматься проституцией.
72 % детей хотят изменить свою жизнь [106].
Представництво ЮНІСЕФ в Україні разом із Міністерством у справах сім'ї та молоді презентували регіональний звіт "Діти ризику в Центральній та Східній Європі: загрози та надії". Зниження рівня доходів населення, зростання безробіття, скорочення державної допомоги та уваги до сім'ї спричинили стрімке зростання бездоглядності та соціального сирітства. За офіційною статистикою, близько 18 тисяч дітей та підлтків в Україні - безпритульні. Лише через столичний приймальник-розподільник для неповнолітніх щороку проходять 1200 маленьких втікачів, які жебрають на вокзалах, крадуть, аби не вмерти з голоду.
І лише частина з них - сироти, решта тікає від жорстокості власних батьків.
Дати тимчасовий прихисток таким дітям покликані притулки для неповнолітніх (їх створено в 16 областях України). На жаль, органи опіки і піклування, які мають визначити подальшу долю "клієнтів" притулку, не завжди виявляють розважливість.
Як правило, дітей знову повертають соціально неблагополучним батькам, і все починається спочатку.
Наша країна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини ще 1991 року. Однак національне законодавство та юридична практика багато в чому суперечать принципам згаданого документа. Без розв'язання цієї проблеми просуватися вперед у справі захисту дітей буде вкрай важко [81].
16 грудня у Києві відкрито перший дитячий притулок. Розрахований на 40 чоловік, він прийняв 14 дітей віком від 3 до 9 років. А взагалі в Україні це вже 53 дитячий заклад такого штибу. Незабаром у Броварах відкриють 54-й... [77]
Близько 100 кримінальних справ порушено цього року в Україні проти громадян, котрі залучали малолітніх до злочинної діяльності, жебракування, проституції, пияцтва, азартних ігор. Зацікавилися повальним сирітством у Генпрокуратурі в травні нинішнього року. Результат рейдів та слідства приголомшив: винуватцями дитячої безпритульності та жебрацтва у більшості випадків виявляються їхні батьки, рідше - близькі родичі - бабусі, дідусі. Відомі випадки, коли для таких цілей використовуються й усиновлені діти. На одному із залізничних вокзалів Криму було затримано "господарку" дитячого будинку родинного типу з усіма вихованцями. "Любляча" мамаша збирала гроші за імпровізований дитячий концерт. Але навіть п'ятирічне покарання, не кажучи вже про психічне здоров'я власних дітей, не зупить "дбайливих" батьків перед можливістю легкої наживи [67].
За інформацією Управління кримінальної міліції у справах неповнолітніх, за 9 місяців нинішнього року передано до суду 30215 кримінальних справ за злочинами, скоєними підлітками. Це на 3,2 % менше, ніж за аналогічний період минулого року. Неповнолітні вчинили 15308 тяжких злочинів, що на 4,5 % менше, ніж за три квартали минулого року. У статистиці лідирують крадіжки особистого і громадського майна (21216, що на 5 % нижче від показника минулого року), пограбування (1978 випадків; на 7,5 % менше рівня минулого року), розбійні напади (634 випадки, на 5 % вище рівня минулого року), вбивства (174 випадки, на 10 % вище), згвалтування (167 випадків, на 13 % менше). У 13 областях України спостерігається зниження рівня підліткової злочинності, у 9 - збільшення.
Нагадаємо, що кримінальну відповідальність за здійснення тяжких злочинів в Україні несуть із 14 років. Кримінальні справи за злочинами, скоєними дітьми до 14 років, до суду не передаються.
Даних про злочини проти дітей отримати не вдалося. У Мінюсті та в МВС такої статистики або не ведеться, або її закрито. Цілком відсутні офіційні дані про кількість сексуальних злочинів проти дітей - схилення до статевого зв'язку, розпусних дій, дитячої проституції та порнографії [44].
Подростки все чаще становятся на путь правонарушений и преступлений. Для того, чтобы предотвратить их, органы внутренних дел Харьковской области провели ряд операций - "Фильтр", "Общежитие", "Лето-97", "Подросток", "Дети улицы" и др. В подвалах, на чердаках, вокзалах задержано свыше 500 детей, которые занимались бродяжничеством, попрошайничеством.
В Харьковской области судами приняты меры принудительного воспитательного характера в отношении 584 несовершеннолетних. В нынешнем году подростками совершено 1912 преступлений, из них 6 убийств, 23 разбойных нападения, 144 грабежа, 36 тяжких телесных повреждений, 9 изнасилований. На учете в органах внутренних дел состоит свыше 2700 несовершеннолетних, 660 из них имеют судимость, 125 - употребляют наркотики [82].
Як вважає журналіст Тетяна Хорунжа, в Україні проголошення рівних прав за статтю сталося не завдяки широкій боротьбі жінок за свої права, а з ідеологічних причин: як реалізація марксистських поглядів на жіноче питання. Це міцно закріпилось у свідомості, й тепер навіть репродуктивна функція немовби належить державі. В усьому світі кажуть про репродукційні права, ми ж і далі торочимо про обов'язок продовжувати свій рід. Показово, що й наші жіночі організації закликають до захисту сім'ї, материнства й дитинства, в той час як у західних феміністок на першому місці стоять права жінки як особистості.
Структурні зрушення в економіці й економічна криза докорінно змінили ринок праці. Держава відмовилася відповідати за регулювання цих сфер, фактично запропонувавши населенню "метод природного добору". Внаслідок цього за останні роки посилилась і безпосередня, й опосередкована дискримінація зайнятих жінок. Це добре видно на прикладі приймання на роботу й звільнення, оплати праці, престижного просування.
В оголошеннях про наявність вакансій працедавець, коли хоче взяти на роботу жінку, висуває вимоги до зовнішності. За формально рівних умов жінок звільняють частіше, ніж чоловіків. Далі існує суттєве відставання фемінізованих галузей народного господарства за рівнем оплати. А щойно вона підвищується, місця жінок займають чоловіки - особливо це помітно в кредитно-банківській системі.
За умов правового нігілізму щоденною практикою є недотримання законів, і ми не бачим жодної владної спроби змусити працювати ті з них, що захищають права жінок на працю. Через неоприлюднення статистичних даних і брак спеціальних досліджень переважна більшість проблем жінок-працівниць стала "невидимою". Подолати цей інформаційний вакуум можливо лише за умови налагодження моніторингу становища жінок, який дасть змогу зібрати необхідні відомості про масштаби, конкретні вияви та основні причини посилення дискримінації жінок. Це є обов'язком держави, який випливає із ухвали ООН "Про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок" та інших міжнародних документів.
В країні зростає жіноча політична активність. Впливати на державну політику, не будучи при владі, неможливо - тимчасом жінок відтручують від сфери ухвалення рішень. Ситуацію слід виправляти, хоч би й за допомогою квот. Не зайвим був би такий пункт і в законі про державну службу. Проте в Україні, де протягом тривалого часу напружено прораховуються переваги пропорційної чи мажоритарної виборчої системи, очевидно, що жінкам гарантовано лише право обирати й далі жити в суспільстві чоловічих координат і пріоритетів.
Нам настійно пропонують патріархально-піднесені фолькльорні типи поведінки, що мають на меті відсунути жінку на узбіччя суспільного життя. На жаль, в Україні немає яскравих постатей політичних і громадських діячок, мізерною є кількість жінок на найвищих щаблях влади.
Одначе, на думку Богдани Костюк з радіо "Свобода", в сучасній Україні відокремити суто жіночі питання й проблеми від загальних суспільних і соціальних неможливо. Отже, мабуть, проблеми суто жіночі в нашій державі треба розв'язувати разом з усіма іншими : держава повинна відійти від практики статевої професійної дискримінації, від зверхності у ставленні до жіноцтва, від регулярного приниження жінки невиплатою зарплати й соціальної допомоги.
Кандидат філософських наук Тетяна Метельова наголошує: нарікання на те, що в нашому парламенті жінок менше, ніж по інших країнах Європи, й серед міністрів лише дві жінки, будуть слушними доти, допоки наші "дискриміновані" жінки виборюватимуть право займатися політикою чи іншою соціально наповненою діяльністю - замість того, щоб просто нею займатися.
Вона вважає, що фемінізм - типово ігрове самовиявлення жінок, які не знайшли можливостей особистої реалізації, скажімо, в культурі чи політиці. Особисте враження у Метельової таке, що до фемінізму приходять жінки, чия амбітність перевищує їхні інтелектуальні чи еротичні можливості. Впевнена в собі людина не принижуватиметься, вимагаючи від суспільства особливого до себе ставлення лише через свої біологічні ознаки.
Суспільство знає про свій обов'язок щодо дітей, старих та інвалідів, визнає необхідність піклуватися про них, дбати про створення умов для їхнього повноцінного життя, бо усвідомлює їхню біологічну немічність.
Внесення біологічних критеріїв у суспільне життя, змішування "біо" та "соціо" до добра не доводить. Коли жінку законодавчо позбавлено якихось прав, існування феміністських організацій є виправданим і необхідним, так само як існування організацій темношкірих в умовах апартеїду.
Проте політика (мистецтво, виробництво, громадська діяльність тощо) вимагає роботи головою, однаковою за своїми потенційними можливостями і в жінок, і в чоловіків. Сумно стає від того, що стільки жінок спекулює своїм жіноцтвом, замість того, щоб стверджуватись як особистість, не виставляючи поперед людського свої біологічно-статеві ознаки.
Фемінізм, вважає Т. Метельова, стає анахронізмом та ознакою невитісненого внутрішнього рабства жінки за сучасних умов. Доки існує й поширюється феміністський рух, доти можна говорити про добровільно визнане невільництво жінкі[42].
Нельзя считать, что есть особые женские права. Есть общечеловеческие, и главная загвоздка в том, чтобы женщина могла ими пользоваться.
Западные страны имеют перед нами большое преимущество. У них правозащитный механизм работает лучше.
Почему за ребенком по болезни у нас, в основном, ухаживает только мать? Почему суд при разводе родителей, как правило, оставляет ребенка с матерью? Хотя нигде в законах это не обозначено. И мы это воспринимаем как должное, не оспаривая и не сомневаясь. А можно и нужно оспаривать.
Социологи опросили высокостатусную группу жителей Украины с целью выяснить такой вопрос: предприняли бы они какие-либо действия, если бы правительство нарушило или ущемило их права? Всего 8 % опрошенных ответили утвердительно. Вот такая слабая, почти ничтожная готовность нашего общества к борьбе за свои кровные права, кстати, те, что закреплены в Конституции.
Многие проблемы фокусируются на трудовых правах женщин. Фактов нарушения трудовых прав женщин только в одной Харьковской области сегодня очень много. В какой-то мере изменить ситуацию к лучшему могло бы знание женщинами своих прав, что давало бы им возможность отстаивать их. Например, в Министерстве труда США есть небольшие книжицы-буклетики, издаваемые огромными тиражами для американок. Они озаглавлены "Знайте ваши права!" Немало случаев нарушения трудовых прав женщин возникает при изменении форм собственности.
Без преувеличения можно сказать, что сейчас на предприятиях с негосударственной формой собственности царит правовой хаос, если не беспредел. Об этом и о многом другом шла речь на семинаре "Освещение правового положения женщин в масс-медиа", организованном для журналистов Академией правовых наук Украины в Харькове [83].
Під час весняного призову 1997 р. понад 57 тис. осіб було направлено на додаткове медичне обстеження та лікування. Був прецедент, коли призовники були настільки виснажені, що доводилося організовувати їм спеціальне чотириразове харчування [3].
Начальник Главного управления воспитательной работы Минобороны Украины В. Сытник сообщил, что в 1997 году качество "призывного контингента" значительно ухудшилось. На 3,7 % снизился образовательный уровень, в 6 раз увеличилось количество окончивших только 9 классов. Более 4 % - наркоманы, около 30 % до призыва употребляли наркотики. Около 0,4 % имеют судимости, 3,4 % - состояли на учете в милиции [3].
Ознакомимся с результатами опроса, проведенного центром исследования региональных проблем "Евразия" среди 834 призывников в городах: Киеве, Львове, Чернигове, Днепропетровске, Одессе.
Преобладает негативное (80 %) отношение к воинской службе. Позитив - 7 %-13 % неопределившихся.
64 % опрошенных считают армейское ремесло пустой тратой времени и лишь 4 % верят в почетную обязанность, "некуда деться" - 20 % молодых людей.
Не нравится в армии отсутствие личной свободы - 70 %; плохое питание, неуставные отношения - 30 %; материально-бытовые условия - 16 %.
98 % призывников изъявили желание служить по месту жительства. Перед армией употребляли алкоголь - 98 %, наркотики - 10 %, то и другое - 72 %.
Устремления нынешнего призывника: деньги, женщины, свое дело - 90 %, работа - 4 %. В профессиональную армию пошли бы служить за 200-300 "зеленых" - 25 %. Картину дополняет уровень образования: средне-специальное - 8 %, среднее - 40 %, неполное среднее - 52 %. За сокращение сроков службы до 12 месяцев высказались 94 % призывников [84].
В 1997 г. в Одессе прошел судебный процесс в военном суде Южно-Украинского военного округа по обвинению военнослужащих по фактам "дедовщины". Военный трибунал округа осудил двоих преступников к 15 годам лишения свободы за жестокое убийство солдата Д. Донченко из Харькова. Однако в удовлетворении требований о возмещении морального ущерба родителям трибунал отказал [3].
В кременчугскую милицию обратились военнослужащие из части, расположенной в селе Малая Кохновка. Они сообщили, что здесь во время ссоры рядовой застрелил сержанта, находящегося с ним в наряде. Затем солдат покончил с собой [54].
"Нестатутні взаємини" - з таким формулюванням лише за перше півріччя нинішнього року Військовою прокуратурою західного регіону було порушено 50 кримінальних справ, за якими проходило 60 чоловік. Торік - 84 і 115 [85].
Новобранец Н., проходящий курс молодого бойца в в/ч 3005 (с. Ракитное Харьковской обл.) был найден повешенным в санузле. Официальный вывод - самоубийство. Здесь же старослужащий Николай Блищик избил молодого сослуживца. Он осужден военным судом Харьковского гарнизона на 3,5 года лишения свободы. Только за последнее время за неуставные отношения было осуждено свыше 20 военнослужащих Харьковского гарнизона. В той же в/ч 3005 ефрейтор Авраменко вылил кипяток в сапог новобранца весны 1997 года Сергея Хвостика [107].
Из письма В. Микалюка, с. Брусленив Винницкой обл.:
"Мой сын служил в подразделении Национальной Гвардии в г.Красноперекопске (Крым)...
5 мая 1997 года нам позвонили и сказали, что сын умер. Вечером того же дня позвонил командир части и рассказал, что сын стоял в карауле, в 4 часа ночи вышел напиться воды, а в 8 часов утра его нашли повешенным за территорией воинской части...
Через день к воротам нашего дома подъехала милицейская машина с милиционерами, а за ней - еще одна, где было четверо солдат, лейтенант и майор. Солдаты сняли с машины гроб с телом моего ребенка и положили возле ворот на улице... Я спросил, где официальное свидетельство о смерти. Офицер, который приехал, показал бумажку, но в руки не дал. Сказал, что отдавать мне не имеет права. Я понял, что это какое-то медицинское свидетельство. По словам офицера, оно будет в военкомате...
Гроб в дом мы занесли сами, и когда открыли, то увидели, что голова Виталика вся побита и в синяках. Тогда мы поняли, почему так поспешно исчезли военные. Жена сразу же позвонила в военкомат к военкому, просила приехать и посмотреть, какой побитый лежит мой сын. Военком отказался. Батюшка отказался отпевать покойника, как самоубийцу...
Когда в военкомате я прочитал медицинское свидетельство о смерти, то увидел запись, что "причина смерти не установлена"... Следы жестоких побоев, которые мы видели на теле сына, и удушение свидетельствуют, что сын не повесился, а его били и задушили... Старший сын с невесткой поехали в прокуратуру в Симферополь. Прокурор и следователь даже не хотели с ними говорить. Сын с невесткой стояли в коридоре и слышали, как прокурор сказал: "Родственники приехали, держи язык за зубами". Я очень жалею, что до похорон не обратился в независимую судебно-медицинскую экспертизу... Возможно на это и рассчитывали военные руководители. А теперь тайна будет в могиле, а честь мундира в безопасности. Но для установления истины я даю согласие на эксгумацию трупа моего несчастного сына - солдата" [59].
На прес-конференції в Києві один з лідерів УНА-УНСО Дмитро Корчинський оприлюднив, що є документ за підписом в. о. начальника Черкаського обласного УВС В.І. Супрунюка про збирання даних про членів "Союзу радянських офіцерів", "Всеукраїнського союзу робочих" та УНА-УНСО [1].
9 вересня було жорстоко побито керівника інформцентру "Зелений Світ" Сергія Федоринчика. Він потрапив до лікарні. Протягом останніх трьох років тривають суперечки між "Зеленим світом" та Партією зелених України, яка намагається керувати громадською організацією і скоїла низку порушуючих статут "ЗС" вчинків. Перебіг конфлікту між "ЗС" та ПЗУ та факт свого побиття С. Федоринчик пов'язує з втручанням у події спецслужб [1].
Євген Захаров, співголова ХПГ вважає за доцільне визнати право спецслужб збирати інформацію про можливі насильницькі дії радикальних громадських угрупувань з метою їх попередження і використовувати при цьому секретні технології. Але ці технології мусять бути прозорими для громадського контролю, а діяти спецслужби мусять тільки на підставі закону і в інтересах суспільства [1].
Київський центр для жінок створюється за ініціативою Київміськдержадміністрації та американського жіночого консорціуму "ННД". Планується створити, крім іншого, притулок для соціально незахищених жінок та тих, які зазнали насильства в сім'ї [2].
Более трех тысяч гривен выплатила администрация Богодуховского комбикормового завода (Харьковская обл.) своей бывшей работнице Н. Евсеевой, которая была незаконно уволена с предприятия два с половиной года назад. Это стало возможным благодаря вмешательству региональной организации Солидарных профсоюзов, которая встала на ее защиту. Решением Богодуховского районного суда Н. Евсеева восстановлена на прежней работе и возглавляет на заводе этот профсоюз.
Всего в нынешнем году с помощью Харьковской региональной организации Солидарных профсоюзов восстановлены на прежней работе более двадцати человек, около тысячи работникам выплачена задержанная зарплата [86].
УНА-УНСО повторно зарегистрирована Минюстом Украины. Сегодня УНА-УНСО, пожалуй, одна из самых активных в стране общественных организаций. Она выступает против проникновения в страну иностранного капитала и помощи со стороны международных финансовых организаций. В Харькове регистрацию УНА-УНСО ее лидеры охарактеризовали "как победу здравого смысла" [87].
"Всеукраинское объединение по защите прав обманутых вкладчиков и акционеров", учредительная конференция которого прошла на днях в Донецке, намерено добивается создания внебюджетного фонда компенсационных выплат пострадавшим от деятельности трастов, доверительных, страховых обществ и внебанковских учреждений Украины, привлекавших денежные средства населения [87].
В Харькове прошла 2-я международная конференция "Образование в сфере прав человека". В ней приняли участие представители России, Молдавии, Белоруссии, Латвии, Грузии, Азербайджана, Узбекистана, Польши, Болгарии, Македонии. Организатор - харьковский "Образовательный центр прав человека".
Весьма симптоматично, что приглашенные на столь авторитетный форум министр образования Украины г-н Згуровский и его заместитель г-жа Савченко проигнорировали конференцию, как, впрочем, и руководители образования на областном и городском уровнях. И нет ничего удивительного, что, скажем, Россия значительно обогнала нас в этой сфере. Там есть свои отработанные методики преподавания гражданских дисциплин в школах, притом по регионам. Есть книги, учебники для различных ступеней восприятия. В то же время в Украине еще только должен выйти в свет первый и единственный подобный учебник - результат коллективного труда юристов Львова, Киева, Харькова.
Факультативно преподают курс "Права человека" даже в юридических вузах. Необычайно актуальной является сегодня проблема образования в сфере прав человека для властных и силовых структур. Однако пока "в колокола бьют" лишь неправительственные общественные организации Украины, хотя, став членом Совета Европы, наша страна обязана, по идее, следовать его рекомендациям. Еще в 1985 году Комитет Министров СЕ принял постановление, в котором прямо сказано: просвещение в сфере прав человека должно быть неотъемлемой частью системы образования [88].
1. В якій послідовності мають враховуватися інтереси різних національностей при ухваленні державних рішень в Україні? [58]
- Не повинно існувати приорітетів на національній основі - 47 %
- Передусім, українців - 36 %
- Передусім, депортованих народів - 10 %
- Інше - 2 %
- Важко дати відповідь - 6 %
2. Як часто ви купуєте такі продукти? [38]
Щодня, Не рідше 1 разу на тиждень, Інколи, Важко відповісти
Хліб, 71 %, 23 %, 6 %, 2 %
Молочні продукти, 8 %, 41 %, 25 %, 26 %
М'ясо, 1 %, 18 %, 63 %, 8 %
Масло, 2 %, 26 %, 50 %, 22 %
Фрукти, 8 %, 31 %, 24 %, 37 %
Делікатеси, 0,2 %, 4 %, 41 %, 55 %
Ласощі, 6 %, 20 %, 47 %, 27 %
3. Чи впевнені ви, що ситуація в Україні зміниться на краще? [53]
Так - 10 %
Ні - 62 %
Важко відповісти однозначно - 27 %
Мене це не цікавить - 1 %
4. Яка з проблем, що стоять сьогодні перед Україною, турбує вас більш за все? [89]
Рівень життя людей - 79 %
Злочинність - 42 %
Екологічні - 30 %
Відносини з Росією - 21 %
Безпека України - 16 %
Відродження української нації - 9 %
Становище російської мови в Україні - 5 %
Стосунки між представниками різних національностей - 4 %
Проблеми Криму, Чорноморського флоту - 3 %
Інше - 3 %
Вагалися з відповіддю - 2 %
5. В якій мірі ви довіряєте міліції? [90]
Довіряють повністю або "скоріше довіряють" - 18 %
Важко відповісти однозначно - 25 %
Не довіряють зовсім або "скоріше не довіряють" - 55 %
Нічого не змогли сказати щодо цього запитання - 2 %
6. Чи згодні Ви з таким твердженням: "Свобода думки і слова - це не головне. Головне - аби було що їсти і де жити"? [77]
Так - 35 %
Ні - 42 %
Вагалися з відповіддю - 23 %
1. Бюлетень "Права людини", № 27, 21-30 вересня 1997 р.
2. Бюлетень "Права людини", № 28, 1-10 жовтня 1997 р.
3. Бюлетень "Права людини", № 29, 11-20 жовтня 1997 р.
4. Бюлетень "Права людини", № 30, 21-31 жовтня 1997 р.
5. Бюлетень "Права людини", № 31, 1-30 листопада 1997 р.
6. Бюлетень "Права людини", № 32, 1-10 грудня 1997 р.
7. Бюлетень "Права людини", № 33, 11-20 грудня 1997 р.
8. "День", № 152, серпень 1997 р.
9. "Всеукраинские ведомости", № 97, червень 1997 р.
10. "Всеукраинские ведомости", № 99, червень 1997 р.
11. "Молодь України", 12 вересня 1997 р.
12. "Молодь України", 23 вересня 1997 р.
13. "Киевские ведомости", 1 вересня 1997 р.
14. "Зеркало недели", № 35, 1997 р.
15. "Киевские ведомости", 11 вересня 1997 р.
16. "Киевские ведомости", 9 вересня 1997 р.
17. "Голос України", 14 серпня 1997 р.
18. "Киевские ведомости", 20 вересня 1997 р.
19. "Время", Харків, 2 вересня 1997 р.
20. "Голос України", 12 вересня 1997 р.
21. "Голос України", 19 вересня 1997 р.
22. "День", № 145, серпень 1997 р.
23. "Панорама", Харків, № 24, червень 1997 р.
24. "Харьковские губернские вести", № 32, серпень 1997 р.
25. "Харьковские губернские вести", № 37, вересень 1997 р.
26. "Голос України", 8 серпня 1997 р.
27. "Молодь України", 5 серпня 1997 р.
28. "Киевские ведомости", 27 серпня 1997 р.
29. "Слобода", Харків, № 65, 1997 р.
30. "День", № 212, листопад 1997 р.
31. "Зеркало недели", № 47, листопад 1997 р.
32. "Голос України", 9 грудня 1997 р.
33. "День", № 207, листопад 1997 р.
34. "Киевские ведомости", 6 листопада 1997 р.
35. "Зеркало недели", № 44, листопад 1997 р.
36. "Правда Украины", 13 листопада 1997 р.
37. "Голос України", 23 жовтня 1997 р.
38. "День", № 191, жовтень 1997 р.
39. "Слобідський край", Харків, 22 листопада 1997 р.
40. "День", № 199, листопад 1997 р.
41. "День", № 197, жовтень 1997 р.
42. "День", № 185, жовтень 1997 р.
43. "День", № 189, жовтень 1997 р.
44. "День", № 182, жовтень 1997 р.
45. "Демократична Україна", 2 жовтня 1997 р.
46. "День", № 204, листопад 1997 р.
47. "День", № 186, жовтень 1997 р.
48. "Молодь України", 26 вересня 1997 р.
49. "Правда Украины", 21 жовтня 1997 р.
50. "Правда Украины", 21 листопада 1997 р.
51. "Время", Харків, 16 грудня 1997 р.
52. "Время", Харків, 27 листопада 1997 р.
53. "День", № 192, жовтень 1997 р.
54. "Киевские ведомости", 17 жовтня 1997 р.
55. "Демократична Україна", 9 жовтня 1997 р.
56. "Зеркало недели", № 43, жовтень 1997 р.
57. "Киевские ведомости", 8 жовтня 1997 р.
58. "День", № 179, жовтень 1997 р.
59. "Киевские ведомости", 29 жовтня 1997 р.
60. "Зеркало недели", № 45, листопад 1997 р.
61. "Молодь України", 24 жовтня 1997 р.
62. "День", № 198, жовтень 1997 р.
63. "Молодь України", 28 жовтня 1997 р.
64. "Молодь України", 30 жовтня 1997 р.
65. "Молодь України", 31 жовтня 1997 р.
66. "Киевские ведомости", 12 листопада 1997 р.
67. "День", № 231, грудень 1997 р.
68. "Демократична Україна", 30 грудня 1997 р.
69. "Городская газета", Харків, № 35, серпень 1997 р.
70. "Зеркало недели", № 42, жовтень 1997 р.
71. "Правда Украины", 16 жовтня 1997 р.
72. "День", № 200, листопад 1997 р.
73. "Правда Украины", 25 листопада 1997 р.
74. "Журналіст", Харків, № 32, вересень 1997 р.
75. "День", № 224, грудень 1997 р.
76. "День", № 232, грудень 1997 р.
77. "День", № 228, грудень 1997 р.
78. "Зеркало недели", № 40, жовтень 1997 р.
79. "Независимость", № 182-183, вересень 1997 р.
80. "Время", Харків, 23 жовтня 1997 р.
81. "Голос України", 2 грудня 1997 р.
82. "Время", Харків, 7 жовтня 1997 р.
83. "Время", Харків, 13 листопада 1997 р.
84. "Правда Украины", 18 жовтня 1997 р.
85. "Молодь України", 6 листопада 1997 р.
86. "Время", Харків, 2 жовтня 1997 р.
87. "Время", Харків, 4 жовтня 1997 р.
88. "Время", Харків, 6 листопада 1997 р.
89. "День", № 223, грудень 1997 р.
90. "День", № 227, грудень 1997 р.
91. "Киевские ведомости", 19 листопада 1997 р.
92. "Голос України", 5 грудня 1997 р.
93. "День", № 211, листопад 1997 р.
94. "Киевские ведомости", 12 грудня 1997 р.
95. "Событие", Харків, № 43, 1997 р.
96. "Голос України", 20 грудня 1997 р.
97. "Слобода", Харків, № 80, 1997 р.
98. "Киевские ведомости", 5 грудня 1997 р.
99. "Урядовий кур'єр", № 235-236, грудень 1997 р.
100. "Независимость", № 236-237, 1997 р.
101. "Независимость", № 248-249, грудень 1997 р.
102. "Независимость", № 222-223, 1997 р.
103. "Киевские ведомости", 2 грудня 1997 р.
104. "Независимость", № 253-254, грудень 1997 р.
105. "Літературна Україна", № 43, грудень 1997 р.
106. "Правда Украины", 29 листопада 1997 р.
107. "Слобода", № 90, 1997 р.
108. "День", № 229, грудень 1997 р.
109. "День", № 222, грудень 1997 р.
110. "Киевские ведомости", 31 грудня 1997 р.
111. "Панорама",
Харків, грудень 1997 р.