Відповідальність за обстріл об’єктів енергетичної інфраструктури

У жовтні Російська Федерація обстріляла численні об’єкти цивільної інфраструктури України, більшою мірою енергетики. Ці об’єкти були під обстрілами й раніше, однак зараз обстріли були значно більшими. Вони відбувалися шляхом застосування ракет дальньої дії, дронів-камікадзе та артилерії.

Уряд України не розкриває повну й точну картину пошкоджень енергетичної інфраструктури через побоювання подальших обстрілів. У заявах вищих посадових осіб стверджувалось про пошкодження 30-40 % об’єктів енергетичної інфраструктури. Були обстріляні численні ТЕС, ТЕЦ, ГЕС, енергомережі та системі розподілу електроенергії. За даними Мінрегіону, станом на 3 жовтня, ще до масштабних обстрілів унаслідок збройної агресії Росії загалом було уражено 527 об’єктів критичної інфраструктури у сфері теплопостачання, а саме: 386 котелень, 12 ТЕЦ, 2 ТЕС та 127 центральних теплових пунктів.

Ці обстріли інфраструктури супроводжувалися заявами вищих посадових осіб РФ, котрі підтверджували, що ці об’єкти були цілями обстрілів і вони усвідомлювали, що це об’єкти цивільної інфраструктури.

10 жовтня 2022 року, на засіданні Радбезу РФ, президент Росії Володимир Путін заявив про те, що: “Сьогодні зранку, за пропозицією Міністерства оборони і за планом Генерального штабу Росії, завданий масований удар високоточною зброєю великої дальності повітряного, морського та наземного базування по об’єктах енергетики, військового управління та зв’язку…”

11 жовтня 2022 року Міністерство оборони РФ заявило, що російські військові продовжують завдавати “масованих ударів” по об'єктах України. “Сьогодні ЗС РФ продовжили завдання масованих ударів високоточною зброєю великої дальності повітряного та морського базування по об'єктах військового управління та системи енергетики України. Мета удару досягнута. Усі призначені об'єкти вражені”, – заявив офіційний представник оборонного відомства Ігор Конашенков.

Видається, що такі відверті заяви робляться, коли людина вважає, що їй нічого не загрожує, вона впевнена у безкарності власних дій.

Видається, що обстріли є порушенням міжнародного гуманітарного права, зокрема, в контексті прямої атаки на об’єкти цивільної інфраструктури. Об’єкти енергетичної інфраструктури використовуються всім населенням, це не є окремі об’єкти, що обслуговують військових, а тому вони є цивільними об’єктами. Також порушення МГП є в контексті пропорційності атаки та виборів засобів для атаки з метою досягнути військову перевагу.

“З метою забезпечення поваги та захисту цивільного населення та цивільних об’єктів сторони конфлікту завжди розрізняють цивільне населення та комбатантів, а також цивільні об’єкти та військові об’єкти, і, відповідно, спрямовують свої операції лише проти військових об’єктів”, - визначено Женевською конвенцією.

Військові цілі обмежуються тими об’єктами, які за своїм характером, місцем розташування, призначенням або використанням роблять ефективний внесок у військові дії, тобто їхнє повне або часткове знищення забезпечує певну військову перевагу. У випадку, коли є сумніви щодо розрізнення, то об’єкт визнається цивільним.

МГП не забороняє наносити удари по енергетичній інфраструктурі як такій, а лише визначає, що лише військовий об’єкт може бути об’єктом нападу. Майже напевно деякі з цілей, вражені РФ під час цих обстрілів, такими не є. І навіть щодо тих цілей, які є військовими, РФ зобов’язана розглянути альтернативні види зброї, тактики та цілі для досягнення бажаного ефекту, якщо альтернатива призведе до меншої кількості смертей, поранень чи руйнувань для цивільного населення. Україна не надає деталей обстрілів, але в загальному можна зробити висновок, що РФ не робить спроби уникнути шкоди цивільному населенню.

Обстріли РФ також повинні відповідати правилу пропорційності, яке забороняє напад, коли очікувана побічна шкода є надмірною щодо очікуваної конкретної та прямої військової переваги. Вплив на моральний стан цивільного населення не кваліфікується як військова перевага. І нанесена шкода українському населенню є надмірною для будь-якої потенційної російської військової переваги. Крім того, МГП вимагає постійно дбати про цивільних і зобов’язує російські війська намагатися уникнути несприятливих наслідків для українських цивільних, навіть якщо ці наслідки не кваліфікуються як побічна шкода у розумінні правила пропорційності.

Тому доволі очевидно, що більшість атак на українську енергетичну інфраструктуру порушують МГП.

Ці обстріли також потрібно розглядати в контексті вчинення воєнних злочинів, передбачених Римським статутом Міжнародного кримінального суду, зокрема:

1. умисне спрямування нападів на цивільні об’єкти, тобто об’єкти, що не є військовими цілями;
2. умисне вчинення нападу з усвідомленням того, що такий напад призведе до випадкової загибелі чи поранення цивільних осіб або заподіє шкоди цивільним об’єктам чи масштабної, довготривалої та серйозної шкоди навколишньому природному середовищу, яка буде явно надмірною в порівнянні з конкретною та безпосередньо очікуваною загальною військовою перевагою;
3. напад на незахищені й такі, що не є військовими цілями, міста, села, помешкання або будівлі чи їх обстріл із застосуванням будь-яких засобів.

Все це є окремими міжнародними злочинами, ознаки яких присутні в діях військових РФ під час здійснення обстрілів.

Україна, на жаль, не ратифікувала Римський статут, однак визнала юрисдикцію МКС щодо розслідування злочинів, вчинених на території України. Відсутність ратифікації суттєво гальмує початок та хід розслідування міжнародних злочинів в Україні.

Складність розслідування та покарання за ці міжнародні злочини в тому, що важко встановити, хто віддав наказ здійснювати обстріл. Довести те, що військово-політичне керівництво Росії вчиняє воєнні злочини й справді практично неможливо, бо на оперативному рівні воно або керівники, імовірно, не віддають накази військовим. Для доведення потрібно буде встановити “ланцюжок”, хто і кому передав наказ, у якому вигляді. 

Так, вже в низці кримінальних справ проти солдат РФ в Україні були покарані виконавці вчинених подібних злочинів, однак не ті, хто віддавав наказ.

Тому згаданий виступ Путіна та інших представників РФ може стати частиною доказової бази для так званої командної відповідальності за саме ці конкретні воєнні злочини. Це надто рідкісний випадок, коли вища посадова особа сама визнає у публічних виступах свою причетність до дій, що становлять міжнародний злочин.

Згадані тут заяви вищих посадових осіб не поодинокі, вони виникають кожні декілька тижнів. У сукупності ці заяви можуть стати вагомим доказом для доведення вини вищих посадових осіб РФ за вчинення згаданих воєнних злочинів.

Подібні розслідування МКС не виникнуть швидко, однак міжнародні воєнні злочини не мають строків давності, а тому розслідування можна бути почати в будь-який момент. Очевидно, це сталось би швидше, якби Україна ратифікувала Римський статут.