Сучасна тенденція впровадження цифрових технологій для зміни та поліпшення бізнес-процесів, послуг і продуктів, а також для створення нових можливостей і цінностей так чи інакше спрощує контроль держави над громадянами. Простежимо еволюцію цього процесу на прикладі великого китайського фаєрволу, який нині став галузевим стандартом — досконалим комерційним продуктом, готовим до розгортання в будь-якій країні.
Хронологія еволюції
Уявіть 1994 рік: інтернет, цей дикий кінь глобальної свободи, вривається на китайську землю, несучи із собою вихор “небезпечних” ідей для 1,2 мільярда співгромадян. Влада Народної Республіки швидко усвідомила загрозу — як приборкати цей потік інформації? Перші бар’єри зводяться дуже швидко, але вони скромні: блокування окремих іноземних сайтів через маніпуляції з DNS (Domain Name System). Так, IP-блокування (Internet Protocol) перекривають доступ до небажаних сайтів за числовими ідентифікаторами, ніби замикаючи заборонені двері на ключ.
До 1997–1998 років Міністерство громадської безпеки КНР і Китайський інформаційно-аналітичний центр інтернету (China Internet Information Center) запускають у роботу ще недосконалі фільтри, створені під керівництвом Фан Біньсіна, чиє ім’я назавжди вписане в аннали як “батька Великого Фаєрволу”. Цей візіонер, ректор Пекінського університету пошти та телекомунікацій (Beijing University of Posts and Telecommunications, BUPT), не просто винайшов систему — він утілив філософію контролю, де кожен біт даних підпорядковується волі держави.
У двохтисячні інтернет розквітає в Китаї буйним цвітом, фільтри працюють на повну потужність, але й можливості обходу цих фільтрів теж множаться: проксі-сервери та VPN (Virtual Private Network — віртуальна приватна мережа, що тунелює трафік через зашифровані канали для анонімності) стають щитом для дисидентів. Простих фільтрів уже недостатньо, потрібні точніші інструменти. Запроваджується DPI (Deep Packet Inspection — глибока інспекція пакетів, технологія аналізу в реальному часі не тільки заголовків пакетів даних, а і їхнього вмісту — “корисного навантаження”). У ті роки, коли незахищений стандарт вебкомунікації HTTP домінував над захищеною версією з шифруванням даних HTTPS, DPI легко виявляв заборонений контент у відкритому трафіку користувачів. Із 2002–2003 років DPI-системи розміщують у ключових інтернет-провайдерів: China Telecom, China Unicom і China Mobile — три гіганти, чиї мережі обплутують країну, мов павутина.
2003–2008 роки — ера “Золотого Щита”. Gold Shield Project, GSP — масштабний проєкт зі створення інфраструктури стеження, інтегрованої в усі точки виходу в інтернет. Це не просто надбудова над GFW, це павутина, що обплутує інтернет-кафе, провайдерів і граничні вузли. DPI еволюціонує: тепер він розпізнає процес встановлення з’єднання та ключові слова на кшталт “Тяньаньмень” (площа в Пекіні, символ повстання 1989-го) або “Ху Яобан” (реформатор, чия смерть спровокувала протести). Систему інтегрують із Соціальним Кредитом (національна база даних, що оцінює “надійність” громадян за балами, які впливають на їхнє життя). “Спалився” у пошуку на ключовому слові “незалежність” — і бали падають, на престижну роботу можна вже не розраховувати.
Подальше вдосконалення — виникнення Центрів управління, які дозволяють змінювати фільтри в реальному часі залежно від ситуації — подібно до диригента, який помахом палички миттєво глушить ноти свободи.
Після 2008-го — Олімпіади в Пекіні, заворушень у Сіньцзяні та Тибеті — GFW об'єднується з апаратом безпеки. Реалізуються на практиці:
-
Моніторинг соцмереж (Weibo — китайський Twitter; WeChat — мультимедійний месенджер; QQ — чат-платформа Tencent)
-
Відстеження за IP- та MAC-адресами.
-
Тротлінг. Сповільнення трафіку — штучне гальмування швидкості для “неугодних” сайтів.
-
Повне блокування VPN і Tor (The Onion Router — анонімізуюча мережа з багатошаровим шифруванням).
2015–2020: Посилення позицій Сі Цзіньпіна приносить GFW бюджети й ресурси. Регіональні версії — у кожній провінції свій “щит”. У GFW почали впроваджувати ШІ та машинне навчання для розпізнавання “небезпечного контенту” та інтегрували його із системою соціального кредиту — людей почали карати за певну інтернет-активність. З'явилася можливість заблокувати окремого користувача без блокування всього сайту. GFW з інструмента окремого відомства перетворюється на базову систему контролю над громадянами.
2020–2024. GFW — експортний хіт. Китай зрозумів цінність своєї системи й почав активно експортувати не тільки саму технологію, а й модель державного контролю. Стало це відомо зі злитих у 2025 році 500 ГБ пов'язаних із GFW документів компанії Geedge Networks, яка є головною компанією, що займається дослідженням та розробкою (R&D) технологій для GFW. Тоді ж модель GFW стає товаром, який продається країнам Середньої Азії, Африки, Південно-Східної Азії та іншим регіонам. Із державної лабораторії Міністерства освіти MESA Lab та з університетів на кшталт Харбінського політехнічного команди розробників перетікають у Geedge — утворюється симбіоз, де держава є творцем концепції продукту, а Geedge шліфує його для експорту.
Отже, GFW еволюціонував із локального сторожа до глобального експорту: Geedge запакувала його в модулі, готові до розгортання за лічені тижні. Використання посередників дозволяє приховати прямий зв'язок між китайською державою та системою контролю в країні-клієнті. Geedge не називає себе “китайською компанією, що продає цензуру”, а позиціонує свої продукти як “рішення для кібербезпеки” або “управління мережевим трафіком”. Це не просто технологія — це модель, де свободу інтернету обмінюють на “стабільність”.
Поза всяким сумнівом, технології, аналогічні Великому китайському фаєрволу, розробляють і впроваджують не тільки в Китаї. Споживачі таких систем існують у багатьох країнах: авторитарні або гібридні режими, де влада прагне тотального контролю над інформацією, вбачають у них потужний інструмент для придушення інакодумства. Якщо держава має достатні інтелектуальні та фінансові ресурси, вона може створити власний “національний фаєрвол” — як це роблять Росія з її “суверенним інтернетом” чи Іран з національною інформаційною мережею. Якщо ресурсів недостатньо, завжди можна придбати готове рішення “в китайській упаковці” — Пекін активно експортує свої технології цензури в країни Африки, Близького Сходу та Латинської Америки, часто в рамках ініціативи “Цифровий Шовковий шлях”.
За стрімкого розвитку цифрових технологій — штучного інтелекту, великих даних і систем розпізнавання — масштабування таких інструментів стає неминучим. Держави використовуватимуть їх не тільки для “боротьби з екстремізмом” чи “захисту національної безпеки”, а й для вирішення повсякденних завдань: від моніторингу соціальних мереж до превентивного придушення протестів. Це створює і глобальну загрозу: ерозію приватності, свободи слова та права на доступ до інформації.
Саме тому потрібне термінове й серйозне міжнародне обговорення ступеня цифрової взаємодії між державою та громадянами — з акцентом на захисті фундаментальних прав людини.
Чому це питання прав людини?
- Право на свободу вираження поглядів (стаття 19 Загальної декларації прав людини): Цифрові фаєрволи блокують не тільки “шкідливий” контент, а й незалежні ЗМІ, правозахисні звіти та думки опозиції. У Китаї система “Золотий щит” фільтрує мільярди запитів щодня; у Туреччині, Російській Федерації чи Єгипті аналогічні інструменти використовуються для арештів за “лайки” в соцмережах.
- Право на приватність (стаття 12 ЗДПЛ): Масовий збір даних без згоди громадян перетворює кожного на потенційного підозрюваного. Алгоритми ШІ аналізують листування, геолокацію і навіть біометрію, створюючи “соціальний кредит” — систему, де низький рейтинг позбавляє доступу до освіти, роботи чи подорожей.
- Право на доступ до інформації та освіти: Блокування інтернету під час протестів (як в Ірані у 2019–2022 рр. або в М'янмі після перевороту 2021 р.) ізолює громадян від світу, перешкоджаючи отриманню об’єктивних знань і міжнародної допомоги.
Що можна зробити для захисту прав?
-
Мають бути розроблені міжнародні стандарти й ухвалені конвенції про “цифрові права”, що забороняють експорт технологій подвійного призначення без оцінки їхнього впливу на права людини (аналогічно до Резолюції ГА ООН 68/167 про приватність у цифрову епоху).
-
На національному рівні Конституційні суди мають визнавати цифрову цензуру порушенням основного закону. Громадяни мають право вимагати прозорості алгоритмів і судового нагляду за блокуваннями.
-
Технологічно — розвиток децентралізованих мереж (Tor, IPFS), VPN з відкритим кодом і наскрізного шифрування (end-to-end) — це не “обхід”, а законний засіб самозахисту. Правозахисні організації (Amnesty International, Human Rights Watch) уже навчають активістів у вразливих країнах.
-
Незалежні аудити державних систем, участь НУО (неурядових організацій) у розробці політик та освіта з цифрової грамотності — щоб громадяни розуміли, як їхні дані використовують проти них.
Без таких заходів цифровий контроль перетвориться на глобальну норму, де держава стане “великим братом” за замовчуванням. Захист прав людини в цифрову епоху — це не технічне, а етичне й політичне питання. Лише через відкритий діалог і міжнародний тиск можна запобігти перетворенню інтернету з простору свободи на інструмент тоталітаризму.
