Вперше Сергій Кунець зустрівся з окупантами після пограбування центральної крамниці у селі. Російські військові двічі крали товари — вперше, зі слів старости, навіть залишили записку з вибаченнями та обіцянками повернути все, що вкрали, “після війни”. Другий випадок був значно менш гуманним — окупанти вдерлися до крамниці, пограбували її та залишили після себе безлад. Аби припинити подібні “візити” росіян, Сергій Кунець запропонував зустріч командиру російських військових. Той спочатку заперечував саму можливість пограбування, але в перші дні окупації в крамниці ще працювали камери спостереження, які чітко зафільмували усі дії нічних “гостей”. Після цього росіяни повернули частину награбованого.
У перші тижні окупації староста намагався організувати гуманітарні доставки не тільки в Осокорівку, а і в навколишні населені пункти. Згодом Сергію стало відомо, що зник староста населеного пункту Хрещенівка.
“Справи ніякої не було нашим начальникам. Я питаю, а де Віктор Копиток, староста Хрещенівки? А ми не знаємо! А хтось туди щось возить? Хліб, воду? А ми не знаємо!” — розповідає Сергій. Він визнає, що в перші тижні окупації в регіоні був управлінський хаос.
Дізнавшися про пропажу сусіднього старости, Сергій Кунець спробував відновити постачання їжі в Хрещенівку власними зусиллями. Але не встиг.
“Я почав домовлятися з Червоним хрестом, щоб зібрали мені крупи, якісь консерви. Приїхав на пекарню, кажу: ‘Скільки Копиток брав хлібин?’. — ‘Стільки-то’. — ‘Ну добре, зробить мені, я замість нього повезу’. Ну, не встиг. Забрали мене”.
Згадуючи обставини свого затримання, Сергій визнає: одразу зрозумів, що проти нього щось готується. Попередньо йому зателефонував один з окупантів, вимагаючи зустріч, нібито аби обговорити гуманітарну допомогу населенню. Відмовитися було неможливо.
“Ну ми скрізь були. Де можна, де не можна. Машинами своїми засвітилися. Ну вони і звернули на нас увагу, так би мовити. Після дзвінка я поїхав на місце зустрічі, а там показують — проїжджай далі. Там вже стоїть “Тигр”, кулемет на мене, навколо люди з автоматами. Телефон забрали, балаклаву вдягнули, наручники. Повезли невідомо куди,” — згадує староста.
Наступні три тижні Сергій Кунець провів “на підвалі”. Як стало відомо, і староста Хрещенівки так само був викрадений окупантами. Сергій згадує катування та зізнається, що їхні наслідки відчуваються досі. З чоловіком “грали” в “російську рулетку”, погрожували вбивством, катували струмом і нагрітим металом. Такі самі катування пережив і Віктор Копиток.
Поки старости перебували в полоні — ЗСУ почали локальні наступальні дії. Осокорівка була звільнена ще наприкінці квітня, але лінія фронту фактично проходила по самому селу. Населений пункт був у “сірій зоні”, яка розділяла позиції українських військових та окупантів.
Провівши три тижні “на підвалі”, Сергій Кунець був звільнений. Йому запропонували підписати різні невідомі документи, які він сам називає “папірцями без печаток, дат, без нічого”. За його словами, частину він так і не підписав, що, в цілому, і не сильно турбувало окупантів. Імовірно, для них це була бюрократична й формальна задача, за якою ніхто особливо не стежив.
Після того як росіян змусили залишити Осокорівку — окупанти почали мститися місцевому населенню. Жителі розповідають, як під час відступу росіяни хаотично стріляли по цивільних будинках зі стрілецької зброї та з гранатометів. Журналіст Сергій Окунєв опитав одразу кількох місцевих мешканців, які підтвердили цю інформацію та незалежно одне від одного описували майже однакові випадки, які підтверджували злочини росіян.
На сьогоднішній день Осокорівка розбита майже на 80%. Центральну частину колись заможного села — зруйновано. Школа, місцевий будинок культури, дитячий садок, крамниці та цивільні будинки зруйновані вщент.
Сергій Кунець залишився на посаді старости та вже понад рік після звільнення всієї правобережної Херсонщини відновлює життя Осокорівки.
