1 грудня Верховна Рада ухвалила в першому читанні з подальшою прискореною процедурою розгляду проєкт Закону “Про внесення змін до деяких законів України щодо заборони використання джерел інформації держави-агресора або держави-окупанта в освітніх програмах, в науковій та науково-технічній діяльності” (р.н. 7633). У проекті пропонується внести зміни до законів України “Про освіту” та “Про наукову і науково-технічну діяльність”, якими, зокрема, заборонити в освітніх, науково-освітніх програмах, наукових дослідженнях використовувати “джерела інформації створені:
- на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом;
- державною мовою держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом;
- фізичною особою, яка є громадянином (підданим) держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом;
- юридичною особою, зареєстрованою на території держави-агресора або держави-окупанта, або кінцевим бенефіціарним власником (контролером) якої є резидент держави-агресора або держави-окупанта”.
Ця заборона не поширюється на:
- “освітні програми окремих класів (груп) з навчанням мовою відповідної національної меншини...;
- випадки використання джерел інформації... для ілюстрування, пояснення та критичного аналізу явищ, що відбуваються в державі, визнаній Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом;
- компоненти освітніх програм, зміст яких охоплює вивчення держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом, за умови критичного аналізу цих джерел”.
Оскільки закон не містить інших тематичних обмежень та жодних часових обмежень, то фактично забороняється використання російськомовних джерел в освіті та в будь-яких дослідженнях в царині фундаментальних, прикладних та гуманітарних наук.
З погляду права це означає дискримінацію за етнічною та мовною ознакамиі порушення ч.2 статті 24 Конституції України: “Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками”, а також введення цензури, якузаборонено ч. 3 статті 15 Конституції. Закон прямо суперечить закріпленый в Преамбулі Конституції “незворотносты європейського та євроатлантичного курсу України”, оскільки порушує статтю 13 “Свобода мистецтва та науки” Хартії Європейського Союзу про основоположні права”: “Мистецтво та наукові дослідження є вільними від обмежень. Забезпечується академічна свобода.” Важливо, що наведені порушення будуть мати місце, навіть якщо заборона буде обмежена періодом після 2014 року або воєнного стану, як дехто пропонує, тобто закон взагалі не можна приймати з причини його антиконституційності.
Як на мене, закон є безглуздим і надзвичайно шкідливим для освіти та наукових досліджень. Перші питання, які приходять в голову: як у викладанні фізики у вишах обійтися без десятитомнику “Теоретическая физика” Л.Д.Ландау та Є.М.Ліфшица, у викладанні математики — без класичних праць з теорії функцій, функціонального аналізу та інших дисциплінах, які виходили тільки російською мовою, філософії — без праць Бєрдяєва, Фєдотова, Шестова, Франка та багатьох інших? Чи просто передбачається мовчки викреслити російських філософів із історії філософії? Так ми це вже проходили за радянських часів!
Взагалі, як можна вченого обмежувати в можливості посилатися на ті джерела, які йому потрпібні? Це абсурдно!
Ментально це дуже нагадує до болі знайому боротьбу з “низкопоклонством перед Западом” кінця 40-х — початку 50-х років минулого століття, коли вважалися шкідливими цілі науки (генетика, кібернетика), а згадувати західних вчених та інженерів було заборонено. Наприклад, заборонено було говорити “дизель”, щоб не згадувати його творця, німецького інженера Рудольфа Дізеля. Батько розповідав, як студенти були змушені вчити напам'ять довге визначення “поршневой двигатель внутреннего сгорания, работающий по принципу самовоспламенения распылённого топлива от воздействия разогретого при сжатии воздуха”.
Отже, вперед до минулого?
Цікаво, чи з'ясували автори законопроєкту позицію НАН України, Академії медичних наук, інших галузевих Академій, наукової спільноти? Думаю, що ні, бо мені важко повірити, що цю, вибачте, маячню було б підтримано кращими українськими вченими.
Серед ініціаторів законопроєкту №7633 багато людей з науковим ступенем, авторів книжок. Невже вони не розуміли, що вони приймають? Скоріше це намагання вирішити складні проблеми простими засобами. Ухвалення цього закону демонструє наївність та незрілість нашої молодої демократії.
Необхідно припинити ганьбити себе і країну та відкликати цей закон!
P.S. З'ясувалося, що НАН України надала два експертних висновки, обидва негативні: перший в м'якій формі, другий в категоричній стверджували. що закон ухвалювати в такому вигляді не можна. Але Рада проігнорувала позицію НАН України.
