MENU

Що робити людям з інвалідністю під час війни? Відповіді на основні питання від фахівців та із власного досвіду

18.03.2022
Володимир Носков, журналіст ‘Українського радіо’

© marianne bos/Unsplash

Бувають моменти, коли запитання колег тебе ставлять у ступор. Наприклад, у мене цікавляться: ‘А як живуть люди з інвалідністю під час війни, особливо в містах, де стріляють і бомбардують ворожі літаки?’ Все, про що я буду говорити, — це мій власний досвід або спостереження та рекомендації моїх друзів, у яких є порушення здоров’я. Бо загальноприйнятих правил чи порад для людей з інвалідністю в часи війни Міністерство соціальної політики ще не сформулювало.

З проханням допомогти з відповідями з найчутливіших питань для людей з інвалідністю я звернувся до тифлопедагогів, перекладачів жестової мови та спеціалістів, що знають особливості життя жінок і чоловіків з порушеннями опорно-рухового апарату.

«Не тіштеся сподіваннями, що вас забезпечать усім необхідним. Ні. Цього не станеться»

До евакуації незряча науковиця Ольга Тільна, у якої батьки теж мають порушення зору, буквально кожним нервом відчувала жах від звуку бомбардувальників та градів. Ворожі літаки буквально шниряли над її багатоповерхівкою зі зловіщим завданням: скинути вбивчий фугас. Нещодавно незрячій Ользі з родиною пощастило евакуюватися до прикарпатського села.

У листі до редакції Ольга описує свій досвід життя у воєнному Харкові та ділиться практичними порадами для людей з інвалідністю.

Моїй родині пощастило дістатися Львова спеціальним евакуаційним поїздом, де один вагон виділили для людей з інвалідністю.Тепер ми в селі на Івано-Франківщині. Тут про нас піклуються добрі та щирі люди, котрі огорнули нас турботою, теплом і підтримкою. Обговоривши зі знайомими та друзями конкретні ситуації різних людей, я збагнула, що деякі речі необхідно озвучити та донести до свідомості кожного.

Якщо ви є людиною з інвалідністю, що суттєво обмежує вашу самостійність і незалежність від сторонньої допомоги, вам необхідно навчитися швидко приймати рішення та розвинути в собі реалістичне ставлення до себе, своїх можливостей і неспроможностей. Війна — жорстока штука, й у ній кожен піклується тільки за себе та за своїх найдорожчих. Не тіштеся сподіваннями, що добрі сусіди, родичі, соцзахист, міська рада чи громадські організації, до яких ви належите, забезпечать вас усім необхідним. Ні. Цього не станеться. Доброта до всіх і благодійність є привілеєм мирного, ситого життя. У війни закони інші. Тепер тільки ви самі відповідаєте за себе й у багатьох випадках за тих, хто з вами поряд.

Виявляйте гнучкість і соціальну активність. Ініціюйте спілкування з усіма, кого знаєте, і з тими, кого не знаєте, теж. У критичній ситуації може виявитися, що допомогу вам доведеться шукати скрізь і просити / приймати від будь-кого. Але повторюю ще раз: ніхто не прийде й не запропонує вам усе на золотій тарелі — йдіть і шукайте, запитуйте, просіть! Забудьте про ті чудові дні, коли ви самостійно робили те й те — під обстрілами ви й з дому не вийдете самотужки.

Якщо ви мовчки сидітимете у своєму кублі, люди можуть і не дізнатися, що ви є, що потребуєте допомоги. Тому освоюйте спілкування у соцмережах, підтримуйте зв’язок із якомога більшою кількістю людей: хтось обов’язково повідомить вам інформацію, яка врятує від голоду, холоду та допоможе вижити і врятуватися.

Намагайтеся зберігати розсудливість і холоднокровність. Плачеться, то поплачте. Але не довго. Мотайте шмарклі на кулак, але без вагань залишайте всі свої улюблені речі, дорогоцінні ремонти, ріднесеньку техніку тощо, доки ще є можливість. Ваше життя є дорожчим. Якщо прилетить до вас додому, ви все одно не зможете врятувати власне майно. Тому думайте лише про те, як зберегти життя собі та найближчим. Зважайте, що допомога вам може наразити інших людей на смертельну небезпеку, думайте не лише про себе, а й про інших!

Вирушаючи в евакуацію, беріть із собою тільки найцінніше та найнеобхідніше (життєво важливі документи, гроші, рекомендації медиків, зміну білизни / одягу, рушник, запас води та їжі на якийсь час, але тільки те, що не псується, займає мало місця та не важке. Не забудьте покласти свої ліки та перекис водню, йод, бинт, септил — усе, що може знадобитися для надання найпершої невідкладної допомоги в польових умовах. Гуманітарні коридори, як ми тепер знаємо, теж можуть обстрілювати, тож бажано мати, чим зупинити кров, продезінфікувати рану тощо. Не беріть того, що може розбитися та попсувати інші речі! Пам’ятайте, у вас мусить бути із собою тільки те, що ви здатні нести самостійно. Поруч не буде нікого, хто тягатиме ваші торби! Підпишіть свій наплічник так, аби було легко його знайти, і щоб на блокпосту бачили, що ви не диверсант / диверсантка, а біженець / біженка. Не соромтеся попросити про допомогу в пересуванні та інших побутових питаннях, але не нахабнійте. Пам’ятайте, що всім тепер важко, що всі тепер потребують розради та особливого ставлення. Дякуйте, всміхайтеся по можливості. Намагайтеся поводитися по-людськи. Пам’ятайте: все зроблене і не зроблене людиною до неї ж і повертається!

Будьте допитливими та винахідливими. Шукайте перевірені джерела достовірної інформації, збирайте поради бувалих людей, які можуть знадобитись особисто вам. Не витрачайте часу на перегляд усього, що публікується в засобах масової інформації, обирайте для себе та запам’ятовуйте тільки те, що потенційно допоможе вам вижити. Записуйте телефони аварійних / довідкових служб навіть тоді, коли у вас іще є вода, електрика, газ і опалення, бо через годину їх може не стати. Зберігайте собі контакти волонтерських і рятувальних місій у своєму районі, навіть якщо не збираєтеся до них звертатися. Досвід показує, що все змінюється дуже швидко, а бомбардувальник над головою чи ‘Гради’ неподалік швидко прочищають мозок і змінюють світогляд докорінним чином. Доки ще є інтернет, знайдіть і завантажте собі кілька найпростіших рецептів приготування хліба / перепічок, інших страв, про які б ви й не подумали за нормального життя, але котрі зможете зробити із того, що маєте. Харчі використовуйте економно. Зважайте на те, що електрика може зникнути в будь-який момент, і це суттєво змінить усе ваше життя.

Допомагайте іншим. Не занурюйтеся з головою у своє горе, не захоплюйтеся власною бідою та безпорадністю. Мобілізуйте всі свої фізичні та духовні ресурси на підтримку інших. Вислуховуйте, співчувайте, розраджуйте, піднімайте дух усім, кому можете — вони зроблять для вас те саме, а то й іще більше. Діліться корисною інформацією із друзями та знайомими, ведіть інформаційну кампанію з розповсюдження правдивих новин, допомагайте усім навколо, якщо не ділом, то бодай словом, адже це також багато важить, особливо у ситуації безпосередньої загрози людському життю та здоров’ю.

Коли опинитесь у безпечному місці, не забувайте висловлювати вдячність усім, хто вам допоміг. Спробуйте допомогти іншим, хто й досі залишається в зоні бойових дій. Не переставайте активно діяти, підтримуючи всіх, кого можете. Займіть мозок і тіло корисною діяльністю. Спробуйте відновити самостійність і незалежність. Робіть усе можливе для полегшення життя інших людей і для наближення перемоги.

Такі поради людям з інвалідністю надає науковиця Ольга Тільна.

Як бути незрячій людині при обстрілах та бомбардуваннях?

Коли навкруги бахкають гармати, потужно громихають «Гради», літають ворожі бомбардувальники — людині з повною відсутністю зору надзвичайно складно переживати гучну какофонію звуків. Оскільки незрячий пересувається квартирою, вулицею на слух, то в мить, коли навколо нього все шумить, він втрачає здатність орієнтуватися в просторі, користуватися електронними та побутовими пристроями. А, отже, в час, коли працює артилерія або авіація, краще сховатися в безпечному, більш-менш тихому місці. Звісно, найкраще, щоб ви перечекали обстріл у спеціальному бомбосховищі або в укритті будинку. У мене такої можливості не було, тому ми з родиною рятувалися в коридорі, де немає вікон, а навколо опорні стіни. Адреси захисних споруд Ви можете дізнатися на сайтах місцевих органів влади, у тематичних мобільних застосунках. У кожної громади є власні мапи з інформацією про працюючі бомбосховища. Якщо у вас немає доступу до інтернету або гаджетів, тоді краще запитайте у місцевих волонтерів та представників влади, де наразі безпечно сховатися від обстрілів.

Найкраще все-таки, йти до захисної споруди не самому. Супроводжуючий вам допоможе швидко дістатися незнайомим маршрутом, а також спуститися сходами. В укриттях або підвалах сходи можуть бути крутими, слизькими, ламаними або з поворотами, тому будьте обережні і слухайте, що вам радить людина з якою ви спускаєтесь. У цей час краще, щоб ви трималися міцно свого супроводжуючого. Ваш супутник нехай іде на крок попереду, а ви за ним. Так незрячому легше зрозуміти куди йти. У бомбосховищі супроводжуючий вам пояснить, де можна сісти та дізнається найпотрібнішу інформацію від працівників чи волонтерів. Із собою беріть теплу куртку, воду і найнеобхідніші ліки. 

Якщо ж вам нема кого попросити про допомогу, тоді зверніться до волонтерів або дізнайтесь, чи є у вашому будинку або в сусідньому приміщенні надійне укриття.

Тоді самостійно виходьте на вулицю і дуже уважно обстежуйте доріжки тростиною, щоб раптом не натрапити на небезпечний предмет чи впасти у яму, якої раніше не було на вашому традиційному маршруті.

Якщо обстріл застав вас на вулиці, швидко падайте на землю. Прийміть захисну позу: витягніться на землі, п’яти разом, руки зігніть у ліктях, кулаками прикривайте шию, обличчям до землі, відкрийте рот для запобігання контузії. Спробуйте спокійно рукою відшукати заглиблення чи виступ.

Укриттям також може стати бетонна сміттєва урна, сходи. Не намагайтесь сховатись за авто чи кіосками, бо вони часто стають мішенями. Та навіть якщо навкруги настала тиша, одразу не вставайте. Бо після залпу зазвичай ведеться коригування вогню або зміна позиції. Тому залишайтеся на місці, поки не переконаєтесь, що атака завершена.

Я взагалі навчився автоматично падати на підлогу при наближенні бомбардувальника. Коли лежиш в стресовому стані, добре спробувати повільно рахувати, врівноважити дихання. Віруючій людині допомагає заспокоїтися молитва. Якщо ви почули літак і не встигаєте вибігти у безпечне місце, одразу падайте на підлогу і повільно повзіть подалі від вікон. Це один раз мені врятувало життя. Принаймні, якщо від вибухової хвилі посиплеться скло або вилетить пластикове вікно, то це буде не на вас. Одразу не хапайтесь перевіряти стан квартири, бо літак може вдарити ракетою чи бомбою два, а то й кілька разів. Так було в моєму випадку, коли я почув три потужні удари.

Ще раз прошу: у разі можливості не виходьте самі на вулицю, попросіть про допомогу сусіда, знайомого, друга чи колегу.

Що робити під час бойових дій людям із порушеннями опорно-рухового апарату?

Для мирних людей найстрашніше — це ворожа авіація. Не знаєш, коли і звідки з’явиться вбивчий бомбардувальник і куди спрямує удар. Звук цього літака, схоже, назавжди залишиться десь глибоко у підсвідомості. Згадую, як лютневого вечора ракета влучила в Харківський національний університет повітряних сил імені Івана Кожедуба, а вибухова хвиля потрощила шибки в моєму та сусідніх будинках. Все відбулося за лічені секунди, я просто впав на підлогу і молився, щоб літак оминув мою хрущівку. А як бути тим, хто самостійно не в змозі вийти з квартири в безпечне місце? Немає можливості, бо йому чи їй не дозволяє здоров’я здійнятися на ноги. Йдеться про людей із порушеннями опорно-рухового апарату. 

Одразу треба сказати: громадські організації, волонтери спільно з владою роблять усе можливе, щоб організувати евакуаційні автобуси, окремі вагони Укрзалізниці для людей з інвалідністю. Родинам і учням спеціальних шкіл пропонують виїхати до Польщі, Словаччини та інших європейських країн. Там їх селять в реабілітаційних центрах, таборах, у приватних будинках тощо. Якщо ви ще сумніваєтесь, виїжджати вам з небезпечного населеного пункту чи перечекати, то мій власний досвід і досвід моїх друзів, які потребують сторонньої  допомоги, свідчить про те, що не варто чекати більш потужного бомбардування, не треба наражати на небезпеку людей, котрі займаються порятунком. Тож коли ухвалите остаточне рішення про виїзд в інше безпечне місце, зверніться із запитанням «Як це можна зробити?» до соціальних служб громади чи мегаполіса, відшукайте волонтерів, котрі від початку війни займаються евакуацією людей. Їхні контакти точно можна відшукати в соціальних мережах та у знайомих або сусідів. У дорогу беріть найнеобхідніші речі, медикаменти, санітарно-гігієнічні, а також допоміжні засоби, без яких не зможете обійтися в дорозі. Із класичним набором тривожної валізи ви можете ознайомитися на сайтах Державної служби з надзвичайних ситуацій або suspilne.media. Утім, тільки ви вирішуєте, що буде у вашому терміновому наплічнику. Бо тільки ви знаєте усе про своє здоров’я.

Обов’язково покладіть у валізу записані рекомендації медиків, щоб на новому місці могли ними скористатися. Не соромтесь організаторам евакуації пояснити, як краще влаштувати перевезення, щоб це було не боляче або не завдавало зайвого дискомфорту. Не ображайтеся, якщо чоловіки неправильно візьмуть ваш крісло колісне для того, щоб занести до поїзда або підняти сходами.

А взагалі, шановні волонтери, не хапайтеся без попередження за крісло-візок. Не поводьтеся самовільно з людиною у візку, не котіть її без дозволу. Бо для жінки або чоловіка це не просто візок, а продовження її чи його тіла, частина її / його особистого простору.

Коли допомагаєте людині з інвалідністю, не зітхайте, не дивіться поблажливо. Людині і без вашої жалості гірко на душі. Краще послухайте, що скаже пасажир з інвалідністю щодо того, як йому буде зручно розміститися на поличці купе поїзда.

Якщо ж ви ще залишаєтеся вдома в місті, де тривають бої, разом із рідними потурбуйтеся про власну безпеку. Оберіть у квартирі місце подалі від вікон. Краще перенести ліжко або канапу в коридор, де є більше опорних стін, або просто покласти матрац на підлогу. Це може врятувати вас під час артобстрілів, або коли вибухова хвиля від снаряда все зносить на своєму шляху.

На час бойових дій краще зовсім відмовитися від виїзду візком на вулицю. Бо ви можете не встигнути сховатися, якщо неочікувано почнуть гатити з гармат або градів. Домовтеся з організаціями, що опікуються гуманітарною допомогою, щоб вам додому привозили хліб, харчі та найнеобхідніше.

Взагалі, зайва скромність під час війни недоречна. Від того, наскільки ви комунікабельна людина, може залежати безпека вашого життя. Тому прямо зараз шукайте мобільні телефони, фейсбук-сторінки людей, що спеціально організовують вивезення людей, котрі розподіляють гуманітарну допомогу і медикаменти. Розкажіть про свої потреби волонтерам і домовтеся про взаємодію.

Бережіть себе і в жодному разі не нехтуйте правилами безпеки!

Люди з порушеннями слуху

Щоб дізнатись, що десь на околиці міста чи села точаться бої, нам не обов’язково туди йти, аби побачити на власні очі, як стріляють гармати та працюють по районах «Гради». Ми вже на слух можемо відрізняти різні види зброї, визначати приблизну відстань і таким чином вирішуємо, що зараз треба робити: ховатися в підвалі, чи можна залишатися вдома. А як бути глухим членам громади, що опинилися в зоні бойових дій? Про це шукаю відповіді разом із перекладачем жестової мови, телеведучим UA:Першого Ігорем Шавром.

За інформацією Українського товариства глухих, близько 10% населення України мають порушення слуху, і не можуть сповна отримувати та сприймати будь-яку звукову інформацію. А це безпосередньо пов’язано з безпекою глухих жінок і чоловіків, що живуть у регіоні, де тривають активні бої.

Такі жінки й чоловіки не чують сигнали повітряної тривоги, їм не доступні мовні повідомлення з інформацією про те, що  зараз варто спускатися до бомбосховищ. Тому, на думку Ігоря Шавра, державним установам, що відповідають за оповіщення населення, а також телеканалам вкрай важливо супроводжувати титрами, текстовою інформацією найважливіші звернення до населення: про початок повітряної тривоги в конкретному регіоні, про місце збору людей та час евакуаційних автобусів і поїздів тощо. Також текстовою інформацією або жестовим перекладом варто дублювати випуски новин, звернення Президента України та представників органів державної та регіональної влад, які пояснюють, що відбувається у воєнний час у країні, як виплачуватимуть пенсії і соціальні виплати літнім людям або тим, хто має інвалідність, де роздають їжу і медикаменти.

«Тут є проблема: ця інформація, яка подається для загального глядача, — вона недоступна глухим. Це за винятком того ефірного часу, коли працює Суспільне телебачення в межах національного інформаційного марафону. У своєму ефірному слоті вони забезпечують переклад жестовою мовою», — каже Ігор Шавро.

Він розповідає, що наразі глухі дізнаються про початок повітряної тривоги з мобільних застосунків та з телеграм-каналів.

«Якщо ви знаєте, що по сусідству з вами мешкає глуха людина, потурбуйтеся про її безпеку. Не забувайте зайти до неї в квартиру або надішліть повідомлення мобільним телефоном з важливою інформацією — що через початок артобстрілу або авіанальоту зараз варто спуститися в укриття, або ж скажіть їм, що хліб, продукти харчування можна придбати в магазині за такою адресою. Попередьте, що на вулицю не варто виходити без документів. Їм важливо казати і про початок комендантської години.

Якщо ж говорити про те, як людина з порушеннями слуху сприймає небезпеку — це відбувається за вібрацією, — пояснює Ігор Шавро.

«Наприклад, звук від літаючої ракети супроводжується вібрацією. Звичайні люди розуміють: щось відбувається. Також вібрація є від вибуху. А от постріли не настільки вібрують, тобто глухі це можуть не відчути. І знову ж — це пост-фактум, вибух уже відбувся. Глуха людина розуміє, що щось трапилося, але якщо відсутня інформація «що» відбулося — їм тоді складно зрозуміти», — говорить Ігор Шавро.

Тому глухій людині притаманна спостережливість. Він / вона стежать за іншими перехожими на вулиці. Якщо бачить знервованість людей, що вони падають на землю або що вони пришвидшують ходу, то повторюватимуть це за ними.

В особливо небезпечний момент не витрачайте зусиль, щоб докричатися до глухої людини: все одно не почує. Просто жестами, мовою тіла покажіть, куди йти, як лягти, прикрити голову руками, що треба робити далі. А коли опинитесь у більш безпечному місці, за допомогою листування на мобільному телефоні поясніть ситуацію і що відбуватиметься далі.

У перекладача жестової мови Ігоря Шавра є прохання до представників правоохоронних органів і до тероборонівців — бути більш коректними у спілкуванні з глухими людьми. Коли ви зупиняєте на вулиці людину і не бачите реакції (наприклад, вона не зупинилася, не обернулася на ваш голос, не виконала вашої команди) — переконайтесь, що чоловік або жінка точно зрозуміли, що це ви говорите саме до неї. Продублюйте свої слова рухом руки, жестами. І ще один важливий момент: глуха людина вас не розумітиме, якщо обличчя закрите балаклавою, їй важливо бачити вашу міміку і артикуляцію губ. Тому не поспішайте з радикальними висновками, поки не переконаєтесь, що між вами є нормальна комунікація.

Щодо евакуації глухих людей. Тут є лише одне побажання: при організації евакуаційної групи важливо, щоб з нечуючими був перекладач жестової мови. Він допомагатиме людям із документами та вирішенням найрізноманітніших питань, які можуть виникати на кордоні. А взагалі у військовий час дуже важливо, щоб у глухих був перелік номерів телефонів надійних перекладачів жестової мови, щоб будь-якої миті вони могли звернутися за допомогою і підтримкою.

 Поділитися