MENU
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

«Маріуполь все одно буде українським» – дружина військового Юлія Белей«Колись ми із Шойгу рятували після землетрусу Нефтегорськ, а зараз він перетворив на нього Маріуполь» «Чомусь ми були переконані, що в наш дім не влучать»«У розбомбленій Святогірській Лаврі ховались діти з Ізюма»«Я прожила 21 день з осколком у тілі. Мені пощастило»Геноцид у Маріуполі. Військові дії Росії в Україні«Так виглядає пекло на землі» – російські окупанти обстрілюють «Азовсталь» надважкими бомбамиУ Маріуполі працюють російські мобільні крематорії – міська радаМаріуполь: окупанти визнали вбивство майже сотні людей у цивільному одязіОксана Стоміна: Це – середньовічна жорстокість, помножена на сучасні можливості й нездорові, хворобливо-маніякальні амбіціїМаріуполь: про захисників, мирних мешканців та окупантів П’ять тисяч маріупольців загинули за 27 днів осади – Офіс президентаУ Маріупольському драматичному театрі загинуло щонайменше 300 осіб – міськрадаРосіяни розпочали в Маріуполі примусову депортаціюУ Маріуполі російські окупанти скинули авіабомбу на Драматичний театр«В нас на вулицях лежать трупи, які починають розносити собаки…»Війна в Україні. Геноцид Харкова.«Я побачила російський БТР і стояла як укопана», – харківська художниця Галина Булгакова«Збирали сніг, топили і готували на ньому їжу» – багатодітна мама з Маріуполя«Усе село почало рити землянки в лісі» – мешканець села біля Бородянки

«Один братик народився під бомбардуванням. І другий…»

03.05.2022
Тарас Зозулінський

Лілія Орінічева та її донька Аня

Львівський журналіст Тарас Зозулінський збирає докази воєнних злочинів російських агресорів в Україні. Сьогодні його герої – Лілія Орінічева та її десятирічна донька Аня. Вони із Донецької області.


– Мене звати Ліля. Я із міста Краматорська. У мене всі родичі залишилися на Донеччині. Тобто у місті Краматорську. 

2014 року була війна. Ми звичайно, якийсь час пережили її там. Потім поїхали в місто Харків. Там я виховувала сама дочку, орендували житло. Працювала я кухарем у піцерії. Хоча за освітою я швачка. Але вирішила перекваліфікуватися. Жили добре, середньо статистично.

– Я Орінічева Анна. Мені десять років, навчалася у другій школі в Харкові. До цього навчалася у 36 школі у Краматорську.

– Яким був для вас перший день повномасштабної російської агресії?

(Аня) – Спочатку мама прокинулася. Потім я. Нічого не зрозуміла, чому мама з бабусею трохи плачуть. І розмовляють.

(Лілія) – Прокинулися 24 того числа о п'ятій ранку від вибухів. Почалася війна. Так, більше тижня ми жили в підвалі.  Переодично піднімалися до квартири — хоча б поїсти. Елементарно поїсти. Пережити, поки тиша… Можна було побути вдома.

(Аня) – Спочатку в коридорі жили, не хотіла мама у підвал. Після відео – як там складно у підвалах. Потім вирішили все-таки у підвал. Піднімалися в квартиру, ходили поїсти. 

Виходили іноді на двір, щоб купити собі продукти, щоб не голодувати. 

Є у нас ще четверо родичів. Вони у Лимані. Один братик народився під бомбардуванням. І другий.

– Чи були у вас думки, що росія почне повномасштабну війну?

(Лілія) – Ми сиділи тиждень у підвалі лише тому, що я вірила, що це все швидко закінчиться.

Тобто якось відіб'ють і “піде” ця війна. Але зараз я не знаю. Закінчиться чи продовжиться, як продовжилася вісім років тому. Я не знаю, що буде далі.

Кожен думав, що це якась маячня. Кожен думав, що не може бути такого ніколи. Це неможливо, цього не може бути.

У мене є родичі в росії, але в нас ніколи не було розмов, що якось... І ненависті між нами не було. Тож ніхто навіть не думав про це.

Ви вже мали досвід пережитих бойових дій у Краматорську. Чи допоміг він вам у Харкові?

(Лілія) – У нас є величезний спальний район – Салтівка – і її там взагалі руйнували по “повній програмі”.  

Дуже багато у мене знайомих там лишилося. І вони постійно – вони не виходили із підвалів взагалі.

Після чотирнадцятого року я чудово знаю, що таке Гради, що таке літаки. Що таке бомбардування з неба. Я знаю, коли летить снаряд, коли прилітає. Тобто, на слух ти вже визначаєш.

Був такий момент, коли я почула, що сюди вже приліт. Не знаю куди. Можливо, це був пролітаючий. Але те, що вже в наш бік було, це був перший знак того, що треба їхати. Мені страшно було за дитину. Я не знала, що буде далі. Чи буде можливість вийти на вулицю, щось купити. Чи взагалі працюватимуть магазини. Тому що останнім часом, коли ми ходили, на полицях уже було порожньо. А розуміння того, що сидіти в підвалі і чекати якогось дива… Я розуміла, що цього не буде.

Після обстрілів горить Салтівка, 19 березня 202 року, фото: t.me/truexanewsua

Ви знали куди їхати? Чи був план?

(Лілія) – Якоїсь миті я прокинулася вранці від того, що я розумію, що потрібно щось міняти. Було складно і дуже важко морально. Але я чудово розуміла, що дитині не треба чути те, що ми чули весь цей тиждень.

Ми взяли та поїхали до Львова. Так, це було дуже тяжко. Не їздили жодні маршрутки, таксі теж не викличеш. Тобто, абияк, своїми шляхами, знайомими, ми виїхали на залізничний вокзал.

Почали метушиться всі, збираються, я питаю : а куди? Усі кажуть: поїзд на Львів. Ми просто сіли та поїхали Усе. В невідомість. В нікуди. І не розуміли, що буде далі.

– Можливо, ви хотіли б звернутися до росіян? До російських дітей?

(Аня) – Я попросила б, щоб вони хоча б розповіли своїм батькам, як нам дуже складно.

(Лілія) – Зараз у рідному місті, починається повномасштабна війна. Ну дуже сильно. І в мене всі там. І я боюсь, що я з донькою залишусь сама. Взагалі – без нікого. Не буде у мене родичів. Тому, що мама виїжджати не хоче, сестра із чоловіком теж. Тому не хочеться з кимось свариться на даний момент, хочеться просто вижити.

Аня із мамою продовжують жити у львівській школі. І багато моляться. За рідних в Краматорську. За наших захисників. За Україну.

Матеріал був підготовлений Харківською правозахисною групою у межах глобальної ініціативи T4P (Трибунал для Путіна).

Інтерв’ю опубліковано за фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією.
 Поділитися