Повітряна тривога застала у транспорті або в магазині: Чи є куди бігти?

27 червня 2022 року російські військові вдарили ракетою по ТЦ ‘Амстор’ у Кременчуці. Тоді загинуло 22 людини, ще 64 людини отримали різного ступеня тяжкості поранення. Після трагедії заклади торгівлі, громадського харчування та інші комерційні заклади почали масово зупиняти роботу на час оголошення повітряної тривоги. Зупинення роботи викликає невдоволення у частини відвідувачів, а також у деяких представників бізнесу, які скаржаться на великі збитки через необхідність припинення роботи. Спочатку в Києві, а згодом і у низці інших українських міст на час тривоги почав припиняти роботу наземний громадський транспорт.

Розбираємося, чи має сенс заборона на роботу під час повітряної тривоги, та яке її законодавче підґрунтя.

Юридичне бачення

У законодавстві зараз відсутня норма, яка б прямо зобов’язувала бізнес та транспорт припиняти роботу під час тривоги. Однак відомі випадки, коли поліція вимагала вигнати гостей або покупців із закладу, а інколи навіть скласти адміністративні протоколи. Посилалася вона на непрямі норми закону «Про національну поліцію», Кодекс цивільного захисту України, та навіть на закон України «Про охорону праці». Усі ці акти зобов’язують підприємців дотримуватися норм цивільного захисту (а отже й норм про дії під час повітряної тривоги).

Відтак і відповідальності за недотримання повітряної тривоги ще немає. Кожен підприємець вирішує для себе, чи варто ризикувати.

Однак 11 липня 2022 року у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт №7546. Ним пропонується запровадити кримінальну відповідальність для бізнесу за ігнорування норм цивільного захисту, зокрема — повітряної тривоги. За невиконання вимог цивільного захисту, яке призвело до тяжких наслідків, пропонують карати штрафом до 81 тисячі гривень, виправними роботами до трьох років, або навіть обмеженням та позбавленням волі до двох років.

Покарання не встановлюється за сам факт ігнорування сирен, а може бути призначене лише коли таке ігнорування призвело до загибелі, поранення людей, знищення майна тощо. Отже, покараний буде лише той керівник підприємства, до якого прилетіла ракета. Якщо ж «прильоту» не відбулося, то і відповідальності не виникне.

Щодо заборони руху транспорту у місті під час повітряної тривоги, то заборона встановлюється органами місцевого самоврядування для комунального транспорту, а отже, її можуть не виконувати таксі. Відомо також, що в деяких містах заборону ігнорують приватні перевізники маршруток.

Дві сторони медалі

Думки щодо зупинення транспорту та роботи підприємств під час оголошеної тривоги розділилися як серед власників закладів, так і серед їх відвідувачів. Частина з них підтримує заборону, вказуючи, що найважливішою цінністю є людське життя, а збитки — річ другорядна. Інша частина стверджує, що збитки вагомі, а виганяти людей під час тривоги на вулиці — нісенітниця, яка може призвести до ще більших жертв серед населення.

Дійсно, картина після увімкнення сирен складається цікава. Люди, яких попросили покинути торговий центр чи вийти з трамвая, або скупчуються біля нього в очікуванні відбою, або ж розсіюються по сусідніх закладах, які продовжують працювати. І… Приносять прибуток тим, хто наражає на небезпеку. Ніхто не намагається знайти повноцінне укриття.

Однак перебування біля торговельного центру чи транспортного засобу під час удару може бути таким же небезпечним, як і перебування всередині. Порівнювати рівень небезпеки навіть некоректно, адже він залежить від низки факторів, але знаходитися на вулиці — точно не найкращий варіант.

З іншого боку, відвідування торговельного центру, конструкції якого є надто ненадійними для захисту людей всередині, є також небезпечним. Усередині торговельних центрів багато металу, скла, полиць та стендів, які у випадку ракетної атаки стануть додатковим фактором ураження. Щодо транспорту, то вижити у ньому після загоряння майже неможливо, а спалахнути транспортний засіб може навіть під час ураження його уламком.

Отже правих немає: перебувати небезпечно і в середині торговельного центру, і всередині транспортного засобу, і на вулиці.

То що ж робити?

Керівництво підприємств має забезпечити захист своїх відвідувачів. Недостатньо просто вигнати людей на вулицю, тим самим знявши із себе відповідальність. Має бути організована система евакуації до укриття або бомбосховища. На стендах треба повісити інформаційні таблички із даними про розташування укриття, а на підлозі — нанести розмітку. Звісно, це все можна зробити лише тоді, коли в закладі є власне укриття.

Якщо укриття немає, то відвідувачі мають бути повідомлені про найближчий об’єкт цивільного захисту у радіусі хоча б 200-300 метрів. Має бути спеціальне інформаційне табло із адресою розташування укриття та картою проходу до нього.

Слушним також є облаштування неподалік із торговими центрами найпростіших укриттів із бетону. Облаштовувати такі укриття мають власники бізнесу, які піклуються про клієнтів.

Що стосується транспорту, то водії не мають висаджувати пасажирів посеред дороги, де немає ні укриттів, ні розуміння у пасажирів, у який бік бігти. Варто, щоб кожен водій мав карту укриттів у місті та відвозив пасажирів до них, пояснюючи через гучномовець шлях після висадки. Також, звісно, усім містам України слід перейняти харківську практику, де укриття облаштовуються прямо на зупинках. Тоді пасажирів достатньо буде просто довезти до зупинки.

Замість висновків

Більша частина бізнесу продовжує працювати під час дії повітряної тривоги, розуміючи, що за це все одно немає відповідальності. Менша частина бізнесу, нібито відповідальна, насправді просто очищує власну совість, коли виганяє людей на вулицю. Лише деякі підприємці повідомляють людей про укриття або облаштовують їх. Те ж стосується і громадського транспорту, де після висадки пасажири мусять чекати на вулиці закінчення тривоги. Адже ховатися їм ніде.

До речі, частина державних органів також продовжує працювати під час тривоги. Зокрема, продовжують слухати справи районні та апеляційні суди, а учасники справ, а деколи й самі судді — змушені сидіти прямо біля вікон, надіючись лише на везіння та теорію ймовірностей, за якою шанс, що не прилетить, набагато вищий, ніж шанс, що прилетить.

Але ж тут треба пам’ятати, що ті, до кого таки прилетіло, теж так думали.