Військкомат ‘за’, прикордонники — ‘проти’. Як студенти намагаються виїхати за кордон та чи законно їм відмовляти

Заборона виїзду за кордон чоловіків призовного віку почала діяти в Україні одразу після введення воєнного стану. Спершу вона не була абсолютною і поїхати на навчання студенти іноземних вишів все-таки могли: ще у квітні ДПСУ опублікувала роз’яснення, де виїзд дозволявся за умови наявності всіх необхідних документів. Але вже 14 вересня це стало неможливим, оскільки, як зазначає Держприкордонслужба, такий дозвіл спровокував “масову підробку документів”.

Сьогодні спробуємо зрозуміти, чому це викликає занепокоєння з юридичної точки зору та що робити тим студентам, які отримали відмови. ХПГ поспілкувалася зі студентом Жилінського університету Словаччини Назаром Шаповалом, який намагався виїхати на навчання, але отримав відмову. Він є співорганізатором громадської організації “Студенти без кордонів”.

Розкажіть свою історію, будь ласка.

Мене звати Назар, 19 років. Сам народився в Києві, але проживаю в Ірпені. Зараз — студент Національного транспортного університету міста Києва за спеціальністю “Міжнародні перевезення”. Два роки тому я зрозумів, що хочу здобути європейську освіту, тому вирішив вступати за кордоном. Мій вибір зупинився на Словаччині, зокрема — Жилінському університеті та спеціальності “Логістика”. Відправив всі документи на початку 2022 року, а 24 лютого, коли почалася війна, вирішив все одно продовжувати процес вступу. На початку червня мені відповіли, що я успішно прийнятий як один зі студентів з найкращим результатом. Процес затягнувся, тому лише в серпні прийшли мої документи. Одразу я пішов до військкомату, щоб отримати довідку про виїзд. До речі, отримав її швидко, без проблем. Потім ми з товаришем, який теж вступав, вирішили поїхати на кордон, адже знали, що проблема є, але студентів випускають. Ми поїхали на пункт пропуску “Шегині”, де на той час вже стояли студенти, які намагалися виїхати. Це був перший день, коли почали запускати на пункт перетину кордону. У нас забрали документи і почали виписувати відмови: їх отримали всі. Після цього ми з деякими студентами об’єдналися і створили громадську організацію “Студенти без кордонів”.

Як відреагував на це університет?

Мені спочатку вдалося домовитися про онлайн навчання, але згодом я зрозумів, що такий формат “не потягну”, тому вирішив отримати академвідпустку, яку мені дали на один рік. Проблема полягає в тому, що багато залежить саме від університету. Якщо, наприклад, Словаччина є лояльною країною, тому що вона видає академвідпустки та може перевести на онлайн, то у Польщі, де більшість університетів — приватні, такого не передбачено. Через це багато студентів втратило свої місця. Я чув історії студентів із Маріуполя, які втратили домівки, сім’ю, і в них був шанс виїхати на навчання за кордон. Через те, що їм не було куди повертатися, вони кілька тижнів жили на Шегинях. Ще були нюанси щодо документів. На кордоні вимагали візи Словаччини, але вони нею не видаються. Тобто ти приїжджаєш і вже тоді отримаєш посвідку про проживання. Також була проблема зі студентськими квитками, адже в Словаччині замість них видають ISIC (міжнародне студентське посвідчення, — ред.), яке Держприкордонслужба не вважала за студентські квитки.

Які документи взагалі вимагають на кордоні під час виїзду?

З основних: студентський квиток, також у приписному [посвідченні] штамп про те, що дається відстрочка, і довідка з військкомату про відстрочку від призову. Ще документи від університету, які доводять те, що ти зарахований, і закордонний паспорт.

З неосновних: підтвердження оплати за гуртожиток та різних вступних внесків, листування з університетом, скриншоти з особистого кабінету студента і нострифікація. Це ще небагато. Були студенти, які їздили майже з книжками із документів. Їм також, на жаль, відмовляли. Я спілкувався з хлопчиною, який два роки готувався до вступу. У нього були всі документи. Я таку ідеальну папку в житті не бачив, де все по сторінках, пронумеровано. Я ще думав, дивлячись на свою папку, що якщо він не виїде, то куди я. І вийшло так, що він не виїхав, і я також.

З якою метою створювалася ваша ГО та чим ви зараз займаєтеся?

“Ми спілкувалися зі студентами, що стоять на Шегинях, допомагали їм і харчами, і людьми, і фінансово. Паралельно створювали історії про них, адже хотіли розголосу”.

Громадська організація створювалася через проблему, що студенти не можуть виїхати. Ми спілкувалися зі студентами, що стоять на Шегинях, допомагали їм і харчами, і людьми, і фінансово. Паралельно створювали історії про них, адже хотіли розголосу. Також комунікували з депутатами, які казали, що підтримують нас, але насправді дій ніяких не було з їхньої сторони. Ми не сильно їм потрібні, адже самі розуміємо, що це не першочергова проблема під час війни. Пізніше з’ясувалося, що можна виїжджати після судових рішень. Тобто якщо ти отримуєш “правильну” відмову на кордоні з переліком всіх документів, то можна йти до суду та подавати на неправомірні дії працівників Державної прикордонної служби. І якщо суд визнає це, треба їхати на той самий пункт пропуску, де існує можливість пройти. Але з цим пов’язані історії як позитивні, так і негативні: деяких пропускали з рішенням суду, деяких — ні. Також були дві ситуації з побиттям студентів на кордоні. Перша ситуація трапилася з незнайомим для нас хлопцем, адже він вперше був на кордоні і його різко побили. В іншій — був хлопець Тимофій, один із лідерів на Шегинях. Його силою завели в кабінет, адже він відмовився підписувати відмову.

“Були студенти, які їздили майже з книжками із документів. Їм також, на жаль, відмовляли”.

Що там із тією петицією, яка набрала 25 тисяч підписів?

Ця петиція була створена для виїзду іноземних студентів всіх вікових категорій. Вона набрала 25 тисяч підписів, пан Президент мав її розглянути, але це все затягнулося і він переклав її на пана Шмигаля, щоб той дав відповідь на це питання. Головна причина, чому вони не хочуть випускати, — це те, що вони не можуть відрізнити оригінали від підробок, тому що багато хто саме так виїхав. Але всі, хто виїжджав по підроблених [документах], вже це зробили, на мою думку. Ми ж справді є студентами, яких не випускають. Ми пропонували їм варіанти вирішення, тобто створити якусь базу всіх студентів. Але проблема в тому, що в неї можуть включити лише студентів державних вишів, а в Польщі, де найбільша кількість наших студентів, як я казав, [університети] переважно приватні. Тобто в нас були певні думки, але чомусь ніхто не хоче це вирішувати.

Ви чули, як висловився Шкарлет щодо студентів іноземних вишів? Що про це думаєте?

Ми сподіваємося, що він сказав згарячу і це не його думка. Але це розповсюджено, коли говорять: “Чому хлопці вашого віку захищають нас, а ви намагаєтеся втекти з країни?”. Але ми нікуди не тікаємо. Якби ми цього хотіли, ми б це вже зробили. Ми хочемо навчання [за кордоном] перш за все для себе, а потім — для країни. У більшості випадків студенти не хочуть тікати, змінювати паспорт. Ті, з ким я спілкувався, хочуть відбудовувати країну. Я думаю, що з європейською освітою я міг би набагато більше користі принести, ніж з українською.

“Ми хочемо навчання перш за все для себе, а потім — для країни”.

У вашому чаті активно пишуть про створення якогось сайту. Про що він буде?

Він в процесі розробки. Сайт для студентів, де будуть роз’яснення щодо того, як подаватися до суду. Це тяжкий процес. Крім того, там будуть історії студентів, які не можуть виїхати, щоб люди могли бачити, яких майбутніх фахівців втрачає країна. Також будуть контакти, за якими можна звернутися для допомоги. Можливо, будуть якісь новини. У майбутньому плануємо розширення, щоб можна було комунікувати з іншими громадськими організаціями студентів.

У чатах ви пишете, що організовуєте виїзди на КПП. Як це відбувається?

Так, цим питанням займався саме я як логіст. Якщо не помиляюся, в нас було три виїзди. Перший відбувся тоді, коли на Шегинях було ще багато людей. Вони попросили допомоги, тому ми зібрали кошти від небайдужих людей і відправили їм харчі, ліки. Також ми їхали, щоб підтримати їх морально, адже вони дуже багато часу проводили там, що морально виснажує. В інші дві поїздки ми їздили з хлопцями, щоб отримати відмови. Зараз на майбутнє також плануємо так виїзди, якщо це буде необхідно.

Які у вас плани на майбутнє?

Я особисто не планую подаватися до суду, тому що мені університет надав академвідпустку. Зараз залишаюся в Україні, здобуватиму освіту тут, а як тільки з’явиться можливість виїхати на навчання, тоді поїду. Нещодавно у нашої пані Зеленської був виступ у Лондоні, де вона виступала перед студентами. Вона сказала, що дуже рада, що ті студенти можуть навчатися без повітряних тривог, з електроенергією і з водою, але вона жалкує, що наші студенти не можуть так навчатися. Ось проблема в тому, що могли б і хотіли так навчатися, адже в наших умовах зараз дійсно важко це робити онлайн. І нас не така велика кількість, можливо, до 10 тисяч осіб, тому я думаю, що студентів можна випустити, якщо вони мають таку можливість.

Марія Крикуненко, для Харківської правозахисної групи. Юридичний аналіз: Микола Комаровський. Випусковий редактор: Денис Волоха.