Дозвіл на вбивство: у Хмельницькому виправдали співробітників колонії, яких звинувачували у смерті в’язня

Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12.12.2022 (справа № 686/13590/16-к), виправдано двох працівників Замкової виправної колонії (№ 58), яких звинувачували в тому, що кілька років тому вони до смерті забили ув’язненого. 95 доказів у справі було визнано недопустимими. 

21 жовтня 2015 року вони були відряджені до Хмельницького слідчого ізолятора. Під час проведення особистого обшуку засудженого Д. для його подальшого етапування до Сокальської виправної колонії № 47 вони сукупно нанесли кулаками, ногами та гумовими кийками численні удари в різні частини тіла Д. При цьому не менше 19 ударів — по голові. Від отриманих тілесних ушкоджень потерпілий Д. помер.

Вихідні дані:

• Інцидент стався на території Хмельницького слідчого ізолятора, режимному об’єкті, на який доступ сторонніх осіб заборонено.
• Під час особистого обшуку в приміщенні знаходилися лише правоохоронці та потерпілий, який вибув з камери без тілесних ушкоджень.

Виникає питання: засудженого забили кийками, кулаками та ногами до смерті, а винних немає, чому?

Одразу звертаю увагу, що подія відбулася 21.10.2015, а вирок винесено 12.12.2022! Минуло понад сім років із моменту вбивства до вироку! Виправдувального!!!

І що ж послугувало для судді беззаперечною підставою для виправдання двох правоохоронців, що перебували в приміщенні з потерпілим, який до цього був без ушкоджень, а після їхнього огляду помер?

Все просто: обвинувачені свою провину не визнали та ще й поскаржилися, що потерпілий наніс їм тілесні ушкодження, а тому вони й застосували до нього силу. Свідків події немає, а тому суддя зробив висновок, що не встановлено обставин травмування Д та й самої події кримінального правопорушення, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні.

Далі ще цікавіше. Виявилося, під час судового розгляду була визначена група прокурорів, а постанови про призначення групи слідчих немає. Є повідомлення слідчого СВ ХМВ УМВС України в Хмельницькій області на ім’я першого заступника прокурора міста Хмельницького про початок досудового розслідування від 22.10.2015 року, згідно з яким досудове розслідування нею розпочато за дорученням начальника СВ Хмельницького МВ УМВС України в Хмельницькій області від 22.10.2015 року, а самого доручення немає.

А тому суддя робить висновок: “Здійснення досудового розслідування неуповноваженими на те особами (органами) визнається істотним порушенням прав людини і основоположних свобод та має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими”.

ЗАВІСА. Всі докази у справі визнаються НЕДОПУСТИМИМИ.

Вбивці виправдані, цивільний позов без розгляду, все: винних у загибелі чоловіка немає. Верховенство права? Чи може все ж таки термін “Верховенство права” має інше значення та повинен використовуватися для поновлення прав всіх осіб, а не вибірково.

Дійсно, у ст.87 КПК України чітко визначено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Отже, у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв’язок правил допустимості доказів із фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України.

Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 30.08.2022 по справі № 756/10060/17, провадження № 13-3кс22, розглянула правову проблему, щодо концептуального підходу до визначення допустимості/недопустимості доказів.

Так, суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з’ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки “зруйнували” або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання…

Також необхідно звернути увагу на практику ЄСПЛ, відносно питання допустимості/недопустимості доказів.

Згідно з п. 50 справи “Свєтін проти Словенії” (заява № 38059/13 від 23.05.2018), “суд зазначає, що засудження заявника ґрунтувалося на ряді інших інкримінуючих доказів, не пов'язаних із незаконно отриманими даними, такими як (i) його власне визнання того, що він переїхав X, (ii) результати відтворення події, вжиті для перевірки версії заявника, (iii) біологічні сліди, знайдені на заявникові, його автомобілі і на X, (iv) речові докази, такі як гумова трубка, що була частиною автомобіля заявника, знайдена на місці події, і (v) показання свідків”.

У п.53 вищевказаного рішення йдеться: “За цих обставин і з урахуванням характеру незаконності заходів, Суд робить висновок, що розгляд у справі заявника, що розглядається в цілому, – включаючи спосіб отримання доказів, – не суперечить вимозі справедливого судового розгляду”.

У вироку суду відносно правоохоронців не зазначено, які саме конвенційні або конституційні права обвинувачених були порушені при проведенні досудового розслідування без постанови про призначення групи слідчих і чи має значення відсутність цієї постанови для отримання доказів причетності осіб до скоєного кримінального правопорушення.

Суддя зазначив, що здійснення досудового розслідування неуповноваженими на те особами (органами) визнається істотним порушенням прав людини і основоположних свобод та має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими, та визнав недопустимими 95 доказів у справі. Йдеться навіть про висновки судово-медичної експертизи, в яких зазначено причину смерті.

Так, суддя послався на практику ЄСПЛ, а саме на справу “Нечипорук і Йонкало проти України”  (21.04. 2011 року, заява № 42310/04), “Барбера, Мессеґе і Хабардо проти Іспанії”, “Капо проти Бельгії”, “Кобець проти України”. Однак у них йдеться про презумпцію невинуватості та критерій “поза розумним сумнівом”. Про який розумний сумнів може йтися у випадку, коли просто відсутні будь-які інші особи, які б могли навіть гіпотетично нанести тілесні ушкодження потерпілому, які призвели до смерті.

У свою чергу існує практика ЄСПЛ стосовно проведення розслідування порушенню саме статті 2 Конвенції з прав людини. Так у п.121 Справи “Мосендз проти України” ( скарга № 52013/08, рішення 17.02.13) зазначено: “Суд постановив, в своєму прецедентному праві, що для виправлення порушення положень статей 2 і 3 Конвенції на національному рівні необхідно прийняття двох заходів. По-перше, державні органи повинні провести ретельне й ефективне розслідування, здатне привести до встановлення і покарання винних. По-друге, в разі необхідності заявнику повинна бути присуджена компенсація, або він, принаймні, повинен мати можливість вимагати і отримати компенсацію за шкоду, завдану їй внаслідок жорстокого поводження або смерті”.

Випадки, коли правоохоронці уникають відповідальності завдяки так званим “недолікам” під час проведення досудового розслідування, не поодинокі. При цьому зі спливом часу притягнути винних правоохоронців, які допустили ці “недоліки”, вже неможливо.

Коло замкнулося. Всі вільні. Честь мундира збережено, а життя людини не має значення.

PS: Чекаємо чим завершиться справа щодо правоохоронців, які вбили 5 річного Кирила Тлявова в 2018 році, розважаючись з табельною зброєю. Можливо, і тут відсутні первинні процесуальні документи, і поліціанти зможуть уникнути відповідальності?