Більшість доказів проти мене — самообмова, вибита під тортурами. Інтерв’ю з Григорієм Сінченком

Насамперед як ви? Як почуваєтеся? Ми розуміємо, що в СІЗО не буває добре, але які умови утримання? На вас чинять тиск — психологічний та/або фізичний? Як із передачами та листуванням? Чи надають медичну допомогу, коли потрібно?

До тюремних обставин звик. За моїм досвідом, умови утримання громадян України в російських тюрмах відрізняються в гірший бік. Українців тримають у переповнених камерах по 15-18 осіб на 10 ліжок — “зайві” сплять долі на матрацах — і майже не виводять на прогулянки на свіжому повітрі (максимум — двічі на тиждень). З тюремного харчування не вистачає то супу, то хліба. Письмові звернення в’язнів на ім`я начальника СІЗО не реєструють і просто ігнорують, тому потрапити до лікаря досить складно. Власне, щодо мене тюремники силу не застосовували, але інших в’язнів (тут і в Донецьку) били за “неправильні” татуювання і небажання співати гімн Росії. В СІЗО Ростова мене тримають вже понад 5 місяців, за цей час прокурор з нагляду жодного разу не робив покамерний обхід, щоб перевірити, чи відповідають закону умови утримання. Другого жовтня 2023 року увечері ми із співкамерниками чули, як співробітники били в коридорі чоловіка.

Чи сильно відрізняються умови утримання зараз і ті, що були до етапування до Ростова?

СІЗО в Ростові відрізняється від донецького тим, що тут є гаряча вода в кожній камері. В іншому — таке саме байдуже ставлення і беззаконня з боку адміністрації. Співробітники СІЗО-12 Донецька Олінцевич та Тимофєєв з відома та схвалення начальника СІЗО Ковальова систематично били українських полонених, примушуючи їх щодня співати російський гімн, а прокурор з нагляду Токарев забезпечував вищезгаданим особам юридичне прикриття, доручивши дослідчу перевірку у зв’язку з моїм зверненням щодо вказаних фактів самим співробітникам донецького СІЗО.

Яка атмосфера у камері? Хто ваші співкамерники, як вони з вами спілкуються? Чи впливає якось на ставлення “сусідів” та співробітників Федеральної служби виконання покарань суть звинувачення і те, що ви з України?

Мої співкамерники — громадяни України з Херсона та Мелітополя, яких російські військові підозрюють у сприянні української армії. Вони були викрадені, вивезені на територію РФ, зазнали побиття і тортур струмом, а потім кримінального переслідування.

З чого складається ваш побут, як проходить день?

Дні у тюрмі минають однаково нудно. Телевізора і радіо в нашій камері немає, читаємо старі радянські книжки з убогого асортименту тюремної бібліотеки (Шолохов, Фурманов тощо), з нетерпінням чекаємо свіжих газет, новин і закінчення загального божевілля. Я намагаюся вивчати закони, щоб боротися юридично. Співкамерники зайняті хто чим: один вивчає французьку, інший — біблію.

Ми бачили публікації деяких ЗМІ про те, що ви вчиняли спробу самогубства — можете розповісти про це? Як ми розуміємо, це було після 2020 року?

Це не було спробою самогубства. Влітку 2020 року співробітники “Управління по боротьбі з організованою злочинністю ДНР” з мішком на голові вивезли мене з СІЗО і з метою позбавити мене юридичної допомоги, застосовуючи до мене побиття й задушення пакетом (звичайна практика в “ДНР”), домагалися від мене письмової відмови від послуг захисника, якого запросили мої рідні. На знак протесту я був змушений розкрити собі вени, щоби написати про тортури кров’ю на стінах камери. Також я звернувся до “прокуратури ДНР”, але з нульовим результатом, оскільки між “прокуратурою ДНР” та МВС встановилася стійка кругова порука, прокуратура свідомо покриває будь-які злочини поліції, зокрема тортури.

Чи готові ви сказати щось про поточний суд та суть звинувачення? Чи визнаєте провину? Що думаєте про минулі засідання і про те, що на ці засідання приходять слухачі?

Наразі судовий розгляд перебуває на стадії дослідження доказів, більшість з яких зводиться до свідчень проти самого себе, які я дав під тортурами, зафіксованими серед іншого і на відео. Для отримання цих показань співробітники УБОЗ протягом двох тижнів утримували мене у невстановленому місці за межами СІЗО, де били, позбавляли сну та катували струмом. Нагляд за порушенням кримінальної справи та слідством вела прокурор Карцева, яка є в цій справі свідком та потерпілою. Прокурор Доценко, який бере участь у судовому розгляді, заперечуючи проти витребування судом доказів захисту, всіляко намагається завадити встановленню істини у справі, а “прокурор ДНР” Співак взагалі до винесення судом вироку стосовно мене публічно і наперед назвав мене “вбивцею”. Вину я не визнаю.

Чи дозволяють вам побачення з родичами та передачі? Чи хотіли б ви отримувати листи від волонтерів, небайдужих до вашої долі? Можливо, ви хочете дізнаватися про якісь новини з певної теми? Що вам цікаво? Ми зустрічали згадки, що ви цікавитеся економікою, філософією, психологією, історією.

За чотири роки суди дозволили мені двічі по 30 хвилин поговорити з сестрою крізь скло по телефону. З листуванням у СІЗО ситуація огидна. Листи через “Зонателеком” “цензуруються” адміністрацією від двох тижнів до місяця, хоча за законом на це відводиться три дні. Про те, чи пройшов вихідний через “Зонателеком” лист цензуру, ув’язненим не кажуть. Те саме і при відсиланні листів поштою Росії. Обурює те, що при поганій роботі листи через “Зонателеком” ще й платні. Від волонтерів я отримав два листи… Я маю деякі складнощі з отриманням поштових марок міжнародного зразка (досі їх не отримав). Зараз мене найбільше непокоїть, чи існують в Росії якісь “профспілки” для в’язнів? Щоб захищати свої права колективно. Якщо таких немає, цікавить процедура створення профспілки (громадського об’єднання). Яким законом це регулюється тощо. Річ у тому, що чинні Правила внутрішнього розпорядку СІЗО суперечать Конституції РФ. Наприклад, вони містять список дозволених для ув’язнених речей, а списку заборонених речей не містять, що дозволяє тюремникам забороняти нам використовувати будь-які предмети, які не можна насправді застосувати у протиправних цілях (наприклад, ручка-коректор або гумка для олівця). P.S. Я хотів би листуватися з волонтерами, які мають юридичну освіту, тому що з адвокатами бачуся досить рідко і не завжди встигаю обговорити питання, що цікавлять мене. Інші ув’язнені порекомендували мені книгу А. В. Бабушкіна “Настільна книга ув’язнених та їхніх родичів”, буду вдячний за допомогу у її придбанні.

Переклад з російської інтерв'ю, опублікованого на сайті “Меморіалу”