Насильницьке зникнення — “арешт, затримання, викрадення чи позбавлення волі в будь-якій іншій формі представниками держави чи особами або групами осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою держави, при подальшій відмові визнати факт позбавлення волі або приховування даних про долю чи місцеперебування зниклої особи, унаслідок чого цю особу залишено без захисту закону” (стаття 2 Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень).
“Жодні виключні обставини, якими б вони не були, чи то стан війни або загроза війни, внутрішня політична нестабільність чи інший надзвичайний стан, не можуть слугувати виправданням насильницького зникнення” (ч. 2 статті 1 Конвенції).
З позицій міжнародного права насильницьке зникнення — це злочин. А в разі, якщо практика насильницьких зникнень є широко поширеною чи систематичною, — це злочин проти людяності.
Харківська правозахисна група почала займатися цією темою від початку Російсько-української війни. Тоді, в рамках проєкту “Насильницькі зникнення та зникнення безвісти під час збройного конфлікту на сході України у 2014—2018 роках”, ми задокументували 4 649 випадків зникнень безвісти — в основному, у боях на сході України…
У 2019 році наші юристи підготували подання до Офісу прокурора МКС за статтею 15 Римського статуту МКС про насильницькі зникнення. В ньому йшлося про 622 випадки насильницького зникнення цивільних осіб.
Під час повномасштабного вторгнення кількість зниклих і викрадених людей зросла в рази. Зараз, за різними оцінками, в РФ та на тимчасово окупованих територіях України, залишається від 15 до 30 тисяч українських військовополонених та цивільних. Місцеперебування більшості з них невідоме. Родини зниклих безвісти часто не знають, як їм діяти та до кого звертатися, не мають чітких алгоритмів дій.
З лютого 2024 року Харківська правозахисна група розпочала проєкт “Допомога військовополоненим, цивільним в’язням та їх родинам”, в межах якого ми шукали місцеперебування полонених та зниклих безвісти, консультували їхні сім’ї та намагалися допомогти самим бранцям настільки, наскільки це можливо. За цей час на гарячу лінію до нас звернулося понад дві тисячі осіб. Крім того, рідні зниклих безвісти та полонених приходили до офісів ХПГ, а також на прийом до наших юристів під час численних виїздів до постраждалих від окупації районів.
До реєстру надійшла інформація щодо 6761 особи, серед них — 2220 військовополонених, 840 безвісти зниклих цивільних, 3513 безвісти зниклих військових та 188 зниклих дітей.
Загалом у провадженні ХПГ перебуває 1600 справ про зникнення безвісти та 280 справ про катування. Юристи ХПГ надіслали 460 заяв до Робочої групи з питань насильницьких зникнень та 170 заяв до Комітету ООН проти катувань.
Співробітники ХПГ розшукують людей за допомогою OSINT-технологій, перехресного пошуку в наявних базах даних, опитують колишніх полонених, з’ясовуючи імена всіх бранців, з якими вони хоч колись перетиналися в полоні.
Відтак було знайдено 52 місця несвободи, в яких утримуються наші військовополонені та цивільні в’язні: 38 — у РФ та 14 — на тимчасово окупованих територіях України. ХПГ має у своєму розпорядженні прізвища, ім’я та по батькові 2510 бранців: військових та цивільних. З-поміж безвісти зниклих, зафіксованих у реєстрі, вдалося знайти 154 в’язні. Дані про місця утримання, адреси й кількість громадян України, які там перебувають в неволі, можна побачити на сайті T4P — у вигляді таблиці та мапи.
Нагадаємо, наприкінці липня відбулася презентація присвяченого насильницьким зникненням дослідження глобальної ініціативи T4P. Правозахисники змогли ідентифікувати 5340 жертв насильницьких зникнень, направили подання до МКС й узагальнення для Робочої групи ООН. Юристи обґрунтували, що Росія свідомо та системно вдається до насильницьких зникнень.
— ХПГ й надалі буде розшукувати полонених і зниклих безвісти, а також допомагати їхнім родинам підтримувати комунікацію з ними, — каже директор ХПГ Євген Захаров. — Ми не заспокоїмося, поки не знайдемо місцеперебування всіх бранців. Будемо намагатися їм допомогти.
