Дату 30 жовтня встановили самі в’язні таборів — дисиденти Кронід Любарський та Олексій Мурженко оголосили про перехід на статус “пзк” — політичного ув’язненого. Чому це було важливо? Радянська влада ще на початку 50-х років після низки повстань у концтаборах відокремила “засуджених за особливо небезпечні державні злочини” від карних в’язнів, але не визнавала їх політичними в’язнями. У 1974 році цей день було вперше відзначено спільним голодуванням, а також висуванням низки вимог.
Ось як описано цю подію у непідцензурному правозахисному журналі ХТС (“Хроника текущих событий”) за грудень 1974 року: “Цього дня ув’язнені мали намір оголосити одноденні та дводенні голодування. Відомі деякі вимоги, які передбачали висунути голодуючі 30 жовтня. Серед цих вимог: визнати статус політв’язня; відокремити від політв’язнів військових злочинців та кримінальників; скасувати примусову працю та обов’язкове виконання норми; скасувати обмеження у листуванні, у тому числі із закордоном; змінити обмеження у посилках та передачах; виділити медичну службу місць ув’язнення із підпорядкування МВС; забезпечити ув’язненим повноцінне медичне обслуговування за участю лікарів-фахівців, зокрема іноземних; збільшити число побачень із рідними, дозволити побачення із друзями; забезпечити можливість творчої роботи літераторам, науковцям, художникам; дозволити реєстрацію шлюбів; дозволити говорити рідною мовою в таборі та на побаченнях”.
Одночасно в Москві Сергій Ковальов і Андрій Сахаров скликали пресконференцію Ініціативної групи захисту прав людини в СРСР, під час якої оголосили про встановлення Дня політв’язня, а також передали іноземним журналістам свідчення про політичних ув’язнених в СРСР... Відтоді щорічно цього дня в таборах політв’язні різних національностей оголошували голодування й інші акції протесту, що викликало додаткові репресії.
“В Україні дату 30 жовтня відзначають колишні політв’язні та громадські організації. Так само з ініціативи В’ячеслава Чорновола в політтаборах з 12 січня 1975 року відзначався День українського політв’язня — на пам’ять про арешти української інтелігенції в цей день 1972 року”, — писав дисидент Василь Овсієнко.
“Дата 30 жовтня, а також дата 10 грудня (День Декларації людських прав), 12 січня (День українського політв’язня) відзначалися у всіх політичних зонах. Відзначалися демонстративним оголошенням голодівок, про які повідомляли закордонні радіостанції, — згадував політв’язень радянського режиму Євген Сверстюк. — Власне, відзначення цих дат було своєрідною формою ідентифікації політичного в’язня. Бо голодівка протесту є тим самим демонстрацією непримиренності…. День політв’язня багатьма не усвідомлюється як день національної гідності, як свято на честь людей, які повернули Україні самоповагу і повагу до неї у світі. Це не зовсім вшанування осіб і доль, а щось незрівнянно більше: це вшанування того голосу, який свідчить про здоров’я нації й готовність її давати одважних, які закладають офірний вівтар. Бо де немає святості й готовності приносити себе в офіру — там немає нації”.
За підрахунками фахівців, від початку 1920-х і до кінця 1980-х років в Україні було заарештовано майже півтора мільйона осіб. РФ продовжує репресивні традиції Радянського Союзу. І не лише щодо власних громадян. Сьогодні всі українські бранці Росії, — а їх тисячі: це і цивільні, і військовополонені — є політичними в’язнями. Тож цей день і досі не став лише історичною пам’ятною датою.
