Відомо, що у 2006 році було ухвалено Міжнародну конвенцію про захист усіх осіб від насильницьких зникнень (Конвенція). За останні 15 років кількість держав-учасниць Конвенції збільшилася з 20 до 76. Однак очевидним є той факт, що прийняття Конвенції та її ратифікація великою кількістю країн не призвели до бажаного ефекту — насильницькі зникнення залишаються дуже поширеним явищем і навіть своєрідною політикою певних політичних та соціальних кіл та груп.
Про це свідчать в тому числі й події в Україні, де насильницькі зникнення є поширеною практикою з боку держави-агресора та тих, хто співпрацює з нею.
Ймовірно саме те, що насильницькі зникнення залишаються значною проблемою, й стало однією з причин зібрання Конгресу. Адже майже 20 років існування та застосування Конвенції не вплинули на це огидне явище.
Харківська правозахисна група взяла участь у цьому заході. На жаль, дуже щільний порядок денний не дозволив зробити розгорнуту доповідь щодо ситуації в Україні та досвіду роботи нашої організації в цій сфері.
Дуже прикро, що Україна була представлена слабо та не отримала тієї уваги, на яку сьогодні заслуговують події в нашій країні та практика насильницьких зникнень, яка впроваджується Росією.
Водночас Конгрес продемонстрував наявність великої активності у протидії насильницьким зникненням, підтримки жертв цих злочинів, розшуку зниклих осіб та пошуку шляхів подолання інертності в цій сфері.
Учасники заходу з різних країн дійшли порозуміння щодо основних проблем, які потребують розв’язання з метою об’єднання зусиль та поліпшення ситуації з протидії насильницьким зникненням.
Серед основних проблем були відзначені:
- відсутність політичної волі країн у докладанні ефективних зусиль у протидії насильницьким зникненням, розшуку зниклих, наданні допомоги та підтримки жертвам зникнень та їх захисті;
- необхідність абсолютної криміналізації практики насильницьких зникнень та запровадження кримінального переслідування тих, хто є дотичним до їх вчинення;
- необхідність ефективного правового регулювання розслідування таких епізодів, розшуку зниклих, виявлення потерпілих та виконавців цих злочинів, надання допомоги потерпілим, їх охорони та ін.;
- необхідність об’єднання зусиль в цій сфері як на національних рівнях в окремих країнах, так і на міжнародному рівні. Створення міжнародних координаційних органів та мережі організацій, які б надавали підтримку потерпілим;
- необхідність фінансування цієї діяльності та ініціатив у сфері протидії насильницьким зникненням.
Учасники цілком усвідомлюють складнощі у впровадженні вказаних заходів та вирішенні сформульованих проблем. Але безумовно позитивним є те, що цей Конгрес відбувся і що ці проблеми були виокремлені та усвідомлені.
Конгрес є першим кроком на шляху об’єднання та координації зусиль з протидії насильницьким зникненням. Цей захід наочно проілюстрував зацікавленість представників громадського сектору та міжнародних організацій у продовженні та оптимізації цієї діяльності. За умови продовження подібних заходів вони будуть сприяти обміну досвідом та думками, вивчення позитивного досвіду розшуку та звільнення зниклих, напрацюванні алгоритмів діяльності у цій сфері. Також він допоможе вдосконалити правове регулювання запобігання насильницьким зникненням та може стимулювати створення спеціальних органів або організацій, які будуть мати мандат на розшук, звільнення та захист жертв насильницьких зникнень.
Дуже ефективним здається проведення подібних масштабних заходів з фокусом на окремих регіонах (зокрема, Україні) та окремих проблемах.
Сподіваємося, що надалі українські державні інституції та представники громадянського суспільства будуть брати участь в таких заходах як партнери, які спрямовують свої зусилля до єдиної мети викоренення таких насильницьких зникнень.
