Ми відвідали Державну установу “Криворізька виправна колонія (№80)” 15 грудня 2025 року. В установі утримують понад 1200 чоловіків, засуджених уперше. І порушення в трудовому законодавстві тут — це не окремі збої, а масштабна система, що охоплює сотні людей.
Праця засуджених у цій колонії давно перестала бути інструментом ресоціалізації. Вона перетворилася на ресурс, який використовується масово, непрозоро і без реальної відповідальності, ми про це писали у звіті за наслідками попереднього візиту до цієї установи у червні 2025 року. Переважна більшість працюючих засуджених залучені до робіт саме через цивільно-правові договори. Це не виняток і не допоміжна форма — це основний механізм організації праці в установі.
Формально цивільно-правовий договір означає виконання конкретного завдання або досягнення визначеного результату. Його суть — результат, а не процес. За таким договором людина не працює за графіком, не підпорядковується внутрішньому трудовому розпорядку, не перебуває під погодинним контролем, тут немає понять “нічна”, “понаднормова робота” чи “робота у вихідні”. Саме тому цивільно-правовий договір не передбачає соціальних гарантій, характерних для трудових відносин.
Але в Криворізькій виправній колонії (№80) усе відбувається навпаки. Засуджені щодня виходять на роботу у виробничі цехи та майстерні промислової зони, працюють у складі змін, за рознарядками, під постійним контролем персоналу. Вони виконують повторювані виробничі операції: працюють на обладнанні, обробляють матеріали, здійснюють пакування, сортування, завантаження і вивантаження продукції, виконують допоміжні технологічні процеси. Це не разові послуги й не окремі завдання. Це повноцінна виробнича діяльність з усіма ознаками трудових відносин.
Саме в цьому і полягає сенс масового використання цивільно-правових договорів. Назва договору дозволяє адміністрації створювати ілюзію відсутності трудових відносин. А отже — не дотримуватися норм тривалості робочого часу, не оплачувати понаднормову і нічну роботу, не платити за роботу у вихідні дні, не забезпечувати мінімальні гарантії в оплаті праці і не вести прозорий облік, який легко перевірити.
Окремі цехи фактично працюють у дві зміни. Формально друга зміна завершується о 23:00. Але журнали погодинних перевірок фіксують перебування засуджених на робочих місцях і о 23:45, зокрема у вихідний день. Це нічна і понаднормова робота. За трудовим законодавством вона має оплачуватися в підвищеному розмірі. За цивільно-правовим договором такого поняття просто не існує.
Аналогічна непрозорість характерна і для харчоблока та господарського обслуговування. Засуджені працюють щоденно, у тому числі у вихідні дні. Частина людей фактично перебуває на постійній зайнятості. Але встановити, скільки вони працюють і скільки за це отримують, неможливо — адміністрація установи відмовляється надавати штатний розпис, договори та платіжні відомості.
Окремої уваги заслуговує практика безоплатної праці. Закон допускає залучення засуджених до двох годин безоплатних робіт в порядку черговості виключно для благоустрою установи або прилеглої території. Проте на практиці ця норма використовується для прикриття постійної експлуатації. Засуджені роками працюють сантехніками, електриками, ремонтниками, обслуговують інженерні мережі, у тому числі у промисловій зоні, на харчоблоці з ранку до вечора перебирають і чистять овочі, працюють на посудомийці. Це щоденна технічна робота, без якої установа не може функціонувати. Вона не оплачується.
Коли монітори Харківської правозахисної групи та “Захисту в’язнів України” наполягали на наданні документації, адміністрація посилалася на захист персональних даних. Водночас під час моніторингу було прямо повідомлено, що вказівка не надавати документи щодо реалізації права на працю надійшла з міжрегіонального управління. Тобто блокування доступу до інформації є елементом управлінської практики, спрямованої на недопущення зовнішнього контролю.
Ці порушення фіксуються не вперше. Але замість їх усунення система стає ще більш закритою. Праця сотень засуджених, переважна більшість з яких формально “працює” за цивільно-правовими договорами, використовується як ресурс, щодо якого держава уникає простих відповідей: хто працює, скільки працює і чи отримує за це належну оплату.
Сучасне рабство рідко виглядає як відкрите насильство. Найчастіше воно виглядає як масове використання цивільно-правових договорів замість трудових, як багаторічна “двогодинна” безоплатна праця щодня, як нічна робота без надбавок і як управлінська вказівка нічого не показувати. Саме тому його важко помітити. І саме тому його так зручно не помічати.
Юридична довідка
Частина п’ята статті 118 Кримінально-виконавчого кодексу України дозволяє залучення засуджених до безоплатної праці лише як виняток і лише для робіт з благоустрою установи або прилеглої території. Йдеться про допоміжні, епізодичні роботи — прибирання, підтримання порядку, дрібні господарські дії — і не більше двох годин на день. Ця норма не передбачає і не може передбачати постійної технічної або виробничої роботи. Якщо засуджений щоденно і тривалий час працює сантехніком, електриком, ремонтником або забезпечує функціонування інженерних мереж чи промислової зони, працює в харчоблоці, така діяльність виходить за межі дозволеного законом благоустрою і підлягає оплаті та належному оформленню. Використання цієї норми для заміни оплачуваної праці є неправомірним.
Цивільно-правовий договір може застосовуватися лише у випадках, коли виконується конкретне, обмежене в часі завдання, а предметом договору є результат, а не сам процес праці. За цивільно-правовим договором особа не працює за графіком, не входить до складу змін, не підпорядковується внутрішньому трудовому розпорядку і не перебуває під постійним погодинним контролем. Якщо ж особа щодня виходить на роботу, виконує повторювані операції, працює у складі бригади, зміни, під контролем адміністрації та за рознарядками, такі відносини мають усі ознаки трудових незалежно від назви договору. Масове використання цивільно-правових договорів у таких випадках є способом обходу трудового законодавства, зокрема норм про тривалість робочого часу, оплату нічної та понаднормової роботи, роботи у вихідні дні та соціальні гарантії.
