Афганістан має глибоку та багатогранну історію, проте останні десятиліття затьмарені постійними конфліктами, що докорінно змінили ситуацію з правами людини. Після приходу до влади Талібану в серпні 2021 року розпочалося систематичне впровадження норм, заснованих на радикальній інтерпретації шаріату (передусім ханафітської правової школи).
Ця проблема має глибоке коріння: ще за першого правління талібів (1996–2001) світ гостро критикував утиски прав жінок, релігійних меншин та обмеження свободи слова. У період після 2001 року, за сприяння світової спільноти, була розроблена Конституція 2004 року. Вона декларувала рівноправність статей, доступ до освіти та інші загальновизнані права, що відповідали Міжнародному пакту про громадянські і політичні права (МПГПП) та Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW), які були офіційно ратифіковані Афганістаном.
З моменту зміни влади у 2021 році режим видав понад дві сотні указів, що фактично нівелювали ці демократичні здобутки. Зокрема, заборона на освіту дівчатам старше 12 років, жорсткі обмеження працевлаштування та неможливість перебувати у публічних місцях без супроводу чоловіків сформували умови, які експерти ООН характеризують як “гендерний апартеїд” — цілеспрямовану систему сегрегації та підпорядкування.
Така політика суперечить не лише Загальній декларації прав людини (ЗДПЛ), а й Каїрській декларації прав людини в ісламі (1990), учасником якої Афганістан залишається як член Організації ісламського співробітництва (ОІС). Критична складність полягає в тому, що закони Талібану не просто обмежують поведінку, а закріплюють жорстку ієрархію під проводом еміра Хібатулли Ахундзади, де права людини приносяться в жертву ідеологічній догматиці. Як наслідок, країна перебуває в глибокій гуманітарній кризі: мільйони афганців опинилися на межі голоду, а масштабна хвиля еміграції триває.
Новації в репресивному законодавстві
На початку січня 2026 року Хайбатулла Ахундзада - верховний лідер руху Талібан офіційно запровадив нові правила кримінального судочинства в Афганістані, які набули чинності негайно. Ключова новація – диференціація покарань за злочини залежно від соціального класу обвинуваченого (вчені, знать, середній клас, нижчий клас). Даний підхід позиціонується як заснований на ісламському шаріаті і протиставляється “західному” єдиному для всіх праву. Це являє собою формалізацію кастової системи в судовій практиці. Талібан без зайвого розголосу затвердив “Положення про кримінальне судочинство”, яке містить 119 статей. Цей документ, скріплений підписом еміра Ахундзади, набрав чинності без будь-яких публічних обговорень чи транспарентності.
Регламент де-факто кодифікує механізми стеження, тиску та покарань, розширюючи дію попередніх директив. Документ базується на фундаменталістському трактуванні шаріату та впроваджує систему дискреційних санкцій (“тазір”) за широке коло “правопорушень”, включно з політичною опозицією та недотриманням етичних канонів. Символічно, що це відбулося паралельно з візитом заступниці Генсека ООН Розмарі ДіКарло до Кабула (23–25 січня), хоча новий кодекс не отримав належного публічного розголосу в ході тих перемовин. За даними Human Rights Watch, вже у лютому 2026 року спостерігалося посилення тиску на медіа та хвиля безпідставних затримань за так звані “моральні злочини”. [www.bushcenter.org], [www.hrw.org]
Аналіз ключових правопорушень
Прийняті законодавчі акти прямо суперечать нормам МПГПП, CEDAW та Загальній декларації прав людини. До найбільш загрозливих положень належать:
- Пригноблення жінок: Відповідно до статті 34, жінка може бути ув'язнена на строк до 3 місяців за перебування поза домом без дозволу чоловіка. Стаття 32 фактично декриміналізує побутове насильство, встановлюючи мізерні терміни (до 15 днів) навіть за заподіяння тілесних ушкоджень. За відмову від віри (“відступництво”) стаття 58 передбачає пожиттєве ув'язнення з катуваннями (бичування кожні 3 дні). Таке законодавче закріплення позбавляє жінок елементарної свободи та тілесної недоторканності, що Міжнародний кримінальний суд вже розглядає як злочин проти людяності. [feminist.org]
- Порушення прав меншин та дискримінація: Стаття 15 шокуючим чином легалізує інститут рабства, впроваджуючи термін “раб” (ghulam). Стаття 9 вводить станову нерівність: еліта відбувається попередженнями за проступки, за які рядові громадяни піддаються фізичним покаранням. Крім того, стаття 16 дозволяє страти за “антидержавну діяльність” та невідповідність ідеології, а критика чиновників карається поркою за статтями 18 та 23(2). Жертвами цих норм стають передусім шиїти (зокрема ісмаїліти), ЛГБТ спільноти, незалежні журналісти та правозахисники.
- Контроль за приватним життям: Нові правила заохочують приватних осіб здійснювати самосуд під приводом “боротьби з пороком”, що знищує право на недоторканність житла та особистого життя (ст. 17 МПГПП) і перетворює суспільство на тоталітарну мережу інформаторів.
Що це означае на практиці
Відповідно до оновленого законодавства, притягнути чоловіка до відповідальності за домашнє насильство можна лише за наявності тяжких видимих ушкоджень, таких як переломи або глибокі рани, що офіційно засвідчені судом. Проте навіть у таких випадках покарання є символічним - воно обмежується арештом терміном до 15 діб.
У ситуаціях, що стосуються психологічного тиску або “непомітних” тілесних ушкоджень, кримінальна відповідальність часто взагалі не передбачена. При цьому тягар доведення факту насилля повністю покладається на плечі самої жінки.
Більш того, норми Кодексу класифікують як злочин спроби жінки втекти від агресії: якщо вона без згоди чоловіка неодноразово шукає прихистку в батьківській оселі чи у родичів, і вона, і члени її родини ризикують опинитися за ґратами на три місяці. Також документ легалізує фізичні покарання дітей, зокрема за порушення релігійних обрядів (пропуск молитви), та стимулює систему доносів за недотримання релігійних догм.
Загрози для Афганістану та світу
Для внутрішнього середовища Афганістану це означає катастрофічне поглиблення суспільної недовіри та терору. Гуманітарна ситуація загострюється через обмеження іноземної фінансової допомоги, що призвело до критичного рівня бідності. За даними аналітиків, заборона жінкам працювати завдає нищівного удару по ВВП країни (втрата до 10% щорічно), а масовий «відтік мізків» позбавляє державу кваліфікованих кадрів. Покоління дітей, що виховується в атмосфері нормалізації насильства та страху, стає соціальною бомбою сповільненої дії.
Зовнішні виклики включають посилення міграційного тиску на сусідні регіони та Європу. Зростання радикалізації всередині Афганістану створює умови для перетворення країни на плацдарм для міжнародних терористичних угруповань. Світовій дипломатії вкрай складно балансувати між необхідністю надавати допомогу через НУО та необхідністю тиску на режим Талібану для припинення репресій. Встановлення режиму розслідування ООН у 2025 році стало чітким сигналом про неминучість міжнародних санкцій та юридичної відповідальності лідерів руху. [www.hrw.org] [www.eurasiareview.com]
Роль релігійного фактора
Для об’єктивного аналізу вкрай важливо розмежовувати ісламську віру та політичні маніпуляції Талібану. Іслам як світова релігія сповідує принципи справедливості, людської гідності (karāmah) та соціальної рівності, що зафіксовано в багатьох ісламських деклараціях. Те, що ми спостерігаємо в Афганістані, — це не іслам, а його агресивне, деформоване трактування, що ігнорує принципи іджтіхаду (переосмислення права відповідно до контексту часу). Приклади Індонезії чи Туреччини доводять, що ісламські традиції можуть співіснувати з нормами прав людини. Справжньою проблемою є використання теології для узурпації влади та створення теократичної деспотії. [giwps.georgetown.edu],[www.ohchr.org]
Ефективне вирішення назрівшої проблеми може полягати у площині співпраці з авторитетними ісламськими вченими, які засуджують радикалізм та закликають до повернення до гуманістичних витоків віри. Залучення впливових мусульманських інституцій та провідних богословських центрів мав би сформувати потужну теологічну противагу репресивній ідеології, позбавляючи Талібан монополії на трактування релігійних догм. Такий внутрішньоісламський діалог має вирішальне значення, адже критика з боку визнаних ісламських богословів сприймається афганським суспільством як значно легітимніша, ніж зовнішній політичний тиск, який режим легко таврує як “західний вплив”. Через звернення до концепцій соціальної справедливості та захисту слабших, притаманних ісламській традиції, стає можливим делегітимізувати насильницькі методи правління та вибудувати модель суспільства, де релігійні цінності стають фундаментом для захисту прав людини, а не інструментом їх придушення.
