“Я боюся, щоб мій чоловік під час загострення своїх не перестріляв!”

Кілька співробітників Харківської правозахисної групи давно служать в ЗСУ — юристи, водії, навіть медіадиректор. У те, що мобілізують Олега Мирошниченка, який завідує видавництвом ХПГ, не вірив ніхто: у чоловіка неврологічно-психіатричний діагноз, він раніше вже проходив ВЛК і попереднього разу був визнаний непридатним. Залишати Олега без нагляду лікарів, а тим більше давати йому до рук зброю не можна, наполягає його дружина Оксана:

— Я не розумію, чому комісія написала, що він здоровий. У дитинстві в Олега була черепна-мозкова травма, через це почалися розлади. Відтоді він під наглядом лікарів, періодично лежить у психіатричній лікарні. Востаннє був госпіталізований навесні цього року. Для підтримки нормального стану постійно вживає серйозні рецептурні препарати.

1 липня Олег пішов до ТЦК та СП Київського району Харкова, щоб оновити свій статус. З собою взяв всі медичні документи, зокрема — свіжу виписку з амбулаторної карти з діагнозом: F 06.4 (органічний тривожний розлад). Додому з ТЦК він так і не повернувся: військово-лікарська комісія визначила, що чоловік здоровий і може брати до рук зброю. Увечері Олег зміг зателефонувати дружині, попросив забрати в нього медичну документацію і попередив, що незабаром їхатиме в “учебку”.

Тривожний розлад — це не просто фонове занепокоєння. Під час загострення Олег не спить, не довіряє людям, його мучать нав’язливі думки, буцімто йому хтось хоче заподіяти лихо, каже Оксана.

— Коли йому погано, він починає прислухатися біля дверей — чи не ходить там хтось сходами, він виглядає у вікно, каже, що його “викрадуть агенти”. У нього починається паніка. Він з підозрою ставиться до людей. А іноді впадає в апатію, не може нічого робити. Як він буде поводитися у війську, ніхто не знає. Коли він нервує, він же може все що завгодно зробити! Я боюся, щоб він своїх не перестріляв… Я пішла до військкомату і сказала: ви розумієте, що це хвора людина, яка може шкоди наробити? Вони нічого мені до ладу не відповіли…

Олег має постійно приймати антипсихотичні препарати та антидепресант, які можна придбати лише за рецептом психіатра. До ТЦК він ліки, звичайно, не взяв і наразі з собою не має. Різка відміна прийому препаратів може погіршити його стан і призвести до загострення хвороби.

— Згідно з Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, діагноз Олега підпадає під психічні розлади, що виникають унаслідок травм, — каже адвокатка Таміла Беспала. — Стійкі психічні розлади поділяються на помітно і помірно виражені. У першому випадку людина може бути визнана непридатною взагалі (і два роки тому Олега визнали непридатним), у другому, помірному, — придатною для служби в забезпеченні, ТЦК та СП, навчальних центрах, ВНЗ тощо. Через Міністерство оборони я направила до військової частини, куди Олега везуть, адвокатський запит щодо акту проходження ВЛК. Але варто зазначити, що, коли йдеться про такі розлади, експертна постанова має ухвалюватися після проходження трьох курсів стаціонарного лікування в спеціалізованих закладах охорони здоров’я тривалістю не менше двадцяти одного дня протягом дванадцяти місяців.

Щоб у мирний час цивільному отримати дозвіл на зброю, потрібна довідка від психіатра. Людина з таким розладом як в Олега, напевно не змогла б пройти цього медогляду і доступу до зброї не отримала б. Але лікарі ВЛК чомусь вважають, що озброєна людина з психічним захворюванням не становить небезпеки для тих, хто служить поруч із нею в ЗСУ.

Влітку минулого року в навчальному центрі на Чернігівщині один з мобілізованих розстріляв двох інструкторів і поранив третього. Кілька тижнів тому Богдана Кошеля, який скоїв цей злочин, засудили до довічного ув’язнення. Чи можна було запобігти трагедії? Вірогідно так. За словами адвокатки Кошеля, його мати намагалася достукатися до всіх інстанцій, включно з ДБР та Президентом, повідомляла, що її син має психічне захворювання, і вимагала додаткового психіатричного огляду. Хлопець мав постійно вживати ліки, але після затримання і доправлення до ТЦК доступу до них не мав. На відміну від доступу до зброї.