— ..З часів випуску з інституту, за всі роки моєї роботи це в мене перший випадок, коли пацієнта з таким діагнозом мобілізували, — каже лікар-психіатр, кандидат медичних наук Ірина Гончарова-Багалій про нашого колегу Олега Мирошниченка. Докладніше про його історію можна почитати за посиланням. Олег, маючи серйозний психіатричний діагноз, пішов до ТЦК та СП Київського району Харкова оновити свій статус, був визнаний придатним і мобілізований.
— Так, серед моїх пацієнтів іноді дійсно буває, що мобілізують людей з діагнозами, але зазвичай це люди, які не дуже переймалися оформленням документів, не стояли на військовому обліку, уникали лікування в стаціонарі. Тобто у них завжди були якісь пробіли в документах з їхньої провини. А Олег дбав про свої документи і багато разів проходив ВЛК, — веде далі пані Ірина.
Втім, як показує життя, правильно оформлені папери, перебування на обліку в психіатричному диспансері, визнана судом недієздатність і навіть очевидні прояви хвороби не є запорукою того, що чоловік не зникне посеред білого дня, а потім не опиниться в одному з навчальних центрів. Зі зброєю в руках. Чим це може закінчитися, показала історія Богдана Кошеля, якого засудили до довічного ув’язнення за те, що він розстріляв двох інструкторів і поранив третього. У хлопця було психічне захворювання. А ліків не було.
Судова практика
На початку літа Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець після моніторингового візиту представників його Офісу до Тернопільського ТЦК і СП заявив, що там утримують людей з ментальними порушеннями та інвалідністю.
Те, як такі, явно не придатні до військової служби, люди потрапляють до терцентрів комплектування, а потім і до війська, ілюструє судова справа з того ж таки Тернопільського регіону. Обставини цієї історії настільки абсурдні, що виникає відчуття, ніби читаєш щось із Гашека, а не судові документи.
У вересні минулого року мешканця Тернопільської області зупинили на вулиці. Йому було “запропоновано в добровільному порядку в супроводі працівників поліції прибути до [ТЦК і СП] для перевірки та уточнення облікових даних через АІТС ‘ОБЕРІГ’”. Чоловік погодився, 29 вересня пройшов ВЛК, 30 вересня мобілізований і зарахований до штату військової частини.
Одне “але”: через тяжкий психіатричний діагноз мобілізований має призначену довічно другу групу інвалідності, був два роки тому визнаний недієздатним, тож має опікуна. ВЛК не помітила у визнаного придатним воїна “ознак параноїдної шизофренії, що досягає рівня хронічного психозу, хронічного захворювання, стійкого психічного розладу, у зв`язку з чим, він не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними”. Якби не опікун, який одразу ж звернувся до суду, чоловік із таким діагнозом отримав би зброю й поїхав би на фронт. Суд встановив, що призов та мобілізація позивача була здійснена протиправно, і постановив скасувати постанову ВЛК та виключити чоловіка зі списків особового складу військової частини.
Схожа історія сталася в Запоріжжі. Д. мобілізували наприкінці листопада минулого року. “Земля пішла під моїми ногами, — писала до ХПГ його мати. — Він не військовозобов’язаний. Маю на руках військовий квиток сина, в якому записано ‘непридатний, стаття 16а графи II розкладу хвороб, виключений з обліку’”.
Д. хворів давно. Тричі по кілька місяців лежав у психіатричному стаціонарі. Ще у березні 2025 року військово-лікарська комісія КНП “Міська лікарня № 8” встановила йому діагноз: шизофренія, параноїдна форма, безперервний тип перебігу з наростаючим дефектом. На підставі статті “16а” графи “ІІ” розладу хвороб його визнали непридатним до військової служби і виключили з військового обліку. Попри це, в листопаді 2025 року чоловіка зупинили посеред вулиці та доправили до ТЦК. Мати не знала, куди подівся хворий син, шукала його скрізь, звернулася до поліції. Лише після цього вона довідалася, що — далі цитата за судовими матеріалами — “її син пройшов ВЛК і вже мобілізований, перебуває у військовій частині, іншої інформації надано не було”.
Як згодом виявилося, чоловіку просто виписали новий військовий квиток “здорової людини” і відправили до штурмової бригади №425. Мати Д. знайшла адвоката. Той допоміг звернутися до суду. Вимоги було три: 1) визнати протиправним та скасувати наказ про направлення Д. для проходження військової служби до військової частини; 2) визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини про призначення Д. на посаду; 3) зобов’язати військову частину виключити Д. зі списків особового складу військової частини. Тобто предметом судового спору стали не порушення процедури під час проходження медичного огляду ВЛК, а протиправні дії ТЦК під час мобілізації Д, який давно був виключений з військового обліку.
Представник відповідача у відповідь на це наголошував, що жодних процедур ТЦК не порушив, адже Д. не мав при собі військово-облікового документа. Крім того, під час затримання Д. правоохоронці склали протокол про адміністративне порушення, і Д. його підписав. Потім, мовляв, чоловік пройшов медичний огляд і був визнаний придатним до військової служби. Ба більше: за час доправлення та перебування Д. в ТЦК він буцімто ні на що не скаржився — ані усно, ані в письмовій формі.
В результаті суд визнав протиправними накази начальника ТЦК та командира військової частини і зобов’язав виключити Д. зі списків особового складу військової частини. Рішення суду було ухвалене 26 лютого, набрало законної сили 16 квітня. За словами матері Д., повернули її сина додому лише... 28 червня.
Таких випадків чимало. Нещодавно Дніпропетровський окружний адміністративний суд частково задовольнив позов чоловіка, якого в січні цього року мобілізували попри змішаний тривожний і депресивний розлад. Минулого літа він вже проходив ВЛК і був направлений до психіатричної установи за висновком спеціаліста. Як ідеться в матеріалах суду, чоловік просто не встиг отримати цей висновок: спочатку хворів, а потім його… мобілізували. При цьому у лікарні офіційно підтвердили наявність у нього психіатричного захворювання, він дійсно перебуває на психіатричному обліку.
Адвокатка мобілізованого зверталася до військової частини із вимогою провести для її клієнта ВЛК ще раз, втім, безрезультатно. Тому справа дійшла до суду: позивач просив скасувати постанову ВЛК та зобов’язати військову частину направити його на повторний медичний огляд. Для встановлення діагнозу у позивача лікарі ВЛК повинні були провести відповідні клінічні та рентгенологічні дослідження, чого, звичайно, ніхто не робив. Тож суд дійшов висновку, що “неповний медичний огляд позивача на ВЛК був формальним та порушував процедуру проведення медичного обстеження”, і постановив визнати протиправними постанову ВЛК та бездіяльність військової частини і зобов’язати останню направити позивача на повторну ВЛК.
Втім, судді не завжди ухвалюють рішення в інтересах людини із психічним розладом. Наприкінці серпня той самий Дніпропетровський окружний адміністративний суд відмовив позивачу у схожій справі. Чоловіка, який раніше неодноразово лікувався у психіатричному закладі (діагноз — шизофренія, параноїдна форма, з 2020 року, підтверджений повторно у 2025-му), 25 квітня 2026 року ВЛК визнала “здоровим” і придатним до служби. Вже наступного дня його мобілізували й зарахували до військової частини. Чоловік оскаржив накази про призов та зарахування до списків особового складу, посилаючись на аутизм і шизофренію, а також на те, що медогляд провели поверхнево, без урахування наявної медичної документації. Скаргу на саму постанову ВЛК він подав 13 травня — вже після мобілізації.
Ключовим аргументом судового рішення став той факт, що на момент видання наказу про призов довідка ВЛК про придатність була чинною і не скасованою, а суд не може підміняти собою ВЛК в оцінці стану здоров’я — це компетенція медичної комісії, суд лише перевіряє дотримання процедури. (При цьому в огляді нашвидкуруч, без урахування вже наявних медичних документів, суддя чомусь не помітив жодних процедурних порушень). Суд також відмовив зобов’язати військову частину звільнити чоловіка, оскільки той не довів, що має для цього правову підставу, передбачену статтею 26 Закону “Про військовий обовʼязок та військову службу”. При цьому рішення суду прямо не стверджує, що чоловік справді здоровий, — це окреме питання, яке має вирішуватися в межах процедури оскарження постанови ВЛК.
“Нам потрібні бойові одиниці, а не хворі”
Подібні справи не завжди завершуються через суд. Військові частини самі не зацікавлені в бійцях, від яких невідомо, чого чекати на полі бою. Торік журналісти “Слідства.Інфо” писали про Миколу, якого мобілізували попри діагностовану шизофренію. Тут ситуація була ще абсурдніша: під час окупації Херсона він провів три місяці в полоні, а після звільнення перебував не в найкращій ментальній і фізичній формі. З Херсона він виїхав до Одеси, де його двічі намагалися мобілізувати. Вперше мати встигла підвезти до ТЦК і СП необхідні документи. Вдруге, за словами адвоката, до якого звернулися рідні Миколи, “зранку його затримали, а ввечері він вже був в учебці”. “Я говорив, показував їм довідки, вони казали, що будеш у частині вже їх показувати, нам треба план виконувати. Ну, я там навіть лікарів не бачив. ВЛК тільки на папірцях була, а по факту…”, — згодом розповідав Микола. У військовій частині до діагнозу Миколи поставилися серйозно і одразу почали процедуру списання новобранця, яка тривала три місяці. Відзначимо — значно скоріше, ніж судові розгляди…
— Коли я був командиром бригади, до мене неодноразово привозили таких людей, — розповів екскомандир 108-ї окремої бригади територіальної оборони Дмитро Герасименко. — Вже в процесі служби потім виявлялося, що вони або вже є на обліку у психіатра, або їх доводилося нам самим відправляти на обстеження, і виявлялося, що в них є психічні проблеми, причому вже дуже давно. Власне, у мене в бригаді небезпечних не було, але неодноразово чув про тих, хто на службі “хватає білочку”, або про людей, які смикали гранати, або про тих, хто стріляв собі в голову. Якщо в людини психічні проблеми, їй просто не можна довірити повноцінно бойову задачу. А виходить, що замість 100 бойових одиниць у мене — хворі й непридатні.
— Серед тих моїх пацієнтів, яких мобілізували, дехто досі служить, а декого потім, після БЗВП, лікар повторно дивився, — розповідає Ірина Гончарова-Багалій. — Ніхто таких “клієнтів” собі в частину не хотів, тому з базової військової підготовки їх направляли на повторне ВЛК і на лікування у психіатричних стаціонарах, а в результаті — списували. Кілька є таких. А є такі, що десь собі служать, десь прилаштувалися. Один у мене є пацієнт, який з 2022 року на фронті служить — і цілком успішно. Але він, здається, доброволець. І там епілепсія: він п’є свої препарати і служить. Але якщо у людини стан нестабільний, у нього часті загострення, тримати його на службі жодного сенсу немає, бо він буде практично весь час потрапляти в госпіталь, скажімо так. Тобто держава буде просто витрачати на нього гроші — на його утримання, на його лікування. Людина буде виходити з госпіталю, а через чотири тижні повертатися туди з черговим загостренням. Лише відволікатиме медичну службу.
Про мобілізованих з психічними захворюваннями йшлося й у відомому розслідуванні “Бабеля” про 425-й штурмовий полк “Скеля”. “Ми поспілкувалися з чоловіком у присутності матері. Його проблеми очевидні для пересічної людини без медичної освіти — чоловік навіть погано вимовляє слова. Як він пройшов ВЛК — незрозуміло”, — писали журналісти. Додому його відправив уже бойовий командир.
Учебка для колишніх “обмежено придатних”
Згідно з Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, не всі люди з психічними захворюваннями є непридатними до служби у війську. Залежно від діагнозу та впливу хвороби на повсякденне життя їх можуть визнати такими, що можуть служити у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, навчальних центрах чи логістиці (статус, який раніше, до травня 2024 року, називався “обмежено придатний”). Але й вони мають пройти бодай скорочений до 30 днів базовий вишкіл в навчальному центрі, навчитися стріляти, рити окопи тощо. Ірина Гончарова-Багалій впевнена, що озброювати багатьох пацієнтів з психіатричними діагнозами не можна.
— Так, їм формально пишуть, що вони можуть служити в ТЦК, навчальних центрах та в тилових частинах. Але з такими діагнозами зброю брати в руки не можна! Це ніхто не відміняв. Тобто в “учебці” їх треба якось так навчати, щоб зброя їм не потрапляла до рук. До речі, їм також не можна перевозити пасажирів. Багато хто з колишніх обмежено придатних служить водієм, адже це вважається тиловою посадою. Але з психічним захворюванням людина не може бути водієм. У неї і прав немає.
Втім, враховуючи, що у більшості з наведених вище випадків хворі на тяжкі психічні захворювання визнавалися ВЛК “абсолютно здоровими”, вони потрапляли на повноцінне БЗВП, як-от чоловік з розслідування “Бабеля”, який “разом з усіма проходив вишкіл і отримував стусани” в одному з навчальних центрів “Скелі”.
Як таке можливо?
...Людина, яка визнана недієздатною і має опікуна, може вийти сама на вулицю — за хлібом, наприклад. Це квартиру вона продати самостійно не має права, а жити звичайне життя між загостреннями — цілком. І ось ця людина просто зникає, адже зустріла групу оповіщення, добровільно і, можливо, радісно підписала всі документи, нічого не сказавши про свій діагноз. Як таке можливо? Згідно із законом, так не має відбуватися: ще до початку ВЛК територіальний центр комплектування отримує інформацію із психоневрологічних, протитуберкульозних, шкірно-венеричних диспансерів, наркологічних закладів тощо.
А якщо доступу до таких даних чомусь немає або хвора людина не була на обліку? Психічний розлад має помітити вузький спеціаліст під час медогляду. Але чи помітить за ті лічені хвилини, що часто відводяться на ВЛК? У червні Дмитро Лубінець наголошував на проблемі суто формального проходження військово-лікарської комісії, згадуючи випадки, коли людина “проходила комісію” о першій ночі за 15 хвилин. Та навіть якщо чоловік приносить з собою всі необхідні підтвердження діагнозу, ця медична документація часто просто не береться до уваги. “Як результат, у нас мобілізують людей, а потім не хочуть військової частини їх просто фізично забирати, — зауважував Омбудсман. — …Військова частина жодна не хоче брати собі такого бійця, бо бачить, що людина не здатна або через вік, або через медичний стан виконувати бойові задачі”.
Що робити?
— Система, на мою думку, зламалася на етапі між чергами до військкоматів у 2022 і “бусифікацією” у 2023 році, коли зупинився потік добровольців, — вважає Дмитро Герасименко. — Змінити ситуацію може лише керівництво держави. Має бути воля як старшого військового, так і політичного керівництва. Ми демонізуємо ТЦК, але їх спонукає це робити система. Має бути якийсь фільтр, щоб у бойові підрозділи не потрапляли хворі і непридатні.
Таким фільтром має бути саме ВЛК, але комісії, по суті, зараз не виконують (або погано виконують) свою функцію. На початку літа стало відомо, що Міноборони збирається внести зміни до Положення про ВЛК (наказ №402), зокрема, напрацювати законодавчі механізми доступу ВЛК до медичної інформації. Крім того, наразі на розгляді Верховної Ради перебуває кілька законопроєктів, які могли б розв’язати проблему з ВЛК. Найсвіжіший законопроєкт (№16014-1) було зареєстровано тиждень тому: він пропонує посилити відповідальність за порушення правил військового обліку, призову та проведення медичних оглядів. Автори документа пропонують запровадити кримінальну відповідальність за умисні порушення під час медогляду ВЛК та незаконний призов і карати за цей злочин позбавленням волі строком від двох до восьми років.
