Цьогоріч премію присудили перекладачу та письменнику Андрію Содоморі та письменниці й публіцистці Олені Стяжкіній. Церемонія нагородження пройшла 9 вересня у Києво-Могилянській бізнес-школі.
“Атмосфера нашої події — це світло і тінь. Але унікально, що зараз світло — рідкісне. Коли ти не п’єш його просто, як воду. Коли воно надається тобі як диво. І мені здається, що ми всі з вами розуміємо, наскільки таким дивом був Василь Стус і його покоління. Ця премія — це теж диво. Це не просто відзнака для хорошої літератури або відомих діячів культури. Це премія для тих, хто бореться”, — заявив президент Українського ПЕН, журналіст, філософ Володимир Єрмоленко, який очолив журі Премії.
Також цього року до складу журі увійшли: Оля Гнатюк — дослідниця, професорка НаУКМА та Варшавського університету; Юрко Прохасько — есеїст, перекладач; Олександр Саврук — декан Києво-Могилянської бізнес-школи; Елеонора Соловей — літературознавиця; Леонід Фінберг — головний редактор видавництва “Дух і Літера”; Тетяна Пилипчук — директорка Харківського літературного музею, лауреатка Премії імені Василя Стуса 2024 року; Тамара Гундорова — літературознавиця, культурологиня; Мирослава Барчук — журналістка, телеведуча.
Андрій Содомора — відомий український письменник, науковець, перекладач, спеціаліст з античної літератури. Вже понад століття він працює над текстами Менандра, Арістофана, Софокла, Есхіла, Евріпіда, Горація, Овідія, Лукреція, Сенеки. Кавалер ордена “За заслуги” III ступеня.
“Античні митці вважали, що поетами та бійцями-воїнами народжуються. Василь Стус подав зразок того, як за коротке життя, розвинувши вроджені задатки, можна стати саме такою прекрасною людиною. Людиною, яка зуміла поєднати сталеву волю з тонкістю душевних структур. Якщо ж про мене, то я народився 1937 року. У кінці того року, коли жертвою нелюдської системи впав Микола Зеров. Випадок скерував мене до класичних студій у Франковому університеті. І так я вів у перекладанні дві борозни — римську Миколи Зерова і грецьку Бориса Тена. ‘Поспішай до мене, але до себе насамперед’, — радив філософ. Я поспішав до них, античних знавців. У тій праці зважав передусім на те, що єднає нас з античними — волелюбність, людяність, гуманітас і найвища повага до слова. Саме від них я вчився”, — розповів Андрій Содомора.
Олена Стяжкіна — українська письменниця, публіцистка, докторка історичних наук, професорка історії. Працює в Інституті історії Національної академії наук України. Заснувала громадський рух “Деокупація. Повернення. Освіта”. Волонтерка. Цього року вона стала лауреаткою премії Women in Arts Award у категорії “Жінки у літературі” за внесок та стійкість у часи опору. Авторка понад дев’яноста наукових публікацій та художніх книг, зокрема “Мовою Бога”, “Розка”, “Смерть лева Сесіла мала сенс”, “Чобіток Зельмана”.
“Чин та геній Василя Стуса поставив височезну, до самого неба, планку, дістатися якої не випадало більшості його сучасників. Але вона випала нашим. Випало та випадає кожного дня. На фронті, у полоні, на окупованих територіях. Честь бути українцем, право жити українцем — от просто в ці хвилини виборюється їхнім чином і їхнім генієм… — наголосила Олена Стяжкіна. — Ця премія для мене — не нагорода. Вона — почесний і важливий борг, який я намагатимусь віддавати все своє життя. Усе, що відділяє нас від пітьми, від подій і наслідків війни, від мертвих рук жінки з Бучі і кісток у синьо-жовтому браслеті чоловічої руки з Ізюму, від написів імен на спинах дітей, від мертвих тіл на вулицях, прикритих ваннами, усе, що відділяє нас від пітьми — це армія. ‘Віддай мені своєї смерти частку, візьми од мене часточку життя’, — писав Стус про сьогодні. Воїни та воїнки потребують нас, нашої мобілізації, нашого захисту, нашої участі. Ніби б не тут мали звучати ці слова і не тут починатися дії. Але де? Де, як не тут? І де, як не скрізь? Наші воїни та воїнки потребують ясних термінів служби, гідного грошового забезпечення. Не тільки на ‘нулі’, на позиції, але і впродовж усієї служби, і після закінчення служби. Наші ветерани потребують дієвої правдивої підтримки на всіх рівнях. Наші загиблі — пам’яті та присутності в ухваленні теперішніх рішень. І якщо білий світ наших державних інституцій ‘без кольору і звуку, ні форми, ні ваги, ані смаку — розлився безберегою водою’, то цими інституціями маю стати я, маємо і стаємо ми. І будемо ставати стільки, скільки треба, аби державні органи також були переутворені та працювали, як належить”.
Під час церемонії нагородження всі охочі могли долучитися до збору коштів на автівки для окремого загону Центру спеціального призначення “Крила Омеги”.
Премію імені Василя Стуса започатковано 1989 року за ініціативою Української асоціації незалежної творчої інтелігенції. З 2016 року цю ініціативу продовжили PEN Ukraine, Києво-Могилянська бізнес-школа та видавництво “Дух і Літера”. Премією імені Василя Стуса нагороджують митців, режисерів, літераторів, музикантів, культурних менеджерів за внесок в українську культуру й стійкість громадянської позиції. З моменту створення відзнаки, нею було нагороджено понад 70 лауреатів. У різні часи її отримували Опанас Заливаха, Михайлина Коцюбинська, Василь Овсієнко, Іван Світличний, Мирослав Маринович, Володимир В’ятрович, Марія Бурмака, Сашко Положинський, Святослав Вакарчук, Тарас Компаніченко, сестри Тельнюк, Олександра Коваль, Сергій Жадан, отець Борис Ґудзяк, Віталій Портніков, Тімоті Снайдер. Голова Харківської правозахисної групи Євген Захаров став лауреатом премії імені Василя Стуса у 2012 році.
