Про вирок мешканцям окупованого Мелітополя повідомило видання “Медиазона”. Ігор Гаранін засуджений до довічного ув’язнення та штрафу в розмірі мільйон рублів, решта — до 25 років неволі (Євтушенко має заплатити штраф у розмірі мільйона рублів, а Олена Рой — 500 тисяч).
Суть кримінальної справи
Чотирьох українців звинуватили в тому, що у 2022-23 роках за завданням українських спецслужб вони буцімто здійснили кілька замахів на мелітопольських чиновників-колабораціоністів. “Залежно від ролі, яку відводило кожному з фігурантів ФСБ, їм ставили участь у терористичній спільноті, незаконний обіг вибухівки, виготовлення СВУ, теракт, що спричинив смерть людини, та приготування до теракту”, — розповідали журналісти. Прокуратура вимагала для Гараніна, Євтушенка і Гаркуші покарання у вигляді довічного ув’язнення, а для Олени Рой — 28 років за ґратами. Як повідомляла пресслужба суду, Гаранін та Євтушенко — громадяни України, Рой і Гаркуша — мають російські паспорти (про те, як РФ примушує мешканців окупованих територій брати російське громадянство, читайте на сайті ХПГ). Усі четверо наголошують на тому, що підписали зізнання під тортурами ще до офіційного затримання, а призначені РФ адвокати фактично діяли спільно зі слідчим.
“Гаранін, Рой і Гаркуша, вступивши в терористичну спільноту, взяли на себе зобов’язання з організації спостереження за об’єктами злочинних зазіхань, отримання від інших членів терористичної спільноти вибухових речовин, вибухових пристроїв та інших компонентів, необхідних для виготовлення СВУ, здійснення їх перенесення, перевезення, зберігання та передачі іншим учасникам ТЗ, а також безпосередньо здійснення, — йдеться в судовому пресрелізі. — При цьому Гаранін, крім того, зобов’язався виготовляти СВУ та передавати їх іншим учасникам МС для здійснення терористичних актів, а Євтушенко взяв на себе зобов’язання щодо отримання від інших членів МС вибухових речовин, вибухових пристроїв та інших компонентів, необхідних для виготовлення СВУ, здійснення їх носіння, перевезення, зберігання”.
Українцям закидають два здійснені замахи і один запланований. 15 листопада 2022 року через вибух у під’їзді дістав тяжких поранень Дмитро Трухін, голова окупаційного “управління комунальної власності”. 27 квітня 2023 року внаслідок підриву загинув Олександр Міщенко, заступник начальника окупаційного мелітопольського “управління внутрішніх справ”. Його колега, Юрій Акімов був поранений. Також, за версією ФСБ, група готувала теракт щодо “заступника начальника з оперативної роботи управління МВС у Запорізькій області” Романа Пшеничного. Як зазначають журналісти видання “РІА Південь”, сам Пшеничний відмовився визнавати себе потерпілим у справі.
Судовий розгляд
ФСБ відзвітувала про затримання українців 2 травня 2023 року, буквально за тиждень після замаху на Міщенка.
Втім, на суді Сергій Гаркуша заявив, що був затриманий вже 27 квітня. Кілька днів його тримали в катівні з мішком на голові, били, піддавали тортурам, а потім дали папери, навіть не запропонувавши їх прочитати. Слідчий на ім’я Мармалюк скав: “Якщо хочеш, щоб все нормально було, підписуй”. Сергій послухався. Через сорок хвилин після цього він вперше побачив призначеного російською державою захисника. Той зазначив, що побитому клієнту “допомогти нічим не може” і пішов (на суді він розповість, що “був присутній на всіх слідчих діях за участі підсудного, серед іншого, і на допитах, від початку до кінця”, Гаркуша, мовляв, “мав абсолютно нормальний вигляд, був спокійний”, на катування не скаржився).
Восени 2024 року, коли Гаркуша перебував в ізоляторі тимчасового тримання, інший слідчий, Губін, дав йому на підпис нові документи, заявивши, що “треба закривати справу”. Сергій все підписав, щоб “скоріше справа надійшла до суду”. Гаркуша визнав, що скоїв замах на Міщенка, інші епізоди справи відкидав. Крім того, він наполягав, що Євтушенко не має стосунку до так званої “терористичної групи”.
Сам Євтушенко теж неодноразово наголошував, що самовикривальні “свідчення” він дав під тортурами. Згодом слідчий Губін переконував його не відмовлятися від них, “мотивуючи це тим, що його зрештою обміняють, і від того, що там буде написано, нічого в його житті не зміниться”. Крім того, Євтушенку погрожували повернути його на підвал, “де до нього застосовувалися недозволені методи — фізичний та психологічний примус”.
Під час судового засідання у квітні Сергію Євтушенку стало погано. Він просив викликати швидку, але суддя спочатку відмовив. Євтушенко прокоментував: “Я не людина…Я громадянин України”. Згодом у засіданні все-таки зробили перерву і покликали лікарів. Загалом стан здоров’я Євтушенка викликає серйозне занепокоєння.
“Сергій Євтушенко страждає на цукровий діабет, за час процесу йому кілька разів викликали швидку допомогу до суду. 16 березня під час доставки із СІЗО у Євтушенка випала пахова грижа, медики, що приїхали, вправили її, сказавши, що підсудному потрібна операція. Коли його повернули до зали суду, грижа випала знову”, — повідомляла “Медиазона”.
Олена Рой на суді також заявила, що її покази про “знайомство з Євтушенком” слідчий Губін просто вигадав. Їй просто принесли папери на підпис — навіть без формального допиту.
Ігор Гаранін на суді частково визнав фактичний бік звинувачення (заперечивши підготовку до замаху на Пшеничного). При цьому він не погодився з кваліфікацією своїх дій як “тероризму”, адже, за його словами, співробітники українських спецслужб “попереджали про відповідальність, якщо постраждають цивільні, мирні жителі”. Також він розповів про те, як відбувалося “впізнання” Євтушенка, якого він до того бачив лише один раз — у лютому 2023 року.
“Якщо це можна було назвати впізнанням… Там адвоката взагалі ні з якого боку не було. Одразу ще в підвалі слідчий чи оперативник — я не знаю, вони були в масках, а коли вони заходили, ми відверталися до стіни… Коли я повернувся, мені показали кілька фотографій і сказали, що ця людина — вона буде під номером таким. Тепер поїдемо на впізнання. У свідченнях зазначено, що я впізнав його по одягу та мочках вух, але в лютому він був у теплому одязі та у шапці”, — розповідав Гаранін.
В останньому слові Ігор Гаранін заявив, що діяв як український військовослужбовець, що мав завдання ліквідувати законні військові цілі: “Жодного відношення до тероризму, до терористичних організацій я не маю. Я в них не був, і досі мені навіть не відомі такі організації. Усі спільники, з якими ми стали ‘учасниками’ якоїсь ‘терористичної організації’, — у нас з ними ніколи не було жодних домовленостей, жодних обговорень тем для підриву морального духу чи мирних громадян, щоб їм щось загрожувало”. Олена Рой сказала, що її чоловік був офіцером, який загинув за територіальну цілісність України. Сергій Гаркуша попросив включити його до списків на обмін. А Сергій Євтушенко наголосив, що вся його провина полягає в тому, що він передав посилку, і тепер він почувається зрадженим.
Інші вироки
Інший груповий вирок виніс так званий “Запорізький обласний суд” — окупаційний “судовий орган”, що діє в Мелітополі. 22 жовтня стало відомо, що окупанти засудили трьох бердянців, яких звинувачують у намірі підірвати газорозподільчу станцію. Прізвищ українців пресслужба “суду” не називає, обмежуючись іменами: Валентина М., її син Андрій та знайомий Сергій.
“Жителька Бердянська Валентина М., 1969 р. н., незважаючи на отримання громадянства РФ у грудні 2023 року, не підтримувала проведення спеціальної військової операції, відчувала стійке негативне ставлення до ЗС РФ, російських представників державних органів влади, а також зовнішньої політики, що проводиться ними”, — повідомляють окупанти. За версією обвинувачення, ще у 2022 році жінка зв’язалася з українськими спецслужбами і погодилася на “диверсійну діяльність”, залучивши до неї сина і знайомого. Мовляв, вони отримали компоненти для саморобного вибухового пристрою і навіть вже були поїхали встановлювати його, аже тут їх затримали представники ФСБ. Валентину М. засудили до 17 років ув’язнення у колонії загального режиму, обмеження свободи один рік та штрафу в пів мільйона рублів. Андрій та Сергій отримали по 19 років колонії суворого режиму, обмеження волі строком півтора року та штраф 600 тисяч рублів.
Крім того, 20 жовтня Південний окружний військовий суд в Ростові-на-Дону виніс вирок мешканці окупованого селища Михайлівка Запорізької області Наталії Цілуйко та її знайомій Муірі Здор. Їх звинуватили у підготовці до теракту, буцімто вони збиралися підірвати поліцейських. Як ідеться в повідомленні суду, жінок затримали 5 липня 2024 року, коли вони на автівці Здор буцімто везли зі схрону компоненти вибухового пристрою.
52-річну Наталію Цілуйко засудили до 16 років колонії та штрафу 500 тисяч рублів за “підготовку терактів” та участь в “терористичному співтоваристві”. 54-річну Муїру Здор за “перевезення вибухового пристрою” — до восьми років колонії і штрафу 300 тисяч рублів (і це попри те, що сам суд визнав, що Задор нічого не знала про задум Цілуйко).
І Наталія Целуйко, і Муїра Здор є у списку жертв політичних репресій на базі правозахисного проєкту “Підтримка політв’язнів. Меморіал”.
Правовий вимір
Переслідуючи цивільних на окупованих українських територіях, РФ порушує цілу низку норм Міжнародного гуманітарного права. Адже ув’язнені цивільні мають користуватися правами та гарантіями відповідно до IV Женевської конвенції та Додаткового протоколу I, а також Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Втім, РФ запроваджує власне кримінальне законодавство, попри те, що це суперечить статті 64 IV Женевської конвенції. Цивільних піддають насильницьким зникненням; процедурні норми дотримуються лише формально. Викрадених цивільних переміщують на територію РФ, попри заборону таких дій статтею 76 Конвенції про захист цивільного населення.
