У круглому столі взяли участь члени Ініціативної групи “Першого грудня”, зокрема Мирослав Маринович, Олена Стяжкіна, Євген Захаров, Йосиф Зісельс, Валерій Пекар, Євген Головаха. Також до події доєднались представники культурного й видавничого середовища, місцевого самоврядування, Сил оборони України, громадських організацій та медіа. Серед них — Ірина Гончарова, депутатка Харківської міської ради; Олександр Красовицький, директор видавництва “Фоліо”; Ірина Маркевич, психолог, співзасновниця БФ “Харків з тобою”; Вікторія Меренкова, представниця Уповноваженої із захисту державної мови у Харківському регіоні; Тетяна Пилипчук, директорка Харківського літературного музею; Олена Рибка, директорка видавництва Vivat; Ольга Шаповал, виконавча директорка Харківського IT-кластера; Павло Шеремета, військовослужбовець Національної гвардії України, ексміністр економіки; Олександр Чумак, президент Асоціації приватних роботодавців; Світлана Фельдман, директорка видавництва “АССА” та інші представники харківської громади.
Дискусії стали простором для відкритої розмови, у якій учасники могли вільно висловлювати думки, сперечатися й не погоджуватися одне з одним.
Відкриваючи зустріч, головуючий Ініціативної групи “Першого грудня” Мирослав Маринович наголосив на моральному значенні українського спротиву та відповідальності України за цінності, на яких має ґрунтуватися майбутній світовий порядок.
“Хай там що говорить в Америці Ілон Маск, але воїни ЗСУ, які захищають нашу землю, таки є ‘воїнами світла, воїнами добра’. І вся Україна сьогодні бореться з кремлівською Темрявою, яка прагне нас цілковито поглинути. Тому ми маємо моральне право назвати Україну ‘світлою країною’. І цей факт у моїй душі — душі колишнього дисидента і політв’язня — творить дивовижний ефект: навіть бачучи страждання українців у час цієї жорстокої війни і розділяючи їхній біль, я все-таки можу сказати, що в душі моїй — мир.
Чому? Бо чи може Україна переконливо свідчити про потребу цінностей, якщо навіть у час війни в наших елітах трапляються випадки ну просто огидної корупції й розкрадання суспільного майна, які суттєво знецінюють моральний капітал захисників нашої держави? Вочевидь, ні. Тож завдання України рішуче позбутися корупційного суспільного договору стає sine qua non — необхідною передумовою нашого успіху”, — наголосив Мирослав Маринович.
Бути разом: імперативи та межі
Під час першої панелі українська письменниця, публіцистка й історикиня Олена Стяжкіна говорила про внутрішні напруження в українському суспільстві, які загострилися внаслідок повномасштабної війни. Різний досвід військових і цивільних, тих, хто виїхав і залишився, людей із різними втратами та життєвими обставинами може ставати підґрунтям для взаємного нерозуміння. Водночас відмінності самі собою не означають розколу — небезпека виникає тоді, коли вони перетворюються на підставу для взаємного виключення.
Вона наголосила на важливості збереження простору для суспільної дискусії, критики влади й вимог справедливості навіть під час війни.
“Ми повинні зберігати простір, у якому можна критикувати владу, дискутувати про стратегію війни, вимагати розслідування зловживань, ставити питання про справедливість державних рішень і пропонувати альтернативи. Бути разом — це здатність витримувати незгоду. Якщо будь-яка критика сприйматиметься як зрада, а будь-яка відмінність досвіду — як нелояльність, травма війни продовжить руйнувати суспільство навіть після Перемоги”, — сказала Олена Стяжкіна.
Людиноцентричність держави як вимога часу
Другу панель присвятили питанню, чи справді людина та її права є пріоритетом української держави. Правозахисник, директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров звернув увагу на суперечність між конституційними гарантіями прав людини та практикою їх забезпечення. На його думку, одна з ключових проблем полягає в тому, що державна політика нерідко ставить інтереси державного апарату вище за права й інтереси людини.
“Я думаю, що однією з головних причин є неправильне розуміння пріоритетів державної політики, коли всупереч Конституції перевага віддається інтересам держави, а не правам і інтересам людини”, — зазначив Євген Захаров.
Він наголосив, що дотримання прав людини — це не лише питання законодавчих норм, а й ефективного громадського контролю за діями держави. Важливо, чи допомагає держава людині вільно визначати власну долю, чи захищає її від порушень і чи намагається зменшувати людські страждання.
“Питання дотримання прав людини — це, власне, питання про наявність фахового та ефективного громадського контролю за діями держави: чи заважає вона людям вільно чинити власною долею і чи спрямована вона на припинення чи бодай пом’якшення людських страждань, або, навпаки, байдужа до них”.
Окремо Захаров порушив питання необхідності реальної декомунізації, яка не обмежується перейменуваннями та демонтажем символів. Ідеться про подолання радянських підходів до управління, утвердження фундаментальних свобод, поваги до автономії людини та її права самостійно визначати власне життя.
“Україна вкрай потребує аналогічного процесу — реальної декомунізації. Того, що в нас вважається нею — відмова від символіки, зняття пам’ятників, перейменування міст, площ, проспектів, вулиць, провулків — замало. Безперечно, деміфологізація комунізму є необхідною. Але цього аж ніяк недостатньо”, — наголосив Євген Захаров.
Державотворення починається з професійної державної служби
Під час третьої панелі “Виклики державотворення” член Ініціативної групи “Першого грудня” Валерій Пекар говорив про проблеми української державної служби та її роль у модернізації країни.
Він звернув увагу на історичні причини негативного ставлення до державної служби: український народ тривалий час жив без власної держави, а державна влада зазвичай була чужою, окупаційною, від якої потрібно було ховатися, а співпраця з нею підлягала суспільному осуду. “Тому було заведено в суспільстві не мати з державним урядуванням нічого спільного, а державних службовців вважати якщо не колаборантами, то принаймні корупціонерами”, — пояснив Пекар.
Серед проблем державної служби він назвав низькі зарплати переважної більшості службовців, негативний суспільний імідж, культуру нагляду правоохоронних органів, що стимулює ухилення від ухвалення рішень, неможливість професійного зростання, тотальну залежність від політичних рішень та, не в останню чергу, обмеження прав державних службовців і членів їхніх родин.
“Кажуть, той, хто не бажає годувати власну армію, незабаром буде вимушений годувати чужу. Але те саме можна сказати і про державу: той, хто не будуватиме власну державу, врешті буде працювати на чужу”, — наголосив Валерій Пекар.
Він підкреслив, що Україні потрібно завершити реформу державного управління, яка має на меті створення професійної державної служби. “Нам потрібно залучити до розбудови державних інституцій тисячі професійних, порядних, патріотичних, відданих людей, щоб змінити державу”, — сказав Пекар.
Організатори круглого столу дякують харківській громаді за теплий прийом, активну участь і готовність до відкритої розмови. Можливість вільно висловлюватися, дискутувати й не погоджуватися одне з одним стала важливою частиною зустрічі та спільного пошуку відповідей на складні питання, які стоять перед Україною.
Захід відбувся за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.
Організатори: Ініціативна група “Першого грудня”, ГО “Центр досліджень визвольного руху”.
Партнери: Конгрес національних громад України, Харківська правозахисна група, Всеукраїнська ГО “Громадянська мережа ‘ОПОРА’”, ГО “Харківський кризовий інфоцентр” та медіа “Накипіло”, Радіо “Хартія”.
