Тримання під вартою в умовах війни: переповнення слідчих ізоляторів та гуманітарні виклики

Станом на 1 серпня 2026 року в Україні функціонували 14 слідчих ізоляторів і 10 установ виконання покарань, які виконували функції СІЗО. При цьому чотири СІЗО та одна установа виконання покарань взагалі не мали захисних приміщень. Втім, навіть наявність укриття не означає, що ув’язнені можуть до нього потрапити. У дослідженні розглядаємо причини переповнення СІЗО, ризики цього під час війни та пропонуємо рекомендації щодо перегляду практики застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

[Чернівецький слідчий ізолятор]

Дослідження присвячене проблемам надмірного застосування тримання під вартою, переповнення слідчих ізоляторів (СІЗО) та захисту ув’язнених в умовах війни. В його основі — аналіз судової практики, офіційних даних, рішень Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) та результати моніторингових відвідувань, здійснених Харківською правозахисною групою (ХПГ).

Стаття 183 Кримінального процесуального кодексу України визначає тримання під вартою як винятковий запобіжний захід. Однак недостатнє застосування альтернатив призводить до переповнення СІЗО, де перебувають люди, щодо яких діє презумпція невинуватості. Системність проблем підтверджують рішення ЄСПЛ у справах “Ігнатов проти України” та “Сукачов проти України”.

Повномасштабна війна зробила ці проблеми ще небезпечнішими. Російський удар по Біленьківській виправній колонії № 99 у ніч із 28 на 29 липня 2025 року, внаслідок якого загинули та були поранені засуджені, продемонстрував смертельні ризики для людей у місцях несвободи. Ув’язнені, замкнені в камерах, не можуть самостійно врятуватися. Це інституційна безпорадність тягне за собою повну залежність людини від держави у питаннях власної безпеки.

Тому важливо оцінювати не лише наповненість СІЗО, а й реальну захисну спроможність установи — її здатність своєчасно захистити людей під час воєнних загроз. Наявність укриття ще не означає, що ув’язнені можуть ним скористатися.

Стаття 2 Конвенції покладає на державу позитивні зобов’язання щодо захисту життя. Рішення про тримання під вартою ухвалюються не в СІЗО, але саме там люди відчувають їхні наслідки — у неналежних умовах, переповнених камерах і під постійною загрозою обстрілів та ракетних атак.

Дослідження ставить два ключові питання:

чи завжди є виправданим тримання людей під вартою та чи відповідає практика обрання цього заходу задуму законодавця відносно його мети та сенсу;
чи здатна держава забезпечити належні та безпечні умови тримання, особливо в умовах війни.

Розвантаження СІЗО починається не з СІЗО, а з обґрунтованого судового рішення. Проте відповідальність держави не закінчується в залі суду — вона триває кожного дня, поки людина позбавлена свободи.

Повний текст дослідження читайте за посиланням: Переповнення слідчих ізоляторів. Тримання під вартою в умовах війни.pdf

поширити інформацію

Матеріал створено в межах проєкту “Seeking Justice for Survivors”, що реалізується ДІГНІТІ – Данським інститутом проти тортур за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Данії.
Думки, висновки та погляди, викладені в цьому документі, є відповідальністю його авторів і можуть не співпадати з офіційною позицією ДІГНІТІ та Міністерства закордонних справ Данії.

Подібні статті