Микола Тіньков
Як повідомляє громадська організація “Цивільні в полоні”, Микола Іванович Тіньков, 1955 року народження, є мешканцем села Азовське Бердянського району Запорізької області. Пресслужба так званого “Запорізького обласного суду”, створеного Росією на окупованій території, 6 березня повідомила про вирок Миколі Тінькову — 10 років позбавлення волі в колонії суворого режиму.
Чоловіка звинуватили в тому, що він “бувши прихильником проукраїнської ідеології та відчуваючи неприязнь до чинної російської влади, ухвалив рішення надавати фінансову допомогу збройним силам України”. На думку слідства, через встановлений на телефоні додаток одного з українських банків він переказав ЗСУ 3015 гривень.
Пенсіонера судили за статтею 276.1 кримінального кодексу РФ — “надання іноземним громадянином, що перебуває на території РФ, допомоги противнику у діяльності, свідомо спрямованій проти безпеки Російської Федерації”. В цих формулюваннях можна спостерігати дивовижну підміну понять: людина, яка живе на своїй рідній землі, названа “іноземцем на території РФ”.
Як повідомляє Програма підтримки політв’язнів “Меморіал”, стаття 276.1 з’явилася в російському кримінальному кодексі наприкінці 2024 року. Першим відомим вироком за цією статтею був вирок Георгію Марогло з Молдови (теж 11 років). Чоловік займався перевезенням вантажів і його затримали за контрабанду вибухових речовин. Справа була засекречена, тому її подробиці невідомі. Також серед обвинувачених за статтею 276.1 — Ядулла Руфуллаєв, який нібито “був агентом СБУ” і вивозив з РФ певні “секретні матеріали російського військово-промислового комплексу”. Суддя окупаційного “Запорізького суду” та мелітопольські прокурори очевидно вирішили “покращити статистику” модної статті в регіоні. А позаяк “страшних шпигунів” ні з кого зліпити не вдалося, взялися за пенсіонера, що за роки окупації так і не погодився на російське громадянство.
Галина Бехтер
За звинуваченням в такому самому діянні, — переказі грошей на рахунок пов’язаний з ЗСУ, — 5 березня окупаційний “Запорізький обласний суд” в Мелітополі засудив 68-річну Галину Бехтер. Її відправили за ґрати на 11 років, відбувати покарання вона буде в колонії загального режиму. Щоправда, через наявність в жінки російського паспорта, статтю закинули не таку, як у Миколи Тінькова, а 275-ту — “державна зрада”. За версією слідства, влітку 2023 року жінка через мобільний додаток “надала фінансову допомогу збройним силам іноземної держави у діяльності, спрямованій проти безпеки Російської Федерації”. Суму переказаних українським військовим коштів пресслужба “суду” чомусь не називає.
Журналісти видання “РІА-Південь” припускають, що численні вироки, пов’язані з “фінансуванням тероризму” або “державною зрадою” на окупованих територіях, — це переслідування людей, які просто через українські банківські додатки відправляють невеличкі суми грошей своїм рідним на вільній частині України. Джерела видання повідомляють, що моніторинг російськими спецслужбами банківських операцій значно посилився.
Зазначимо, що громадянину РФ, який на окупованій території Запорізької області видавав себе за військовослужбовця, щоб грабувати і ґвалтувати місцеве населення, той же суд у Мелітополі призначив покарання менше, ніж українській пенсіонерці: 10 років позбавлення волі.
Люди старшого віку в полоні
В жорстокому переслідуванні українських цивільних на окупованих територіях росіян не зупиняє вік обвинувачених. Нещодавно ми розповідали про 69‑річну Світлану Лой, яку так званий “Запорізький суд” відправив до колонії на 15 років. За версією обвинувачення, пані Світлана протягом кількох місяців у 2024 році переказувала гроші на підтримку Збройних сил України “через додаток українського банку”. Йдеться про суму еквівалентну 35 з половиною тисячам гривень.
Нещодавно ми писали про 70-річну Анну Соценко, яку разом із донькою утримують у сімферопольському СІЗО-1. Обох жінок звинувачують у “державній зраді”.
Для людини у віці таке потрапляння у коліщатка російської судової машини може стати смертельним. Торік у липні стало відомо про смерть 74-річного Олександра Маркова, якого заарештували 8 травня 2024 року, а в лютому 2025-го засудили до 14 років позбавлення волі. Формулювання прокуратури були вкрай розмитими: буцімто чоловік “переказував гроші на рахунки банку, який використовують українські спецслужби”. Тобто його могли засудити взагалі за будь-які розрахунки з українським банком.
Олександр Марков помер під час етапування до Усть-Лабінська в Краснодарському краї РФ. “Найстарший за віком цивільний полонений з Енергодара не пережив російських тюрем та катівень”, — написав тоді український голова окупованого міста Дмитро Орлов.
Правовий вимір
Ув’язнені на тимчасово окупованих територіях українські цивільні мають користуватися правами та гарантіями відповідно до IV Женевської конвенції та Додаткового протоколу I, а також Міжнародного пакту про громадянські політичні права. Втім, Росія регулярно порушує ці міжнародні норми. Цивільних піддають “насильницьким зникненням” — викрадають, тримають тижнями, а то й місяцями в нелюдських умовах, без зв’язку з рідними та адвокатами. Процедурні норми нерідко дотримуються лише формально. А після “суду” українців відправляють відбувати покарання в російські колонії та тюрми — це ще одне порушення Росією норм міжнародного гуманітарного права, які забороняють переміщувати засуджених з окупованих територій. “Особи, що перебувають під захистом, обвинувачі в скоєнні злочину, повинні знаходитися в окупованій країні, а в разі засудження повинні там само відбувати строк покарання. Вони повинні бути, якщо це можливо, відділені від інших ув’язнених, причому для них повинно бути встановлено санітарний та харчовий режими, що є достатніми для підтримання їхнього здоров’я та відповідають режимам в’язниць окупованої країни”, — йдеться в статті 76 Конвенції про захист цивільного населення.
Коаліція правозахисних організацій в рамках кампанії PEOPLE FIRST!, вимагає звільнення усіх ув’язнених внаслідок російської агресії проти України, зокрема і засуджених російськими судами цивільних.
