Померла Валентина Попелюх, удова Василя Стуса
25 березня у віці 83-х років померла Валентина Попелюх, вдова Василя Стуса. Її життя обірвалося посеред охопленого війною села на Київщині.
Про це повідомила її невістка Тетяна Стус. Вона написала на своїй фейсбук-сторінці:
«Велична, могутня Душа тепер розпросторюється над Світом. Валя померла після тяжкої хвороби, на безмежно люблячих дбайливих руках свого сина Дмитра, під вибухи, у селі під Києвом, де тривають бої...»
Про смерть Валентини Попелюх повідомляють і співробітники Музею Василя Стуса: «”Попелюшка, ластівочка, Вальочок”», як називав її Василь, була вірним другом, надійним плечем, яка залишалася з Поетом навіть тоді, коли від нього, здавалося, відвернувся увесь світ. Валя назавжди залишиться в пам’яті і серці свого сина, онуків, правнуків, сестри та племінників… Така ласкава. Така тендітна. Віримо, що її душа перебуває разом із Василем – в мирі, любові та спокої».
Василь Стус – український поет, перекладач, публіцист, мислитель, літературознавець, правозахисник, один із найактивніших представників українського дисидентського руху. Василь Стус та Валентина Попелюх одружилися в 1965 році. За рік у них народився син. А в 1972 році Стуса вперше арештували та за звинуваченням у «антирадянській агітації й пропаганді» засудили до 5 років позбавлення волі та 3 років заслання. Повернувся додому у 1979-му, а вже у травні 1980-го його знову заарештували. Радянський суд визнав його особливо небезпечним рецидивістом і засудив на 10 років примусових робіт і 5 років заслання.
Василь Стус помер уночі проти 4 вересня 1985 року. Офіційна причина смерті – зупинка серця – викликала сумніви у дисидентської спільноти. Валентина Попелюх пережила чоловіка майже на 37 років. Їхній син Дмитро Стус – письменник, літературознавець, директор Національного музею Тараса Шевченка у Києві.
«Поет говорив, що після зустрічі з цією жінкою в його житті почався найщасливіший період. Хоча його виключили з аспірантури, працювати доводилося чорноробочим, періодично навіть з цих робіт його звільняли, потім почалися арешти. Але навіть попри це Стус вважав себе щасливим. У спогадах багатьох сучасників знаходиться одна і та ж фраза – Василь Стус дуже любив свою дружину. Водночас Валентину описують як дуже скромну, тиху та добру жінку. Усі її сприймали перш за все крізь почуття чоловіка», – цитує Громадське творців фільму «Заборонений» про Василя Стуса.
«Вальочку, люба! Це я гладжу Тебе по голівці... дасть Біг, вліті, може, я Тебе заберу до себе — посаджу Тебе на дзиглику — і буду милуватися, берегти, аби й порошинка на Тебе не впала. А Ти примірятимеш золоті черевички, які я Тобі куплю (бо ж буду багатий: гірник — шукач золота)...». Із листа до дружини від 8.3.1977.