‘Гелікоптер чіплявся за верхівки дерев’. Розповідь пораненого бійця про евакуацію з Азовсталі
Наш співрозмовник — ветеран Російсько-української війни на ім’я Владислав, який 25-го лютого пішов воювати добровольцем і був прикомандирований до спецпідрозділу “Азов” у Маріуполі. Ми не розкриваємо його повне ім’я, позивний та інші дані на його прохання.
Із перших днів уторгнення в Маріуполі велися важкі бої, проте ніхто з бійців Азова “не переживав”, — говорить Владислав: бойовий дух у військових був високий.
Російська армія обстрілювала місто з безлічі видів озброєння. Особливо страждав лівий берег річки Кальміус, що розділяє Маріуполь. Росіяни влучили й у військову частину Азова, проте Владислав говорить, що вони скоріше мали намір знищити місто, а не окремі військові об’єкти.
“Вони в неї [в частину Азова] влучили, але вони в неї не цілилися. Вони розкатували місто, як хотіли. Уяви, шістнадцятиповерхівка горить, і люди в ній кричать. Це була просто жерсть, із ’14-им роком, звичайно, не порівняти”.
За словами Владислава, росіяни використовували сили ДНР/ЛНР як “гарматне м’ясо”, кидаючи їх в атаку першими. “Потім, сидів оператор, який спостерігав за нашими вогневими позиціями. Потім виїжджав танчик або міномет, і гасили”.
Харківська правозахисна група має свідчення про примус мешканців окупованих територій до служби у формуваннях ДНР/ЛНР. У базі даних ХПГ задокументовано 5 випадків примусової мобілізації, які визнаються воєнними злочинами за міжнародним правом.
13-го березня Владислава було поранено, після чого він три дні перебував у госпіталі в районі критого басейну “Нептун” (імовірно — 61-ий військовий мобільний госпіталь).
“Ми вже на Азовсталі знаходилися, і хтось із наших хлопців сказав, що [росіяни] прорвалися — 2 БТРи і вантажівка з піхотою, — розповідає Владислав. — Ми висунулися і зайняли кругову оборону. І тут я чую над головою дрон. Я хотів його вальнути, але хлопці говорять: ‘Це наш’. І тут починає міномет працювати. Хлопці кажуть, що це він БТР гасить. Ніфіга — він гасив мене”.
Від розриву однієї з мін Владислав отримав травму, через яку йому довелося ампутувати п’яткову кістку. Після заживання йому ще 3-4 місяці доведеться проходити реабілітацію.
У госпіталі Владислав пробув усього три дні: 16-го березня в нього влучила ракета. Разом із іншими пораненими його евакуювали в бункер на Азовсталі.
“Ракета влучила прямо в хірургію, пробила перший поверх. Я там особливо не ходив, оскільки мав тимчасові складнощі [сміється]. Там знаходилися двоє-троє наших хірургів і медсестри, які проводили операції. Двоє-троє хлопців лежало на операційних столах. Вони померли, тому що апарати штучного дихання вийшли з ладу”.
На Азовсталі точилися жорсткі бої, з великою кількістю вбитих і поранених. Хоча бункер із пораненими знаходився на три поверхи під землею, від деяких бомб, що скидали росіяни на комбінат, стіни трусилися навіть там.
Бійців годували раз на день. На кінець березня почали закінчуватися бинти, і пораненим не могли робити перев’язування достатньо часто. “А коли нога затікає і не робиш перев’язку — ніякі знеболюючі тобі не допоможуть”, — додає Владислав.
Евакуація з оточеного міста
У ніч із 31-го березня на 1-ше квітня групі поранених на Азовсталі сказали збиратися. Серед них був і Владислав. Зараз, коли українські сили залишили Азовсталь, він може розповісти, як відбувалася евакуація.
“Уночі ми завантажилися в машини трьома групами по 15 людей. Маршрути були різними. Нас привезли кудись до моря, і 15 людей завантажились у катер — ледь вмістилися. Пливли ми ще хвилин 15-20. Вилізли мокрими, і почали чекати інших. І це все під боком у русні. Потім говорять: ‘Хлопці, треба ще йти метрів 800’. Я кажу: ‘Я не дійду’.
Я пройшов метрів 200, спотикаючись. Іти треба було вздовж моря, там була залізнична колія і насип із камінюками розміром із кулак. Це була ніч, ліхтарик, звичайно, вмикати не можна було. Я впав. Потім один хлопець віддав мені автомат, я обхопив його за шию, і він мене тягнув ще метрів 500-600. Двічі ми з ним упали”.
Після цього бійців на вантажівках привезли до санаторію, де посадили на автобуси. Владислава та ще 3-4 людей “завантажили” в кузов Mitsubishi L200.
“Їдемо. Ми — найперші. Машина глухне на переїзді. Ці п***** починають мінами гасити, а вона — не заводиться. Нас уже обганяють 2 автобуси, я думаю: ‘Ну все, припливли…’”
Зрештою L200 все ж завелась і доїхала до місця, де стояло 4 гелікоптери Мі-8. Владислав сів на третій.
“Ми летіли спочатку над берегом моря. Я думав, що ми в море встрягнемо — там було кілька метрів [висоти]. Тільки ми пролетіли море, я чую зміни в роботі двигуна — гелікоптер починає вібрувати. Я молився”, — згадує азовець.
Незважаючи на те, що росіяни вели вогонь, трьом українським гелікоптерам на мінімальній висоті вдалося успішно долетіти до Дніпра. Гелікоптер, шо вилетів другим, змушений був сісти через ушкодження двигуна. Імовірно, що росіяни знищили судно вже після того, як воно здійснило аварійну посадку.
У гелікоптера Владислава внаслідок ворожого вогню було пошкоджено одну лопаcть.
“Гелікоптер летів через поле, і щоб облетіти лісосмугу, він піднімався на кілька метрів і при цьому все одно чіплявся шасі за верхівки дерев і збивав гілки. Ось на такій висоті ми летіли”.
Уже в Дніпрі пілот Мі-8 вийшов і сказав: “Сьогодні у вас другий день народження”.
“Знав би ти, хлопче, скільки в мене було таких моментів, і скільки разів я народжувався”, — глузливо додає Владислав, який воював у 2014-2015 роках у батальйоні імені Кульчицького
За твердженням нашого співрозмовника, хоча шанс не повернутися з Маріуполя для пілотів був високим, під час евакуацій з Азовсталі загалом було збито лише 2 вертольоти: один — уночі першого квітня, і ще один — під час наступної евакуації, яка була останньою.
Владислав додає, що під час цієї останньої евакуації гелікоптери прилетіли прямо на комбінат “Азовсталь”.
Президент Зеленський заявляв, що з вильотів до заблокованого Маріуполя не поверталося “90% льотчиків”. Командир Азова Андрій Білецький в інтерв’ю розповідав, що було здійснено понад 5 спроб повітряного прориву для доставки підкріплення та евакуації поранених з оточеного Маріуполя, із яких неуспішними були дві спроби.
“Я навіть не знаю, що я робив би, якби вони мене не евакуювали, — додає Владислав. — У полон я здаватися не збирався. У мене вже була приготована бритвочка”.