MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

‘Уночі проти восьмого березня прилетіла авіабомба ...’‘Сусідній будинок як зачепило! Обвалилися балкони, шибки вилетіли’‘Тіла убитих не забирали через обстріли’‘Страшно було, що покалічать’, — мешканка села Мощун на порозі зруйнованого будинку‘Онуки плакали й казали, що не хочуть помирати’, — хроніки Харкова у перші дні російського вторгнення‘Люди в паніці кидали своїх лежачих родичів’, — маріуполець про те, як схиляли до виїзду в Росію‘Ти спілкуєшся із сусідами ввечері, а на ранок немає навіть їхніх тіл’, — маріуполька, що виїхала з міста у травніМешканка Маріуполя: ‘Я наливала собакам горілку, щоб у них не зупинилися серця’‘Я зайшла у Metro і розплакалася’, — дівчина, яка 3 тижні прожила у Маріуполі під обстрілами«Маріуполь – це Фенікс, який ще почне літати…»«Я дитину встигла виштовхнути в коридор і почула як за спиною сипляться шибки»«Страшно було, що ти не загинеш одразу, а тебе покалічить...» – мешканка Рубіжного«Російські солдати зупиняли машину із хлібом – хліб викидали і машиною переїжджали. Щоб людям не було чого їсти»«Чоловіки сиділи чай пили, в кухоньці. Снаряд упав, їх розірвало. Їх солдати прикопали прямо на городі...»«На паркані лежить авіабомба — метрів п'ять завдовжки…» — мешканець Лисичанська«Дивлюсь на нього, а руки немає…»  – мешканець Макарова розповідає, як окупанти вбили його онука«Люди в хатах помирали від холоду» – медсестра з Харкова‘У нас немає зброї. Наша зброя — це Біблія’. Жителька Броварського району згадує російську окупацію«Не давали забрати з вулиці тіла загиблих – стріляли по ногах»«Я пройшов пішки 60 км. Хотів врятувати сестер з-під обстрілів»

‘Наді мною летіли російські гелікоптери з кадирівцями…’

01.09.2022   
Олександр Васильєв
“У льосі знайшли хлопця зі простріленою головою. Йому років, напевно, під тридцять було, він там ховався…”, — розмова з мешканцем зруйнованого села під Києвом.

Олег Головатий

Олег Головатий

Мене звати Головатий Олег Володимирович. Я живу в селі Мощун, вулиця Лісна, 74. Працював водієм–експедитором у Києві.

Ще до 24-го лютого, чи могли ви подумати, що буде повномасштабна війна?

Не думав, я навіть не міг такого собі уявити. Попереджали, але я не вірив, що може таке трапитися.

Чи зібрали ви тривожну валізку?

Так. Зібрали документи, сподівалися, що може бути все добре.

Яким для вас був перший день війни?

У перший день війни я відігнав машину на роботу, кум мене забрав, ми приїхали сюди в село, і напевно о чотирнадцятій пішли вертольоти прямо над хатами. Їх летіло десять Ка–52, а за ними ще з десяток Мі–8. З десантурою, як я зрозумів. Сиділи люди схожі на кадирівців прямо зі звішеними автоматами.

Що відбувалося у наступні дні?

На другий день вони літали туди-сюди: здається, бомбили біля Гостомеля і Бучі. З того боку було чутно вибухи. Ми спускалися до льоху. А двадцять сьомого лютого прилетів снаряд біля нашої хати. Другого березня, коли тут стало “дуже жарко”, ми зібралися сім’єю та й поїхали на Полтавщину. Тероборонівці сказали, що той, хто має куди виїжджати, повинен виїжджати. А сьомого чи восьмого березня мені подзвонили та сказали, що влучило в мою хату.

Чи знаєте ви про випадки злочинів російських військових проти цивільних у вашому селі?

У льосі знайшли хлопчика зі простріленою головою. Йому років, напевно, під тридцять було, він там ховався…

На вашу думку, росіяни навмисно стріляли по житлових будинках?

Навмисно, звичайно, навмисно… Двадцять четвертого лютого, в перший день війни, прилетів снаряд у будинок мого однокласника. Наче хтось навів. Він був у теробороні, його хата була першою в нашому селі, в яку вони влучили. Коли вони бомбили, хіба вони не бачили, що це село та мирні люди?

Скриншот: Зруйноване село

Скриншот: Зруйноване село

Ваше село постраждало дуже сильно?

Дуже сильно. Щоб ви розуміли, від вулиці Лісна, 60 до Лісної,100 — всього сім будинків вціліло. Усе розбомблено, все погоріло. Так нормальні люди не вчиняють, це не вкладається в голові. Добре, що ми встигли евакуюватися.

Зараз ми чули вибухи. Це розмінування?

Так, це розмінування. Цього ми не боїмося. У нас син з онучкою, якій шість років, приїхали. Вона лякалася, так я її заспокоював. Дитина теж чула вибухи на початку війни, тож тепер лякається.

Що сталося з вашим майном?

Усе згоріло! Будинок, телевізори, холодильники, домашній кінотеатр. Усе, що ми наживали роками, згоріло, нічого не лишилося. Виїхали, як були в зимовому одязі. Ні речей, нічого не залишилося. Все повністю знищено. Не знаю, чим вони бомбили, що цегла в будинку повигорала всередині: пальцем проводиш по ній, а вона сиплеться. Може фосфором вони лупили.

Скриншот: Розбомблений будинок

Скриншот: Розбомблений будинок

Що ви будете робити далі?

Чекаємо поки, може якась комісія буде та держава допоможе. Вціліла літня кухня, буду її добудовувати та заселюся туди. Але скоро зима і буде холодно… Тому, чекаємо на комісію.

Ви по допомогу зверталися?

Так, написали заяву куди треба. У пожежників були, в ТЕК були, щоб лічильник повісили, також в Гостомелі в ЦНАПІ були й в поліцію заяву подавали про те, що росіяни вкрали у нас в будинку. У сусідів росіяни дуже багато чого повиносили. У сестри, де ми зараз мешкаємо, навіть простирадла не залишилися, все вони позабирали. У мене в сина у будинку всі речі забрали, а речі дитини та дружини залишилися. Брали саме чоловічий одяг, навіть спідню білизну. У сусіда ще вкрали тачки та бензопилу, нема нічого.

Чи змінилося ваше ставлення до росії та росіян?

Дуже сильно, в гірший бік. Як буду бачити, мало не в обличчя буду плювати. Я раніше, коли їхав по Києву, бачив, що москаль їде, думав — нормально, а зараз зовсім інше ставлення. Хочеться взяти та щось зробити. Люди так не роблять, що тут можна говорити… Уроди просто та й все, хочеться ще жорсткіше сказати, але не буду. 

Матеріал підготовлено за підтримки Prague Civil Society Centre
 Поділитися