MENU
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

‘Доки я не почав кричати ‘Слава Росії’, вони не переставали знущатися’. В’язні катівні у Куп’янську розповідають про тортури росіян‘Тримали людей в боксах’ — після деокупації на Харківщині знайшли вже 10 катівень Тиждень у неволі: у Куп’янську окупанти утримували в неволі п’ятьох підлітківВовчанський агрегатний завод: російська катівня за чеченськими лекаламиЖити в окупації 4 місяці, піднімати український прапор на площі. Дві історії з ВовчанськаНа заводі у Вовчанську росіяни ‘катували струмом навіть батюшку’, — заступник директора заводуКатівня на заводі, морг на фермі і дорога життя через дамбу – як живуть люди на тимчасово окупованій частині ХарківщиниВ окупований Ізюм передали ліки для онкохворих – незважаючи на обстріли з боку росіянУ Борівській громаді на Харківщині пошкоджено та розграбовано більшість шкілНа Харківщині російські окупанти розстріляли волонтерів – розвідкаУ міськраді Дергачів показали, що зробили російські війська з громадою (фото)В окупованому Ізюмі почалася примусова мобілізаціяХарків: російські війська обстріляли район ХТЗ – є загиблі і поранені

‘У дідовій хаті — у стелі ракета’: російська армія майже знищила село Залиман на Харківщині

21.09.2022
Ірина Скачко

Село Залиман, фото місцевих жителів

Село Залиман, фото місцевих жителів

Село Залиман Ізюмського району Харківської області налічує близько 800 мешканців. У найзапекліші дні серпня, коли ворожа армія обстрілювала місцеві пагорби мало не цілодобово, тут залишалося 32 особи. У вересні ЗСУ далеко посунули росіян. Тепер тут тихо. Лише зрідка можна почути вибух: триває розмінування території. У Залиман повертаються люди. Принаймні ті, кому є, куди повернутися. А таких небагато: деякі залиманські вулиці знищені майже повністю. 

Серед тих, хто залишається в Залимані, — чоловік Світлани Якименко, Андрій Андрійович. Колишній сільський голова доглядає за тим, що вціліло в господі: кілька корів (двох убило під час обстрілу), курей, кролів, собаку Масю і розумного старого гусака Мартіна. Останні двоє скрізь ходять за господарем. І чекають на нього, коли він зрідка їздить до Первомайського, побачити сім’ю. 

Саме у місті Первомайському Лозівського району знайшли притулок більшість залиманчан. Когось поселили в місцевому дитячому садочку, хтось винаймає квартиру. Волонтери привезли до них гуманітарку: ковдри й розкладачки. Світлана з односельчанами чекають на них на дитячому майданчику. Вивезені із Залиману діти бавляться поруч. Гуманітарної допомоги, скаржаться переселенці, вкрай не вистачає — особливо тим, хто мешкає не в дитсадку, а самостійно. Кажуть, у Первомайську віднедавна її стали видавати лише мамам з дітьми та інвалідам. 

Мешканці Залимана у Первомайському, © Оксана Комарова

Мешканці Залимана у Первомайському, © Оксана Комарова

…Росіяни зайшли в Залиман другого березня, а вже 31-го їх звідти вигнала українська армія. За неповний місяць окупації загарбники встигли наробити небагато зла. “Були ще незлі, — кажуть місцеві мешканці. — Єдине, що нарили по всьому селу окопів і підірвіали за собою міст”. 

Міст через Сіверський Дінець з’єднував Залиман на південному березі річки з Раківкою, Довгалівкою і Савинцями на північному. Без моста члени деяких родин виявилися відірваними одне від одного.  

9 травня біля залишків розбитого мосту російський снайпер убив Володимира Рянського. Чоловік намагався передати на той бік річки по протягнутій мотузці сумку сину, що мешкає в Раківці. 

Саме цього дня в Залимані почалося пекло: російські війська, що закріпилися на іншому березі Сіверського Дінця, взялися нещадно обстрілювати мирні хати. І били майже щодня до початку вересня. Гатили з усього: міномети, танки, вертольоти, “Гради”. Прилітали касетні снаряди. 5 вересня село зазнало авіаудару.

Село Залиман, фото місцевих жителів

Село Залиман, фото місцевих жителів

— Першою, 13 травня, згоріла хата Валерія Завгороднього, – розповідають біженці із Залиману. І засипають адресами наступних ворожих прильотів: безліч прізвищ родин, у яких “розбило хату”, “згоріла вся господа”,  “не залишилося нічого”, “у діда в стелі досі ракета стирчить”. 

Село Залиман, фото місцевих жителів

Село Залиман, фото місцевих жителів

У Олександра Харченка будинок на горі. Був. Люди кажуть, ворожий танк стояв у Довгалівці, на іншому березі річки, і стріляв весь час в одну точку: хату Олександра. “Ніби закохався”, жартують сусіди. Хоча які тут жарти: танк поцілив у будинок 16 разів. Від господарства нічого не залишилося.  

Село Залиман, фото місцевих жителів

Село Залиман, фото місцевих жителів

Спочатку обстрілювали околиці.

— Потім почали по Центральній вулиці гатить, — пригадує Світлана Якименко. — Прилетіло в сільраду, де ми до останнього з дочкою роздавали гуманітарку. Там завжди багато людей збиралося. Після того довелося розносити допомогу по хатах. Школу і клуб розбили вже в серпні. Вони протрималися найдовше.

Саме під час обстрілу школи дістав поранень її чоловік, Андрій Якименко. Підлікувався, але села не покинув.

Село Залиман, фото місцевих жителів

Село Залиман, фото місцевих жителів

На жаль, в Залимані були не тільки поранені, а й загиблі. На початку травня посеред грядок загинула Марія Садицька, жінці було за вісімдесят років. Місцеві кажуть, тоді вони ще не боялися виходити поратися на обійсті: війна війною, а картоплю полоти треба. На городі вбило і Юрія Дудника… А Олександра Нечипуренка   – просто на дорозі, він саме їхав на велосипеді. Залиманчани пригадують, що на ворожому боці річки гелікоптер просто піднімався у повітря, обстрілював село і сідав. Усього загинуло щонайменше шість місцевих мешканців.

Село Залиман, фото місцевих жителів

Село Залиман, фото місцевих жителів

Повертатися додому хочуть майже всі: перед холодами треба лагодити розбиті дахи, принаймні там, де збереглися хоч стіни. Та й худоба в багатьох господарів десь бродить “на вільних хлібах” — коли тікали, корів та кіз довелося просто випустити. Але село залишається небезпечним через міни та нерозірвані снаряди. Їх знаходять і на городах, і на подвір’ях, і в сараях. 

 Поділитися