Меню
• Російсько-українська війна   • Публіцистика
Марина Гарєєва, 27 листопада 2022

Червоним по чорному. Палімпсести історії

Історія кожної країни складається з білих сторінок, всіяних чорноземом дат. Дати зазвичай вчать у школах, за ними складають іспити, їх виносять на газетні шпальти та в шпаргалки-бомбочки — аби не забути. Іноді дати виносять із запилюжених архівів і ховають у вогні. Зазвичай це відбувається вночі або передує втечі з міста. Зазвичай це називають похороном історії.

“Сільський будинок в Україні, жителі якого померли з голоду в 1933 році” (авторський підпис). Околиці Харкова. Фото А. Вінербергера © Ілюстрація із книги “Hart auf hart. 15 Jahre Ingenieur in Sowjetrußland. Ein Tatsachenbericht, Salzburg 1939”

“Сільський будинок в Україні, жителі якого померли з голоду в 1933 році” (авторський підпис). Околиці Харкова. Фото А. Вінербергера © Ілюстрація із книги “Hart auf hart. 15 Jahre Ingenieur in Sowjetrußland. Ein Tatsachenbericht, Salzburg 1939”

Історія кожної країни складається з білих сторінок, всіяних чорноземом дат. Дати зазвичай вчать у школах, за ними складають іспити, їх виносять на газетні шпальти та в шпаргалки-бомбочки — аби не забути. Іноді дати виносять із запилюжених архівів і ховають у вогні. Зазвичай це відбувається вночі або передує втечі з міста. Зазвичай це називають похороном історії.

Історія кожної країни пишеться червоним по чорному. Пахне землею, вогкою від крові. Цю історію не можна ані приховати, ані переписати. Вона не вписується в біло-стерильні сторінки й не любить чорнодзьобих літер, які завше намагаються її перекричати. Ворочається під ногами, як темна жива матерія, з якої народжується світ. Існує. Незалежна від чужих викривлень чи потрактувань. Певна того, що люди відкриватимуть її потрохи, говоритимуть про неї повагом, шукатимуть людину. Кожну людину, що стала червоною крапкою на чорному палімпсесті землі.

Історія людства нагадує ластовиння. Кожна цятка унікальна, як відбитки пальців. Ця належала Сашку, що любив дивитись, як бабуся варить борщ. Ця — Кірі, що любила слухати, як мама співає щось незрозумілою мовою.

Сашко любив запах скошеної трави. Кіра любила запах, що вривався в кімнату, коли мама прочиняла вікно. Це був запах моря, та Кіра не знала цього слова.

Сашко знав слово щастя, та рідко його вживав. Занадто святкове слово, яке не пасувало до буденних дій. Та кожного разу, коли він притулявся до теплого боку корови, засинав під крислатою яблунею, пірнав у розпечене плесо річки, він був щасливий.

Кіра не встигла вивчити слів.

Сашка вбили в 1933-му. Кіру в 2022-му.

Їхні історії стерлися під означеннями “штучний голод” та “збройна агресія Росії”, вклалися в чорні труни літер і завмерли. Чекають, поки про них напишуть. Знають, що все одно забудуть.

Історія людства не вчить нічого. Людство вона теж не вчить.

26 листопада світ вшановує пам’ять жертв Голодомору.

Колись світ обере дату, аби вшанувати пам’ять жертв російського терору.

Напише навпроти обох дат чорне слово — геноцид.

Та це не поверне Кірі моря, а Сашку щастя.

поширити інформацію

Подібні статті

• Російсько-українська війна

Не тільки доктор Зло: медицина за російськими ґратами

Як це — виживати в полоні, хворіючи на інсульт, туберкульоз чи діабет, коли замість медичної допомоги нерідко отримуєш побої та приниження?

• Російсько-українська війна   • Події

В окупованому Криму першокурсників масово призвали на строкову службу

Як сповіщали “Крим.Реалії”, цьогоріч військкомати окупованого півострова призивали студентів, які раніше скористалися правом на відстрочку. Тим часом у Донецьку окупанти використовують заборгованості як інструмент примусу до війни: обіцяють списати всі борги, якщо людина підпише контракт з російським Міноборони. Детальніше — у статті.

• Російсько-українська війна

Білорусь передала Україні 114 політв’язнів, серед них — п’ятеро українців

13 грудня стало відомо, що самопроголошений президент Республіки Білорусь Олександр Лукашенко помилував 123 політв’язнів, серед яких лауреат Нобелівської премії миру Алесь Бєляцький, екскандидат у президенти РБ Віктор Бабарико, керівниця його штабу Марія Колесникова, а також кілька українських громадян. Новина доповнюється.

• Російсько-українська війна   • Інтерв’ю

‘Ми повинні продовжувати нашу роботу та не йти на компроміси’, — Михайло Романов

Чи колишні дисиденти в Чехії знали, що Росія катує українських військовополонених? Чи зможе людство колись забути значення слова “геноцид”? Коли саме Росія стала перетворюватися на країну-катівню, та який намір країни-агресора показала повномасштабна війна? Читайте в інтервʼю з Михайлом Романовим, автором дослідження про катування українських військовополонених Росією і людиною, яка не боїться висвітлювати темряву, бо розуміє важливість такої роботи.



Про ХПГ
Хто миКонтактиРічні звітиПолітики ХПГ
Теми
КонституціяПолітикаВпровадження норм європейського праваПраво на життяКатування та жорстоке поводженняПраво на свободу та особисту недоторканністьПраво на справедливий судПраво на приватністьСвобода совісті та віросповіданняСвобода вираження поглядівДоступ до інформаціїСвобода пересуванняЗахист від дискримінаціїСоціально-економічні праваАрміяКримінально-виконавча системаПраво на охорону здоров’яПраво на освітуЕкологічні праваПрава дітейПрава жінокПрава шукачів притулкуГромадянське суспільство
Спецпроєкти
Психологічна допомогаРосійсько-українська війнаГолоси війниДокументування воєнних злочинів в УкраїніПравова допомогаОнлайн-бібліотекаДисидентський рух в Україні. Віртуальний музейІсторії свавільно засудженихГромадянська освітаДовідник юристаПроти катуваньПраво на приватністьГаряча лінія з пошуку зниклих безвісти