Червоним по чорному. Палімпсести історії

Історія кожної країни складається з білих сторінок, всіяних чорноземом дат. Дати зазвичай вчать у школах, за ними складають іспити, їх виносять на газетні шпальти та в шпаргалки-бомбочки — аби не забути. Іноді дати виносять із запилюжених архівів і ховають у вогні. Зазвичай це відбувається вночі або передує втечі з міста. Зазвичай це називають похороном історії.

Історія кожної країни пишеться червоним по чорному. Пахне землею, вогкою від крові. Цю історію не можна ані приховати, ані переписати. Вона не вписується в біло-стерильні сторінки й не любить чорнодзьобих літер, які завше намагаються її перекричати. Ворочається під ногами, як темна жива матерія, з якої народжується світ. Існує. Незалежна від чужих викривлень чи потрактувань. Певна того, що люди відкриватимуть її потрохи, говоритимуть про неї повагом, шукатимуть людину. Кожну людину, що стала червоною крапкою на чорному палімпсесті землі.

Історія людства нагадує ластовиння. Кожна цятка унікальна, як відбитки пальців. Ця належала Сашку, що любив дивитись, як бабуся варить борщ. Ця — Кірі, що любила слухати, як мама співає щось незрозумілою мовою.

Сашко любив запах скошеної трави. Кіра любила запах, що вривався в кімнату, коли мама прочиняла вікно. Це був запах моря, та Кіра не знала цього слова.

Сашко знав слово щастя, та рідко його вживав. Занадто святкове слово, яке не пасувало до буденних дій. Та кожного разу, коли він притулявся до теплого боку корови, засинав під крислатою яблунею, пірнав у розпечене плесо річки, він був щасливий.

Кіра не встигла вивчити слів.

Сашка вбили в 1933-му. Кіру в 2022-му.

Їхні історії стерлися під означеннями “штучний голод” та “збройна агресія Росії”, вклалися в чорні труни літер і завмерли. Чекають, поки про них напишуть. Знають, що все одно забудуть.

Історія людства не вчить нічого. Людство вона теж не вчить.

26 листопада світ вшановує пам’ять жертв Голодомору.

Колись світ обере дату, аби вшанувати пам’ять жертв російського терору.

Напише навпроти обох дат чорне слово — геноцид.

Та це не поверне Кірі моря, а Сашку щастя.