Замісна та антиретровірусна терапія в окупації та під обстрілами — сьогодні всесвітній день боротьби зі СНІДом
За інформацією Обласного клінічного центру профілактики і боротьби зі СНІДом, Україна посідає одне з перших місць в європейському регіоні за кількістю ВІЛ-позитивних осіб. Спеціалісти нагадують: під час війни проблема розповсюдження ВІЛ постає найбільш гостро. Адже для багатьох головне — просто вижити, а діагностика і вчасне та безперервне лікування відсуваються на другий план.
На окупованих територіях ситуація ускладнюється ще й через те, що Україна та рф мають різні підходи до лікування людей з ВІЛ та наркотичною залежністю. У росії антиретровірусну терапію, життєво необхідну ВІЛ-позитивним людям, надають обмежено, а замісна підтримуюча терапія для наркозалежних взагалі заборонена. Громадяни України, які завдяки ЗПТ відмовилися від вуличних наркотиків і мали нормальне життя, сім’ї, роботу, потрапивши до окупації, опинилися у смертельній небезпеці.
— Можливість виїхати спочатку була, але було сум’яття. Та й замісну терапію видавали ще протягом двох тижнів, — розповідає журналістам АТН мешканець Балаклії, який побажав не називати своє ім’я. — А потім — усе. Коли у нас препарат скінчився, деякий час ще їздили до Харкова. У травні вже Балаклію закрили на в’їзд і на виїзд… У людей закінчувалися ліки, починалася ломка. Вони приходили (до окупантів) і казали: нам треба з’їздити отримати терапію. Їх у кращому випадку били. У гіршому — зачиняли на кілька діб.
У Куп’янську та Балаклії до окупації було десять так званих “сайтів”, пунктів, де наркозалежні під контролем лікарів роками отримували замісну терапію. Усі вони закрилися під час окупації. Замісну терапію не можна різко обривати. Без ліків людині стає дуже погано. Загострюються усі соматичні захворювання.
— Деякі (люди, що не змогли отримати ЗПТ) померли… — розповідає балаклієць. — Дівчина померла, тому що в неї і ВІЛ був. Вона дуже погано почувалася. Аж тут без препаратів залишилася. І буквально через тиждень після того, як закінчилися ліки, вона померла.
Чоловік розповідає, що серед його знайомих були й такі, що не витримали ломки і повернулися до вуличних наркотиків. Якраз навесні почався сезон маку. При цьому одноразових шприців в окупації теж було не дістати…
Тим часом у Харкові навесні послуги замісної терапії надавав лише один медичний центр — “Альтернатива”. Допомагали не тільки своїм пацієнтам, але й тим, хто перебував у державній безкоштовній програмі замісної терапії.
— На той момент у державних програм не було змоги надати ці послуги, — розповідає Денис Клименко, директор центру. — Міністерство охорони здоров’я видало указ щодо нашого закладу для проведення замісної терапії на базі наших центрів. І спільно з працівниками Харківського обласного наркологічного диспансеру ми надавали послуги для пацієнтів безкоштовної програми ЗПТ. У найбільш гарячу стадію війни — це березень, квітень, травень — ми надали послуги більш ніж 1500 пацієнтам безкоштовно.
Щоб не переривати лікування, люди діставалися клініки, ризикуючи власним життям. Коли не працював транспорт, місцеві пацієнти пішки приходили з найвіддаленіших районів Харкова. Просто йшли, незважаючи на обстріли і бомбардування.
— За тиждень-два ми вже бачили у себе на порозі пацієнтів, які пішки йшли з Чугуєва, Балаклії, Ізюмщини, — пригадує Євген Бабенко, лікар-нарколог медичного центру “Альтернатива”. — Проходили невідомими шляхами, під обстрілами, через блокпости, через заміновані поля. Деякі з них, на жаль, загинули. Вони були у вкрай тяжких станах. Доводилося за ними спостерігати добу-дві у клініці. Окрім того, що ми надавали їм замісну терапію, намагалися організовувати консультації інших спеціалістів, бо були загострення соматичних хвороб.
Без лікування в окупації залишились і українці, що мають отримувати антиретровірусну терапію, — ліки, які дозволяють ВІЛ-позитивним людям жити повноцінним здоровим життям.
— У нас не було змоги передати препарати антиретровірусної терапії на сайти, що залишилися на окупованих територіях, — каже Ольга Кислань, лікар-інфекціоніст Харківського Обласного клінічного центру профілактики і боротьби зі СНІДом. — Пацієнти — діти, дорослі — кілька місяців залишалися без антиретровірусної терапії. Добре, що на той момент у них було вірусне навантаження невизначуване. Це були ніби терапевтичні канікули. Зараз вони мають змогу приходити до центру обстежуватися і повертатися до терапії. Дякувати богу, результати аналізів не плачевні. Вірусне навантаження може бути визначене, але незначне.
Спеціалісти наголошують: зараз прискореному розповсюдженню інфекційних хвороб сприяють безліч факторів — високий рівень міграції населення, воєнні злочини, які вчиняють окупанти (передусім випадки сексуального насилля), некваліфікована медична допомога у непристосованих для цього місцях, політика держави-агресора щодо наркозалежних та ВІЛ-позитивних людей тощо. Саме тому в умовах війни усім треба регулярно тестуватися на туберкульоз, гепатити, ВІЛ.
Нагадаємо, 17 жовтня з полону повернулася Наталія Зеленіна, яку бойовики так званої “ДНР” затримали ще у 2017 році. Співробітниця Благодійного Фонду “Світанок” Наталія Зеленіна потрапила у полон п’ять років тому, коли під час обшуку бойовики знайшли у неї препарат для антиретровірусної терапії та пігулки бупренорфіну гідрохлориду і звинуватили у контрабанді наркотичних речовин.