MENU
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

‘Жінка сидітиме в сусідній камері, а син — у Бєлгороді в колонії’. На Харківщині окупанти катували директора школи‘Доки я не почав кричати ‘Слава Росії’, вони не переставали знущатися’. В’язні катівні у Куп’янську розповідають про тортури росіян‘Тримали людей в боксах’ — після деокупації на Харківщині знайшли вже 10 катівень Тиждень у неволі: у Куп’янську окупанти утримували в неволі п’ятьох підлітківВовчанський агрегатний завод: російська катівня за чеченськими лекаламиЖити в окупації 4 місяці, піднімати український прапор на площі. Дві історії з ВовчанськаНа заводі у Вовчанську росіяни ‘катували струмом навіть батюшку’, — заступник директора заводуКатівня на заводі, морг на фермі і дорога життя через дамбу – як живуть люди на тимчасово окупованій частині ХарківщиниВ окупований Ізюм передали ліки для онкохворих – незважаючи на обстріли з боку росіянУ Борівській громаді на Харківщині пошкоджено та розграбовано більшість шкілНа Харківщині російські окупанти розстріляли волонтерів – розвідкаУ міськраді Дергачів показали, що зробили російські війська з громадою (фото)В окупованому Ізюмі почалася примусова мобілізаціяХарків: російські війська обстріляли район ХТЗ – є загиблі і поранені

110 днів у катівні — атовець розповідає про тортури в Куп’янському ізоляторі тимчасового тримання

20.01.2023   
Ірина Скачко

Куп’янський районний відділ поліції. © Анна Черненко/ Громадське радіо

Куп’янський районний відділ поліції. © Анна Черненко/ Громадське радіо

Вадим Куценко служив у ЗСУ, звільнився перед новим 2022 роком. А в лютому приїхав до Куп’янська у справах. Тут і застала його повномасштабна війна та окупація. Незабаром на Вадима хтось доніс і він опинився у сумнозвісному  ізоляторі тимчасового тримання при Куп’янському районному відділку поліції. Ми вже писали про цю катівню. За інформацією СБУ, російські окупаційні сили незаконно утримували тут близько 400 українських громадян. При тому, що місцеві камери розраховані на щонайбільше 140 осіб. 

 — Я служив у АТО. Але 21 грудня 2021 року мене звільнили за станом здоров’я. 8 січня я поїхав у Запоріжжя, ліг у шпиталь, пролікувався. 10 лютого поїхав до Куп’янська, щоб стати на біржу праці та поміняти паспорт, що став вже недійсний. Зупинився у колишнього тестя на дачі. Затримався, бо біржа — це така структура, за один день там все не вирішиш. Ось так і вийшло, що 24 лютого я зустрів на дачі в селі Глушківка біля Куп’янська. 

Виїхати Вадим уже не міг, на першому ж блокпості його затримали б, як атовця. Тому залишався на дачі. Посадив город. У травні за ним прийшли.

— Приїхав “Соболь” білий із зеткою. І “Нива” така сама… Одразу отримав прикладом по голові. Досі слід видно трохи. Обличчям поклали у траву. Там не рахував уже чобіт… Залишився так лежати. Біля мене один охоронець. А шестеро перевернули усе, що можна — будиночок, кухню, льох, горище, сараї… Хіба що до бджіл не полізли. Нічого не найшли. Зв’язали руки стяжкою такою, хомутом, так, що потім півтора місяця сліди темні були, руки опухлі були. 

Дорогою росіяни заїжджали ще на дві адреси, ламали двері кувалдою, шукали когось. Весь цей час Вадима тримали із мішком на голові, руки його були  перетиснуті стяжками.  

— Привезли до Куп’янського райвідділу поліції. Посадили спочатку в десяту камеру. Зустріли одразу “чудово”: трубою опалення. Трохи більше метра труба завдовжки. Металопастикова. І ремінь офіцерський із пряжкою. Це був початок. У наступні пару днів — електрика. Чіпляли клеми можна зрозуміти, куди… Одну клему на вухо, іншу — нижче живота. Відчуття були такі — півтора дня нічого не бачив. Інших чіпляли  за наручники сзаду. Турнік там в одній камері стояв… Чіпляли ще на решітки… Теліпали так, що хлопці непритомніли. Постійно матюки, крики страшні. Таких криків, які я чув у перші дні перебування там, я ніколи не чув. Там [охоронцями] були луганчани: Женя, Вова і Віталій. Вони були для росіян навіть другим сортом. Дуже злі люди. Немає слів…

— Вас допитували? Про що намагалися довідатися?

— Питали про зброю і чому я служив. А чому я служив? Вважав за потрібне піти служити. Такі ось допити… Інших не було. Де зброя, кого знаєш із атошників… Вони точно знали, що я атошник, тому що хтось мене здав. 

— У яких умовах вас тримали? 

— Камера №10. Двомісна. Нас там було дев’ятеро. Я, Вітя, Максим… Деякі хлопці були там за порушення комендантської години. По 10-15 діб. Хтось по місяцю. Ще Юра Живиця був, підполковник. Він закінчував наше ракетне училище [Харківський університет Повітряних Сил імені Кожедуба]. Вже на пенсії з 2005 року був. А працював у військкоматі. Йому теж дуже сильно перепало. 55 днів відсидів. Вимагали у нього якісь там флешки [із базами даних куп’янських військовозобов’язаних]. А він знищив ті флешки. Били його дуже сильно, він мало не вмер. Приходили військові лікарі, “відкачували” тих, хто вже на межі був. Але бували такі випадки, що забували зачиняти “кормушки” [віконця для годування] і видно було, що людину несуть. Це ж не коробка сірників, непомітно не винесеш: утрьох, учотирьох тягнуть на простирадлі…

Вадима Куценка окупанти майже чотири місяці тримали у Куп’янському ІВС © Оксана Комарова

Вадима Куценка окупанти майже чотири місяці тримали у Куп’янському ІВС © Оксана Комарова

— Ви перед війною лежали в лікарні. У полоні вдавалося якось підтримувати здоров’я? Ліки були?

— Була медична сестра молода. Не знала навіть назви пігулок, яка від чого. Їй десь 26 років було. Розмовляла українською, скоріш за все з Куп’янського району була. Ліків мені не давали. Нікому було передачі носити. Якби ще тесть не такий хворий був… Черговий казав: “Ну, здохнеш, так здохнеш, винесемо, кинемо й усе”. Буває, у когось із сокамерників щось попросиш. Їм із волі передадуть. Та й ті ліки вони [охоронці] у себе тримали і видавали. Ніколи не знаєш — прийде він чи ні, видасть пігулку чи ні. 

— Вас катували весь час вашого перебування в полоні? Чи тільки в перші дні?

Двічі-тричі.

— А потім просто тримали за ґратами?

— Просто тримали. Питаєш: “За що?” Не чують. 

— Ви кажете, спочатку там були еленерівці. А потім? Ротація?

 — А потім почали влаштовуватися колишні співробітники міського відділу поліції куп’янського. І слідчі, і охорона ІТТ. На допити вже викликали не луганчани. Я вже просто сидів весь час. Але новеньких допитували… Багатьох поламали молодих. Був тут хлопець, служив у нацгвардії, приїхав сюди у відпустку… Його струмом катували… Тих, хто давав інтерв’ю, закликав, щоб українські солдати складали зброю, відпускали. Буквально через 20 днів. Декого навіть із тих, хто в АТО служив. Хтось був водієм на другій лінії і сидів у катівні довго. А ці у штурмових військах служили — і їх випускали! Як так? Виходить, люди не дуже чисті на совість.

— Примушували працювати?

— Молодь мости фарбувала… Прапори ці російські… А мене раз вивели на роботу, але яка там робота? Все одно руки опухли. А інших разом вивели мішки з піском на амбразури тягати. Я робив, що міг, насипав. А Максим носив. Тих, хто молодший, постійно брали на роботи. А взагалі, атошники, як правило, нікуди не виходили, просто сиділи.

— Скільки ви пробули в ув’язненні?

— 110 днів. А потім якось Віталія та Максима з нашої камери підняли посеред ночі, десь о четвертій. “З речами на вихід! І посуд забирайте.” Ми думаємо: “Може, випустять?” Тільки потім довідалися через людей, що хлопці живі-здорові. Вони, поки їх везли на обмін, жаху натерпілися… Не знали, куди їх везуть.


Про раптовий обмін, в межах якого 15 серпня звільнили кількох бранців Куп’янського ІТС, ми розповідали в статті “Доки я не почав кричати ‘Слава Росії’, вони не переставали знущатися’. В’язні катівні у Куп’янську розповідають про тортури росіян”.


— Розкажіть, як ви опинилися на волі?

— Нас на той час перевели вже до іншої камери… На дві доби повністю закрили “кормушки”. Залишили без їжі, без нічого. Надвечір другого дня в’язні почали стукати у двері. Ну, думаємо, зараз достукаємося — поб’ють усіх. Там завжди так було: якщо хтось десь провинився, отримували всі. Особливо коли чергувала перша зміна. Ті самі Женя, Віталік і Вова. Але ніхто не прийшов. У нас у камері в основному люди мого віку були, а ті, що помолодше, мали проблеми із здоров’ям. А у третій камері нормальні хопці були: виламали нари, почали ними вибивати решітку. Години три, мабуть, працювали. Весь цей час думка лише одна була: зараз патруль почує — і нам усім хана. Потім чуємо — вже вилазять.

Вони вилізли. Залізли на дах ІТТ. Перейшли дахом на другий поверх районного відділу поліції. Розбили скло, спустилися центральними сходами. Там дерев’яні двері були в ІТТ, старі. Вибили вони ці двері. Знайшли ключі. Почали відкривати камери.


Свідчення ще одного в’язня Куп’янського ІТТ про те, як полонені самі вирвалися з камер і підпалили ненависну катівню, можна прочитати в статті ‘Жінка сидітиме в сусідній камері, а син — у Бєлгороді в колонії. На Харківщині окупанти катували директора школи’.


У “дежурці” зберігалися наші документи. Почали ми їх розбирати і передавати іншим. Були серед нас усі. І жінки, і дівчата, і люди, у яких бізнес “віджимали”.

— Кажуть, там пожежа потім почалася?

— Ті хлопці, що останніми виходили, підпалили все, що можна було. Ми думали, у них на ІТТ зброї не було, а насправді там знайшли 20 автоматів з магазинами. Ми ж вважали, що тим, хто з Куп’янська, росіяни не довіряли і зброю не давали. Це серед еленерівців-деенерівців один завжди був із пістолетом. А виявляється, були у них автомати.

— Це все ви в ІТТ знайшли?

— Хлопці знайшли. А потім підпалили все: кабінети, документи, справи.

— Росіяни все ще були в Куп’янську у цей час?

Так. Ми не знали, що відбувається насправді, що наші почали наступ. Боялися, що зараз нас будуть шукати із собаками. Лише про це думали. Я повернувся на дачу. А там скрізь росіяни. Зайшов до знайомого, сидимо їмо. Заходять четверо з автоматами: “Дайте поїсти!”

— Тобто ваші документи вже ніхто не перевіряв? Нікого не цікавило, що ви втекли?

— Ні, не цікавило. Мій товариш питає: “А ви звідки?” — “Омськ… Томськ…” — “А чого в армію пішли?” — “Судимість зняти”. І ще вони завжди казали: “Ви багаті”.  Це підкреслювалося. Усі одне й те саме казали: “Ви багаті”.


Харківська правозахисна група надає Вадиму Куценку правову допомогу. Сподіваємося, кати, що під час російської окупації знущалися з нього і сотень інших українців у Куп’янському ізоляторі, будуть покарані.

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США або УГСПЛ. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та ХПГ.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров'я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт:usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: facebook.com/USAIDUkraine

 Поділитися