MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

‘Ми навіть за часом знали, коли має прилетіти’

12.04.2023   
Олександр Війчук, Тарас Війчук
Розповідь очевидця про те, як звичайне село Роздолівка постраждало від російської війни та як українські військові допомагали донеччанам вижити.

Я приїхав з Артемівського району Донецької області [нині це Бахмутський район]. Є таке село Роздолівка. Я там прожив майже все своє життя. Там мене наздогнала оця неприємність, що зветься “війна”.

Як розвивалися події 2014-го року у вашому регіоні?

Що почалася війна, я дізнався з радіо. Спочатку нічого такого не було. До нас поки воно дійшло, це вже десь квітень-травень був. Десь так почалось у нас. Тоді вже було видно, що йде війна. Село ще не обстрілювали, та довкола села все бомбардували. Спочатку в село не влучало, а потім потихеньку-потихеньку почали бити по селу. Спочатку одне руйнування, потім інше, а потім пішло-поїхало. Коли я в серпні звідти їхав, у селі було десь відсотків 50 руйнувань.

Чи постраждав ваш дім унаслідок ворожих обстрілів?

Поруч з нашим будинком садок, я бачив, що в його кут щось влучило. Хто що казав: хтось, що ракета, хтось, що з танку снаряд. Але кут добряче рознесло. І в нашому будинку побило вікна, шифер на даху побило. Такі дрібні уламки були. Ворота були з будівництва і ті були пробиті. У садку шибки повилітали, побило уламками. Тоді і в мене побило в будинку, в батьків уламками побило... Та ми змінили, можна було закласти. В шифері були дірочки невеликі, піною задув — все нормально, жили далі. Як прилетіло другий раз (це вже ближче до дороги) — вилетіло все скло. Знесло дах — дах впав. Стіна одна впала, залишилося три стіни. Від одноповерхового будинку залишилося три стіни... От вони стоять і все…

Чи були ви свідком руйнувань цивільних об’єктів?

У сусідньому будинку побило шифер. В одному і в другому будинку, бо якраз по центру розірвалося — і там, і там шифер побило. На нашій вулиці, я номери не пам’ятаю, один будинок, другий будинок… Ми з одного боку вулиці, а ті будинки — з іншого, в кінці вулиці. Там чотири будинки, я знаю точно, що влучило і рознесло їх вщент: один фундамент залишився. Я бачив, ходив дивився. Порозносило. Це на нашій вулиці. На іншій вулиці був двоповерховий будинок, стіни не було. Під стіну впав снаряд — і стіна впала повністю, було повністю видно приміщення зсередини. Меблі, все. Уся цегла лежала біля фундаменту. Що ще я бачив... Вулицею нижче, крайній будинок — у ньому теж знесло дах і пів будинку рознесло.

Спочатку як прилітало, ми рахували: ось три снаряди чи три ракети, три штуки прилітало. Сьогодні прилетіло три — отже, все. Ми навіть за часом знали, коли воно має прилетіти, — тоді ховалися. А потім все більше й більше [обстрілювали]... Доходило до 18 прильотів, ми рахували. Раніше після обіду було, а це вже і до обіду, і після обіду, і коли завгодно. І все, вже не знали: коли ховатися, де ховатися. Бо якщо воно летить, то летить “гарно”.

© Олександр Війчук / ХПГ [віктор іваненко роздолівка бахмутський район]

© Олександр Війчук / ХПГ

Чи були ви свідком жертв серед цивільного населення?

Першого ранили так, що влучили в ногу. Пішов косити траву. З будинку на город пішов... Аж прилетіло — і ранило його в ногу. Його забрали — й одразу в лікарню. При мені ще ранили одного пожежника. Він з молодих, я не знаю, чий він. Теж в ногу ранили. Бандрівський Михайло Степанович — тиждень тому десь там його вбило. Десь тиждень тому… Лесик Степан — теж його вбило вдома. Ранило Сташкевича Степана. Ранило — і його вивезли в лікарню. Куди не знаю, в мене інтернету немає, тож не знаю. Марині Лесик влучило в голову. Її відправили десь сюди, в лікарню. Я теж не знаю, куди саме й де вона зараз.

Чи виникали у вас труднощі з доступом до харчових продуктів і медикаментів?

Гуманітарку нам привозили. Військові допомагали, то добре було. Ліки, якщо потрібно, у військових брали. А як не було військових, то сиділи без ліків, а що робити. Була гуманітарка, один раз ліки видавали нам. Та в гуманітарці були не всі ліки, що потрібні. Бувало, що гуманітарку родичі передавали. Через військових намагались якось передати, виживати треба.

Що спонукало вас евакуюватися з Роздолівки?

Виїхали тоді, коли прилетіло і нам будинок розбило. Ми зібралися, подзвонили, за нами приїхали військові. Посадили нас у машину і бігом, бігом, все бігом. Дякуємо тим двом хлопцям, які нас вивезли. Вони були поляки, два поляки нас вивозили. На джипі, так швидко їхали! Ями на ямах були, а ми летіли! У нас так нормальними дорогами не їздять, як вони їхали. І вивезли нас у Краматорськ. А з Краматорська вже поїздом до Львова — і ми тут.

Чому не наважились евакуюватися з села раніше?

Мене тримала моя рідна Батьківщина. І те, що біля мене були люди похилого віку, вже за 80 років. Тато й мама. Я через це й не їхав. Я там міг дістати те, що потрібно було, все, що вони захочуть, дістати. Через це я й не їхав. Поки вже [не довелося]... Якби нашу хату не розбомбили, ми б, напевно, ще б не виїхали. Якби все там було добре (як було перші рази, як стріляли за селом), може, б і досі там сиділи. Тому що я міг дістати все, що вони хотіли. Я селом пройшовся, якщо щось дістати не можу — я до військових піду, з ними поговорю. Ту ж саму банку тушенини — вони мені дали, а я батькам приніс.

Чи плануєте після закінчення війни повернутися додому?

Так, планую. Я сам будівельник. Я і на колінах будуватиму, але я свою хату відбудую. Відмурую! Я поїду туди. Буде фундамент — я приїду, цеглу всю переберу. Я собі відбудую.

Літературна редакторка: Марина Гарєєва, випускова редакторка: Емілія Приткіна.
Інтерв’ю опубліковано за фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією.
 Поділитися