“Мені дуже погано”: як демобілізуватися з психічним розладом

Сергій каже, рішення тоді не обдумав, діяв спонтанно. Ані вік, ані психологічний стан, ані відсутність військового квитка не стали на заваді мобілізації — у перші дні вторгнення зброю давали майже усім, хто приходив до територіальних центрів комплектування.

— 24 лютого я прийшов у міський військкомат на емоціях, — розповідає він. — До того ж були проблеми вдома, я не знав, куди мені йти… На той момент був залежним від психоактивних речовин. Я не бачив, як мені жити далі. Оцінивши ситуацію, усвідомивши, що завтра на моє місто може напасти ворог, прийняв емоційне рішення, взяв свій студентський квиток та побіг до військкомату. Лише з ним мене і мобілізували, ніяких документів у мене при собі не було. За ним мене і “оформили”.

— Тобто у вас не було військового квитка? Може, довідка про обмежену придатність? Білий квиток?

— Ні, жодних військово-облікових документів на момент мобілізації в мене не було. Ніхто не був зацікавлений моїм станом здоровʼя, не було проведено ВЛК. Там був не військовий квиток, а припис, який у 16 років зробили. У ньому не було чітко вказано мою придатність чи непридатність. Я був мобілізований без моєї згоди, я не приймав присягу та не підписував документів про моє бажання служити. Також в мене не було паспорта на момент мобілізації. В момент, коли це все відбулося, я не усвідомлював, що маю право не піти служити. Мої дані вказувались у військових документах з мого студентського квитка та з моїх слів. Зараз у військовому квитку є помилки в моєму імені.

— Де вам довелося служити?

— Це територіальна оборона. Подробиці я повідомляти не можу. Скажу лише: служив близько до нульової лінії. Були обстріли на позиціях. Зранку, лежачи в окопі, я чув, як за 200 метрів від мене працюють М777. По позиціях, де я базувався, працював неодноразово танк. Пощастило, що я, непідготовлений “солдат”, не зіткнувся з ворогом в автоматному бою, бо там лише один варіант — смерть. Я жартував, намагався ігнорувати. Але насправді було тяжко. Особливо психологічно. В певний момент зрозумів, що моє життя важливе тільки мені. Так я прослужив понад пів року. Розуміння того, що я мобілізований незаконно, з’явилося, коли я став звертатися до командирів з приводу лікування. Я зрозумів, що щось відбувається не так, що через бюрократичні процеси я не можу вирішити свої питання, що я в пастці.

— Ви зверталися до командирів?

— Так, звертався. Командири сказали мені, що треба пройти ВЛК. Але процес оформлення документів і ВЛК все затягувалися і затягувалися. Звернувся до медичних працівників нашої військової частини, оформлення документів щодо ВЛК затяглося ще на місяць. Від командування ніякої реакції не було. Мене по суті проігнорували в цьому питанні.

— Ви казали, що вам тепер загрожують статті 408 і 409? Це дезертирство і самокалічення. Що сталося? Ви були поранені?

— Я не хочу говорити про статті. Зазначу лише, що мій психологічний стан дуже на мене впливав. У мене є документи, я працюю з психіатром. Тому я вважаю, що я був поранений внаслідок військової служби. Я не можу себе звинувачувати у цьому, я молодий хлопець. У мене підозри на шизофренію. Зараз пʼю досить тяжкі препарати, щоб просто мати змогу заснути та не проявляти негативні емоції. Нейролептики та гідазепам за призначенням лікаря. Мій психологічний стан на момент мобілізації був жахливий, і пережите спричинило тяжкі наслідки для мого психологічного стану.

— Які ваші обставини зараз?

— Зараз я не на фронті. З приводу мого місцеперебування зовсім нічого не повідомлятиму. Юридична підтримка у мене є, подивимося, що буде далі. Будемо розв’язувати це питання в рамках чинного законодавства України. Стан психологічний тяжкий, я працюю з лікарем.

На жаль, із психологічною допомогою на фронті тяжко. У лютому було проведено аудит послуг психічного здоров’я в системі Міністерства оборони України. Він показав, що стан психічного здоров’я військовослужбовців значно гірший, ніж серед решти населення. “За результатами дослідження кадрового забезпечення ЗСУ, на 400-500 військовослужбовців працює один психолог. Натомість, наприклад, в армії Ізраїлю встановлений норматив військових психологів та соціальних працівників: один фахівець на 70-90 осіб”, — йдеться в повідомленні “Армія Іnform”.

Крім того, не всі проблеми з психікою військового можна вирішити “в полі”. Що робити, якщо стан бійця такий, що йому не можна довірити зброю?

Ця історія порушує ще одне питання. Багато українців у лютому минулого року за власним бажанням пішли на фронт, хоч і не були зобов’язані служити за законом — серед них, наприклад, студенти денної та дуальної форми навчання. Процедури звільнення під час дії воєнного стану для них не існує. На розгляд у Верховну Раду ще наприкінці минулого року було надано законопроєкт №8323. Його автори пропонують створити можливість демобілізації для таких людей, а також для тих, хто потрапив у лави ЗСУ, “завдяки наполегливості співробітників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки та певній розгубленості окремих громадян, які, перебуваючи в стресовій ситуації, навіть не могли толком пояснити, що насправді не підлягають мобілізації, або не дуже орієнтувались у відповідних законодавчих нормах”.

Доки зміни до законодавства не будуть внесені, залишається єдиний спосіб для вирішення таких питань: через суд.

У травні цього року Харківський окружний адміністративний суд розглянув схожу справу. Із позовом щодо незаконних дій військової частини та одного з харківських терцентрів звернувся студент Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Як і Сергія, його мобілізували 24 лютого 2022 року.

“В позовній заяві позивачем зазначено, що протягом терміну проходження військової служби останній неодноразово повідомляв командуванню військової частини про незаконність наказу про призов Позивача на строкову військову службу, на що не було жодної реакції”, — йдеться в рішенні суду.

14 серпня минулого року молодий чоловік подав рапорт на звільнення. У військовій частині йому відмовили, вказавши, що “зазначені у рапорті причині не є підставами для звільнення військовослужбовця”.

Суддя пристав на бік позивача, нагадавши, що призову на військову службу під час мобілізації не підлягають, зокрема, студенти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.

Цікавим в цьому рішенні є те, що суд поклав відповідальність за з’ясування, чи є у людини право на відстрочку, саме на терцентри: “Київський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки міста Харкова мав перевірити наявність чи відсутність підстави у позивача для одержання відстрочки від призову за мобілізацією”.