‘Найбільше я мрію, щоб моя робота була непотрібною’

Ми донатимо їм, а вони нам відправляють. Я задонатила 5 тис. грн, і ми відправили 50 кровоспасів.

— Сергій, сходиш по маркери, будь ласка?

— Добре.

— В “Аврорі” є.

— Я буду тобі подавати.

— А скільки штук?

— Скільки буде.

— Купи шоколадку!

— Ми зазвичай купуємо всі, які там є, або шоколадку.

Тоді був початок. Це було десь, мабуть, 25 чи 26 лютого, я точно не пам’ятаю. Мені зателефонував мій друг Саїд Ісмагілов і запропонував волонтерити в ТРО київському. Ми декілька днів спочатку волонтерили в ТРО, а потім вирішили створити свою громадську організацію, щоб волонтерити. У нас було дуже багато дзвінків від наших закордонних друзів, які пропонували нам допомогу. Тому ми вирішили, власне, відкрити свій штаб, щоб створити такий хаб допомоги військовим, ТРО і цивільним.

Засновниками “Крил перемоги” — є Саїд Ісмагілов і я. Ми вдвох заснували цю організацію. Саїд на той момент ще був муфтієм духовного правління мусульман України. Власне, тоді він ще виконував обов’язки муфтія, а коли почалось вторгнення, він формально ще залишався на посаді, але одразу почав приєднуватися до тероборони. Потім трохи пізніше в одну з бригад ЗСУ. І потім він вже пішов з посади муфтія. Бо всі його сили, всі його ресурси витрачалися саме на це.

Взагалі, з самого початку дуже багато гуманітарної допомоги приходило, тобто ми приймали все, що нам пропонували. Запитів було багато. І допомоги було багато. Ми і збирали гроші, і отримували допомогу з-за кордону у вигляді бронежилетів, форми, ліків, — було досить багато всього. Просто тоді ми займалися абсолютно всім: це була і медицина, і харчові продукти, і якийсь медичний видатковий матеріал. А зараз ми перейшли на допомогу по тактичній медицині.

У нас багато знайомих мусульман, у тому числі мусульман, які воюють. Саїд — він сам військовий капелан, з 2015 чи 2016 року почав їздити в АТО з іншими мусульманами-капеланами.

Він заснував цю капеланську службу. У нього дуже багато знайомих кримських татар, людей іншої національності, які є мусульманами і які воюють в ЗСУ. Також в добровольчих батальйонах, таких, як батальйон “Крим”, батальйон “Шейха Мансура”. Це багато мусульман, які просто, можна сказати, розкидані по різних бригадах ЗСУ. Може бути таке, що в одній групі з сорока людей, — один або два мусульмани. Я думаю, що ми про багатьох і не знаємо, тому що дуже багато чоловіків продовжують приймати Іслам. З самого початку, коли ми створили цю організацію, здебільшого ми допомагали мусульманам.

Нас волонтери не знаходять, ми самі їх знаходимо.

Хапаєте на вулиці? Іде людина, ви її хоп?

Насправді всі волонтери — це наші друзі. Тобто це друзі волонтерів, з якими працюємо вже рік. Тому в нас, я вважаю, дуже класна, особлива команда. У нас в основному волонтери — це науковці. Це астрофізики. Як відомо, на один мільйон людей є один астрофізик. Тому ми жартуємо, що в нас у штабі концентрація астрофізиків просто перевершила всі важливі показники. Так, всі важливі показники.

Ваші волонтери їздили, зокрема, на Херсонщину, коли було звільнення минулого року восени. Можеш про це розказати? Це була якась гуманітарна допомога чи допомога військовим?

Ми їздили на Херсонщину не тільки восени, тому що Херсонщина велика, і коли було звільнення Херсону, ми туди тільки передавали допомогу з нашими знайомими волонтерами. Ми товаришуємо з декількома волонтерськими організаціями: коли хтось їде і просить якусь допомогу, то ми, звичайно, допомагаємо тим, що у нас є. Але ми на Херсонщину возимо допомогу ще з травня минулого року. Це безпосередньо Нововоронцовка та Осокорівка, які розташовані на межі Дніпропетровської та Херсонської областей. Це на березі Каховського водосховища. На той час це була лінія фронту. І ми туди передавали гуманітарну допомогу людям. Потім, коли вже лінія фронту була посунута на той бік Дніпра, ми змогли самі туди приїхати і привезти гуманітарну допомогу. То це в основному були Осокорівка, Нововоронцовка, Дудчани.

Насправді одне з найважливіших питань — це саме харчування, тому що мусульмани повинні споживати лише халяльну їжу. Здебільшого, що стосується саме м’яса. І тому ми допомагаємо їм з цим як можемо. Ми робимо тушкованку, кашу з м’ясом і передаємо на фронт саме мусульманам. У плані розпорядку ніколи ніхто не скаржився, не розказував, що є якісь питання дискримінації чи ще щось. Тобто здебільшого мусульманин, який воює, підбиває своє життя під свій релігійний ритм, різні ритуали, які виконуються. Але, з іншого боку, під час військових дій в нас є такий момент послаблення: людина, яка перебуває на фронті, має право послаблювати деякі релігійні обряди. У плані посту або молитви. Тому це все можна практикувати без будь-яких упереджень.

Це питання насамперед в забезпеченні від держави. На залишках на складах є неякісні турнікети, які потрібно кудись дівати. Вони не можуть просто їх списати як неякісні. Я не знаю, чи є процедура списання неякісних турнікетів, мені здається, що немає. Тому що це державне майно і за нього має хтось відповідати. А якщо говорити про нормальні турнікети, то їх просто не вистачає. Хоча командування звітує, що всі турнікети, які є (75%), — якісні. Але це не так, оскільки ми бачимо динаміку, як до нас звертаються військові і скаржаться, що більшість турнікетів — це китайські підробки.

І це станом на зараз теж актуально, такі звернення?

Вони досі актуальні. Тому, власне, ми цим займаємось, ми купуємо нормальні турнікети, робимо аптечки та передаємо ці аптечки безпосередньо військовим. Насправді я ніколи не чула про те, щоб була ісламофобія чи якась нетерпимість до мусульман. Тому що я знаю, що декілька жінок у нас служать в ЗСУ, вони є мусульманками: це як військовослужбовці, так і медики.

Плюс, також ми знаємо, що в багатьох підрозділах є мусульмани, християни та люди, які взагалі не дотримуються жодної релігії.

Навіть язичники є, але ми ніколи не чули про те, щоб були якісь проблеми з тим, що в одній групі перебуває багато людей різних конфесій.

Скажи, будь ласка, чи є у тебе якась умовно професійна мрія, що через рік у тебе в організації буде 500 волонтерів чи 500 аптечок ви зможете збирати на місяць, є щось таке? Ти думала про це?

Є. Я тобі скажу, що це. Це закінчення війни та закриття фонду. Це моя професійна мрія — закінчення війни та закриття фонду.

Щоб ви були непотрібні?

Так, щоб ми були непотрібні. Я сьогодні зі своїм колегою по роботі про це говорила. Коли почалася війна, він був вимушений з родиною виїхати до іншої країни. І зараз він там займається стандартизацією та впровадженням систем менеджменту в громадських організаціях і благодійних фондах. Я іноді з ним раджуся, він питає, як ми працюємо. Розказує мені, як інші фонди працюють. Це дуже цікавий досвід і порівняння.

І він мене теж сьогодні запитав: “Як ти все вивозиш? Як ти справляєшся з роботою і з волонтерством?” І що, коли війна закінчиться, ви не зможете, найімовірніше, далі працювати з великими міжнародними фондами, тому що багато фондів звертають увагу на те, допомагали ви армії чи не допомагали. Коли війна закінчиться, багато фондів будуть відмовляти в тому, щоб надавати гранти. Тому що ви допомагали армії. А я кажу: “Так ми й не хочемо”. Ми хочемо завершити наш проєкт, нашу діяльність, коли закінчиться війна. Це те, про що мрію я. Те, про що мріють наші інші волонтери. Зробити все можливе і завершити проєкт.