Меню
• Інтерв’ю   • Голоси війни
Олексій Сидоренко , 27 вересня 2023

‘За один раз літак знищив 6 будинків…’

Олена Міщенко — жителька села Королівка на Київщині. Жінка пережила і бомбардування, і обстріли, і вбивства близьких людей. Росіяни вщент знищили будинок пані Олени, а на подвір’ї довелося ховати вбитих людей.

Що з нашим будинком? Ми ж саме фундамент зробили новий, утеплили, оббили тирсоплитою усе, зробили ремонт, піч викинули, пофарбували… А тепер вже не можна зайти в хату. Комісія була, написали, що під знос йде хата. Непридатна для проживання. Падає усе. Оце спальня була. Це — кухня була. А це — була кімната велика. Десь тут і телевізор, і ікони, усе там воно. І стіл, і телевізор, шафа — ось так воно усе… Наробили гади людям стільки лиха.

Олена Міщенко — жителька села Королівка на Київщині

Олена Міщенко — жителька села Королівка на Київщині

Про обстріли та вбивства людей

Багато! У сестри двоюрідної у хаті вбило хлопця. Такий спокійний, такий золотий хлопчик, хотів саме одружитись… Прямо у ліжку, прямо в хаті його вбило. А кума в мене на краю села живе, до неї хлопці приїхали з дітьми, думали, у селі врятуються. А вийшло, що більшість із тих, хто в Києві лишилися, врятувалися. Як почали бомбити, вони з хати вибігли, хотіли до погреба піти. Тільки вибігли з хати, сина вбили, онука вбили. Другому онуку руку відірвало. Це кума моя. 18-го ми поїхали, тіла у центрі села лежали. Чимало людей загинуло у селі.

У нас 24-го ще не було таких вибухів, як у Гостомелі. У нас оце шостого березня громили село. Шостого березня на нашій вулиці шість хат одразу розбило. Літак літав і скидав бомби. І оце одна наша вуличка, а шість хат бахнув цей літак. А потім, 18-го березня, йшли наші танки звідси, а з Липівки — російські танки. За ставком були російські, а наші були у кінці нашої вулиці. І через те нашій вулиці дісталося. Вони хотіли наших танкістів повбивати. Вбили трохи, у дворах лежали. Наприкінці села звідти теж йшли російські танки, а звідси — наші. Там теж багато хат погоріло.

Будинок Олени Міщенко після ворожого обстрілу

Будинок Олени Міщенко після ворожого обстрілу

У мене тут бахнуло у кут хати. Прийшов хлопець, він сам із Гавронщини родом, приїхав до дівчини — у нас тут на вулиці недалеко. Він прийшов, попросив закурити. Васі, мого сина кум, виніс йому сигарету, і його прямо тут у дворі вбило. Отут він і ліг. А у хаті троє людей поранено було. А потім Липівка, Гавронщина були під росіянами. Не можна було родичам з Гавронщини забрати його. І от, щоб не лежав у дворі, занесли його та у хату поклали, бо ми пішли вже до дочки моєї жити з Васею. А він у хаті лежав місяць. Потім лише дозволили його поховати отут за горішником. І так не тільки ж його! Усі в садках ховали. Кого в хаті вбили, так у садку і ховали. А потім позабирали їх у морги.

Залишки однієї з кімнат та садок за вікном. Місце, де мешканцям українських міст та сіл часто доводилося ховати своїх близьких, яких убили російські солдати.

Залишки однієї з кімнат та садок за вікном. Місце, де мешканцям українських міст та сіл часто доводилося ховати своїх близьких, яких убили російські солдати.

А росіяни були з того кінця села, але вони на один день лише зайшли. Зайшли та у бік Липівки пішли. Там у барі вони танцювали, співали, пили. Магазини грабували, будинки. У барі в Липівці вони жили і танцювали там. В Андріївці багато їх жило. У Королівку вони зайшли, один чоловік підійшов до танку і каже: “Чого ви? Ми ж вас не кликали! Чого ви до нас приїхали?” І там один солдат хотів застрелити його, а старший сказав — не чіпати.

Ми всі їх так ненавидимо, що хочеться, щоб на їхню сторону війна перейшла. Щоб вони це побачили, щоб отака Буча у них була, а не у нас. Щоб вони знали, що таке війна і що це таке — людям хати палити з літаків.

поширити інформацію

Ця публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) у межах Програми “Права людини в дії”, яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать: зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за номером +380 44 521 57 53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: usaid.gov/ukraine, або на сторінку у фейсбуці: fb.com/USAIDUkraine.
Подібні статті

• Російсько-українська війна   • Інтерв’ю

‘Ми повинні продовжувати нашу роботу та не йти на компроміси’, — Михайло Романов

Чи колишні дисиденти в Чехії знали, що Росія катує українських військовополонених? Чи зможе людство колись забути значення слова “геноцид”? Коли саме Росія стала перетворюватися на країну-катівню, та який намір країни-агресора показала повномасштабна війна? Читайте в інтервʼю з Михайлом Романовим, автором дослідження про катування українських військовополонених Росією і людиною, яка не боїться висвітлювати темряву, бо розуміє важливість такої роботи.

• Голоси війни

Жінка, яка не зламалась. Частина перша

Вона пережила зраду колег і 45 днів російського полону. Ларису Фесенко, директорку ліцею на Куп’янщині, кинули до катівні за те, що не схотіла переходити на бік ворога і вчити своїх дітей під рашистськими прапорами.

• Громадянське суспільство   • Інтерв’ю

Чи можна поступатися правами людини під час війни?

До Міжнародного дня прав людини ми поговорили з трьома експертами, щоб з’ясувати, як повномасштабна війна вплинула на ситуацію з правами людини в Україні, які права держава може тимчасово обмежувати заради перемоги, а які є недоторканними навіть в умовах воєнного часу.

• Голоси війни   • Інтерв’ю

‘Доки весь світ солодко спить…’

Коли ховали її загиблого сина, вона лежала в реанімації. Прощалася зі своїм хлопчиком по телефону: на цвинтарі до його вушка притулили мобільний. Тепер у мами є ціль: щоб люди не забували імена вбитих війною дітей. Щоб кровопролиття припинилося.



Про ХПГ
Хто миКонтактиРічні звітиПолітики ХПГ
Теми
КонституціяПолітикаВпровадження норм європейського праваПраво на життяКатування та жорстоке поводженняПраво на свободу та особисту недоторканністьПраво на справедливий судПраво на приватністьСвобода совісті та віросповіданняСвобода вираження поглядівДоступ до інформаціїСвобода пересуванняЗахист від дискримінаціїСоціально-економічні праваАрміяКримінально-виконавча системаПраво на охорону здоров’яПраво на освітуЕкологічні праваПрава дітейПрава жінокПрава шукачів притулкуГромадянське суспільство
Спецпроєкти
Психологічна допомогаРосійсько-українська війнаГолоси війниДокументування воєнних злочинів в УкраїніПравова допомогаОнлайн-бібліотекаДисидентський рух в Україні. Віртуальний музейІсторії свавільно засудженихГромадянська освітаДовідник юристаПроти катуваньПраво на приватністьГаряча лінія з пошуку зниклих безвісти