Сьогодні — 80-та річниця депортації кримських татар

Давали 15 хвилин, щоб покинути домівки та сісти у вагони для худоби.  Кримськотатарське населення везли до Середньої Азії на вічне заслання. Пізніше комуністична влада заявила, що 38% депортованих загинули під час цього варварського злочину ГЕНОЦИДУ. Однак за переписом, проведеним активістами, кількість загиблих становить понад 46%. Слід враховувати, що переважну більшість депортованих становили малі діти, жінки та люди похилого віку.

Цей злочин радянська влада намагалася виправдати міфічною державною безпекою. Депортація кримських татар призвела до того, що були залишені 80 000 будинків і принаймні 360 000 акрів землі, занедбані виноградники, сади і тютюнові поля.

Після депортації кримських татар комуністичний уряд розпочав інтенсивну кампанію детатарізації, намагаючись стерти залишки кримськотатарського існування: традиційні географічні назви змінювали, відвертали увагу від архітектури, кладовищ тощо.

До 1989 року кримським татарам не дозволяли селитися в Криму. Лише 14 листопада 1989 року Верховна Рада Радянського Союзу визнала депортацію злочином і визнала заборону на повернення до Криму офіційно недійсною.

Нині геноцид почав отримувати міжнародне визнання. З 2015 по 2019 рік депортацію офіційно визнали геноцидом Україна, Литва, Латвія та Канада.

Звісно, це було досягнуто завдяки мужності всього кримськотатарського народу та його прихильників серед інших етнічних груп. Особлива шана Україні за офіційне визнання кримських татар, кримських караїмів і кримчаків автохтонними народностями України.

Боротьба за репатріацію просунула вперед низку героїв. Я пишаюся тим, що маю шанс і можливість підтримати цей почесний рух. Я хотів би згадати імена людей, з якими мені довелося мати дружні стосунки. Декого з них уже немає з нами. Я перепрошую, що не перерахую імена всіх, хто заслуговував на вічну згадку та пам’ять, але сьогодні я хотів би розповісти про людину, яка стала символом почесної боротьби за реабілітацію та повернення на батьківщину несправедливо переслідуваних народів, за права людини та основні людські свободи.

13 листопада 1943 року в Ай-Серезі в Криму народився хлопчик. Батьки дали йому ім’я Мустафа. У той час ніхто не міг передбачити депортацію та ту роль, яку зіграє новонароджений Мустафа Джемілєв у русі репатріації та відбудови своєї нації.

Кримська трагедія сталася, коли Мустафі було всього шість місяців, і він особисто не пам’ятав багатомісячної дороги до заслання. За режимом спецпоселень засланцям заборонявся виїзд, громадське життя обмежувалося відвідуваннями інших співвітчизників у цьому ж поселенні. У дитинстві маленькі кримські татари слухали розповіді своїх старших братів і сестер про рідну землю.

Наприкінці 1950-х активісти почали звертатися до органів влади з вимогами відновити свої законні права, включно з поверненням на батьківщину в рідний Крим. Одним із цих активістів був Мустафа Джемілєв. Демократично обрані ініціативні групи були делеговані до Москви для звернення до вищих органів радянської влади. На жаль, відповіддю комуністів стали передбачувані арешти та депортації назад на заслання.

Мустафі заборонили вступати до університету за обраною спеціальністю, і він був змушений іти до інженерного інституту. Але на третьому курсі його відрахували і призвали на службу до Радянської Армії. Він категорично відмовився служити в армії,  за це був засуджений на півтора року позбавлення волі. Так він і отримав свій перший, але не останній термін. З 1966 по 1986 рік Джемілєва шість разів заарештовували за антирадянську діяльність, він відбував покарання у радянських тюрмах і таборах. Жив у вічному засланні та під постійним наглядом КДБ. Кілька разів оголошував голодування. Його перше, місячне, голодування відбулося в Ташкентській в’язниці, коли його заарештували разом із Петром Григоренком та Іллею Габаєм. А в 1975 році він розпочав безпрецедентне голодування, що тривало 303 дні, — найдовше в історії правозахисних рухів. Він вижив лише завдяки примусовому годуванню.

Відразу після арешту генерала Петра Григоренка Мустафа Джемілєв став одним із засновників Ініціативної групи захисту прав людини.

Після розпаду Радянського Союзу та відновлення незалежності України Джемілєв став всесвітньо відомим українським політиком. Був обраний до першого демократично обраного українського парламенту та переобирався в усіх наступних скликаннях.

Водночас Мустафа ніколи не полишав боротьби свого народу, був обраний головою Меджлісу, загальнонаціонального представництва кримськотатарського народу.

За свою громадську та політичну діяльність був відзначений багатьма нагородами.

У Верховній Раді України Джемілєв є депутатом від партії Європейська Солідарність. Також є членом Комітету з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономній Республіці Крим, місті Севастополі, національних меншин та міжнаціональних відносин.

Нині Мустафа Джемілєв та багато інших кримських татар знову живуть у вигнанні, далеко від улюбленого Криму. Цього трагічного дня усе цивілізоване Людство сподівається на швидку Перемогу України у війні проти московського колоніалізму. Приєднаймося до цієї надії та відновлення кримської нації на рідній демократичній землі.

Андрій П. Григоренко

16 травня 2024 р