Правозахист на службі владі: чи потрібен Україні військовий омбудсман у такому вигляді?

Основні положення

З повним текстом законопроєкту, як завжди, можна ознайомитися на сайті Верховної Ради України. Тут зробимо акцент лише на ключових моментах, важливих для розуміння контексту.

Закон визначає правовий статус, основні завдання та організаційні засади діяльності нової посадової особи у системі правозахисту — Військового омбудсмана.

Як випливає з визначення, Військовий омбудсман є посадовою особою, через яку Президент України здійснює демократичний цивільний контроль за сектором безпеки та оборони з питань забезпечення дотримання прав військовослужбовців органами військового управління та командування. Це стосується виконання військового обов’язку, участі у територіальній обороні, виконання завдань руху опору на тимчасово окупованих територіях України, а також безпосередньої участі у бойових діях.

Омбудсмана призначає Президент України строком на п’ять років. Так само Президент може його звільнити — без зазначення будь-яких підстав.

Основні завдання омбудсмана згідно із законопроєктом: здійснення демократичного контролю у сфері дотримання прав військовослужбовців, аналіз інформації про порушення, виявлення системних проблем, підготовка пропозицій щодо їх усунення та запобігання у майбутньому, а також формування аналітичних висновків і рекомендацій для органів військового управління та командування.

До повноважень омбудсмана належать: розгляд скарг, проведення перевірок, доступ до обмеженої інформації, безперешкодний вхід на військові об’єкти, ініціювання досліджень, взаємодія з державними та громадськими структурами, участь у міжнародному співробітництві та складання протоколів про адміністративні правопорушення. Також він має право видавати акти в межах своїх повноважень та ініціювати зміни в законодавстві задля покращення захисту прав військовослужбовців.

Що не так

Основні недоліки законопроєкту ґрунтовно викладені у висновку Головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради України.

Законопроєкт передбачає, що омбудсман і його заступники призначаються і звільняються Президентом, що суперечить статті 106 Конституції, де повноваження Президента визначаються виключно Основним Законом. Конституційний Суд у рішенні 2007 року зазначив, що такі повноваження не можуть розширюватися поза межами Конституції. Фактичне делегування Президентом частини своїх повноважень омбудсману є неконституційним, суперечить принципу неподільності влади та може створити конфлікт із функціями РНБО.

Законопроєкт не відповідає Венеційським принципам — міжнародним стандартам щодо незалежності інституцій омбудсманів. Не передбачено конкурсного відбору, вимог до досвіду у сфері прав людини, строк повноважень (5 років) є коротким, допускається повторне призначення. Також відсутні норми щодо щорічної звітності перед парламентом (оскільки він діятиме у вертикалі Президента), функціонального імунітету омбудсмана та його працівників. Це ставить під сумнів інституційну незалежність посади.

Закон також порушує принцип правової визначеності, адже омбудсмана можна звільнити без визначених підстав. Відсутнє чітке розмежування між дійсною та погашеною судимістю: забороняється призначення осіб із судимістю за корупційні злочини, навіть якщо вона знята чи погашена. Це суперечить принципам презумпції невинуватості та висновкам Верховного Суду.

Термінологічні та редакційні недоліки, хоч і наявні, є менш суттєвими та можуть бути виправлені в процесі доопрацювання.

Військовий омбудсман vs Уповноважений ВРУ з прав людини

Ще одна проблема — дублювання функцій з інституцією Уповноваженого ВРУ з прав людини, Нагадаємо, ця інституція закріплена в Конституції (ст. 101) як суб’єкт парламентського контролю.

Хоча у законопроєкті вказано, що Військовий омбудсман і Уповноважений можуть укласти угоду про співпрацю, порядок цієї взаємодії не визначено, а сама норма — лише рекомендація.

Крім того, наразі у парламенті перебуває законопроєкт про оновлення закону про Уповноваженого, ініційований 249 народними депутатами. У ньому, зокрема, передбачено обов’язкове призначення Уповноваженим представника з питань захисту прав людини в секторі безпеки й оборони. Військовий омбудсман фактично дублюватиме повноваження та діяльність вказаного представника Уповноваженого, що є неприпустимим.

Висновки

Ідея створення військового омбудсмана викликає серйозні сумніви щодо ефективності захисту прав військовослужбовців. Головною проблемою є повна підзвітність посадової особи Президенту, що суперечить сутності інституту омбудсмана як парламентського органу контролю.

Раціональним кроком було б відхилити чинний законопроєкт та ухвалити оновлений закон про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. У межах цього закону можна реалізувати належний контроль над дотриманням прав військовослужбовців — через діяльність спеціального представника Уповноваженого в системі сектору безпеки та оборони.

Нагадаємо, наприкінці минулого року Володимир Зеленський призначив Ольгу Решетилову уповноваженою президента з питань захисту прав військовослужбовців та членів сімей воїнів.