Доводиться перепливати річку: Як цивільні евакуюються з Вовчанська

Місто Вовчанськ розташоване лише за 6 кілометрів від державного кордону України та одне з перших потрапило під новий удар окупантів. За даними, опублікованими The Economist, російські війська планували окупувати Вовчанськ та значно просунутися вглиб цього напрямку в перші ж дні після початку нових наступальних дій у травні 2024 року. Швидкого прориву української оборони та “Вовчанська за два дні” не сталося, однак лінія бойового зіткнення проходить фактично по самому місту.

Вовчанськ розділений річкою Вовча, а місцеві мешканці ділять місто на: “до річки” та “за річкою”. Південна частина міста (до річки) — повністю контролюється ЗСУ, тоді як північна перетворилася на велику “сіру зону”: саме звідти окупанти намагаються прорватися вглиб.

Район “за річкою” став украй небезпечним у першу ж добу нових наступальних дій росіян. Волонтери згадують, що вже 10-11 травня евакуйовувати цивільне населення з північного району міста було дуже небезпечно.

“Ми рухалися, щоб евакуювати людину, і чули, що на сусідній вулиці вже ідуть стрілецькі бої. Забираємо людину, а нам повідомляють, що вулиці, де ми тільки що, 20-30 хвилин тому, рухалися, вже недоступні для того, щоб повернутися назад: там почалися бої. Доводиться чекати і сподіватися, що не зустрінемося з ворогами буквально обличчям до обличчя”, — розповідає про стан справ у перші дні наступу волонтерка пошуково-рятувального загону “Троянда на руці” Альона Гончарова.

Попри зобов’язання, передбачені Женевськими конвенціями та багатьма іншими міжнародними документами, які підписала й Росія, окупанти не тільки не відкривають евакуаційні шляхи для цивільного населення, але навпаки — всіляко заважають цивільним мешканцям рятуватися.

Згідно з офіційними повідомленнями слідчого управління поліції Харківщини, росіяни примусово утримують десятки цивільних мешканців Вовчанська та навколишніх населених пунктів у підвалах, використовуючи їх як “живий щит”.

“Росіяни зігнали цивільних до одного підвалу та використовують як живий щит, бо поруч із цим місцем вони організували командний штаб. Нам відомо, що цих людей росіяни допитують, і ті, хто проводять допити, називають себе працівниками ФСБ”, — заявляв 16 травня начальник слідчого управління поліції Харківщини Сергій Болвінов.

Ця інформація підтверджується і волонтерами, і місцевими мешканцями, з якими вдалося поспілкуватися. “Ми знаємо що люди тікали через річку буквально вплав. І це були літні люди, для яких це вкрай складно”, — каже директор благодійного фонду “Світ та Україна” В’ячеслав Підгорний.

За оцінками Альони Гончарової, що ґрунтуються на спілкуванні з тими, кому все ж таки вдалося евакуюватися з-за річки, у тій частині міста може залишатися коло 200−300 людей.

Місто хочуть знищити?

Новий наступ супроводжується наймасованішими ударами по місту та його околицях. Окупанти використовують усі види наявного озброєння для “вогневого шквалу”. Особливою проблемою стають керовані авіаційні бомби, що скидають російські літаки з певної, безпечної для себе, відстані. Сили оборони України фактично безпомічні проти таких ударів на цьому напрямку. Саме КАБ завдають масштабні руйнування, здебільшого — цивільних об’єктів. Майже усі місцеві мешканці, з ким вдається поспілкуватися, описують наслідки подібних бомбардувань — знищення житлових будівель та адміністративних закладів.

Однією з жертв подібних бомбардувань стала Тамара Акуленко та її чоловік. Вони залишалися у Вовчанську майже тиждень, сподіваючись, що наступ росіян закінчиться. Але в одну з ночей у будинок родини влучила авіаційна бомба, повністю зруйнувавши житло. Тамара та її чоловік дивом залишилися живі завдяки тому, що пережидали черговий обстріл в погребах, на відстані від будинку.

“Не залишилося буквально нічого, нуль. Курей, качок, кішечок — вбило. Оце нам видали вже тут [у Харкові], постільна білизна, харчові набори, набори для гігієни. Це все, що у нас залишилося в житті”, — журиться постраждала.

Волонтери скаржаться на те, що багато місцевих мешканців відмовляються евакуюватися завчасно. Почастішали випадки, коли людям доводиться самотужки тікати з Вовчанська, бо в їхніх районах повністю зникає зв’язок і повідомити про необхідність евакуації немає можливості. Волонтери згадують, що вже не один раз зустрічали людей, що пішки вздовж дороги виходили з міста, подолавши кілометри наднебезпечного шляху. Більшість із тих, хто був вимушений таким чином рятувати життя, — раніше відмовлялися від евакуації, бажаючи стежити за господарством чи будинком.