Торецьк: евакуація під автоматними чергами та руйнування міста без військової мети

Лише 15 кілометрів відділяє Торецьк від окупованої з 2014 року Горлівки. Донедавна цей напрямок був чи не єдиною ділянкою на Донеччині, де фронт багато років не рухався і лінія бойового зіткнення збігалася з межами ОРДЛО. Все змінилося наприкінці червня — окупанти почали інтенсивний наступ на Торецьк та на сусідній Нью-Йорк, що лежить лише за 7 км на південь. Новий наступ супроводжується традиційними російськими інструментами ведення війни — невибірковими обстрілами цивільних.

“Куди нам їхати?”

У січні 2022 року в Торецьку жили 30 тисяч мешканців. Після початку повномасштабного вторгнення більшість місцевих жителів покинули місто. Але не всі.

З новим наступом окупантів влітку 2024 року і без того складне життя в прифронтовому місті стало вкрай небезпечним. Торецьк з перших же днів почав зазнавати численних ударів по центру міста, руйнувань цивільних будинків та об’єктів інфраструктури. Попри обов’язкову евакуацію цивільних та примусову евакуацію дітей, у середині серпня, за два місяці від початку наступу РФ, в самому Торецьку все ще залишалося близько двох з половиною тисяч людей.

Часу на “спокійну евакуацію” у місцевих не було. З перших днів нового наступу на Торецькому напрямку працювало з десяток різних організацій, що займалися евакуаціями: від ДСНС та Поліції до волонтерських організацій та об’єднань.

Олександр Стасенко — один із членів команди благодійного фонду Схід SOS, що евакуює цивільних, зокрема і з Торецька. В липні 2024 року одна з таких поїздок могла завершитися трагедією. Олександр з колегою рятував місцевих на спеціальній автівці, що позначена як евакуаційна і абсолютно не схожа на військовий транспорт.

“Того дня ми отримали 17 заявок, здається. Поїхали чотирма екіпажами. На нашу машину було п’ятеро людей, але ми змогли забрати лише двох, бо три людини відмовилися від евакуації. Вже на виїзді з міста ми зробили коротку зупинку, щоб зорієнтуватися на місцевості. В цей момент стався вибух, десь за 15 метрів від машини”, — згадує Олександр.

Як стало відомо пізніше, евакуаційне авто ворог атакував з РСЗВ “Град” — хвостова частина від снаряда влетіла в салон машини. Дивом ніхто не отримав значних поранень, лише подряпини від битого скла. Натомість мікроавтобус, що дуже допомагав в евакуаціях, був виведений з ладу.

Це далеко не єдина така ситуація. Ворог хаотично обстрілює Торецьк, зокрема — міську забудову. В таких умовах можна стати жертвою як невибіркового обстрілу, так і цілеспрямованої атаки. Але найстрашніше, коли стрілкові бої відбуваються вже у сусідніх кварталах. Є люди, що вирішують евакуюватися лише тоді, коли окупанти вже в десятках метрів від їхнього будинку. І знаходяться волонтери-відчайдухи, що намагаються врятувати цивільних навіть у таких умовах.

Ще в липні центральна частина Торецька була зруйнована або значно пошкоджена. Дев’ятиповерхові панельні будинки складалися, як карткові, росіяни вели обстріл приватного сектора, шкіл і дитячих садків. Але навіть коли вибухи долинали з сусідніх вулиць, дехто відмовлявся від евакуації.

Абсолютно всі місцеві мешканці, з якими я спілкувався, головною причиною відмови від евакуації називали нерозуміння — куди саме та на яких умовах виїжджати. “Куди нам їхати? Хто нас там чекає? На які гроші жити?” — такі питання чуєш найчастіше. У місті залишаються здебільшого літні люди та пенсіонери. У допомогу від держави, ОВА чи волонтерських організацій і фондів вони не вірять, переконані, що їх просто вивезуть з міста та кинуть напризволяще. Люди не сприймають раціональних аргументів та навіть історій сусідів, яких вже евакуювали до безпечних місць тимчасового розміщення. Переконати людину до евакуації все складніше. І все частіше чуєш про випадки, коли цивільна особа, яку до того кілька разів вмовляли виїхати, гине від обстрілів.

“Я, військовий, не бачу логіки”

Під час роботи у Торецьку я провів добу з бійцями 32 бригади ЗСУ, що боронять місто та його околиці. Зокрема, вдалося побачити роботу аеророзвідників. “Дронщики” не тільки розповіли про особливості своєї роботи, а й показали Торецьк з повітря. Це були перші кадри з руйнуваннями міста, що були опубліковані у відкритому доступі.

Боєць на позивний Едісон, що багато годин поспіль займається розвідкою над Торецьком з повітря, каже, що тактика росіян не має військової мети.

“Вони пояснюють руйнування тим, що в міській забудові, мовляв, перебувають наші військові. Насправді якби причина була у цьому, то вони б вели моніторинг, розвідку, шукали б наші позиції і завдавали б точкові удари. Суто з погляду логіки це мають бути удари в різних частинах міста, в різний час тощо. Але що відбувається насправді? Я вам можу показати з повітря, тут навіть не треба бути військовим експертом: вони просто обирають район, це може бути квартал, вулиця чи кілька кварталів. І просто методично руйнують цю ділянку “під нуль”. Зносять повністю. Не шукаючи вогневих точок, не шукаючи наші нібито позиції. Знесли один квартал — завтра буде наступний. Це не має ніякої військової мети — це просто знищення”, — каже Едісон.

Як і на багатьох інших ділянках фронту росіяни використовують при наступі на Торецьк важкі авіаційні керовані бомби, іноді вагою в 1,5 чи навіть 3 тони. Влучання подібного засобу ураження в будинок гарантовано руйнує його, не дозволяючи людям не те щоб врятуватися, а і навіть усвідомити момент загибелі.

Храм пережив комуністів та нацистів, але не пережив нових окупантів

Російська пропаганда на різних рівнях позиціонує свою країну чи не як головного захисника православних цінностей. З перших днів війни РФ називала “захист вірян” в Україні однією з цілей своєї військової агресії. Проте це не заважає російським “захисникам православ’я” руйнувати церкви та храми.

Це сталося і в Торецьку. Свято-Макаріївський храм був побудований 118 років тому та залишався найбільшим у місті. Його мало не знищили комуністи, він вистояв під час Другої світової війни. В 30-ті роки минулого століття місцеві мешканці не дали радянській владі зруйнувати храм бульдозерами. Він зберігся, хоч і перестав діяти як релігійна споруда.

Переживши спробу руйнування 90 років тому, храм зазнав значних руйнувань від наступу нових окупантів — армії РФ. Він розташований у самому центрі міста. Від постійних обстрілів стіни побиті уламками, бані повністю зруйновані, а дах місцями обвалився і має великі діри. Житлові будинки навколо також зруйновані, деякі під’їзди обвалилися, серед місцевих мешканців є загиблі. Російська пропаганда кілька разів стверджувала, що обстріли храму здійснює ЗСУ. Проте навіть поверхневий аналіз показує, що для обстрілів храму українським військовим було б потрібно розвернути гармати рівно в протилежний від фронту бік та стріляти на 3-7 км вглиб своїх територій, що навіть в теорії не має сенсу. Окремо варто згадати, що Свято-Макаріївський храм з часів відновлення своєї діяльності належав до Московського патріархату.

---

Міжнародне гуманітарне право чітко забороняє завдавати удари по культурних, релігійних та інших цивільних об’єктах, порушення в цьому випадку може трактуватися як воєнний злочин.

5 березня 2024 року II Палата попереднього провадження Міжнародного кримінального суду (МКС) видала ордери на арешт командувача Чорноморським флотом РФ адмірала Віктора Соколова та командувача дальньої авіації збройних сил РФ Сергія Кобилаша. Суд підозрює зазначених командирів у цілому ряді воєнних злочинів, зокрема — у нападі на цивільні об’єкти (пункти b та ii частини 2 статті 8 Римського статуту), заподіянні надмірної шкоди цивільним особам та пошкодженні цивільних об’єктів (пункти b та iv частини 2 статті 8 Римського статуту).