Херсон. Висока вода.

— …Щойно був будинок і за секунду — він уже затоплений водою, потім вода сходить і ти розумієш, що в цьому будинку жити вже не можна, — розповідає про розгубленість людей в перші дні трагедії Вікторія Івлєва, журналістка, яка приїхала в Херсон через день після підриву дамби і залишалася там протягом двох місяців, документуючи наслідки катастрофи.

На її роботах — трагедія і надія, розпач і згуртованість, зруйновані будинки і робота рятувальників та волонтерів.

— Вікторіє, що Ви хотіли показати на цих фото?

— Кожний хоче бачити щось своє, це залежить від поглядів на світ. Наприклад, якщо сюди приїде російський військовослужбовець, він може сказати, що все правильно зроблено, а хтось побачить страждання, муки людей, хтось відчує жах від того, що відбулося. Кожний бачить своє. Мені хотілося розказати, як жив Херсон ці два місяці, яка там була ситуація.

Вікторія Івлєва — російський фотограф, журналістка й волонтерка, лауреат премії World Press Photo за репортаж із середини чорнобильського реактора (1992 року). У 2016 році Вікторія презентувала фотовиставку “Народження України” — фото з пологового будинку.

Івлєва відкрито виступає на підтримку України від 2014 року. Займалась евакуацією людей зі Слов’янська, з Луганщини, організовувала пікети за звільнення Олега Сенцова та інших українських політв’язнів у Москві, підтримувала українських моряків під час їхнього перебування в СІЗО Лефортово. Від початку повномасштабної війни живе в Києві. Активно займається фотографією, журналістикою, волонтерством, сприяє поверненню в Україну незаконно вивезених дітей в росію, допомагає українським військовополоненим.

Одразу після підриву росіянами греблі Каховської ГЕС, вона поїхала на місце події, щоб на власні очі побачити глибину цієї катастрофи і зафіксувати на фото. В руках Віка тримає в’язаний кавун, символ Херсона, і квіти, які їй подарували люди, які прийшли на відкриття виставки, присвяченої ситуації в Херсоні після підриву російською армією ГЕС

6 червня 2023 року РФ вчинила екоцид, спрямований проти усього живого. Ця гідроелектростанція забезпечувала Південь України електроенергією та прісною водою. Внаслідок цього цілеспрямованого акту люди, що мешкають щонайменше в 80-ти населених пунктах, опинилися під загрозою підтоплення. Каховська трагедія призвела не лише до екологічної, але й соціальної та гуманітарної катастрофи, а також мала наслідком безпрецедентні економічні втрати.

З огляду на міжнародне гуманітарне право підрив греблі Каховської ГЕС підпадає під склад воєнного злочину, адже гребля є цивільним, а не військовим об’єктом. Буквально з перших днів повномасштабного збройного вторгнення Каховська ГЕС перебувала під контролем окупаційних військ. Відповідно до Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 року, держава-окупант несе відповідальність за безпеку цивільного населення на тимчасово окупованій території. А ст. 55 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій 1949 року прямо вказує: при веденні воєнних дій сторони зобов’язані виявляти турботу про захист природного середовища від широкої, довгострокової і серйозної шкоди.

Крім того, умисний підрив Каховської ГЕС можна кваліфікувати і як злочин проти людяності — зокрема його можна схарактеризувати як “нелюдські діяння, що умисно заподіюють сильних страждань чи тяжких тілесних ушкоджень або серйозної шкоди психічному чи фізичному здоров’ю” (ст. 7 (1) (k) Римського статуту).

— Вікторіє, минув рік від цієї трагедії… Щось змінилося в житті тих людей, які постраждали?

— Усі ці будинки стоять покинуті, в них неможливо жити, більшу частину будинків просто неможливо поновити. В жахливому стані перебувають городи і сади, вони всі загинули, тому що всі дерева, всі кущі були залиті мулом, слизом, який піднявся з дна річки. Не було можливості дихати рослинам. Вони як стояли, так і стоять з коричневим листям засохлим. Загинули унікальні сади від води, яка зазвичай приносить землі щастя…