Сандармох: дні, коли нищили цвіт української нації

87 років тому машина смерті працювала з особливою жорстокістю: щоб прислужитися владі напередодні двадцятиріччя так званої жовтневої революції, кати трудилися, не покладаючи рук. Людей знищували, виконуючи сумнозвісну постанову Політбюро ЦК ВКП(б) “Про антирадянські елементи”. Саме цей ухвалений у серпні 1937 року документ дав поштовх найбільш масовій “чистці” в радянському суспільстві. Ворогів народу шукали і на волі, і за ґратами, у концтаборах.

Справи українських політв’язнів об’єднали в “Дело № 103010-37 оперативной части Соловецкий тюрьмы ГУГБ НКВД СССРП на 134 человека украинских буржуазных националистов”. “Соловецьких в’язнів етапували морем до порту Кем, звідти залізницею перевозили до м. Медвежа Гора (з 1938-го Медвеж’єгорськ) й поміщали до СІЗО Біломорсько-Балтійського табору. Звідси засуджених зв’язаними доставляли у Сандармох, де і розстрілювали”, — пояснюють в Українському інституті національної пам’яті. Відомо ім’я ката-“стаханівця”, якому довелося в ці дні працювати буквально не покладаючи рук — Михайло Матвєєв. У грудні йому навіть подарунок вручили — за “трудовий подвиг” — радіолу з платівками.

Серед жертв тих осінніх розстрілів у Сандармосі понад 300 українців чи вихідців з України — поет-неокласик Микола Зеров, творець театру “Березіль” Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, письменники Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Олекса Влизько, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріз, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий, історики Матвій Яворський, Сергій Грушевський (брат Михайла Грушевського), науковці Михайло Павлушков, Василь Волков, Петро Бовсунівський, Микола Трохименко, творець Гідрометеослужби СРСР голландець родом Олексій Вангенгейм, міністр фінасів УСРР Михайло Полоз і багато інших. “Це були люди, які ще створити б неоціненні духовні скарби, володіючи якими, ми стали б урівень з іншими цивілізованими народами. Але постріли тупого, малограмотного ката Матвеєва — виконавця волі чужої, глибоко ворожої нам російської комуністичної влади — змінили хід нашої історії”, — писав колишній політв’язень та історик дисидентського руху Василь Овсієнко.

Згодом про це страшне місце в Карелії надовго забули. Лише у 1995 році директор Санкт-Петербурзького науково-дослідного центру “Меморіал” Веніамін Іофе знайшов у архіві Архангельського управління ФСБ списки з іменами розстріляних. Серед них було немало українців. Влітку 1997 року члени міжнародного товариства “Меморіал” Веніамін Іофе та Юрій Дмитрієв знайшли в урочищі Сандармох численні останки загиблих.

“За підрахунками дослідників, на території площею у 7, 4 гектарів, у 236 братських могилах розміром 4х4 метри лежали останки приблизно 9-ти тисяч страчених людей. Усіх їх було вбито пострілом у потилицю, — розповідає Радіо Свобода. — На основі документів дослідники встановили, що тут знищили представників 58 національностей та етнічних груп”.

Російська влада не пробачила голові карельського “Меморіалу” Юрію Дмитрієву викриття страшного злочину. У грудні 2016 року проти нього порушили кримінальну справу про виготовлення дитячої порнографії — на думку правозахисників, цілком сфабриковану з політичних мотивів. У грудні 2021 року його засудили до 15 років колонії суворого режиму. У травні 2022-го його етапували до Мордовії.

“Причина — не тільки в його багаторічній роботі з увічнення пам’яти жертв радянського терору. Сандормох став пам’ятним місцем, Меморіалом міжнародного значення. Сюди приїздили з колишніх радянських республік, України та країн Балтії, і з-за кордонів колишнього СРСР, з Польщі. Дні пам’яти знову і знову показували: масовий терор був не “збоєм” радянської системи, а її основою. Тут відчувався зв’язок історії та сучасности: у 2015 році Юрій Дмитрієв говорив тут про війну на сході України. Можливо, це й стало “спусковим гачком””, — йшлося в заяві “Меморіалу”.

Під час російсько-української війни, мартиролог вбитих і закатованих радянсько-рашистським режимом поповнюється щодня. Адже зло 37-го залишилось непокараним і повернулося цілою армією “матвєєвих”.